Елеонора Земенцька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елеонора Земенцька
EleonoraZiemięcka.jpg
Народження 1819
Черськ, Ґміна Ґура-Кальварія, Пясечинський повіт, Мазовецьке воєводство, Польща
Смерть 23 вересня 1869(1869-09-23)
Варшава, Російська імперія
Громадянство (підданство) Польща
Flag of the Russian Empire (black-yellow-white).svg Російська імперія
Знання мов
  • польська[1]
  • Автограф Autograph-EleonoraZiemiecka.png

    CMNS: Елеонора Земенцька у Вікісховищі

    Елеонора Земенцька з дому Гагаткевич (нар. 1819, с. Ясенець,[2] Мазовія, Польща — 23 вересня 1869, Варшава, Польща) — християнський філософ і публіцист, вважається першою польською філософкою[3] [4].

    Її невісткою була Казіміра Земенцька, ентузіастка та педагог-активістка[5].

    Життя та творчість[ред. | ред. код]

    Молодість[ред. | ред. код]

    Елеонора Земецька, близько 1858 р. (Літографія Генріха Ашенбренера)

    Елеонора Гагаткевич народилася в маєтку Ясенець, який належав Єві (уроджена Окенцька Лужевська, сестра Антонія Онуфрія Оккецького), а батько Елеонори був його управителем[2]. Її бабуся, Елеонора Лужевська з Грабовських, отримала освіту, підкреслюючи знання сучасних поетів-романтиків (твори Адама Міцкевича, Йосифа Богдана Залевського та Францишека Карпіньського)[6]. Завдяки цій та наступній самостійній освіті Елеонора Гагаткевич отримала широку ментальну культуру, незвичну для жінки свого часу[7].

    Вже в 1830 р. (у віці 11 років), як Елеонора Гагаткевич, вона опублікувала перші статті в «Щоденнику для дітей» під редакцією Станіслава Яховича, які отримали сприятливий прийом. З часом вона стала не лише кореспондентом, а й постійним співробітником. Гагаткевич писала як літературні твори (казки, притчі), так і публіцистичні твори («Історія Польщі», «Звернення до жінок за материнську мову», «Грошові нагороди за славні вчинки»)[8].

    У 1833 році вона почала писати статті для Польського щотижневика, а згодом для Універсального журналу та «Первоцвіт». У 1834 році вона вийшла заміж за А. Земенцького і поїхала з ним до Дрездена. Земенцькі пробули там до 1840 року, а потім оселилися у Варшаві[6].

    Критика гегелізму[ред. | ред. код]

    У цей період вона зацікавилася філософією, спочатку працями Джона Лока, Етьєна де Кондільяка та французькими спіритуалістами, а потім німецькою філософією: Канта, Гегеля та Шеллінга[6]. Посилання на цих філософів з'являються у її дорожніх доповідях, опублікованих у «Первоцвіт».

    На початку 1830-х років гегілізм вплинув на польську інтелігенцію, яку консервативні кола сприйняли як загрозу традиційній системі цінностей та суспільного порядку, а також несанкціонованого вступу у сферу релігійної віри. Отже, вони почали шукати спосіб зупинити цю «німецьку чуму»[9]. Земецька була зв'язана з цими консервативними колами Королівства Польського, особливо з оточенням католицьких традиціоналістів, що збиралися навколо Петербурзького тижневика і називалися « петербурзькою котерією». До нього належали Генрик Жевуський, єпископ Ігнатій Головинський, Станіслав Холоневський та Міхал Грабовський. Земенцька не входила до групи (вона не друкувалась у «Тижневику»), але вона була їм близька, і члени котерії допомагали їй у її діяльності[4]. На відміну від багатьох членів Котерії, Земецька не була крайньою у своєму традиціоналізмі, шукаючи синтезу нових інтелектуальних течій із польськими традиціями та релігійністю. Вона не поділяла їхній сервілізм із царською Росією[7].

    Броніслав Фердинанд Трентовський, «Чованна», т. 2, Познань 1846, стор. 503

    Близькість з петербурзькими котеріями була пов'язана із Земенцькою в кінці її захоплення філософією Гегеля щодо консервативної та католицької позиції. Автор зобов'язався критикувати німецьку філософію та її пантеїстичні тенденції. У своєму першому філософському творі «Думка про філософію», опублікованому у «Варшавській бібліотеці» у 1841 році, Земецька критикує Гегеля, відстоюючи автономію релігійної сфери. Як позитивний приклад вона вказала на філософію Іммануїла Канта, яка вказувала, що розум має свої непрохідні межі[9] [4]. Поряд з цією публікацією, Земенцька стала першим польським філософом. Її публікацію широко критикували та над нею знущалися Броніслав Трентовський, Едвард Дембовський, Фридерик Генрік Левестам[7]. Трентовський висловився особливо різко, в чому стверджував про Земенцьку, що жінки не можуть мати справу з філософією, а можуть лише стати «ворогами філософії»[6].

    Титульна сторінка «Паломника» (2/1843)

    У 1842 р. Земенцька заснувала щомісячний «Пілігрим», що мав консервативно-католицький профіль. У журналі вона публікувала літературні, філософські та публіцистичні тексти, часто переклади з французької релігійної літератури[4] [7]. Її завданням було протидіяти поширенню небезпечних філософських ідей серед поляків[9]. Журнал був сухим і непривабливим[7], і, незважаючи на підтримку Юзефа Ігнація Крашевського, Ігнатія Головинського та Костянтина Свідзіньського, він припинив свою діяльність у 1846 році[3].

    Жіноче питання[ред. | ред. код]

    Філософська та редакторська діяльність Земенцької отримала широке висвітлення. У свою епоху вона була винятковою людиною, підтверджуючи свою діяльність, що жінки можуть займатися наукою[10]. Другим важливим напрямком діяльності Земецької було жіноче питання, зокрема проблема жіночої освіти.

    У 1842 р. Земенцька зустріла Нарцизу Жмиховська[10], молода авторка, яка дебютувала роком раніше у «Первоцвіт». Жмиховська була зачарована особистістю Земенцької і деякий час залишалася під її впливом. Земенцька опублікувала ряд своїх літературних текстів у «Пілігримі», а журнал став одним із важливих місць, де обговорювались жіночі теми[3].

    У 1843 році Земенцька опублікувала «Думки про виховання жінки», в яких вона вимагала підняти моральний рівень жінки, формувати чесноти, розвивати характер, але також, що являло собою значну новину, освіченість. На її думку, освіта жінок вимагала реформ, завдяки яким поряд з розвитком почуттів розвивався б і розум [6]. Вона критикувала надмірну «уяву», викликану читанням повістей романтичних[10]. Вони відволікали жінок від реальності, стимулюючи їх емоційність і спричиняючи «піднесення почуттів», які ставали джерелом сімейних і життєвих трагедій. З цієї причини необхідно виховувати жінок, які, окрім інтелектуального розвитку, були б спрямовані на їх моральний розвиток[10].

    Жмиховська поступово відходила від Земенцької, збираючи навколо себе оточення, відоме як ентузіасти, які чіткіше сформулювали програму емансипації жінок[7]. З часом знайомство Земенцької та Жмиховської було повністю порушене. Важливим питанням, яке відрізнялося між двома авторками, було їхнє ставлення до християнства. Жмиховська більше цінувала незалежність і не поділяла католицьку перспективу Земецької[10]. Крім того, Жмиховська не могла прийняти втручання Земенцької в її тексти[11].

    У дослідженнях, опублікованих у 1860 р., Земенцька написала «Слово про жінку», у якій вона виробила думку, висловлену у «Нарисах католицької філософії» (1857 р.): Все, що вона сказала про особу в цьому творі, в соціальному чи історичному розумінні, стосується також жінки. Земенцька заперечувала сприйняття жінки як неземної, ангельської істоти, а також те, що вона неповноцінна або неповноцінна в порівнянні з чоловіком. Вона зазначила, що однакові гідності чоловіка і жінки повинні бути визнані, а жінка повинна залишатися відокремленою у шлюбі та сім'ї. Обґрунтування її претензій мало релігійну основу[10]. «Навіть у сім'ї жінка не повинна гинути, навіть зважаючи на прихильність до свого чоловіка та нареченого, вона не повинна втрачати свободу та гідність істоти, яка справді належить тільки Богові»[12].

    У 1860-х роках Земенцька випустила видання підручника «Курс вищих наук для жінок» і перед її смертю з'явилися частини, присвячені естетиці та психології (1863—1864)[3].

    Є дискусійним те, яка позиція Земенцької в історії жіночого руху в Польщі та яка природа її роботи з цього приводу. Було зазначено, що Земенцька підтримує образ жінки-жертви та пацієнтки. Однак це тлумачення оспорюється[10]. Обговорюється також включення її до початку фемінізму в Польщі[10]. Незважаючи на свої заяви на користь визнання гідності жінок та підвищення їхньої освіти, вона критикувала широкий рух за емансипацію[10].

    Християнська філософія[ред. | ред. код]

    Елеонора Земецька близько 1865 р. (Фото на папері альбому)

    Більш повною лекцією про власні філософські погляди були «Нариси католицької філософії в чотирьох поглядах» (Варшава, 1857). Вони відносять Земенцьку до течії християнської філософії (особливо католицької) та малювали твори Ніколя де Мальбранша, A.J.A. Ґратриєго та католицьких богословів[3]. Авторка намагалася узгодити віру і розум[3]. Твір був розділений на чотири частини: стосовно світу природи, розуму та волі (він поєднав томістичні погляди на душу з романтичним ірраціоналізмом та сучасним спіритизмом), розкритий світ (питання про божественне провидіння, стосунки віри та розуму) та соціальний світ (позитивна роль релігії у соціальному прогресі)[6].

    У 1860-х роках вона захворіла, але залишилася активною. У 1860 р. вона опублікувала свою останню велику оригінальну працю: «Дослідження», що містить аналізи курсів Адама Міцкевича, Думань, Юзефа Голуховського та інші її дослідження[3]. У 1862—1863 рр. добірка творів Жюля Саймона, Емілі Сайсет та Емеде Жак у її перекладі (два томи «Посібника з філософії») та два томи «Курсу вищих наук для жінок» (Варшава, 1864)[3].

    Література[ред. | ред. код]

    Окрім дитячої літератури опублікованої у Журналі для дітей, Земенцька є автором двох томів «Народних казок» (1860—1861). Вона також переклала роман «Каліста» Джона Генрі Ньюмена (1858) [3] та написала ряд критичних літературознавчих досліджень. У програмній статті Елеонора Штирмер та художній літературі загалом («Пілігрим», 1845) вона критикувала реалізм, протиставляючи його моделі ідеалізуючого дидактичного роману[7].

    Твори[ред. | ред. код]

    • (1841) Думки про філософію (стаття у Варшавській бібліотеці);
    • (1843) Думки про освіту жінок;
    • (1857 р.) Нариси католицької філософії включають чотири погляди;
    • (1860—1861) Народні казки, вип. I—II;
    • (1860) Дослідження Елеонори Земенцької;
    • (1862—1863) Посібник з філософії, т. I—II (переклади французьких філософів);
    • (1863) Курс вищої освіти для жінок;
    • (1883) Про виховання жінок (стаття в «Тижневик Польський»).

    Посилання[ред. | ред. код]

    1. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
    2. а б в Kronika Jasieńca Jana Wągrodzkiego.
    3. а б в г д е ж и к Orgelbrand, 1898
    4. а б в г Skoczyński та Woleński, 2010
    5. [1], Narcyza Żmichowska, "Poganka" 
    6. а б в г д е Nawracała-Urban, 2011
    7. а б в г д е ж Krzyżanowski та Hernas, 1985
    8. а б Lidia Żarów-Mańszewska (1961). „Dziennik dla Dzieci” Stanisława Jachowicza (4) (вид. Rozprawy z Dziejów Oświaty). с. 125–176. 
    9. а б в Walicki, 1986
    10. а б в г д е ж и к Sajdek, 2015
    11. [2], Narcyza Żmichowska, "Poganka" 
    12. а б Eleonora Ziemięcka (1860). Studia. Warszawa. с. 394. 

    Бібліографія[ред. | ред. код]

    • Julian Krzyżanowski, Czesław Hernas, ред. (1985). Literatura polska. Przewodnik encyklopedyczny 2. Warszawa: PWN. 
    • S. Orgelbranda Encyklopedja Powszechna. Warszawa: Wydawnictwo Towarzystwa Akcyjnego Odlewni Czcionek i Drukarni S. Orgelbranda Synów. 1898–1912. 
    • [3], Mirella Nawracała-Urban, "Encyklopedia filozofii polskiej" 
    • [4], Wiesława Sajdek, "Niepodległościowe koncepcje i programy wychowania przełomu XIX i XX wieku" 
    • [5], Jan Skoczyński, Jan Woleński, "Historia filozofii polskiej" 
    • [6], Andrzej Walicki, "Zarys dziejów filozofii polskiej 1815-1918"