Економічні райони Австралії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Економіка Австралії
GA20891.svg
Карта Австралії
 
Категорія КатегоріяІнші країни

Відмінною рисою економічного районування Австралії є неможливості її поділу за наявними адміністративними кордонами[1]. Південно-Східний, Південний та Південно-Західний регіони, витягнулися вузькою смугою вздовж узбережжя материка. У той самий час вони, разом із Тасманією, концентрують понад 95 % населення країни, третину видобувної промисловості, водночас виробляють майже всю продукцію обробної промисловості і переважну частину аграрної[1].

Південно-Східна Австралія[ред. | ред. код]

Найбільш історично освоєний, густо заселений, економічно розвинений регіон країни, що складається зі штатів Вікторія та Новий Південний Уельс[2][1]. Загальна площа регіону складає 14 % території країни; населення — більше 60 %; рівень урбанізованості — майже 90 %. Тут 1788 року було засновано перше поселення європейців на континенті — Сідней. Рельєф регіону досить різноманітний, столові Блакитні гори, Австралійські та Вікторіанські Альпи відокремлюють вузьку приморську низовину від внутрішніх районів верхів'їв Муррею та Дарлінгу — головного сільськогосподарського району країни. Клімат сприятливий як для проживання, так і для землеробства[2]. На приморській низовині збереглися клаптики вічнозелених вологих лісів; у внутрішніх районах — евкаліптові савани та скреб[3].

Регіон багатий на поклади мінеральної сировини: найбільший за площею кам'яновугільний басейн (42 тис. км²) бітумінозного та коксівного вугілля — Ньюкасл, Вуллонгонг, Порт-Кембла; буре вугілля родовищ Яллурн та Моруелл (штат Вікторія); нафта родовища Лейк-Ентранс та шельфу Бассової протоки[3]. Поклади міді (Кобар), поліметалічних руд (Брокен-Гілл), олова (Ардлтан), титану, магнезиту та азбесту. На місцевому бурому вугілля працюють найбільші в країні ТЕС[2]. У Сніжних горах споруджено великий гідрокомплекс: 7 водосховищ, 8 ГЕС (4,7 МВт), 90 км комплексу тунелів, що сполучають в єдину систему річки Маррамбіджі, Муррей, Тамет та Сноуі[3]. Важка промисловість, металургія, коксохімія, трубопрокат та машинобудування сконцентровані в промислових центрах: Ньюкасл, Вуллонгонг, Порт-Кембла[2][3]. У регіоні розвинена нафтопереробна та хімічна промисловість (виготовлення пластмас, мінеральних добрив, синтетичних волокон, фенолу, фармації)[2][3]. Суднобудування в портових містах: Сідней, Мельбурн, Ньюкасл[3]. Електротехнічна промисловість: Сідней, Клейтон[3]. У штаті Вікторія концентруються найбільші підприємства легкої промисловості країни[2]. Велика кількість підприємств харчової промисловості, переробка й консервація фруктів та овочів, сироробна та молочна галузь, м'ясокомбінати, олійниці, броварні[3].

На території регіону концентрується 2/3 поголів'я овець і 1/4 великої рогатої худоби країни[3]. М'ясо-молочне тваринництво у більш вологих районах, а тонкорунне й мериносне у посушливих внутрішніх. Ферми з високим рівнем автоматизації всіх технологічних процесів. У регіоні концентруються найбільші площі зрошуваних земель. Тут вирощують найбільшу частку врожаю пшениці та інших зернових, половину винограду. Долина річки Намой — головний район вирощування бавовнику[3]. Навколо міст інтенсивне приміське сільське господарство[2].

Найбільші міста регіону: Сідней — найбільше місто Австралії, діловий, промисловий, науковий та культурний центр, столиця штату Новий Південний Уельс, у місті мешкає більша половина населення штату; Мельбурн — друге за розмірами місто Австралії, столиця штату Вікторія; Ньюкасл; Канбера — столиця держави; Вуллонгонг; Порт-Кембла; Джилонг[4].

Північно-Східна Австралія[ред. | ред. код]

Другий за рівнем економічного розвитку регіон країни, що територіально співпадає з більшою частиною штату Квінсленд[2]. Площа регіону — більше 20 % території країни. Загалом рельєф регіону горбистий, Великий Вододільний хребет тут значно нижче ніж на півдні, ланцюги невисоких гір роз'єднують западини[4]. На заході гори переходять в рівнину вкриту рідколіссям, а на південному заході колючими заростями скребу. Клімат тропічний, теплий і вологий; тут найбільша кількість атмосферних опадів і найменші сезонні коливання середньодобової температури повітря. Навітряні схили гір вкриті вічнозеленими вологими лісами[2]. Внутрішні райони — «країна криків», щебениста рівнина, вкрита колючими заростями скребу, поодинокими евкаліптами, пляшковими деревами та боабами Грегорі, яку перетинають пересохлі річища криків — Даямантина, Джорджина, Купер-Крик[3]. Ця напівпустеля під час періоду Ла-Нінья, раз на 5-7 років, перетворюється на квітучий край[3].

Великий Бар'єрний риф вздовж тихоокеанського узбережжя приваблює величезну кількість туристів. Регіон багатий на мінеральну сировину: одне з найбільших у світі родовищ бокситів — Уейпа, з вмістом алюмінію до 58 % в руді; другий за площею кам'яновугільний басейн з родовищами Блер-Атолл та Бовен, що відомі високоякісним коксівним вугіллям; поліметалічні та уранові руди в Маунт-Айзі; олово й кобальт — Маунт-Кобальт; природний газ — Рома; нафта — Муні; фосфорити; монацитові піски східного узбережжя (монацит, ільменіт, рутил, титан, циркон)[3]. Підмурок індустрії регіону становлять підприємства гірничої промисловості; кольорової металургії (поліметали, алюміній, рафінування міді)[3]. У місті Гладстон було споруджено свого часу найпотужніший глиноземний завод у світі. Працюють підприємства хімічної (мінеральні добрива), транспортної (залізничне обладнання, вагонобудування, судноремонт) промисловості[2]. У регіоні існують два типи морських портів: для експорту мінеральної сировини, максимально механізовані, з великим вантажообігом (Уейпа) та для експорту сільськогосподарської сировини (Лусінда)[3].

Головною культурою рослинництва виступає цукрова тростина — 95 % посівних площ країни; також вирощують тютюн, кукурудзу, сорго, бавовник, кормові трави, пшеницю[2]. На прибережних землях вирощують манго, папаю, ананаси, банани; далі на південь, або вище у гори — цитрусові та кісточкові[2][1]. Регіон займає перше місце в країні з поголів'я великої рогатої худоби та коней (майже половина поголів'я та 85 % м'ясного експорту), третє — овець (15 %)[3]. У портових містах розміщуються м'ясокомбінати, центри з розведення та переробки устриць та перловиць[3]. Свого часу більшість вологих лісів Квінсленду було вирубано, їх замінили вторинні ліси. З післявоєнного часу для потреб деревообробної галузі вирощують сосну[3].

Найбільші міста регіону: Брисбен — третє за розмірами місто країни, столиця штату; Таунсвілл, Рокгемптон, Гладстон, Маунт-Айза, Маунт-Катлін, Рома, Уейпа[4].

Див. також: Квінсленд

Південна Австралія[ред. | ред. код]

Третій за рівнем економічного розвитку регіон країни, займає південний схід штату Південна Австралія[2]. Ландшафти регіону різноманітні. Від затоки Сент-Вінсент і до западини солоних озер на півночі тягнуться сильно еродовані з пласкими вершинами гори Фліндерс та Маунт-Лофті[3]. На півночі вони являють собою величезні розсипи щебіню, вкритого сухими злаками; на більш вологих південних схилах зарості маллі-скреба.

Регіон тяжіє до океану, на узбережжі Великої Австралійської затоки, заток Спенсер та Сент-Вінсент сконцентровано майже все населення регіону. Історично регіон був першим місцем видобутку залізної руди на континенті, яке значно втратило своє значення з початком розробки родовищ Західної Австралії[3]. Промисловість регіону представлена металургійними підприємствами міст Вайалла, Порт-Пірі та Порт-Огаста[2]. Залізна руда також вивозиться через порт Вайалли до Ньюкасла. Збудований водогін забезпечує металургійні комбінат водою з річки Муррей[3]. Кам'яне вугілля видобувається на північ від Аделаїди. Солончаки солоних озер та прибережні лагуни — місце видобутку солі. Нафтохімічна промисловість у Порт-Станвак, машинобудівна та харчова галузі[2].

Головними сільськогосподарськими культурами виступають ячмінь, пшениця, овес, кормові культури[2]. Разом з садами і виноградниками поля та пасовища майже повністю витіснили природну рослинність всюди де це можливо. Головною проблемою рослинницької галузі регіону є брак прісної води. Поверхневі води скупі, нижня течія Муррею майже безводна, бо вода розбирається на іригацію в середній течії, а більшість артезіанських горизонтів засолені, для поливу придатні лише басейн півострова Ейр та навколо міста Аделаїда[3]. Тому в цьому регіоні дуже поширена доставка поливної води трубопроводами, крапельне зрошування. Регіон займає перше місце зі збору винограду (гирло Муррею) та виготовленню вина (70 % загальноавстралійського), значне вирощування цитрусових[3]. Тваринництво представлене мериносними вівцями та великою рогатою худобою, що її випасають на схилах гір[3]. У пустельній частині регіону на північ від півострова Ейр розташований центр космічних досліджень|центр космічних досліджень Вумера, звідки 1967 року було запущено перший австралійський штучний супутник Землі[3].

Головні міста — морські порти та промислові центри: Аделаїда — столиця штату, четверте за розмірами місто країни, важливий промисловий центр, портове місто, крупний залізничний вузол; Порт-Огаста, Порт-Пірі, Вайалла, Порт-Станвак[4].

Південно-Західна Австралія[ред. | ред. код]

Четвертий за рівнем економічного розвитку регіон країни, що займає крайній південний захід штату Західна Австралія. Ландшафти представлені Західно-Австралійським плоскогір'ям, що круто обривається до вузької приморської низовини, — хребет Дарлінг[4]. На плоскогір'ї сухі рівнини, на узбережжі залишки реліктових вологих евкаліптових лісів з цінною деревиною, стійкої до морської води і яку не їдять терміти — «яррах», «каррі»[3]. Це унікальне місце планети, де до 82 % видів вищих рослин ендемічні, хоча древня природа цього регіону сильно порушена діяльністю людини[3].

Регіон багатий на мінеральні ресурси (нафта, природний газ, боксити, залізна руда, титанові піски узбережжя Банбері — Басселтон), продуктивні ліси, сприятливі для ведення сільського господарства природні умови[3]. Промисловість регіону представлена підприємствами харчової (Перт, Джералдтон, Банбері, Олбані), машинобудівної (Перт), хімічної (виробництво мінеральних добрив у Банбері та Перті), цементної, електротехнічної (Перт), деревообробної галузей, транспортного машинобудування (Фрімантл — судна та автомобілі), металургії (Куїнана — алюміній, сталь, нікель)[2][3].

Агрокліматичні умови ведення землеробства подібні до степової зони України, коли головні запаси вологи в ґрунті створюються в зимовий період[2]. «Пшеничний пояс» простягається від Саутерн-Кросса до Джералдтона[3]. У невеличких фермерських господарствах вирощують фрукти, овочі, виноград, розводять молочну худобу[2]. Присутні невеликі ділянки зрошувального землеробстваі[2]. На прибережній низовині Суонленд на штучних пасовищах розводять вівців. Олбані — головний центр переробки сільгоспсировини[3].

Найбільші міста регіону: Перт, Куїнана, Олбані, Банбері, Джералдтон, Пінджарра[4]. Головні морські порти: Фрімантл, Куїнана, Банбері, Олбані, Джералдтон. Новим сектором господарства регіону з кінця XX століття стає рекреація, туристи приїздять на чудові морські пляжі, відвідують національні парки з унікальною рослинністю. Перт — столиця штату, головний діловий, торговий, адміністративний, промисловий та культурний центр регіону.

Тасманія[ред. | ред. код]

Тасманія — окремий штат на південному сході Австралійського Союзу, що займає однойменний великий острів (68 тис. км²) та прилеглі невеличкі острівці[4]. Острів відділяється від штату Вікторія широкою (200 км) Бассовою протокою[4]. Рельєф острова представляє собою єдиний кристалічний масив розбитий тектонічними тріщинами на нагір'я з крутими схилами у западинах між якими озера льодовикового генезису. Висоти Центрального нагір'я сягають 1500 м[4]. Скелясті береги острова порізані глибокими вузькими фіордоподібними затоками, в одній з яких розташована столиця штату і найбільше місто — Гобарт[4]. Клімат острова помірний вологий, зими м'які, а влітку не так спекотно як на континенті[3]. Більшість території регіону вкрито вологими лісами, долини річок часто заболочені[2]. Тасманія — перший з штатів Австралії який прийняв низку природоохоронних ландшафтозберігаючих законодавчих актів. Близько 5 % території острова відведено під національні парки[3].

Регіон багатий на мінеральну сировину: мідь, олово, срібло, кобальт, вольфрам, залізну руду, поліметали[2]. 1911 року розпочато будівництво гідроенергетичного вузла на північному заході острова, в районі озера Грейт-Лейк та басейні річки Деруент[3]. Дешева електроенергія дозволила швидко розвинутись кольоровій металургії, хімічній та целюлозо-паперовій галузям промисловості[3]. Сільське господарство регіону виконує допоміжну роль в економіці[3]. Найбільше освоєні схід та північ острова, на заході лише гірничі та лісозаготівельні підприємства[2]. У водосховищах Центрального нагір'я розводять рибу, береги використовують для рекреації[3]. Найбільші міста регіону: Гобарт — найбільше місто і столиця штату, крупний промисловий, торговий і культурний центр, найбільший морський порт острова; Лонсестон, Девенпорт, Берні[4].

Див. також: Тасманія

Північна Австралія[ред. | ред. код]

Нерозвинений економічний регіон на півночі країни, що займає глибовий масив Кімберлі, базальтове плато Антрім, пісковикове плато Арнемленд, західне та південно-західне узбережжя затоки Карпентарія[4]. Клімат регіону жаркий з рясними літніми зливами; тривалість вологого сезону зменшується від узбережжя вглиб материка, від 10 місяців до 3. Вологі тропічні ліси ростуть на узбережжі та вздовж річкових долин заходять глибоко на південь. Поширені ліси з мелалеуки плакучої (Melaleuca leucadendra). Колишні тропічні хвойні ліси були винищені заради цінної м'якої деревини. Більшість території вкривають рідколісся з евкаліптів та пляшкових дерев боабів, поміж яких терміти будують свої термітники — невід'ємний елемент місцевих ландшафтів[3].

Регіон багатий на мінеральні ресурси, але менш досліджений ніж інші: боксити (родовище Гов), марганець (острів Грут-Айленд), уранові руди (Рейнджер, Набарлек), залізні руди (острови Клан і Кокату), фосфати (басейн Джорджини), природний газ (шельф півострова Арнемленд)[2][3].

Тваринництво представлене розведенням м'ясних порід великої рогатої худоби на природних пасовищах. Головні сільськогосподарські культури: бавовник, рис, тютюн, цукрова тростина[2]. Площ для ріллі мало (долина річки Орд), одні заболочені й потребують меліорації, інші, через сезонність опадів — іригації[3]. У морі — рибальство, вилов перлів, на півострові Коберг — розведення перловиць[3].

Найбільше місто регіону — столиця Північної Території, порт Дарвін[4]. Це важливий транспортний вузол на шляху авіаліній між Австралією, Європою, Азією та Північною Америкою. У місті розташована велика військово-морська та повітряна база[3].

Західна Австралія[ред. | ред. код]

Регіон займає більшу частину однойменного штату. Клімат різко континентальний, брак атмосферних опадів, часті посухи, небо ясне, часте пилове марево. Рослинний покрив бідний, місцями спорадичний. Населення регіону концентрується навколо гірничо-видобувних підприємств та у морських портах вивозу сировини (Дампір, Порт-Гедленд)[3]. Водозабезпечення регіону відбувається за допомогою заводів з опріснення морської води. Головним багатством регіону слугують високоякісні залізні руди масиву Гамерслі (Пілбара), що розробляються відкритим способом і дають 90 % залізної сировини країни. Також на Гамерслі видобувають олово, марганець та блакитний азбест[3]. На острові Барроу видобувають нафту[3]. Шельфові поклади природного газу прогностично є одними з найбільших у світі (Ранкін, риф Скотт)[3]. На півдні регіону поблизу Калгурлі та Іст-Калгурлі видобувають золото; у Камбалда мідно-нікелеві руди. Водозабезпечення цього району відбувається водогоном (600 км) з басейну річки Суон[3].

Центральна Австралія[ред. | ред. код]

Величезний регіон країни, що охоплює майже безлюдні й неосвоєні внутрішні території континенту, від западини солоного озера Ейр на сході («мертве серце Австралії») до Західно-Австралійського плоскогір'я на заході[2]. Клімат різко континентальний, брак атмосферних опадів, небо ясне, часті пилові бурі та смерчі «вілі-вілі»[3]. Пустельні ландшафти піщаних гряд, кам'янистих розсипів, соляних кірок пересохлих озер перемежовуються рідкими долинами криків із бідною рослинністю з акацій та евкаліптів. Тут знаходяться пустелі: Велика Піщана, Гібсона, Велика пустеля Вікторія, Сімпсона (Арунта)[4]. У центральній частині сильно зруйновані гори Макдоннелл та Масгрейв, розділені солончаком озера Амадеус[4]. У долині річки Палмер зберігся реліктова ділянка високих пальм Лівінстона[3]. У регіоні створено ряд національних парків, найвідоміші з яких Айєрс-Рок (Улуру) і Маунт-Ольга, навколо однойменних останцевих гір. Перший — це кварцитовий моноліт з крутими схилами, що височіє на 350 м над навколишньою пласкою рівниною червоної пустелі. Його схили в залежності від часу доби приймають різний колір: блакитний вранці, бурий у полудень і багряний надвечір. Водопостачання організоване артезіанськими свердловинами, вода в яких переважно тепла та солона. Надра регіону представлені золотом (Теннант-Крик, Нобіс-Ноб), міддю (Теннант-Крик)[2]. Головна економічна діяльність зводиться до гірничих підприємств і транспортної інфраструктури[3].

Тваринництво представлене пасовищним скотарством, з розрахунку 50 га на одну голову худоби[3]. Під час посух велика кількість поголів'я гине. Покращення пустельних пасовищ можливе за підсівання буйволової трави, посухостійкого африканського злаку.

Найбільші міста регіону: Аліс-Спрінгс, Теннант-Крік[4]. Аліс-Спрінгс — оаза в самому центрі континенту, в долині річки Тодд біля підніжжя гор Макдоннелл. На південь від міста йде вузькоколійна залізниця до порту Порт-Огаста на березі Великої Австралійської затоки; на північ шосе Стюарта (англ. Stuart Highway), ще веде до Дарвіна на узбережжі Тиморського моря[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • (рос.) Фромберг А. Э. Австралия // Экономическая и социальная география. — М. : Экзамен, 2011. — 416 с.

Посилання[ред. | ред. код]