Економіка муїсків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Економіка муїсків — сукупність галузей господарства в державах чибча-муїска, що складалася переважно з землеробства, ткацтва, гончарства, рибальства, добування та обробки корисних копалень, торгівлі при налагодженій системи постійної данини та натуральних внесків.

Натуральне господарство[ред. | ред. код]

Землеробство[ред. | ред. код]

Була однією з головним форм господарювання. В основі знаходилося терасове землеробство із застосування штучного зрошення. Водночас у них існували так званні підняті поля та звичайні поля у самих низинах, поблизу джерел прісної води.

Створення терас у чибча було схожа на таку ж саму у практику в інших андських народів. Цей метод дозволяв землеробам муїсків використати більше землі, піднімаючись поступово якомога вище угори — до 4-5 тис. м над рівнем моря. На середній висоті або у низинах чибча влаштовували піднесені (або м'які) поля (chucua), штучно зроблені довгі і вузькі земляні грядки або платформи. Займалися муїски землеробством і на заплавах й болотистих містах, які зміцнювали, приносячи туди родючий ґрунт. Такі поля називалися humedales.

Основною сільськогосподарською культурою у чибча був маїс (aba). Другою за значимістю (особливо у нижчих верств населення) була картопля (yomas). Чибча вирощували кіноа (знали 4-5 сорти — suba, pasca), квасолю (3 види), балуй або чачофруто та інші види бобових, арахіс, кабачки, перець, гарбузи. Активно культивувалися також численні бульби та фрукти.

Низку рослин чибча не культивували спеціально (гуама, луло, галінсога дрібноквіткова), а утворювали своєрідні лісові сади. Своєрідні плантації ягід муїски влаштовували високо у горах, де так само піклувалися, а згодом збирали дику гірську ожину (або мора), андську чорницю, декілька видів дикої малини.

Скотарство і полювання[ред. | ред. код]

Полягало здебільшо в утримуванні великої чисельності морських свинок (fucuy, fucos, sucui). Специфічною формою скотарства був догляд і контроль за кількість чередами диких оленів. Втім оленина була дуже дорогою, такими стадами володіли правителі, жерці або храми, окремі аристократи.

Водночас чибча полювали на пекарі, бразильських кроликів, тапірів, пум, диких собак, коаті, броненосців, лисиць-крабоїдів, опосумів, бавовняних щурів, видр, мавп, ласиць. Полювання здійснювалося великих груп людей. При цьому застосовувалися списи, луки, стріли, видувні трубки, пращі, різного роду сильця.

Птахівництво і рибальство[ред. | ред. код]

Набуло значного розвитку птахівництво. У загорожах різного розміру (в залежності від соціального статусі і статків) тримали курей, качок (перед усім андську пірникозу, що натепер є вимерлою), голубів. Втім на птахів також добували мисливством.

Завдяки географічним особливостям, наявності великих річкових систем, муїски мали широкий доступ рибальства (chupcua). Основу складали річкові та озерні риби, яких виловлювали у величезних кількостях майже скрізь. Для ловлі риби користувалися гарпунами, остенями, мережами, волосінням з кам'яними тягарцями. також застосовували засіб, коли від річки або лагуни виводили невеличкі канали, які потім пересипали й осушували: рибу, що туді потрапляла збирали руками.

Бджолярство[ред. | ред. код]

У муїсків значну роль відігравав збір меду диких лісових бджіл, яким вони активно торгували. Також відомо, що у чибча були своєрідні угіддя, де розводили й утримували бджіл на спеціальних деревах, а потім в потрібний час збирали мед.

Корисні копалини[ред. | ред. код]

На землях муїсків в значній кількості добували сіль (nygua), сильвініт, смарагди (chuecuta), кам'яне вугілля (gazpqua), мідь (bahazca nyia), граніт, яшму, кремінь, флінт, вапняк.

Соляні копальні розташовувалися у Немоконі, Сіпакірі, Сескіле та Таусі. Муїски наповнювали мінеральною водою посуд, потім воду випарювали, посуд розбивали і виймали сіль. Для її зберігання та перевезення виготовляли спеціальну та тривку кераміку. найрідшою та доволі цінною було добування «рожевої солі» (сильвініту), що застосовувався як добриво в землеробстві.

Шахти, де добували смарагди, знаходилися в Сомондоко, Чіворі і багатьох інших місцях, ці шахти були найглибшими в доколумбовій Америці. Видобуток здійснювався у сезон дощів.

Серед найбільш багатих міддю місцевостей різні історичні джерела згадують Короморо (кантон Чара), річку Сутамарчан, Вілья-де-Лейва.

В Сіпакірі були багаті поклади кам'яного вугілля (цінного антрациту), а також у місцевостях Самака, Топага, Гамеса, Корралес, Таско. Для добування вугілля муїски застосовували кам'яні сокири, довгі кийки, якими проривали глибокі галереї.

Ремісництво[ред. | ред. код]

Обробка металів, каміння та деревини[ред. | ред. код]

Відомостей замало, здебільшо оброблялося золото, срібло та мідь. Майстрами муїска широко застосовувався сплав тумбага, з якого робилися чиленні інструменти, а також його використовували в ювелірній справі. З міді робилися поховальні та ритуальні маски, невелички шматки шліфованої міді використовували дпри обміні товарів.

Оскільки каміння було вдосталь (перш за все використовувався граніт, кремінь, флінт), то з нього робилися різні знаряддя для ширкого вжитку — кам'янні сокири різного розміру (для землеробства і копалень), молотки, коваюдли, горни, точило, ножі, стрижні, шліфувальні камені, веретена, огорожі для морських свинок, курей, садиб, рибальські тягарці, накінечки для стріл й списів, метальні засоби для пращі та видувних трубок, списокидальні, з камення вибовбували великі ємності, де зберігали різні речі, антропоморфні та зооморфні вігури для храмів та особистих осель (в залежності від соціального статусу), фалічні фігури, що ставили муїски біля священних місць.

З яшми муїски зазвичай робили різні фігурки, або мисливські та зброярські вироби, що призначалися для володарів та знаті.

Деревина зазвчиай використовувалася у будівництві, при зведені різних осель, палаців і храмів, також з неї робилися деякі інструменти (ткацький верстат, різні ваги), зброя та ідоли.

Ювелірна справа[ред. | ред. код]

Докладніше: Золото муїсків

Муїски уславилися свої виробами з золота. Вони отримували його завдяки торгівлі з дружніми племенами поінів та япорохе, що жили на захід від Магдалени, обмінюючи його на та смарагди.

Основні центри золотообробного виробництва знаходилися в державі Гуатавіта, як про це повідомляють хроніки і щоденники часів конкісти, а також у районі Паска.

Використовувалося золота високої проби, сплав міді та золота (тумбага). В найбільш коштовні речі додавали платіну, що обмінювали у племен біля Тихого океану. При необхідності покращували якість золота способом «томління металу». Ювелірному мистецтву муїсків властиво було застосування кам'яних матриць для виготовлення однакових виробів, зокрема ланок намиста. Це свідчить на створення золотих виробів практично у промислових масштабах. Широко застосовувалися такі способи обробки золота: масивна виплавка, штампування, плющення, накладка листами. При виготовленні золотих прикрас вдавалися техніки «втраченого воску».

Платину навчилися змішувати з золотом в порошкоподібному стані, після чого суміш піддавали нагріванню. Золото, розплавлене за допомогою паяльної трубки, огортало частинки платини, сплавляючи їх з собою. Цей метал можна було піддавати гарячому ковці.

Виготовляли фігури людей, тварин, риб, птахів, рептилій, драконів, жорна для розмелювання маїсу, «корони» правителів, шоломи, списи, луки, стріли, та інші предмети.

Також оброблялося коштовне каміння: смарагди, аметісти та топази (останні отримували завдяки торгівлі). Про них відомо лише з повідомлень хроністів та конкістадорів, оскільки практично усі вироби були втрачені під час походів іспанських конкістадорів. Знано, що ці каменці муїски шліфували та прикрашали різьбленням (на кшталт гліптики). Втім як саме цим вдовалося, яку вони техніку застосовували достеменно невідомо. Усі ці товари потім йшли на продаж, або прикрашали одяг та «тюрбани» володарів.

Гончарство[ред. | ред. код]

Докладніше: Кераміка муїсків

Внаслідок діяльності іспанських колонізаторів з доробку муїських гончарів на сьогодні збереглося замало виробів. Муїски не знали гончарного круга. Також не збереглися засоби, за допомогою яких гончарі чибча виготовляли кераміки. Втім вони змогли опанувати виробництво різноманітних виробів.

Найбільшого піднесення досягло у Пізній період муїска (1200—1600 роки). В цей період гончарі чибча навчилися загартовувати свої вироби у пічах, які топили деревиною і соломою. Така новація позначилася на якості продукції. Водночас майстри стали більше приділяти уваги прикрашанню кераміці. Центром керамічної майстерності муїсків стає місто Ракіра (неподалік річка Бояка), що належало саке Хунза (сучасне м. Тунха).

Ткацтво[ред. | ред. код]

Докладніше: Ткацтво муїсків

Було однією з розвиненіших галузей. Основу складала бавовна, яку завозили торгівці муїсків від інших племен і народів, зазвичай вимінюючи на сіль або смарагди.

Ткалі муїсків застосовували кам'яне веретено 25-30 см та примітивний дерев'яний ткацький верстат. З бавовняного волокна вони пряли нитки і робили тканини з рівною і щільною структурою. Як барвники застосовували різні рослини (квіти), мінеральні речовини (окис заліза), різнокольорові глини. Найулюбленішими кольорами були чорний і червоний.

Виробляли переважно одяг — сорочки, ковдри-плащі, жіночі капелюшки-ковпачки. Особливо різноманітними були ковдри, які використовувалися за широким спектром (свята, поховання, побут, ритуали).

З очерету або листя агави зазвичай плели циновки та килимки.

Торгівля[ред. | ред. код]

Докладніше: Торгівля муїсків

Завдяки торгівлі муїски забезпечували себе найважлливішою сировиною — золотом і бавовною. Таким чином, вони поповнювали нестачу цих товарів необхідних для їх ювелірів та ткаль.

Основним засобом доправлення товару був піший: кожного купця супроводжували носії, що тягнули на плечах потрідний товар. Водночас існував річковий «транспорт», проте це відбувалося в межах території муїсків та в торговельних стосунках із сусідніми племенами.

Існувала внутрішня торгівля, між державами муїсків та зовнішньомуїскська торгівля. Торгівля між провідними державами муїсками знаходилося на доволі важливому рівні, не поступаючись за значенням зовнішній торгівлі. Кожне з державних об'єднань славилось якимось виробами або корисними копалинами, які інші держави мали в обмеженій кількості або їх там зовсім не було. Центрами торгівлі були міста Сорокота, Турмеке та Кояіма

Відомо про присутні муїскіх товарів та торгівців у Панамі, Коста-Риці та Гондурасі. За деякими відомостями, відбувалася торгівля з майя. Втім цей процес був зустрічний, оскільки майяські купці також вирушали в напрямок Південної Америки. Велася велика торгівля з державою Чан-Чан, а потім з імперією інків Тауантінсую. Торгували як власними виробами, так й виконували функцію посередників з Центральної Америкою та майя.

Головною статтею експорту була сіль. вивозили смарагди, бавовняні тканини, маїс, мед, фрукти, перли, мушлі, вироби з міді та золота, солену та сушену рибу, оброблену шкіру тварин та товари з неї. У своїх сусідів, вони в першу чергу купувала золото, пір'я рідкісних птахів, частково мідь, бавовна, кока і равлики, а також екзотичній для своєї місцевості фрукти. Деякі держави муїсків, що не мали поклади міді, вимушені були її обмінювати у племен коліма та мусо.

Основу становив обмін товарами (бартер). Втім почали з'являтися еквіваленти на кшталт грошових одиниць. Муїски були також єдиними індіанцями доколумбової Америки, які винайшли золоті гроші. Іспанські хроністи, що залишили нам про них перші повідомлення, називали ці невеликі золоті «кружечки» (техуелос).

Данина[ред. | ред. код]

Сплачувалася продуктами харчування і виробами свого ремесла, а також члени громади повинні були віддавали в гарем володаря своїх дочок.

Чиновники «податкового відомства» грали найважливішу роль у всіх державах. Недоїмки вони стягували вельми незвичайним способом, опис якого наводять іспанські хроністи. Оселившись у боржника, збирач податків прив'язував біля дверей його будинку спеціально видресирувати пуму. Кожен день перебування «податкового» інспектора у боржника обходився останньому в одну штуку полотна, а понад заборгованості він зобов'язаний був щодня пригощати парою голубів пуму, що чатувала вхід.

З данини, що сплачували муїски, правитель виділяв на власний розсуд частину для знаті, військовиків та жрецтва.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Drennan, Robert 1991 Pre-Hispanic Chiefdom Trajectories in Mesoamerica, Central America and Northern South America. In Chiefdoms: Power, Economy, and Ideology. Timothy Earle. Ed. London: Cambridge University Press
  • Cultura Muisca: Comercio y Arte