Ельза Тріоле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ельза Тріоле
фр. Elsa Triolet
Ельза Тріоле. 1925

Ельза Тріоле. 1925
При народженні Елла Юріївна Каган
Псевдоніми, криптоніми Laurent Daniel
Народження 12 (24) вересня 1896(1896-09-24)
  Москва, Російська імперія
Смерть 16 червня 1970(1970-06-16) (73 роки)
  Сент-Арну-ан-Івлін, Франція
гострий інфаркт міокарда
Національність єврейка
Громадянство Франція Франція
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Мова творів французька та російська
Рід діяльності письменниця
Magnum opus: Q3228512?
Нагороди та премії
Гонкурівська премія
CMNS: Ельза Тріоле на Вікісховищі

Ельза́ Тріоле́ (фр. Elsa Triolet, при народженні Елла Юріївна Каган) (12 (24) вересня 1896(18960924) — 16 червня 1970) — французька письменниця (новелістка, романістка) і перекладачка. Комуністка. Сестра Лілії Брік.[1] Дружина французького письменника і громадського діяча Луї Арагона. Учасниця французького Руху опору.

Біографія[ред.ред. код]

Ельза Каган (прізвище Тріоле від першого шлюбу), народилася у сім'ї єврейських інтелігентів у Москві. Молодша сестра Лілії Брік. Мати Ельзи, Олена Юліївна Берґман (музикантка-піаністка), народилася у Прибалтиці, володіла декількома іноземними мовами. Батько, Юрій Олександрович Каган, виріс у єврейському гетто, закінчив юридичний факультет, займався адвокатською практикою — представляв інтереси акторів і музикантів. Батьки, великі шанувальники творчості Ґете, назвали обох дочок на честь героїнь улюбленого письменника. Обидві дочки отримали хорошу освіту, з дитинства мати навчала їх розмовляти французькою, німецькою та грати на роялі. Ельза успішно закінчила Московський архітектурний інститут.

У Росії Ельзу оточували відомі на той час особистості — лінгвіст Роман Якобсон (друг дитинства), Василь Каменський, Віктор Шкловський. Влітку, 1915 року, на одному з творчих молодіжних вечорів вона затоваришувала з поетом футуристом Володимиром Маяковським, який потім стане коханим її сестри, Лілії Брік.

Перше одруження. Переїзд у Францію[ред.ред. код]

У 1917 році, коли Ельзі було вже 21 рік, вона познайомилася з французьким офіцером, що проходив службу при представництві Франції у Росії, Андре Тріоле, який невдовзі запропонував їй руку і серце. У 1918 році Ельза разом з Тріоле покинула Росію та поїхала до Парижа, де вони одружилися того ж року. Невдовзі молода пара направилася до Гаїті. Андре та Ельза провели на Гаїті близько двох років. Намагання привернути інтерес Андре до російської культури були марними, його захопленнями були яхти та коні. Ельзі бракує Москви, поезії, снігу та друзів. Все це потім ляже в основу її першого роману «На Гаїті» (1925).

На Гаїті Ельза написала свої перші твори. Майже з початку свого перебування на острові, вона страждала від депресії, пов'язаної найперше з жарким кліматом, а також з ностальгією за близьким оточенням. Це стало причиною їх поверненням до Європи. У 1920 році сім'я Тріоле повернулася до Парижа, але невдовзі у 1921 році, Ельза і Андре розлучилися. Після розлучення Ельза зберегла прізвище чоловіка, під яким вона стала відомою спочатку у Росії, а потім і у Франції. У цей період вона перебувала у стані творчих пошуків, подорожуючи до Парижа, Берліна, а також до Москви. Певний час вона мешкала у Лондоні, де працювала у архітектурній майстерні, та у Берліні, тодішньому центрі російської еміграції. В Берліні жили на той час близько 300 тисяч російських емігрантів, існувало близько 80 типографій та видавництв. Берлінський період її життя описав у своїй книзі «Zoo» (в районі «Zoo» — берлінського зоопарку — жили багато берлінських емігрантів) Віктор Шкловський. У 1920-х роках Ельза пише декілька романів російською: «На Гаїті» (виданий у 1925 році), «Полуничка» (1926), «Камуфляж» (1928). Ці твори, у більшості, оповідають про пошуки у відносинах: це жінка, що проживає у самотності, хоча й була заміжньою та оточена багатьма людьми.

Оселившись у 1924 році у Монпарнасі, вона відвідує зустрічі письменників сюрреалістів та художників Фернанда Льєже і Марселя Дюшана. Фернанд Льеже винайняв для неї номер у недорогому готелі на Монпарнасі, і вона з головою поринула в бурхливе паризьке життя. Проте, із записів у її щоденнику видно її незадоволення життям та собою. В цей період Ельза відчуває певну двоякість у відчуттях — у Парижі їй бракує Москви, у Москві вона сумує за Парижем. У 1924 році у Париж вперше приїхав Володимир Маяковський. Саме йому вона читає свої перші літературні проби.

Знайомство з Луї Арагоном. Другий шлюб[ред.ред. код]

У 1925 році, на одній з зустрічей французьких поетів-сюрреалістів, Ельза познайомилася з Луї Арагоном, проте тоді вона цікавилася лише новітніми тенденціями у літературі.

У віці 32 років, 6 жовтня 1928 року у кафе «Купол», вона вдруге знайомиться з Луї Арагоном. Пізніше вона стає його дружиною і музою. Ельзі вдалося навернути свого чоловіка до комунізму, Арагон навіть вступив в комуністичну партію і почав співпрацювати з газетою «Юманіте». У 30-х роках Тріоле малює кольє для високої моди та пише репортажі для російських газет; вона також перекладає російських та французьких авторів. У 1938 році Ельза почала писати свій перший роман французькою, «Доброго вечора, Терезо!».

Ельза Тріоле та Луї Арагон одружилися 28 лютого 1939 року. Вона вступила разом з ним у Рух опору, у зоні «Південь», та сприла видавництву та розповсюдженню газет «La Drôme en armes» та «Les Étoiles». Одночасно продовжувала писати: в цей час нею написані роман «Білий кінь» та новели. Об'єднані під назвою «За зіпсоване сукно штраф 200 франків», ці новели у 1945 році отримали Гонкурівську премію (заднім числом за 1944 рік).

У 1950-х роках, будучи членом генерального комітету Національного комітету письменників (CNE), вона взялася за пропаганду читання та продаж книг. Період війни її надихнув на роман «Інспектор руїн», потім атомна загроза, в період холодної війни, «Рудий кінь». Вона багато подорожує в соціалістичні країни з Арагоном, але зовсім не знає про антисемітизм, який досяг і її сестри, та про злочини, які вчиняються у Радянському союзі (чоловік Лілі Брік, генерал Віталій Примаков, був страчений сталінським режимом). Вона виражає свою критику сталінізму у 1957 у «Монументі». Цього ж року вона залишила Генеральний комітет, потім пише три романи з циклу «Нейлоновий вік». У 1963 році Тріоле брала активну участь у перекладанні та виданні у Франції роману Олександра Солженіцина «Один день Івана Денисовича». Її романи «Велике Ніколи» (1965) та «Послухайте, погляньте» (1968), які мають за мету звільнити від перекручень та фальсифікацій біографія Володимира Маяковського, яких вона зазнала у Радянському Союзі.

У травні 1957 року за роман «Незвані гості» («Побачення чужоземців») Ельзі Тріоле присуджено премію «Фратерніте», засновану організацією з боротьби проти расизму, антисемітизму та захисту миру. Ельза Тріоле написала книгу про Чехова, перекладала його оповідання французькою, вона один зі співавторів сценарію відомого фільму «Нормандія-Неман». Також вона перекладала Володимира Маяковського та пропагувала його творчість у Франції.

У 1966 році, Агнес Варда зняв документальний короткометражний фільм, «Ельза троянда», в якому зобразив її романтичну історію з Арагоном. Після видання «У словах» (1969), проживши 73 роки, Ельза померла від серцевої хвороби 16 червня 1970 року у помісті, яке вона нажила з Арагоном, Млин де Вільнев. В цьому ж році вийшов у світ її останній роман «Соловей стихає на світанку». Луї Арагон пережив свою дружину на декілька років. Вони спочивають поряд, у парку площею у 6 га, що оточує цей старий млин.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • À Tahiti (1925) — «На Гаїті» російською мовою;
  • Fraise des bois (1926) — «Полуничка» російською мовою;
  • Camouflage (1928) — «Камуфляж» російською мовою;
  • Bonsoir Thérèse (1938);
  • Mille regrets (1942);
  • Le Cheval blanc (1943);
  • Les Amants d'Avignon. Виданий під псевдонімом Laurent Daniel, Видавництво «Editions de Minuit», (1943);
  • Qui est cet étranger qui n'est pas d'ici ? ou le mythe de la Baronne Mélanie (1944);
  • Le premier accroc coûte 200 francs (1944) Гонкурівська премія 1945 року;
  • Personne ne m'aime (1946);
  • Les Fantômes armés (1947);
  • L'Inspecteur des ruines (1948) (у російському перекладі «Невідомий»);
  • Le Cheval roux ou les Intentions humaines (1953);
  • L'Histoire d'Anton Tchekhov (1954);
  • Le Rendez-vous des étrangers (1956) (у російському перекладі «Незвані гості»);
  • Le Monument (1957);
  • Roses à crédit (1959);
  • Luna-Park (1960);
  • Les Manigances (1961);
  • L'Âme (1962);
  • Le Grand Jamais (1965);
  • Écoutez-voir (1968);
  • La Mise en mots (1969);
  • Le rossignol se tait à l'aube (1970).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ирина Миличенко. Сын кинорежисера Сергея Параджанова Сурен: «На суде потерпевший сказал…» // Бульвар Гордона. — К., 2016. — № 1 (557). — янв. — С. 10. (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Эллис Лак. Лиля Брик-Эльза Триоле: неизданная переписка : 1921–1970, М.:, 2000. — 686 стр. (рос.)
  • Балашова Т. Е. Французский роман 60-х годов, М.:, 1965. (рос.)
  • Иосиф Маляр. Знаментые евреи: 450 биографий в зеркале календаря, М.:, АСТ, 2007. — 478 стр. (рос.)
  • Седых В. Н. Российские музы великих французов, "Наш дом-«Лъаге дъхомме», 1997. — 174 стр. (рос.)
  • Marianne Gaudric-Delranc. Elsa Triolet: un écrivain dans le siècle, L'Harmattan, 2000. — 329 р. (фр.)
  • Brenda Bruckner Casey. Elsa Triolet: a study in solitude, Northwestern University, 1974. — 450 р. (фр.)
  • Elsa Triolet, Aragon, Elsa Triolet choisie par Aragon, Messidor, 1990. — 385 р. (фр.)

Посилання[ред.ред. код]