Екокоридор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Екокоридор — один з чотирьох центральних елементів екомережі. Це просторова ділянка стрічкового типу довільної ширини, яка сполучає між собою природні ядра.

Поняття екокоридор тісно пов'язане з поняттям екомережа: він є невід'ємною складовою екомережі і може включати в себе різні за функціональним призначенням ключові, сполучні та буферні території.

Означення і терміни[ред. | ред. код]

Екологічна мережа — єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території країни чи певного регіону, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань підлягають особливій охороні.

До структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювальні території.

  • Екологічний коридор — велика за масштабами територія, яка може включати в себе різні за функціональним призначенням ключові, сполучні та буферні території.
  • Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біотичного різноманіття, включають середовища існування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тварин і рослин. Переважно мають у своєму складі території та об'єкти природно-заповідного фонду, відсоток яких значно перевищує аналогічний в цілому по країні, а також інші території, що відповідають умовам, визначеним національним природоохоронним законодавством або міжнародними нормативно-правовими актами (конвенціями, угодами, договорами тощо).
  • Сполучні території (екологічні коридори місцевого рівня) поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Сполучні території можуть мати самостійне значення для збереження біо- та ландшафтного різноманіття. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та цілісність екомережі.
  • Буферні території забезпечують ключових та сполучних територій від антропогенного впливу. Є перехідними смугами між природними територіями і територіями господарського використання. Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових територій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях.

Екологічні коридори в Україні[ред. | ред. код]

Деснянський екологічний коридор[ред. | ред. код]

Національним екологічним центром України видано книгу «Деснянський екологічний коридор», присвячену формуванню екомережі та питанням охорони біорізноманіття в долині р. Десна[1]. Книга підготовлена колективом авторів в рамках проекту «Розвиток Деснянського коридору як частини національної екологічної мережі України», який виконувався за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.
На сторінках книги читач зможе ознайомитись з інформацію про біорізноманіття, охоронювані території придеснянського краю, планами створення Національного природного парку «Подесіння» та його майбутньою структурою. Книга подає оригінальні розробки щодо зонування майбутнього національного парку та розробку детальної структури всього Деснянського екологічного коридору.

Дніпровський екологічний коридор[ред. | ред. код]

Видано матеріали семінару «Дніпровський екологічний коридор: сучасний стан і перспективи»[2]
Підготовлено видання як підсумок розробки Бази даних щодо біорізноманіття ключових водно-болотних угідь Дніпровського екологічного коридору[3].
Видання містить інформаційні описи 14 ядер, які забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафту та біорізноманіття. Надано інформацію щодо фізико-географічних особливостей територій/акваторій, сучасного стану типових видів, раритетних видів та угруповань, наявності об'єктів природно-заповідного фонду тощо. Видання розраховане на фахівців у галузі екології, охорони навколишнього природного середовища, викладачів та студентів ВНЗ біологічних, географічних та екологічних спеціальностей, працівників державних природоохоронних установ, членів громадських екологічних організацій.

Південно-Бузький меридіональний екологічний коридор[ред. | ред. код]

Південно_Бузький меридіональний екологічний коридор: стислий огляд біорізноманіття та найцінніші території[4] Книга містить стислий огляд біорізноманіття басейну р. Південний Буг та дані щодо найцінніших територій, які збреглися у долині річки та поряд з нею. Наведені матеріали є першим кроком до розробки детальної схеми Південно-Бузького екологічного коридору та його практичного створення. До книги додається CD, що містить різноманітну картографічну інформацію, фотографії та текст цієї публікації в електронному вигляді.

Західний Буг — європейський екологічний коридор[ред. | ред. код]

Західний Буг розглядається як частина розбудовуваної загальноєвропейської екологічної мережі, створення якої підтримує Європейський Союз[5].

Розміри коридорів[ред. | ред. код]

Щоб ввести в дію ефективні коридори для слонів та інших великих тварин, у Шрі-Ланці були сформульовані такі правила в політиці уряду: коридор повинен становити не менше 5 км в ширину, що відповідає маршруту міграції, та буферну зону, щоб захистити його з обох сторін. Кожна буферна зона повинна бути не менше 500 м в ширину в лісових плантаціях, або 1,5 км в ширину на пасовищах. Шляхи міграції можуть бути удосконалені шляхом створення колодязів і підсадки рослинності там, де це необхідно. Коридор повинен охоронятися охоронцями, розташованими через 6 км (Rudran і співавт., 1980). Ця політика призвела до створення мережі коридорів на національному рівні.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 — 2015 роки (Терміни і визначення)» м.  Київ, 21 вересня 2000 року N 1989-III.
  • Закон України «Про екологічну мережу України» (ст. 3) м. Київ, 24 червня 2004 року N 1864-IV.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Василюк О., Костюшин В., Прекрасна Є., Парнікоза І., Куцоконь Ю., Мішта А., Некрасова О., Заворотна Г., Плига А., Полянська К., Борисенко К., Буй Д. Деснянський екологічний коридор. Під заг. ред. В.Костюшина, Є.Прекрасної. — К.: НЕЦУ, 2010. — 164 с. з дод.
  2. http://uarivers.net/public/Dniprovskiy%20ecokoridor.pdf
  3. Мальцев В. І., Зуб Л. М., Карпова Г. О., Костюшин В. А., Титар В. М., Мішта А. В., Некрасова О. Д. Водно-болотні угіддя Дніпровського екологічного коридору. — К.: Недержавна наукова установа Ін-т екології ІНЕКО, Карадазький природний заповідник НАН України, 2010. — 142 с. — Іл. 21. — Бібл.: С. 113–121
  4. http://www.wetlands.org/LinkClick.aspx?fileticket=PEhgw4kBNNg%3D
  5. [1]