Екологічна відповідальність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Екологічна відповідальність — компенсаційна матеріально-фінансова відповідальність за завдану екологічну шкоду; обов'язок суб'єкта економічної діяльності відшкодувати завдану екологічну шкоду; важлива при приватизації та придбанні підприємств у приватну власність, попередній власник якої міг своїми діями викликати екологічні порушення; в разі їх неврахування новому власнику можливо доведеться відповідати за екологічний збиток, нанесений попереднім власником.

Юридична природа[ред. | ред. код]

Відрізняється від адміністративної або моральної відповідальності (responsibility). Екологічна відповідальність є різновидом цивільної відповідальності (civil liability) і застосовується як інструмент для стримування та запобігання екологічного збитку. Основне завдання полягає у стягненні вартості ліквідації екологічного збитку з боку відповідального за його нанесення. Застосування принципу громадянської відповідальності передбачає досягнення 4 результатів: гарантує компенсацію постраждалій стороні економічного збитку; зберігає довкілля шляхом відшкодування збитку відповідальною стороною; стимулює підприємства застосувати превентивні і передбачливі заходи, такі як аналіз ризику, екоаудит, системи природоохоронного управління, з тим, щоб уникнути, в іншому випадку, надмірних витрат; відповідає принципу «забруднювач платить».

Види[ред. | ред. код]

Застосовуються два види компенсаційної відповідальності.

Перший — за невияв необхідної обережності (розумної поведінки) — fault liability — (для охорони прав особистості, права приватної власності або права на здоров'я — при цьому матеріально-фінансову відповідальність несе сторона, яка не змогла прийняти «розумні» в даних обставинах запобіжні заходи в відношенні навколишнього середовища, сторона — позивач має довести, що відповідач вчинив недозволену дію, що призвело до ековтрат).

Другий — безумовна відповідальність (strict liability), при якій тягар доказів переходить до відповідача, який повинен довести свою невинність, і відповідно до якої будь-яка сторона, яка займається діяльністю, що за визначенням несе ризик нанесення збитку (наприклад, якщо вона входить до списків небезпечних видів діяльності), несе матеріально-фінансову відповідальність за всі каліцтва або збиток, викликані даним підприємством, навіть якщо вони не з'явилися наслідком очевидної непередбачливість.

Застосування[ред. | ред. код]

Відповідальність за шкоду в результаті непередбачливої поведінки набула більшого поширення в законодавстві європейських країн, у той час як безумовна відповідальність стала вводитися в середині 1990-х рр. з метою обмеження небезпечних видів діяльності, але не втрачаючи принесених ними соціальних вигод. У Європі діють Пропозиція Європейської комісії з цивільної відповідальності за екологічний збиток (the European Commission's Proposal on Civil Liability) та Міжнародний договір Європейського Союзу про збиток в результаті небезпечної для навколишнього середовища діяльності (the Council of Europe International Treaty for damage resulting from activities dangerous to the environment) — Луганська конвенція від 21 червня 1993 р. Природно, що застосування тільки громадянської компенсаційної відповідальності недостатньо для забезпечення повної безпеки навколишнього середовища від антропогенного впливу, особливо в умовах більш серйозного або повторного забруднення, коли накладення штрафу є лише частиною покарання. При такому підході не повністю використовується принцип платності за забруднення.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Daly H., Farley J. Ecological Economics: Principles and Applications. — Washington: Island Press, 2004.

Посилання[ред. | ред. код]