Еллен Гледич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еллен Гледич
EllenGleditsch.jpg
Народилася 29 грудня 1879(1879-12-29)[1]
Мандал, Вест-Аґдер, Норвегія[2]
Померла 5 червня 1968(1968-06-05) (88 років)
Осло, Норвегія[2]
Поховання Вестре Гравлюндd
Країна Flag of Norway.svg Норвегія
Діяльність хімікиня, професор, фармацевт
Alma mater Університет Осло[2], Інститут Кюрі[2], Паризький університет[2] і Єльський університет[2]
Заклад Університет Осло
Членство Норвезька асоціація прав жінокd
Брати, сестри  • Кристіан Гледичd і Ейвінд Гледичd
Нагороди

CMNS: Еллен Гледич у Вікісховищі

Еллен Гледич (англ. Ellen Gleditsch; 29 грудня 1879, Мандал — 5 червня 1968, Осло) — норвезька радіохімікиня. Почавши роботу в галузі радіохімії під керівництвом Марії Кюрі, стала першим у Норвегії викладачем хімії та почесним доктором низки університетів.

Життєпис[ред. | ред. код]

Еллен Гледич народилася в Мандалі (Норвегія) 1879 року. Вона — старша з десятьох дітей Карла Крістіана Гледича і Петри Бірґітти Гансен. Предки родини Гледич прибули в Норвегію з Югославії за 100 років до народження Еллен[3].

Закінчивши школу 1897 року, Еллен працювала помічницею фармацевта. 1902 року вона склала іспити з фармакології і переїхала в Християнію (нині Осло), щоб вчитися там в університеті. Рік потому вона стала асистенткою в хімічній лабораторії університету. Склавши 1905 року вступні іспити, 1906 року вона отримала місце секретаря[4][5].

Протягом 1906—1907 року вона також працювала асистенткою хіміка Ейвінда Бедткера[en] і розповіла йому про свою мрію навчатися в Парижі у Марії Кюрі. Бедткеру вдалося переконати Кюрі взяти Еллен Гледич як асистентку, й у вересні 1907 року вона приєдналася до дослідницької групи Марії Кюрі в Сорбонні[6]. Співпраця Кюрі й Гледич тривала 5 років, після чого вони на все життя залишилися близькими подругами. 1912 року Гледич здобула диплом ліценціата в Сорбонні. У 1913—1914 роках вона, завдяки отриманій стипендії, працювала в США з радіохіміком Бертрамом Болтвудом[en] у Єльському університеті. 1914 року Коледж Сміт[en] присвоїв Гледич звання почесного доктора[4].

1916 року Еллен Гледич отримала місце доцента в Університеті Християнії, ставши 1929 року другою в Норвегії жінкою — викладачем (після Кристін Бонневі) і першою жінкою — викладачем хімії[7][4]. Очоливши кафедру неорганічної хімії, вона залишалася на цій посаді аж до виходу на пенсію 1946 року[7]. 1920 року її досягнення відзначено премією Нансена[7]. Протягом наступних років Гледич також викладала в університетах Страсбурга, Будапешта, Софії, Бухареста, Глазго і в ряді університетів США. 1946 року Еллен Гледич отримала норвезький орден Святого Олафа I ступеня. 1946 року вона стала почесним доктором Страсбурзького університету, 1962 року — Сорбонни. З її ініціативи відбулася перша закупівля радію Норвегією, що згодом привело до створення Інституту радію (Kristiania Radiumsinstitutt, нині Norske Radiumhospital[no])[4].

Від 1926 до 1929 року Еллен Гледич була президенткою Міжнародної федерації жінок з університетською освітою[en] (International Federation of University Women)[7]. Під час Другої світової війни вона сприяла норвезькому руху Опору, а в повоєнний час була членкинею комітету ЮНЕСКО з міжнародного контролю нерозповсюдження ядерної зброї. Еллен Гледич — авторка близько 150 опублікованих робіт, зокрема книг з хімії, історії хімії та радіоактивності.

Померла Еллен Гледич в Осло 5 червня 1968 року у віці 88 років[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]