Екслібрис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Екслібрис сера Джона Форреста (John Forrest) (18471918), дослідника Австралії
Ексклібрис Миколи Куделі – українського шевченкознавця, політв'язня.
Світальський В. О. Екслібрис лікаря і мецената М. М. Мелентьєва, початок ХХ ст.
Іванова Н. І. Книжковий знак нотної бібліотеки Анатолія Любимова, 1935 р. (копія 2014 р.)
Пінігін Володимир Кирилович (1941—2015). Зразок екслібриса.

Екслібрис (лат. ех libris — із книг) — книжковий знак, не­велика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка.

Попередники екслібрисів — написи власників на рукописних книгах, і суперекслібриси — рельєфні зображення на оправі книжок (найстаріший із гербом Львова, датований 1545).

Історія[ред.ред. код]

Батьківщиною екслібриса вважають Німеччину. Саме в Німеччині існував звичай карбувати цінні речі на знак належності приватній особі. Перші друковані книжки теж належали до цінних речей, тільки феодали, монастирі та купці могли собі дозволити мати у власності колекції книг і часто підписували їх чи малювали свій знак, щоб знову знайти свою книгу, наприклад, у випадку крадіжки. Спочатку ті, хто переписували книги, робили позначку про те, кому належить книга. Згодом ці позначки оформлювали у вигляді віньєти та малювали на початку або наприкінці книги. Природно, що намальовані від руки екслібриси були поширені в часи, коли бібліотеки були невеликі, адже нелегко було малювати однакове зображення на великій кількості книг.

Відоме ім'я першого власника екслібриса в Німеччині — це лицар Бернгар фон Рорбах (1460). Перші екслібриси створив німецький худож­ник Альбрехт Дюрер (кінець 15 — початок 16 ст.). Йому належить створення приблизно двадцяти екслібрисів. Займалися створенням екслібрисів митці Лукас Кранах Старший і Ганс Гольбейн.

Із початком книгодрукування (XV ст.) виник новий спосіб позначення книг — наклеювання на внутрішньому боці обкладинки папірця з надрукованим написом «Ex libris» і прізвищем власника книжки. З розвитком друкарства освічені книголюби почали поєднувати власницькі написи з елементами, що мали прикрасити книгу. Як художній знак і витвір графічного мистецтва екслібрис почав відігравати роль декоративного елемента, органічно поєднаного з книгою.

Деякі книговласники прикрашали свої книги розкішними оправами, на яких золотом витискали герби, вензелі, монограми, емблеми чи девізи — такі екслібриси отримали назву суперекслібриси. Суперекслібриси зустрічаються на пергаментних і шкіряних оправах французьких та італійських книг XVI–XVII століть. Одним з найвідоміших авторів суперекслібрисів був французький видавець, літератор і перекладач Жоффруа Торі (його праці були в бібліотеці французького короля Франциска I та в книгозбірках колекціонерів Ґрольє та італійця Майоли).

Збирачі книг надавали зовнішньому вигляду книги великого значення. Окрім гербових екслібрисів були популярні тиснені художні зображення символічного або алегоричного змісту.

З XIX століття пишні герби та хитромудрі вензелі вийшли з моди, натомість, популярними стали звичайні монограми, витиснені на зовнішньому боці обкладинки.

Екслібрис в Україні[ред.ред. код]

Друковані екслібриси започатковані в Україні у кінець 16 — на початку 17 ст. До 18 ст. в екслібрисах переважали зображення гербів власників, 20 ст. популярними стали сюжетні екслібриси.

У цьому жанрі працювали О. Кульчицька, Я. Му­зика, М. Осінчук, О. Оброца, Лев Ґец[1][2] та інші. “Гурток українських екслібрисистів” (співзаснований І. Крип'якевичем з І. Крушельницьким та П. Ковжуном, 1931)[1]. Проводилися виставки екслібрисів[1].

У 1930-х роках в області ексклібрисів натхненно працював київський художник Сергій Конончук, для якого це  — не лише книжковий знак, а й своєрідний портрет господаря книжки, відбиття його інтересів, смаків, уподобань. Досягав цього автор за допомогою символів, алегорій, а також зображуючи різні предмети, постаті. Очевидно, таке сполучення зображальних елементів асоціювалося з авторським сприйняттям навколишнього світу. Виразно трактовані екслібриси Н.Радзієвської, К.Юкельсон, Ю.Палійчука.

Із сучасних художників Тернопільщини екслібриси створив у кінці 1960-х Є. Удін. Нині в цьо­му жанрі плідно працюють М. Дмітрух, І. Зілінко, Я. Омелян, О. Федорів, М. Харинович, П. Шпорчук та інші тернопільські художники.

Видатним майстром екслібрису є заслужений художник України Микола Стратілат.

Значну частину сучасних екслібрисів становлять книжкові знаки українських письменників, видавництв, музеїв, колекцій.

У сюжетах екслібрисів фігурує переважно образ книжки. Окремі з них виконано за мотивами літературних і фольклорних творів.

Техніки виконання екслібрисів[ред.ред. код]

Зразок суперекслібриса (тобто на обкладинці книги з гербом і ініціалами BKD), Німеччина, 18 ст.

Техніка виготовлення екслібрисів різноманітна і збігається з техніками гравюри:

тощо.

Засоби, якими користуються художники-графіки у створенні образів, на перший погляд, дуже обмежені – пляма, лінія, штрих, об’єм. Проте, для мистецтва екслібриса характерне розмаїття та витонченість форм, образів, тональностей, широкий тематизм [Сафонова].

Екслібриси в різних стилях[ред.ред. код]

Худ. Михайло Врубель, екслібрис колекціонера І.С. Остроухова з алегоріями Дня і Ночі.
Екслібрис науковця Якоба Вакернагеля, 1897 р.
Книжковий знак Августа Штоера з середньовічним архітектором», Петер Вюрт (1973-1940) ?, 1902 рік

Колекціонери екслібрисів[ред.ред. код]

Чимало тернополян мають власні екслібриси. Їх колекціонували Е. Бергер, І. Ґерета, нині — фахівці ДАТО, ТОКМ, а також Н. Волинець, І. Пилипець, В. Сушкевич та ін.

Серед відомих колекцій екслібрисів:

  • Колекція Фортинського. Сергій Фортинський, доктор юридичних наук (Росія, Москва), почав збирати екслібриси у 1920 р. Вже до 1926 р. він зібрав приблизно 500 екслібрисів. Він купував як поодинокі зразки, так і цілі колекції. У художниці Н. С. Бом Григорьєвої він придбав 1500 знаків, у професора Декмана — 13000, у колекціонера І. Н. Жучкова — 1100. На 1970 рік в його колекції налічувалося 35000 екслібрисів.
  • Збірка Вілінбахова. Борис Вілінбахов (1897–1969) — викладач Воєнного училища. Знаки збирав тридцять три роки. І його збірка мала приблизно 35000 екслібрисів.
  • Колекція Пауля Амбура. Пауль Амбур з Естонії. Листувався майже з 200 колекціонерами з 32 країн. Його колекція мала близько 40000 знаків. Окрім екслібрисів, він збирав книжки про ці знаки (близько 500) і сам написав 30 досліджень про екслібрис.

Екслібриси Імператорського Ермітажу[ред.ред. код]

Коломан Мозер. Екслібриси[ред.ред. код]

Ефраім-Моше Лілієн (1874—1925) Екслібриси доби сецесії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Архів Івана Крип’якевича. Інвентарний опис Упорядник Ярослав Федорук Київ – Львів 2005 ISBN 966-02-3684-0
  2. листування у справі ex-libris поміж Кульчицькою, Ґецом, Крип'якеквичем у архівній збірці останньго

Література[ред.ред. код]

  • Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — ISBN 966-528-197-6.
  • Екслібрис: Збірник Асоціації незалежних ­українських мистців. Перший випуск. — Л., 1932.
  • «Книжные знаки русских художников», «Петрополис», 1922
  • Минаев Е. Н. Экслибрисы художников Росийской Федерации. — М.: "Сов. Россия", 1971
  • Катушкина Е. С., Сапрыкина Н. Г. Экслибрис в собрании Научной библиотеки Московского университета. Альбом-каталог. — М: Изд-во Моск. ун-та, 1985. — 224 с.
  • Ивенский С. Г. Книжный знак: история, теория, практика художественного развития. — М.: «Книга», 1988
  • Костенко Олександр Євгенійович. Життєдіяльність Сергія Пилиповича Конончука (1912–1941) — українського графіка першої половини XX століття. Робота в Київському МАН «Дослідник». К., 2011.
  • Нестеренко П. Історія українського екслібриса. Наукове видання. — Київ: Темпора, 2010. — 328 с.
  • Бердичевський Яків. Книжкові знаки сучасників Т.Г. Шевченка / Пер. з рос. – К.: Дух і літера, 2007. – 84 с. – ISBN 966-378-038-Х
  • Бердичевський Яків. Народ книги. – К.: Дух і літера, 2009. – 498 с., іл. – ISBN 978-966-378-132-7

Посилання[ред.ред. код]