Електрофізіологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Електрофізіологія (від грецького ἥλεκτρον, «електрон» — бурштин; φύσις, «фізис» — природа; -λογία, «логія» — закон, вчення) — розділ фізіології, що вивчає електричні властивості біологічних об'єктів: органів, тканин, клітин, мембран. Електрофізіологи досліджують як функцію окремих біомолекул, пов'язаних з електричними явищами, так і роботу цілих органів (серця, мозку тощо).

Історія[ред.ред. код]

Вперше про біоелектрику заявив Луїджі Гальвані ще в XVIII сторіччі. Алессандро Вольта назвав явище генерації електричного струму живими організмами гальванізмом.

Методи електрофізіології[ред.ред. код]

Електродна техніка[ред.ред. код]

Класичним методом електрофізіології є використання електродів, під'єданих до підсилювача, що дозволяє напряму записувати електричні струми. В залежності від розмірів електродів можна вивчати різні об'єкти, включно з окремими клітинами та частками їх мембран.

Оптичні методи[ред.ред. код]

В кінці ХХ сторіччя з'явилися барвники, що змінюють інтенсивність флюоресценції в залежності від електричних характеристик близьких до них мембран і частин клітини. Це дозволило електрофізіологам отримувати нові результати при відносній непошкодженності клітин.

Об'єкти дослідження[ред.ред. код]

За об'єктами дослідження існують такі основні електрофізіологічні методи:

Мікроелектродна техніка[ред.ред. код]

Внутрішньоклітинні вимірювання[ред.ред. код]

Зовнішньоклітинні вимірювання[ред.ред. код]

Клінічна електрофізіологія[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]