Екологічний аудит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Екологі́чний ауд́ит — визначення сучасного екологічного стану усіх компонентів навколишнього середовища (літосфери та мінерально-сировинних ресурсів; геофізичних полів Землі і Космосу) та їх впливу на довкілля і здоров'я людей; геоморфосфери (рельєфу) та небезпечних ендо- та екзогеодинамічних процесів, руйнуючих літосферу і перетворюючих рельєф; поверхневої та підземної гідросфери і водних ресурсів; атмосфери і кліматичних ресурсів; фіто- та зоосфер і біологічних ресурсів; демосфери та стану здоров'я населення у зв'язку з екологічними чинниками; техносфери та її впливу на всі попередні компоненти природних екосистем). Суб'єкти екологічного аудиту можуть бути замовники, фізичні та юридичні особи, а об'єкти - підприємства, установчі організації, філії.

Метою екологічного аудиту є перевірка додерження законодавства про охорону НПС(Навколишьного природнього середовища).

Завдання екологічного аудиту : 1.Це збір достовірної інформації про екологічні аспекти, виробничої діяльності об'єкта екологічного аудиту та формування на її основі висновку.

2. Встановлення відповідності об'єкту екологічного аудиту вимогам законодавста про охорону НПС.

3. Оцінка впливу діяльності об'єкта екологічного аудиту на стан НПС.

До  основних принципів ЕА належать:

1. Об’єктивність та незалежність аудиторів від суб’єктів господарювання, які підлягають перевірці, а також власників та керівників екологічних організацій та третій осіб під час проведення ЕА.

2. Професіоналізм  та компетентність аудиторів  в питаннях охорони довкілля, природокористування, а також специфіки суб’єктів господарювання.

3. Достатність  та повнота інформації, наданої  суб’єктами господарювання.

4. Планування  робіт з проведення ЕА.

5. Комплексність  ЕА (охоплення усіх аспектів впливу  на довкілля).

6. Конфіденційність інформації, одержаної внаслідок проведення ЕА.

7. Відповідальність  аудиторів за результати виконаних  досліджень.

Екологічний аудит в Україні проводиться відповідно до Закону України "Про екологічний аудит" з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Законодавець дає наступне визначення[1]:

Екологічний аудит - це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Кінцевою метою екологічного аудиту є визначення відповідності сучасної екологічної ситуації екологічним стандартам, які б забезпечували оптимальний стан довкілля та безпеку життєдіяльності людини.

Наприклад, для нафтогазопромислового району результатом екологічного моніторингу є встановлення кореляції захворюваності населення досліджуваних територій від екологічних чинників, яка включає:

Комп'ютерний кореляційний аналіз баз даних захворюваності кожної з груп хвороб МКХ разом з комп'ютерними (електронними) картами екологічного стану кожного із компонентів довкілля досліджуваної території дозволяє визначити пряму кореляційну залежність між різними захворюваннями і ступенем трансформації довкілля.

На основі аудиту і менеджменту розробляється прогноз розвитку екологічної ситуації у залежності від того чи іншого сценарію перспектив видобутку нафти і газу в тому чи іншому районі.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Пропозиції по створенню геоінформаційної системи екологічної безпеки ієрархічних рівнів Східної Європи, України, Карпатського регіону, області, районів і населених пунктів//Адаменко О. М., Міщенко Л. В., Пендерецький О. В., Зорін Д. О., Зоріна Н. О.
  • Закон України «Про екологічний аудит» від 24.06.2004 № 1862-IV
  • Хільчевський В.К., Забокрицька М.Р., Кравчинський Р.Л. Екологічна стандартизація та запобігання впливу відходів на довкілля – К.: ВПЦ «Київський університет». – 2016. – 192 с.

Примітки[ред.ред. код]