Економічні райони Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Економічні райони Норвегії

У Норвегії виділяють п'ять економічних районів:

  • Східний (історична провінція Естланн),
  • Південний (Серланн),
  • Південно-Західний (Вестланн),
  • Центральний (Треннелаг)
  • Північний (Нур-Норге).

Східний район (Естланн) - це найбільш розвинута в економічному відношенні частина Норвегії. У місті Осло представлений широкий спектр промислових галузей, у тому числі металургія, машинобудування, борошномельна, поліграфічна, а також майже вся текстильна промисловість. Осло - центр суднобудування. На частку району Осло припадає близько 1/5 всіх зайнятих у промисловості країни. На північний схід від Осло знаходиться місто Сарпсборґ, другий за величиною промисловий центр країни. У Скагерраку розташовані підприємства лісопильної і целюлозно-паперової промисловості, які працюють на основі місцевої сировини. З цією метою використовуються лісові ресурси басейну р. Гломма. На західному березі Осло-фіорду, на південний захід від Осло, розташовані міста, промисловість яких пов'язана з морем і переробкою морепродуктів. Це центр суднобудування Тенсберґ і колишня база норвезького китобійного флоту Саннефіорд.

Південний район (Серланн) в економічному відношенні найменш розвинутий. Третина району вкрита лісами, колись тут був важливий центр торгівлі лісом. Наприкінці XIX ст. цю територію залишило багато населення. Сьогодні населення в основному зосереджене в ряді невеликих прибережних міст, які є популярними літніми курортами. Головні промислові підприємства - металургійні заводи в Крістіансунні, що випускають мідь і нікель.

У Південно-Західному районі (Вестланні) сконцентровано приблизно 25% населення країни. Між Ставангером і Крістіансунном знаходяться 12 великих фіордів. Розвиток сільського господарства обмежений через гірський рельєф фіордів і скелястих островів. Хліборобство поширене в долинах річок і ділянках терас уздовж фіордів. У цих місцях в умовах морського клімату розташовані широкі пасовища, а в деяких приморських районах - плодові сади. Порти південно-західної Норвегії, зокрема Олесунн, є базами зимового промислу оселедця. По всій території району розташовані металургійні і хімічні заводи, які використовують багаті ресурси гідроенергії. Берген є головним центром обробної промисловості району. В цьому місті і сусідніх селищах знаходяться машинобудівні, борошномельні і текстильні підприємства. З 1970-х років Ставангер, Саннес і Сула є основними центрами, в яких підтримується інфраструктура видобутку нафти і газу на шельфі Північного моря, тут знаходяться нафтопереробні підприємства.

Четвертий за значенням з числа великих економічних районів Норвегії - Західно-Центральний (Треннелаг), який прилягає до Троннхеймс-фіорду, з центром у Тронхеймі. Відносно плоска поверхня і родючі ґрунти на морських глинах сприяли розвитку хліборобства, яке виявилося конкурентоспроможним з хліборобством району Осло-фіорду. Чверть території вкрита лісами. В цьому районі розробляються родовища корисних копалин, особливо мідних руд і піритів.

Північний район (Нур-Норге) розташований більшою частиною на північ від Північного полярного кола. У ньому немає великих запасів деревини і гідроенергії, як на півночі Швеції і Фінляндії, на шельфовій зоні знаходяться найбагатші у Північній півкулі рибні ресурси. Берегова лінія має велику довжину. Рибальство, найдавніше заняття населення на півночі, і досі дуже поширене, однак все більшого значення набуває гірничодобувна промисловість. За розвитком цієї галузі Північна Норвегія посідає провідне місце в країні. Розробляються залізорудні родовища. Видобуток залізних руд і робота на металургійному комбінаті в Му-і-Рані приваблюють у цей район переселенців з інших частин країни, однак кількість населення всього Північного району не перевищує кількості населення Осло. Виробництво електроенергії. На частку ГЕС в 1994 р припадало 43% всіх виробництва енергії, на частку нафти - також 43%, на частку природного газу - 7%, вугілля і деревини - 3%.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.