Економіка КНР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Економіка
Китайської Народной Республіки
Shanghai Skyline, Dec2014.jpg
Валюта 1 юань
Фінансовий рік календарний рік
Організації ВТО
Статистика
ВВП $21,27 трлн (2016)
Ріст ВВП 6,6 % (2016)
ВВП на душу населення $15 400 (2016)
ВВП за секторами сільське господарство: 8,6 %, промисловість: 40,7 %, послуги: 50,7 % (2016)
Інфляція (ІСЦ) 2,3 % (2016)
Населення
поза межою бідності
6,1 % (2013)
Індекс Джіні 46,9 (2014)
Робоча сила 805,9 млн (2016)
Робоча сила
за секторами
сільське господарство (33,6 %), промисловість (30,3 %), послуги (36,1 %) (2012)
Безробіття 4,2 % (2016)
Галузі виробництва світовий лідер в валовій вартості промислової продукції; видобуток і переробка руди, чавун, сталь, алюміній і інші метали, вугілля; машинобудування; озброєння; текстиль та одяг; нафта; цемент; хімікати; добрива; споживчі товари, взуття
Зовнішня діяльність
Експорт $2,011 трлн (2016)
Експортні товари електричні та інші машини, в тому числі обладнання для обробки даних, одяг, меблі, текстиль, інтегральні схеми
Партнери США США 18 %
Гонконг Гонконг 14,6 %
Японія Японія 6 %
Південна Корея Південна Корея 4,5 % (2015)
Імпорт $1,437 трлн (2016)
Імпортні товари електричні та інші машини, нафта і мінеральне паливо; ядерні реактори, котли, обладнання та компоненти; оптичне та медичне обладнання, металеві руди, транспортні засоби; соя
Партнери Південна Корея Південна Корея 10,9 %
США США 9 %
Японія Японія 8,9 %
Німеччина Німеччина 5,5 %
Австралія Австралія 4,1 %(2015)
Державні фінанси
Борг $983,5 млрд (2016)
Доходи $2,465 трлн (2016)
Витрати $2,897 трлн (2016)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]

Економіка Китайської Народної Республіки — друга після США економіка світу. Країна є найбільшою за чисельністю населення державою світу (понад 1,38 млрд осіб). За прогнозом компанії PricewaterhouseCoopers, зробленим у 2017 році до 2050 року Китай стане найбільшою економікою світу.[2] У 2021 році з'явилися прогнози, що Китай вже в 2028 році обжене США за розміром ВВП, цей процес прискорила пандемія Ковід-19 — економіка США відновлювалася набагато повільніше, ніж китайська. Ріст китайської економіки склав в 2020 році близько 6%, це єдина велика світова економіка, що відновилася після пандемії.[3]

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Пекін — столиця КНР
Китай — найбільший виробник автомобілів

Китайська Народна Республіка — потужна аграрно-індустріальна країна. Розвиваються традиційні галузі промисловості — текстильна, вугільна, чорна металургія, фосфорно-фаянсове виробництво, також створені нові галузі — нафтопереробна, газова, хімічна, авіаційна, космічна, електронна, машинобудування, приладобудування. Китай займає провідні позиції у світі з видобутку вугілля, цементу, виробництва мінеральних добрив, сталі, електроенергії. Розвинені сучасні види транспорту. Довжина залізниць 191,3 тис. км (2-е місце в світі) автошляхів 4,1 млн км (3-є місце у світі). Головні морські порти: Шанхай, Тяньцзінь з Сіньганом, Далянь, Гуанчжоу з Хуанпу, Чжаньцзян, Ціньхуандао, Ціндао. В країні діють бл. 500 внутрішніх і 60 міжнародних авіаліній.

За даними Міжнародного Валютного Фонду, 2016: ВВП — $ 11 218 млрд.[4] Темп зростання ВВП — 7,8 %. ВВП на душу населення — $ 8750. Прямі закордонні інвестиції — $ 39 млрд. Імпорт (г.ч. готова продукція — 82 %, мінеральні ресурси, зокрема нафта) — $ 156 млрд (г.ч. Японія — 20 %, США та Тайвань — по 12 %, Південна Корея — 10 %, Німеччина — 5 %). Експорт (текстильна сировина, продукція електронної і текстильної промисловості, машинобудування) — $ 205 млрд (г.ч. США — 21,5 %, Японія — 16,6 %, Гонконг — 18,9 %, Німеччина — 4,0 %). Загальний обсяг зовнішньої торгівлі КНР в 1997 становив 325 млрд дол., в 2000—361 млрд дол. На початку XXI ст. спостерігається тенденція до зростання імпорту ресурсної продукції, помітно збільшився й обсяг імпорту продукції машинобудівної й електронної промисловості, а також продукції високих технологій.

За обсягом інвестицій на початку XXI ст. КНР поступається тільки США. У 2002 році прямі іноземні інвестиції в Китаї склали — 53 млрд дол., що свідчить про дуже високу міру довіри інвесторів до цієї країни.

За роки реформ розвиток народного господарства набув динамічного характеру. До кінця 1980-х Китай подвоїв обсяг ВВП, зняв проблему забезпечення населення продуктами споживання. 1990-ті роки відмічено високими темпами економічного розвитку. Починаючи з 1991 став збільшуватися обсяг зовнішньої торгівлі. У 1992 і 1993 приріст ВВП становив 13 %. Китай був визнаний країною з економікою, що найбільш динамічно розвивається. До початку 1997 обсяг іноземних інвестицій в китайську економіку перевищив 40 млрд дол. США. ВВП в Китаї в 1980—1990 зростав в середньому на 10,2 %, з 1990 по 1997 його приріст був найбільшим у світі — в сер. 11,9 %, а в 1998 склав бл. 8 %.

Розподіл експорту Китаю у країни світу у відсотках для кожної окремо взятої країни в 2006 році порівняно з лідером США (100 % = $203 898 000 000)).

Основними центрами економічного зростання є дві найбільші економічні зони Китаю Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи

ВВП Китаю за період 1952—2012.

Економіка в основному орієнтована на експорт, що сприяє швидкій інтеграції Китаю в світову економіку. Частка у ВВП (1994, %):

  • промисловість 45;
  • сільське господарство 21;
  • виробничі послуги в галузях «третьої сфери» 32.
Реальне і номінальне ВВП Китаю за 2006—2011 рр.

Комплексний індекс економічної ефективності промислових підприємств у 2000 році склав 117,8, збільшившись порівняно з попереднім роком на 16,1 %. За цим показником 2000 рік став рекордним роком з 1992 року.

Виробництво електроенергії — 1007 млрд кВт·ч (1995), головним чином на ТЕС. У 1995 в структурі енергобалансу в Китаї домінувало кам'яне вугілля (73 %), за ним слідувала гідроенергія (19 %), нафта (6 %) і атомна енергія (1 %). Згідно з офіційними даними, за 2002 р. споживання енергії в Китаї зросло на 20 %. Китай і, в меншій мірі, Індія, згідно з більшістю прогнозів будуть задавати темпи зростання споживання енергії у світі в найближчі півстоліття. Китай випереджає всі країни світу за потенційними запасами гідроенергетичних ресурсів. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), природний газ у 2003 покриває всього 2 % потреб Китаю в енергоносіях. Китай до 2010 р. розраховує подвоїти споживання газу. Спостерігається зростаюча залежність країни від імпорту нафти з нестабільних країн близькосхідний регіону: незважаючи на високі ціни на цю сировину, тільки за перше півріччя 2003 обсяги китайського нафтоімпорту зросли на 33 %.

Production of wheat from 1961 to 2004. Data from FAO, year 2005. Y-axis: Production in metric ton.

Орієнтовно Китай в 2028 році обжене США за розміром ВВП, цей процес прискорила пандемія Ковід-19 — економіка США відновлювалася набагато повільніше, ніж китайська.[3] За ВВП, перерахованим в долари за паритетом купівельної спроможності Китай обігнав США ще в 2014 році.[5]

Інвестиції[ред. | ред. код]

Найбільші закордонні інвестиції, що станом на кінець 2010 року склали 1,09 трлн дол. США, в економіку країни надійшли від британської колонії Гонконг, держав ЄС та Японії[6]. Через обмеження урядами деяких країн Заходу інвестицій в комуністичні країни, Гонконг, що в 1997 році отримав статус особливого спеціального регіону й надалі, як посередник, є головним майданчиком залучення прямих зовнішніх інвестицій з країн Заходу в Китай. На кінець 2010 року Гонконгом було залучено майже один трильйон американських доларів[7], що вдвічі більше, ніж інвестовано напряму в Китай. Більшість іноземних інвестицій у Гонконг надходить від Віргінських Британських островів із застосуванням офшорних схем.[8] Гонконг і Шанхай є найпривабливішими регіонами для прямих іноземних інвестицій у КНР. Після початку економічних реформ навколо цих міст утворились дві найбільші агломерації Китаю. Дельта Перлинної річки та Дельта річки Янцзи біля Гонконгу та Шанхаю відповідно. Вони стали основними центрами виробництва та залучення прямих іноземних інвестицій в КНР.

Промисловість[ред. | ред. код]

Промисловість включає виплавку сталі, кольорових металів (алюмінію, міді, цинку, олива, цина, сурми та ін.), виробництво цементу (304 млн т), мінеральних добрив (21 млн т). Багатогалузеве машинобудування (сільськогосподарське і транспортне машинобудування, тракторо-, авто-, авіа-, верстато- й суднобудування, виробництво електроенергетичного і іншого промислового обладнання, електронних приладів, а також велосипедів, швейних машин, годинників і інш.). Але основна виробнича база важкої промисловості успадкована від 1950-х років або створена за тогочасними проєктами. Наприкінці ХХ століття зберігалася диспропорція в розподілі державних ресурсів на користь важкої індустрії, де працювало близько 60 % зайнятих в промисловому виробництві і вироблялося 50 % промислової продукції. Розвинена текстильна промисловість (бавовняні, шовкові, вовняні тканини). Близько 50 % всієї промислової продукції наприкінці 1990-х виробляють дрібні й доморобні підприємства. Традиційні ремесла (мистецькі вироби з кістки, шовку, емалі, лаку, порцеляно-фаянсові, вишивки). 1997 року в Піднебесній було вироблено сталі — 107,57 млн т, металорізальних верстатів — 150 тис., тракторів — 80 тис., автомобілів — 1,59 млн, випущено 5,4 млн т пряжі, 22 млрд м² тканин, 4,22 млн т штучних волокон.

Приватне підприємництво посідає дедалі міцніші позиції в економіці. Частка державних підприємств у виробництві промислової продукції скорочується (з 80 % в 1978 році до менш як 40 % в 2012-му[9]), а частка приватних підприємств продовжує зростати і 1998 склала понад 12 %. 1 січня 2002 року Китайська Народна Республіка вступила в СОТ, ставши 144-м її членом. У рамцях підписаних угод Китай зобов'язався зменшити тарифні ставки і скасувати квоти на імпорт. Торговельний оборот в 2000 р збільшився на 31,5 % в порівнянні з 1999 р. Найбільшим експортним ринком Китаю є азійські країни. Їхня частка становить 62 % його загального експорту. Північній Америці належить 22 %, з яких 21 % США. Загальний продаж заліза і сталі у 2000 р. становив $14,1 млрд, кольорові і рідкісні метали — $10,1 млрд і неметалеві корисні копалини 7,1 млрд. Більш ніж на 10 % збільшився імпорт глинозему, алюмінію, міді і мідної руди, хроміту, залізняку, алмазів. Експорт цементу, продукції з міді, вугілля, коксу, продукції з сталі, цинку і продукції з нього збільшився більш ніж на 10 %. У 2000 р. уряд схвалив відкриття в Шанхаї ринку по продажу діамантів. «Великий Китай», включно з Гонконгом і Тайванем, є третім за обсягом продажу діамантів на світовому ринку після США і Японії.

Сільське господарство[ред. | ред. код]

Частка у валовій продукції сільського господарства (1992, %): рослинництво 74, тваринництво 26. Є овочівництво, плодівництво, виноградарство, виробництво зернових, рибальство, збір дикорослих плодів і лікарських трав, заготівля деревини. За станом на кінець 1990-х років Китай мав бл. 95 млн га земель, що обробляються. З однієї ділянки нерідко знімають три і більше урожаї за два роки, а в басейні р. Янцзи — щорічно два урожаї. У Південному Китаї багато які поля дають по три урожаї основних сільськогосподарських культур або до п'яти урожаїв овочів на рік. Величезна територія країни і різноманітність кліматичних умов, ґрунтів і рельєфу були причиною формування різних агроекосистем. У Китаї вирощують понад 50 видів польових, 80 видів городніх і 60 видів садових культур. Гірські місцевості крайніх західних районів Китаю і степи Сіньцзян-Уйгурського автономного району і Тибету використовуються для розведення великої рогатої худоби, коней, овець і кіз, а оази в пустельних районах Сіньцзяну — для вирощування кавунів і винограду. На великих полях відносно холодних північних провінцій Хейлунцзян і Цзілінь вирощують злакові і бобові культури (кукурудзу, пшеницю, соєві боби). У Північному Китаї, включаючи західну частину провінції Хебей, провінції Шаньсі, Шеньсі і Ганьсу вирощують посухостійкі культури (пшеницю, кукурудзу, просо). На Північно-Китайській рівнині (південна частина провінції Хебей, провінція Хенань і частина провінції Шаньдун, Цзянсу і Аньхой) — олійні культури і тютюн. Найпродуктивнішими є долина нижньої течії р. Янцзи, провінція Сичуань і субтропічна провінція Гуандун. Провінції Хунань, Сичуань і Цзянсу — найбільші в країні виробники рису. Велику частину цукрової тростини обробляють в провінціях Гуандун і Гуансі. У субтропічних районах Китаю вирощують, в основному на експорт, мандарини, апельсини, ананаси тощо.

Глобальна фінансова криза 2020[ред. | ред. код]

Доповідь «Моніторинг глобальних інвестиційних тенденцій», опублікована Конференцією ООН з торгівлі та розвитку в січні 2021 року, константувала, що у 2020 Китай став світовим лідером за припливом іноземних інвестицій, обігнавши США[10][11].

По-перше, Китай рішуче зреагував на епідемію, що дозволило відновити роботу виробництв. По-друге, з точки зору середньострокових і довгострокових чинників економічна політика Китаю стабільна, потенціал економічного зростання величезний. По-третє, Китай продовжує розширювати свою відкритість. В останні роки постійно пом'якшуються обмеження для доступу на китайський ринок, рівень відкритості постійно зростав, ділове середовище покращувалося. Наприклад, нова версія Каталогу галузей для стимулювання іноземних інвестицій[12], яка офіційно набрала чинності в січні 2021 року, ще більше сприяла стимулюванню іноземних інвестицій.

За даними Ernst & Young (EY), п'ята частина IPO 2020 року (180 розміщень) проведена на шанхайській фондовій біржі. Для порівняння, на біржі Nasdaq за аналогічний період часу провели 119 розміщень. Всього за перші три квартали 2020 року китайські фондові біржі, за даними EY, провели 45% світових IPO[13].

Бізнес впливає на політики держави через лобізм, і загалом очікує від неї підтримки та зрештою отримує її. Але, з іншого боку, бізнес вимагає невтручання. Це призводить до значно більш ринкової поведінки західних багатонаціональних підприємств, але при цьому — і до зниження їхньої конкурентоздатності по відношенню до китайських компаній. З іншого боку, ринкове створення умов для інновацій передбачає вихід на все більші масштаби. І хоча американські гіганти створюють такі можливості для себе, максимально заволодіваючи споживчим ринком (В2С), наражаючись при цьому на критику та покарання урядів, в сфері застосування цифрових технологій у масштабах всієї економіки, передусім у промисловості (В2В), вони не мають можливостей такого масштабування, як китайські.

4 березня 2021 відбулись сесії Всекитайських зборів народних представників. Робота сесій не зводиться до засідань за твердженням звіту уряду, бюджету, плану розвитку на 14-ту п'ятирічку[zh], тощо. Найцікавіший продукт роботи сесій Цілі довгострокового розвитку КНР до 2035 року[14].

Ініціативи мають позитивний і розмитий характер: постковідне відновлення і зростання ВВП на 6%, 11 мільйонів нових робочих місць в містах та безробіття на рівні 5,5%, низька річна інфляція (до 3%) і стабільність обмінного курсу. Китай націлюється на підвищення загального рівня життя своїх громадян, забезпечення їх якісною охороною здоров'я ([[:zh:%E4%B8%AD%E8%8F%AF%E4%BA%BA%E6%B0%91%E5%85%B1%E5%92%8C%E5%9C%8B%E9%86%AB%E7%99%82%E9%AB%94%E5%88%B6%E6%94%B9%E9%9D%A9}}|Ініціатива «Здорова нація 2020]]), відновлення рівня народжуваності (політика двох дітей [zh]) та поліпшення екологічної ситуації шляхом зниження енергоємності ВВП (на 13,5%) і викидів вуглекислого газу (на 18% на одиницю ВВП). Заплановані дії повинні сприяти подоланню поточних труднощів, «піднести китайську економіку на нові висоти» і забезпечити подвоєння ВВП до 2035 року.

Головна мета китайської держави на найближче майбутнє — «нова філософія розвитку», що спирається на «високотехнологічну трансформацію МІС-2025[en]» [15]. На порядку денному не тільки подальші технологічні розробки, а й перш за все їх практичне застосування в інфраструктурі і промисловості.

В ході подолання кризи 2008-2009 років, китайські технократи переконалися, що інвестиції в інфраструктуру — найкраще рішення, бо не тільки гарантовано відновлюють сукупний попит, а й створюють супутній ефект для підприємців в формі поліпшених умов ведення бізнесу.

Коли транснаціональні технологічні компанії Apple Inc., Google й інші почали переносити виробництво з Китаю і перебудовувати глобальні ланцюжки поставок, Китай проголосив відмову від кредитно-фінансової корпоративного капіталізму і перехід до замкнутої системи державної економіки з інкорпорованими в неї фрагментами приватного сектора. Каналами зосередження інвестицій в цільових галузях стали фонди управління трансформацією науково-технічних досягнень КНР (ДФНП)[16].

Нові інститути (поширилися з 2018 року) виникають в основному при профільних підрозділах регіональних міністерств і відомств і діють, керуючись принципами інвестиційного менеджменту. Акумулюючи кошти різних донорів — агентств, великих банків, зацікавлених держпідприємств, приватний венчурний капітал, державні фінанси, — ДФНП формують інвестиційні комітети, проводять конкурси проектів і фінансують кращі з них. Фонди користуються фіскальними преференціями від влади, однак поводяться незалежно в певних їм секторах і сферах. 60% з них працюють тільки з інноваціями.

Після ІІ світової війни подібною діяльністю у США займались Національний науковий фонд під керівництвом Ванневара Буша ("модель технологічного трикутника Ваннівара Буша", союз між урядом, промисловістю та наукою, важлива інновація, що сприяла технологічній революції XX століття), приватні інвестиційні фірми[en], та Центри розвитку малого бізнесу[en] організовуючи довготривалі інвестиції в цільові галузі. Західні інвестиційні фірми приватного капіталу та інвестиційних фондів не слід плутати з інвестиційними гедж-фондами, які зазвичай роблять короткострокові інвестиції в цінні папери та інші більш ліквідні активи в галузевому секторі, але з меншим прямим впливом або контролем над діяльністю конкретної компанії.

Під час кризи 2020-го перевірений засіб виходу з кризи було творчо переосмислено: об'єктом інвестування стала не фізична, а цифрова інфраструктура. Гроші були спрямовані на поліпшення мереж зв'язку, базові станції 5G, впровадження ІІ в базову інфраструктуру, нові обчислювальні потужності і процесингові центри, блокчейн і супутниковий зв'язок. Такий підхід різко контрастує з «План порятунку» економіки США[en], де близько 1 трлн. дол. пропонується роздати населенню у вигляді прямих трансфертів або допомоги з безробіття.

Загалом, за озвученими китайським прем'єром даними, до 2020 року Китай довів обсяг прямих інвестицій на НДДКР до 350 млрд дол.

У 2021 року країна зробить упевнений перший крок до формування нової концепції розвитку (економіка подвійного оббігу[en]), в рамках якої внутрішній і зовнішні ринки будуть зміцнювати один одного з опорою на розвиток вітчизняного ринку[17][18].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.
  2. Якою буде світова економіка в 2050 році — прогноз PwC finance.ua, 27.03.2017
  3. а б У 2020 році зростання ВВП Китаю було мінімальним за останні 45 років, Investory News, 18 січня 2021
  4. Report for Selected Countries and Subjects. International Monetary Fund. Процитовано 20.03.2018. 
  5. МВФ: КИТАЙ СТАВ НАЙБІЛЬШОЮ ЕКОНОМІКОЮ СВІТУ, Фінбаланс, 8.10.2014
  6. Державне управління статистики КНР
  7. Дані WorldFactbook
  8. Дані агентства статистики Гонконгу
  9. В Китае зарегистрированы более 10 млн частных предприятий 2013-02-04
  10. Global foreign direct investment fell by 42% in 2020, outlook remains weak | UNCTAD. unctad.org. Процитовано 2021-04-29. 
  11. https://unctad.org/system/files/official-document/diaeiainf2021d1_en.pdf
  12. 【《鼓励外商投资产业目录(2020年版)》 2020年第38号令】-国家发展和改革委员会. www.ndrc.gov.cn. Процитовано 2021-04-29. 
  13. IPOs continue to grow in mainland China and Hong Kong despite the outbreak of COVID-19. www.ey.com (en-CN). Процитовано 2021-04-29. 
  14. CGTN: China Outlines Plan to Address Economic Challenges in Next 5 Years. www.businesswire.com (en). 2021-03-05. Процитовано 2021-04-29. 
  15. Сердечний О. В. Китайська стратегічна програма «Зроблено в Китаї – 2025». sinologist. 2018-02-28. Процитовано 2021-04-29. 
  16. Technology Innovation Guiding Fund in China. China Innovation Funding (en-GB). Процитовано 2021-04-29. 
  17. Guide to China's dual circulation economy. news.cgtn.com (en). Процитовано 2021-04-29. 
  18. China's 'dual circulation' will bring prosperity to the world. news.cgtn.com (en). Процитовано 2021-04-29. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

UN[ред. | ред. код]

Government sites[ред. | ред. код]

  • Australia Embassy in Beijing Trade Services [16]
  • UK Trade & Investment (UKTI) [17]
  • US Foreign Agricultural Service [18]
  • USAID China Page [19]
  • US Commercial Service in Beijing [20]
  • US Government China Business Information Center [21]

WTO[ред. | ред. код]

  • WTO MEMBER INFORMATION [22]
  • China and WTO [23]

APEC[ред. | ред. код]