Елькін Давид Генріхович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елькін Давид Генріхович
Народився 31 жовтня 1895(1895-10-31)
Воронеж
Помер 5 липня 1983(1983-07-05) (87 років)
Одеса, Українська РСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність психолог
Alma mater Новоросійський університет
Науковий ступінь доктор психологічних наук
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Дави́д Ге́нріхович Е́лькін (31 жовтня 1895 — †5 липня 1983) — психолог.

Народився 31 жовтня 1895 р. у Воронежі. Син провізора. Дитячі роки пройшли в Одесі. Після закінчення першої класичної гімназії з золотою медаллю він в 1914 р. вступив до Петербурзького психоневрологічного інституту. Бажання спеціалізуватися в галузі психоневрології формувалося під впливом матеріалістичних природничо-наукових ідей І. М. Сєченова, діяльності якого Д. Г. Елькін згодом присвятив декілька своїх статей, В. М. Бехтерєва, І. П. Павлова.

Військова баталія першої світової війни та бажання отримати класичну університетську освіту примусили його повернутися до Одеси, де залишилась його родина. В 1915 р. Д. Г. Елькін перевівся на природничо-науковий відділ фізико-математичного факультету Новоросійського університету, який закінчив 1921 року. Великий вплив на становлення Д. Г. Елькіна як психолога мали наукові погляди та ідеї М. М. Ланґе. Під його безпосереднім керівництвом молодий вчений пройшов курс занять з експериментальної педагогічної психології.

З 1917 р. Д. Г. Елькін завідував психологічною лабораторією в Одеському міському інституті дитячої психології та експериментальної педагогіки ім. Н. В. Якуніна. В 1922 р. перейшов на роботу до Одеського інституту народної освіти як асистент кафедри психології, де читав курси із психології та логіки. Свою наукову діяльність Д. Г. Елькін почав з досліджень часових і просторових відношень у дітей, особливостей побудови ними часової перспективи. Подальші експериментальні дослідження присвячені умовам високої продуктивності пам'яті. Результати цих досліджень були надруковані в «Записках Института народного образования», французькому та німецькому психологічних журналах й отримали схвальні відгуки. Спираючись на тезу Г. Спенсера, що в сприйманні часу майже всі його складові елементи відтворені, тільки остання ланка, тільки відчуття нинішньої миті дається у своїй живій формі, Д. Г. Елькін дослідив вплив кількості подій, що запам'ятовуються, на відтворення і оцінку тривалості минулого. Займаючись розробкою питань дитячої і педагогічної психології, Д. Г. Елькін опублікував монографію «Педагогіка і психологія пам'яті» (1948), в якій викладено ряд практичних рекомендацій навчання з метою підвищення його ефективності. В 1930 р. Д. Г. Елькін отримав звання професора, став завідувачем кафедри.

З середини 1930-х pp. стан психологічної науки різко погіршився. Боротьба за так звану «матеріалістичну психологію» знаменувала чіткий наказ діалектико-матеріалістичного світогляду, викорінювання психотехніки та використання психологічного експерименту як об'єктивного методу. Таке упереджене відношення до психології як науки збереглося до 1960-х pp. Але в цей період вчений почав планові дослідження з розробки проблем сприйняття часу. Будучи глибоко впевненим у тому, що тільки з позицій рефлекторної природи психіки можна дати пояснення психологічним факторам, він провів фундаментальні дослідження в галузі відчуття та сприйняття часу. Ним висвітлені питання: про мозкову локалізацію часових сприйнять і їхнього фізіологічного механізму, про участь кінестатичного, тактильного, слухового, зорового аналізаторів у сприйнятті часу, про орієнтацію тварин у часі, про роль часових мір, емоційних станів, уявлення, мислення в сприйнятті та оцінці часу. Ці експериментальні дослідження стали змістом дисертації Д. Г. Елькіна, яку він представив до захисту в 1945 p ., але її повернули на доробок. Право захистити її Д. Г. Елькіну дали тільки в 1952 р. Офіційними опонентами на захисті були професори Б. М. Теплов, К. М. Корнилов, О. Р. Лурія. Після захисту дисертації Д. Г. Елькіну було присуджено ступінь доктора педагогічних наук (з психології). Узагальнені результати своїх досліджень він виклав у монографії «Восприятие времени», за яку отримав першу премію ім. К. Д. Ушинського.

Під керівництвом Д. Г. Елькіна в ОДУ (сьогодні — Одеський національний університет імені І. І. Мечникова) організовано наукову школу з дослідницькою темою «Психологія диференціації часу», в якій здійснюється низка експериментальних досліджень, що підтверджують: сприйняття часу — процес моделювання часових параметрів подразника. Результати цих досліджень лягли в основу доповіді Д. Г. Елькіна на XVIII Міжнародному психологічному конгресі в Москві (1966), де разом із відомим дослідником сприйняття простору і часу Суто, Д. Г. Елькін очолював роботу секції «Сприйняття простору і часу». В 1973 р. у Тбілісі на Міжнародному психологічному конгресі, присвяченому несвідомості, Д. Г. Елькін виступив з доповіддю «Відлік часу в стані сну та гіпнозу». Даний напрямок наукових пошуків Д. Г. Елькіна розвивався його учнями та послідовниками, зокрема, Борисом Цукановим[1].

Він був активним учасником не тільки міжнародних, але й численних всесоюзних психологічних з'їздів і конференцій. На запрошення Г. С Костюка Д. Г. Елькін працював професором лабораторії по вивченню відчуттів і сприйняття Всеукраїнського науково-дослідного інституту психології. Він написав розділи «Відчуття» та «Сприйняття» для підручника «Психологія» під редакцією Г. С. Костюка, вперше виданого українською мовою.

Повний творчих ідей, Д. Г. Елькін проводив дослідження в галузі інженерної психології. Ним були розроблені електронні нашкірні годинники, біоелектричний протез руки. В галузі юридичної психології його цікавили мотивація правопорушень, особливості поведінки людини в умовах самотнього ув'язнення. Вчений зібрав рідкісний матеріал з психології тварин, однак монографія «Психология животных» надрукована не була через часті посилання автора на К. Лоренца та інших представників «буржуазних» наукових напрямків.

Д. Г. Елькіним проводилися дослідження з проблеми зворотного зв'язку та випереджаючого відображення в формуванні адекватного сприйняття тривалості, перцептивних складових простору та часу, функціональної асиметрії в диференціації часу, ролі «біологічного годинника» та несвідомих компонентів у моделюванні психікою метрики і топології часу.

Перу вченого належить більш ніж 200 робіт з загальної, дитячої і педагогічної, інженерної психології, історії психології, психології тварин. Його праці ввійшли в двотомник «Психологическая наука в СССР», в чотиритомник «Основы психологии», збірник «40 лет советской психологии».

Багатогранність його особистості не вичерпується тільки науковою роботою. В 1959 p., після припинення нападів на психологічну науку, Д. Г. Елькін очолив Одеський відділ Психологічного товариства. Він активно пропагував психологічні знання. Прекрасно володіючи риторикою і логікою, талантом лекторської красномовності, він мав великий вплив на студентську молодь, педагогів, лікарів. Вчений збирав велику аудиторію слухачів. Як лектора Д. Г. Елькіна відрізняла точність означень, ясність і послідовність міркування, вміння найбільш абстрактні положення подати просто і дохідливо, розсіяти видимість чудового та познайомитися з новими, дійсно дивовижними явищами людської психіки. Його публікації на сторінках газет та науково-популярні видання «Загадки человеческой психики», «Психология и кибернетика» мали широкий відгук у читачів.

Д. Г. Елькін вів активну роботу з підготовки наукових педагогічних і психологічних кадрів. Для студентів, які готувались до педагогічної діяльності, як методичні посібники він видав «Конспекты лекций по психологии», «Психологию речи». Під його керівництвом 30 аспірантів захистили кандидатські дисертації, стали науковими працівниками в різних вузах країни. Будучи носієм ідеї експериментального вивчення психіки, Д. Г. Елькін з повагою ставився до наукової спадщини М. М. Ланґе. В 1958 р. за його ініціативою організовано конференцію, присвячену 100-річчю від дня народження М. М. Ланґе.

Помер 5 липня 1983 р. Поховали його на другому міському цвинтарі Одеси.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Цуканов. www.voppsy.ru. Процитовано 2017-07-30.