Перейти до вмісту

Ектор Б'янчотті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ектор Б'янчотті
фр. Hector Bianciotti Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився18 березня 1930(1930-03-18)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Кальчин-Оестеd, Аргентина[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер12 червня 2012(2012-06-12)[1][4][…] (82 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
XVI округ Парижа, Франція[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Похованнякладовище Вожирарd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, журналіст, літературний критик, оперний режисер Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботитворче та професійне письмоd[5], проза[5], літературна критика[5], opera directingd[5] і опера[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладНувель Обс Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовіспанська і французька[2][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівфранцузька Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1955 — 2012
Magnum opusSans la miséricorde du Christd Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоФранцузька академія (12 червня 2012)[7], comité de lecture des éditions Grassetd і comité de lecture des éditions Gallimardd (2012) Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіякатолицька церква Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зАнгело Рінальді Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Ектор Б'янчотті у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ектор Б'янчотті (ісп. Héctor Bianciotti; 18 березня 1930, Луці — 12 червня 2012, Париж)[8] — аргентинський і французький письменник італійського походження.[9]

Біографія

[ред. | ред. код]

Син емігрантів з П'ємонту. Навчався у францисканської семінарії в провінції Буенос-Айрес. Дебютував книгою віршів в 1955. У тому ж році покинув країну, жив в Італії, Іспанії, з 1961 — у Франції.

У 1950-ті — 1960-ті роки кілька разів знявся в кіно, в тому числі — у фільмі Леопольдо Торре Нільссона «Дні ненависті» (1954, за новелою Борхеса Емма Цунц).

Працював у видавництві «Галлімар». Як літературний критик регулярно друкувався в La Quinzaine littéraire, пізніше — в «Нувель Обсерватер», з 1986 — в «Ле-Монд». Опублікував іспанською мовою кілька романів, п'єсу. У 1981 отримав французьке громадянство, повністю перейшов на французьку мову.

18 січня 1996 року Б'янчотті був обраний до Французької академії (крісло 2), змінивши Андре Фросара.

Помер 12 червня 2012 року.[10]

Твори

[ред. | ред. код]
  • Les Déserts dorés (1967)
  • Celle qui voyage la nuit (1969)
  • Les Autres, un soir d'été (1970)
  • Ce moment qui s'achève (1972)
  • La Traité des saisons (1977)
  • L'Amour n'est pas aimé (1982)
  • Sans la miséricorde du Christ (1985)
  • Seules les larmes seront comptées (1988)
  • Ce que la nuit raconte au jour (1992)
  • Le Pas si lent de l'amour (1995)
  • Comme la trace de l'oiseau dans l'air (1999)
  • Une passion en toutes lettres (2001)
  • La nostalgie de la maison de Dieu (2003)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. 1 2 Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. 1 2 Fichier des personnes décédées mirror
  4. ↑ Bianciotti, le voyageur sans retour
  5. 1 2 3 4 5 Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ Académie française
  8. ↑ Falleció el escritor argentino Héctor Bianciotti. Clarin.com. 12 червня 2012. Процитовано 13 червня 2012.
  9. ↑ Hector Bianciotti. Academie-francaise. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 13 червня 2012.
  10. ↑ French writer Hector Bianciotti dies - World - Books. Ahram Online.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ектор_Б%27янчотті&oldid=47666276