Перейти до вмісту

Ельфи

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ельф)
Ельфи
Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
«Танці ельфів», Август Мальмстрьом, 1866 рік
Ключові поняття
Найдавніші форми
Історичні ареали
Азія:
Америка:
Африка:
Близький Схід і Середземномор'я:
Європа:
Служителі культу
Надприродні сутності
Персонажі-люди
Категорія Категорія • Портал

Е́льфи (однина: чол. ельф, жін. е́льфа)[1] — істоти в міфології германців, а пізніше персонажі фентезі. Ельфи з'являються зокрема у північногерманській міфології, згадуючись в ісландській Старшій Едді та Молодшій Едді.

У середньовічних германомовних культурах ельфів вважали істотами з магічними силами та надприродною красою, неоднозначними щодо звичайних людей і здатними як допомагати, так і заважати їм.[2] Вірування значно змінювалися з часом і простором і процвітали як у дохристиянській, так і в християнській культурах. Слово «ельф» зустрічається в усіх германських мовах. Спочатку воно, здається, означало «біла істота». Однак реконструкція ранньої концепції значною мірою залежить від текстів, написаних християнами давньоанглійською та середньовічною англійською, середньовічною німецькою та давньоскандинавською мовами. У них ельфи по-різному асоціюються з богами скандинавської міфології, з тим, що спричиняють хвороби, з магією, а також з красою та спокусою.

Після середньовіччя слово «ельф» стало менш поширеним у германських мовах, поступившись таким термінам, як Zwerg («карлик») у німецькій мові та huldra («прихована істота») у північногерманських мовах, а також запозиченим словам, таким як fairy (запозичене з французької). Проте віра в ельфів зберігалася і на початку сучасного періоду, особливо в Шотландії та Скандинавії, де ельфів вважали магічно могутніми людьми, які жили, зазвичай невидимо, поряд з людськими спільнотами. Їх продовжували асоціювати з тим, що вони спричиняли хвороби та сексуальні загрози. Наприклад, кілька ранньосучасних балад на Британських островах та у Скандинавії, що походять із середньовіччя, описують ельфів, які намагаються спокусити або викрасти людських персонажів.

Серед англійців ельфи зберегли образ, ближчий до первісного, в якому можуть бути й прихильними до людей. За романтизму ельфи злилися з феями, стали більш піднесеними і до сучасності їхній образ трансформувався під впливом міфів про плем'я Туата Де Дананн.

Зі сучасною урбанізацією та індустріалізацією віра в ельфів швидко зменшилася, хоча Ісландія має певні підстави вважати, що її вірування збереглися. Ельфи почали займати чільне місце в літературі та мистецтві освічених еліт, починаючи з раннього модерного періоду. Ці літературні ельфи уявлялися як крихітні, грайливі істоти, а «Сон літньої ночі» Вільяма Шекспіра став ключовим розвитком цієї ідеї. У XVIII столітті німецькі письменники-романтики перебували під впливом цього уявлення про ельфа та повторно імпортували англійське слово elf у німецьку мову. З романтичного уявлення виникли ельфи сучасної популярної культури. Різдвяні ельфи — це відносно недавнє творіння, популяризоване наприкінці ХІХ століття у Сполучених Штатах. Ельфи увійшли до жанру високого фентезі ХХ століття після творів Дж. Р. Р. Толкіна; вони знову популяризували ідею ельфів як істот людського розміру та людиноподібних. Ельфи залишаються важливою рисою фентезійних медіа й сьогодні.

Етимологія

[ред. | ред. код]
Таблиця, що показує, як змінювалося звучання слова elf в історії англійської мови[3][4]

Слово «ельф» походить із давньоанглійської мови. Слова, поширені в різних регіонах, такі як elf (Мерсія, Кентіш), ælf (Нортумбрія), ylfe (у західних саксів) означали цілий ряд духів: спрайтів, фей, гоблінів, інкубів[5], або й духів узагалі[6]. Ці слова походять з протогерманського *albiz, як і старосаксонське alf, давньоскандинавське alfr. Імовірно, утворене від праінодєвропейського *albho — «білий». В германських народів похідні від нього слова позначали істот — злісних карликів. Звідси також давнє англійське ælfadl — «кошмар», ælfsogoða — «гикавка», спричинення якої приписували недоброзичливим духам[5].

За середньовіччя ельфами починають називатися деякі види фей. З 1550-х англійське elf починає вживатися в переносному значенні «пустотливий, шкодливий». Назва цих істот стала складовою низки англійських імен і прізвищ: Елфред/Альфред (Ælfræd/Alfred, «вказаний ельфами», Елвін (Ælfwine/Alvin, «друг ельфів», Елфрік/Елдрідж (Ælfric/Eldridge «правитель ельфів»), Ельфледа (Ælfflæd «ельфійської краси»)[5]. Включення назви ельфів до імен людей засвідчує, що ельфи не вважалися в англійців цілком злими істотами, а радше прихильними до людей, принаймні за певних умов. Ельфи зазвичай ототожнюються з альвами — духами зі скандинавської міфології, яким притаманний більш людський вигляд і спосіб життя, ніж іншим духам[7].

У давньоанглійській мові elf чи ælf — чоловічого роду, істоти жіночого роду називалися *elfen. Обидві форми проіснували в середньоанглійській мові[5]. У коментарях до античних творів зустрічалася жіноча форма aelfinni, як перекладали назви німф, наяд, дріад та зрідка муз[7]. Для точнішої передачі значення вживалися конструкції з зазначенням місця проживання: «морські ельфи», «лісові ельфи» тощо[6].

Зовсім іншу етимологію, яка робить слово «ельф» спорідненим з Ṛbhus, напівбожественними майстрами в індійській міфології, запропонував Адальберт Кун у 1855 році.[8] У цьому випадку * ɑlβi-z означало б «вмілий, винахідливий, кмітливий» і могло б бути спорідненим з латинським словом labor у значенні «творча праця». Хоча ця етимологія часто згадується, вона не є широко прийнятою.[9]

У власних іменах

[ред. | ред. код]

У середньовічних германських мовах слово «ельф» було одним із іменників, що використовувалися в особистих іменах, майже завжди як перший елемент. На ці імена могли вплинути кельтські імена, що починаються на Albio-, такі як Albiorix.[10]

Долина Олден, Ланкашир, місце, яке, можливо, колись пов'язували з ельфами.[9]

Особисті імена є єдиним свідченням існування слова «ельф» у готській мові, яке, мабуть, мало містити слово *albs (множина *albeis). Найвідоміше ім'я такого типу — Альбойн. Давньоанглійські імена на ельфійській мові включають когнат імені Альбойн Ælfwine (буквально «друг ельфа», м. ж.), Ælfric («могутній ельфій», м. ж.), Ælfweard («охоронець ельфа», м. ж.) та Ælfwaru («турбота про ельфа», ж. ж.). Поширеним збереженим серед них у сучасній англійській мові є Альфред (давньоанглійське Ælfrēd, «порада ельфа»). Також збереглися англійське прізвище Елгар (Ælfgar, «спис ельфа») та ім'я Святого Альфега (Ælfhēah, «високий ельф»).[11][12] Німецькими прикладами є Альберіх, Альфарт та Альфер (батько Вальтера Аквітанського)[2], а ісландськими прикладами є Álfhildur. Ці імена свідчать про те, що ельфів позитивно сприймали в ранній германській культурі. З багатьох слів для позначення надприродних істот у германських мовах єдиними, що регулярно використовуються в особистих іменах, є слово «ельф» та слова, що позначають язичницьких богів, що свідчить про те, що ельфів вважали подібними до богів.[13]

У пізнішій староісландській мові alfr («ельф») та особисте ім'я, яке в загальногерманській мові було *Aþa(l)wulfaz ; за збігом обставин обидва стали álfr~Álfr.[14][15]

Ельфи згадуються в деяких топонімах; однак важко точно сказати скільки саме, оскільки інші слова, включаючи особисті імена, можуть виглядати схожими на elf, наприклад, al- (від eald), що означає «старий». Найчіткіші прояви ельфів в англійських прикладах — це Elveden («ельфійський пагорб», Саффолк) та Elvendon («ельфійська долина», Оксфордшир);[16] іншими прикладами можуть бути Eldon Hill («Ельфійський пагорб», Дербішир); та Alden Valley («ельфійська долина», Ланкашир). У цих назвах ельфи досить послідовно асоціюються з лісами та долинами.[9]

Походження образу

[ред. | ред. код]

Нижчі язичницькі божества

[ред. | ред. код]

В германців-язичників ельфи були нижчими божествами, але відомості про їхнє місце в ієрархії божеств краще збереглися в скандинавів. Їхні альви чи альфари поділяються в «Едді» на більш людиноподібних світлих альвів, підданих бога Фрейра, і темних, які виглядають карликами та живуть під землею[17][18].

Люди з синдромом Вільямса

[ред. | ред. код]

Гіпотеза Говарда Ленгофа з Каліфорнійського університету припускає, що на формування образу ельфів вплинули вигляд і здібності людей з синдромом Вільямса — генетичним відхиленням, що виникає при втраті двадцяти певних генів у сьомій хромосомі. Вперше цей синдром був задокументований в 1961 році в Новій Зеландії, і за статистикою припадає на одного з 20 тисяч новонароджених. Люди з таким відхиленням мають проблеми з серцево-судинною системою і слабко розвинене наочно-образне мислення, вирізняються невисоким зростом, дитячим виразом обличчя з широким лобом, пласким переніссям, обвислими щоками, маленьким підборіддям. В той же час доброзичливі та прихильні до навколишніх людей, є хорошими музикантами й оповідачами, мають незвичайно чистий голос[19].

У середньовічних текстах

[ред. | ред. код]

Вигляд ельфів різний: уявлялося, що вони можуть бути невидимі[7] або подібні на фейрі — наче люди маленького зросту[20]. Ельфи-карлики притаманні британському фольклору, в скандинавських народів вони більше нагадують звичайних людей[21]. Деякі дослідники вважають, що у міфології германців ельфи, боги та люди належали до одного світу, що протиставлявся світові чудовиськ. Імовірно, первісно ельфи були нижчими божествами та, як характерно для давнього язичництва, могли виступати і прихильними до людей, і шкодити їм[7]. Аналогічні істоти, відомі під різними назвами, наявні в віруваннях на всіх територіях, які в різний час населяли германці, зокрема тевтони[17].

Їхній образ змінюється на карликів-шкідників тільки з приходом християнства. Надалі ельфи почали сприйматися як різновид демонів — палих янголів. Утім, процес демонізації ельфів відбувався доволі довго. Примітна деталь, що первісно ельфи уявлялися виключно як істоти чоловічої статі, а ельфи-жінки з'являються тільки в добу Високого середньовіччя[7].

Ельфам приписувалася здатність насилати хвороби на людей та худобу, що описувалося як у повір'ях, так і британських середньовічних медичних текстах[7][22][23]. З XIV ст. відомі англійські перекази про невидимі «ельфійські стріли», котрими ельфи стріляють у людей, спричиняючи раптовий біль або внутрішні кровотечі[24][25]. Вважалося, що аби вберегтися від «ельфійських стріл», людина повинна сама носити щось схоже на наконечник стріли, часто оберегами слугувало листя[26].

З XV ст. поширилися вірування, що ельфи викрадають малих дітей, замінюючи їх власними — негарними та зажерливими[20], заплутують гриви коней[27]. Вірування в шкідництво ельфів імовірно виникло через змішання образу ельфів з образом альпів — перевертнів із германського фольклору. Альпам приписувалися душіння людей уві сні, сексуальні домагання, викрадення молока в худоби. Поширений атрибут альпів — шапка-невидимка, з якою потім традиційно зображали ельфів[28][29]. З іншого боку, ельфи могли поставати не злими самі по собі, а мстивими, жорстоко шкодячи за образу[27]. В Данії вважалося, що ельфи можуть заманити людину своєю музикою та причарувати, змусивши танцювати до смерті. Подібні вірування були в норвежців, що всяка людина, котра почує спів ельфа чи його музику, не зможе протистояти бажанню танцювати[30], що ріднить ельфів із феями.

В Англії побутували вірування, що ельфи бувають домашні й дикі. Домашні оберігають господарство, живуть в людських помешканнях; дикі ж населяють поля, ліси, гори, печери[31]. В Норвегії та Ісландії також вважалося, що ельфи населяють кургани[30]. З XIX ст. уявлення про ельфів та фей зливаються, і їхні назви часто вживаються як синоніми[27]. З ельфами часом асоціюються духи природи з вірувань інших народів, а не лише германських[31].

Середньовічні англомовні джерела

[ред. | ред. код]

Як причини захворювань

[ред. | ред. код]

Найдавніші збережені рукописи, що згадують ельфів будь-якою германською мовою, походять з англосаксонської Англії. Тому середньовічні англійські свідчення викликали досить широкі дослідження та дискусії.[32][33][34][35] У давньоанглійській мові ельфи найчастіше згадуються в медичних текстах, які свідчать про віру в те, що ельфи можуть вражати людей і худобу хворобами: очевидно, здебільшого гострими внутрішніми болями та психічними розладами. Найвідомішим з медичних текстів є метричний оберіг Wið færstice («проти колючого болю») зі збірки десятого століття Lacnunga, але більшість підтверджень знаходяться в «Leechbook» та «Leechbook III» Болда десятого століття. Ця традиція продовжується і в пізніших англомовних традиціях: ельфи продовжують з'являтися в середньоанглійських медичних текстах.[36]

Віра в ельфів як причину хвороб залишалася поширеною в ранньомодерній Шотландії, де ельфів розглядали як надприродно могутніх людей, які невидимо жили поруч зі звичайними сільськими людьми.[37] Таким чином, ельфів часто згадували на ранньомодерних шотландських судах над чаклунами: багато свідків на судах вважали, що їм надані цілющі сили або що вони знають про людей чи тварин, яких захворіли ельфи.[38][39] У цих джерелах ельфів іноді асоціюють із сукубоподібною надприродною істотою, яку називають mare.[40]

Хоча вважалося, що ельфи можуть викликати хвороби за допомогою магічної зброї, у давньоанглійській мові ельфи чіткіше асоціюються з різновидом магії, що позначається давньоанглійськими словами sīden та sīdsa, спорідненим із давньоскандинавським seiðr, та аналогічним давньоірландському Serglige Con Culainn.[41][42] До XIV століття їх також асоціювали з таємною практикою алхімії.[43]

«Ельфійський постріл»

[ред. | ред. код]
Псалтир Едвіна, ф. 66r. Фрагмент: Христос і демони атакують псалмоспівця.

В одному чи двох давньоанглійських медичних текстах ельфи можуть уявлятися як ті, хто завдає хвороб за допомогою снарядів. У ХХ столітті вчені часто називали хвороби, спричинені ельфами, «ельфійськими пострілами», але дослідження, починаючи з 1990-х років, показали, що середньовічні докази того, що ельфи вважали причиною хвороб таким чином, є незначними;[44] дебати щодо значення цього явища тривають.[45]

Іменник ельфійський постріл вперше згадується у шотландській поемі «Прокльони Роуліса» приблизно 1500 року, де «ельфійський постріл» згадується серед низки прокльонів, які мали бути накладені на деяких злодіїв курей.[46] Цей термін, можливо, не завжди позначав справжній постріл: постріл міг означати «гострий біль». Але на початку сучасної Шотландії ельфійський постріл та інші терміни, такі як ельфійський наконечник стріл, іноді використовуються для позначення неолітичних наконечників стріл, які, очевидно, вважалися виготовленими ельфами. У кількох судових процесах щодо чаклунства люди засвідчували, що ці наконечники стріл використовувалися в цілющих ритуалах, а іноді стверджували, що відьми (а можливо, ельфи) використовували їх, щоб поранити людей та худобу.[47] Ода Вільяма Коллінза 1749—1750 років містить рядки:[48]

Там кожне стадо, з гіркого досвіду, знає,
Як, окрилені долею, летять їхні чарівні стріли,
Коли хвора вівця відмовляється від літньої їжі,
Або, розтягнувшись на землі, лежать бички з розбитим серцем.[48]

Розмір, зовнішній вигляд та сексуальність

[ред. | ред. код]

Через асоціацію ельфів із хворобами, у XX столітті більшість дослідників вважали, що в англосаксонській традиції вони були дрібними, невидимими демонічними істотами, які спричиняли недуги за допомогою стріл. Цю думку підкріплювало припущення, що «ельфійська стріла» зображена у Псалтирі Едвіна — на ілюстрації, яка стала широко відомою саме в цьому контексті. Проте сьогодні це вважається помилкою: з'ясувалося, що це зображення є традиційною алегорією стріл Божих та християнських демонів.[49] Швидше, дослідження ХХІ століття припускають, що англосаксонські ельфи, як і ельфи в Скандинавії чи ірландські Аос Сі, вважалися людьми.[50]

«⁊ ylfe» («та ельфи») у мні Беовульф

Як і слова для позначення богів та людей, слово ельф використовується в особистих іменах, тоді як слова для позначення монстрів та демонів — ні.[51] Так само, як álfar асоціюється з Æsir у давньоскандинавській мові, давньоанглійське Wið færstice асоціює ельфів з ēse; що б не означало це слово до десятого століття, етимологічно воно позначало язичницьких богів.[52] У давньоанглійській мові множина ylfe (засвідчено у «Беовульфі») граматично є етнонімом (словом, що позначає етнічну групу), що свідчить про те, що ельфів сприймали як людей.[53][54] Окрім появи в медичних текстах, давньоанглійське слово ælf та його похідне жіночого роду ælbinne використовувалися в глосах для перекладу латинських слів, що позначали німф. Це добре поєднується зі словом ælfscȳne, яке означало «прекрасна, як ельф», і засвідчено при описі спокусливо красивих біблійних героїнь Сари та Юдити.[55]

Так само, у середньоанглійських та ранньомодерних шотландських свідченнях, хоча й фігурують як причини шкоди та небезпеки, ельфи чітко постають як людиноподібні істоти.[56] Вони стали асоціюватися із середньовічними лицарськими романтичними традиціями фей, зокрема з ідеєю Королеви фей. У джерелах дедалі помітнішою стає схильність спокушати або ґвалтувати людей.[57] Приблизно у XV столітті починають з'являтися докази віри в те, що ельфи можуть красти людських немовлят і замінювати їх підмінниками.[58]

Зменшення вживання слова «ельф»

[ред. | ред. код]

До кінця середньовіччя слово «ельф» дедалі більше витіснялося французьким запозиченим словом «фея».[59] Прикладом є сатирична казка Джеффрі Чосера «Сер Топас», де головний герой вирушає на пошуки «королеви ельфів», яка мешкає в «країні фей».[60]

Давньоскандинавські тексти

[ред. | ред. код]

Міфологічні тексти

[ред. | ред. код]
Одна з можливих діаграм семантичного поля слів для позначення розумних істот у давньоскандинавській мові, що показує їхні взаємозв'язки у формі діаграми Ейлера[61]

Докази вірувань у ельфів у середньовічній Скандинавії за межами Ісландії рідкісні, але ісландські свідчення винятково багаті. Протягом тривалого часу погляди на ельфів у давньоскандинавській міфології визначалися «Молодшою Еддою» Сноррі Стурлусона, в якій йдеться про свартальфарів, доккальфарів та льйосальфарів («чорних ельфів», «темних ельфів» та «світлих ельфів»). Наприклад, Сноррі розповідає, як свартальфари створюють нове світле волосся для дружини Тора, Сіф, після того, як Локі обстриг довге волосся Сіф.[62] Однак ці терміни засвідчені лише в «Молодшій Едді» та текстах, заснованих на ній. Зараз прийнято вважати, що вони відображають традиції про гномів, демонів та ангелів, частково демонструючи «язичництво» Сноррі християнської космології, запозиченої з «Елюцідарія», популярного дайджесту християнської думки.[63]

Дослідники давньоскандинавської міфології зараз зосереджуються на згадках про ельфів у давньоскандинавській поезії, зокрема у Старшій Едді. Єдиним персонажем, який явно ідентифікується як ельф у класичній еддійській поезії, якщо такий є, є Велюнд, головний герой «Велюндарківії».[64] Однак ельфи часто згадуються в алітераційній фразі Æsir ok Álfar («асів та ельфів») та її варіантах. Це була усталена поетична формула, що свідчить про сильну традицію асоціації ельфів з групою богів, відомих як аси, або навіть припускає, що ельфи та аси були одним і тим самим.[65][66] Це поєднання аналогічно використовується в давньоанглійській поемі «Із задоволенням»[52] та в германській системі особистих імен.[51] Більше того, у скальдських віршах слово «ельф» використовується так само, як і слова для позначення богів.[67] У скальдському подорожньому нотатнику Сігвата Тордарсона «Східні вірші», написаному близько 1020 року, згадується álfablót («жертвопринесення ельфів») в Едскогені, що зараз є південною Швецією.[68] Здається, не було чіткої різниці між людьми та богами; як і аси, ельфи, ймовірно, вважалися людиноподібними та існуючими в опозиції до велетнів.[69] Багато коментаторів також (або замість цього) стверджували про концептуальне перекриття між ельфами та гномами в давньоскандинавській міфології, що може відповідати тенденціям у середньовічних німецьких свідченнях.[70]

Існують натяки на те, що бог Фрейр був пов'язаний з ельфами. Зокрема, у «Грімнісмалі» згадується Álfheimr (буквально «світ ельфів») як ім'я, дане Фрейру. Сноррі Стурлусон визначив Фрейра як одного з Ванів. Однак термін Ванір рідко зустрічається в еддійських віршах, дуже рідко — у скальдійських віршах, і зазвичай не вважається таким, що з'являється в інших германських мовах. Враховуючи зв'язок між Фрейром та ельфами, давно існує підозра, що álfar та Vanir — це більш-менш різні слова для однієї й тієї ж групи істот.[71][72][73] Однак це не є одностайно прийнятим.[74]

Кеннінг (поетична метафора) для сонця, álfröðull (буквально «ельфійський диск»), має невизначене значення, але деякими натякає на тісний зв'язок між ельфами та сонцем.[75][76]

Хоча значення відповідних слів дещо невизначене, здається досить очевидним, що Велюнд описаний як один з ельфів у «Велюндарківії».[77] Оскільки його найвизначнішим вчинком у поемі є зґвалтування Бьодвільдр, поема асоціює ельфів із сексуальною загрозою для дівчат. Така ж ідея присутня у двох посткласичних еддських поемах, на які також вплинув лицарський роман або бретонський lais, Kötludraumur та Gullkársljóð. Ця ідея також зустрічається в пізніших традиціях Скандинавії та за її межами, тому вона може бути раннім свідченням важливої традиції.[78] Ельфи також з'являються в кількох віршованих заклинаннях, включаючи бергенський рунічний амулет з написами Брюггена.[79]

Інші джерела

[ред. | ред. код]
Ботанічний сад Глазго. Кіббл-Палац. Вільям Госкомб Джон, Ельфійка, 1899.

Поява ельфів у сагах чітко визначається жанром. Ісландські саги, саги про єпископів та сучасні саги, зображення надприродного в яких загалом стримане, рідко згадують álfar, і то лише побіжно.[80] Але, хоча й обмежена, ці тексти є одними з найкращих доказів присутності ельфів у повсякденних віруваннях середньовічної Скандинавії. Вони включають побіжну згадку про ельфів, яких бачили верхи в 1168 році (у сазі про Сурлунгів); згадку про álfablót («жертвопринесення ельфів») у сазі про Кормака; та існування евфемізму ganga álfrek («йти прогнати ельфів») для позначення «ходити до туалету» в сазі про Ейрбігг'я.[80][81]

Саги про королів містять досить еліптичну, але широко вивчену розповідь про раннього шведського короля, якому поклонялися після його смерті та називали його Олавом Ґейрстад-Альвом («Олаф, ельф з Гейрстадіра»), а також про демонічного ельфа на початку саги Пасмо про Норна-Геста[82].

Легендарні саги, як правило, зосереджуються на ельфах як легендарних предках або на сексуальних стосунках героїв з ельфійками. Згадка про землю Альфгейм знайдена в «Геймскрінґлі», тоді як сага Торстейна «Вікінґссонар» розповідає про лінію місцевих королів, які правили Альфгеймом, і яких, оскільки в них текла ельфійська кров, вважали красивішими за більшість чоловіків.[83][84] Згідно з сагою Грольфа «Крака», зведена сестра Грольфа Кракі, Скульд, була напівельфійською дитиною короля Гельгі та ельфійки (álfkona). Скульд була вправною у чаклунстві (seiðr). Однак згадки про Скульд у попередніх джерелах не містять цього матеріалу. У сазі про Нібелунгів (Ніфлунгар) з часів Цідрека Гегні описується як син людської королеви та ельфа, але таке походження не згадується в Еддах, сазі про Вельсунги чи Пісні про Нібелунгів.[85] Порівняно нечисленні згадки про ельфів у лицарських сагах, як правило, навіть химерні.[86]

У своїй праці Rerum Danicarum fragmenta (1596), написаній переважно латиною з окремими фрагментами давньоданською та давньоісландською мовами, Арнгрімур Йонссон описує скандинавські та ісландські вірування в ельфів (названих ним Allffuafolch).[87] Як у материковій Скандинавії, так і в Ісландії зустрічаються розрізнені згадки про ельфів у медичних текстах — іноді латиною, а іноді у формі написів на амулетах, де ельфи розглядаються як імовірна причина хвороб. Більшість цих джерел мають нижньонімецьке походження.[88][89][90]

Іноді ельфів, як і гномів, асоціюють з ремеслом. Цю рису втілює коваль Велюнд. Він відомий під багатьма іменами, залежно від мови, якою поширювалися історії. Серед імен є Велюнд давньоскандинавською, Веланд англосаксонською та Віланд німецькою. Історію Вейланда також можна знайти в Молодшій Едді.[91]

Середньовічні та ранньомодерні німецькі тексти

[ред. | ред. код]
Докладніше: Альп (фольклор)
Портрет Маргарети Лютер, яку, на думку її сина Мартіна, вразила альпська стихія («ельфійська»)

Давньоверхньонімецьке слово alp засвідчено лише в невеликій кількості глос. У «Althochdeutsches Wörterbuch» воно визначається як «бог природи або демон, який асоціюється з фаунами античної міфології… він вважається примарною, підступною істотою… як нічний кошмар, він грається з жінками».[92] Відповідно, німецьке слово Alpdruck (буквально «пригноблення ельфів») означає «нічний кошмар». Існують також свідчення, що пов'язують ельфів із хворобами, зокрема з епілепсією.[93]

У подібному ж ключі слово «ельфи» у середньоверхньонімецькій мові найчастіше асоціюється з обманом або збентеженням людей, у фразі, яка зустрічається так часто, що, здається, є прислів'ям: die elben/der alp trieget mich («ельфи/ельф обманюють/обманює мене»).[93] Така ж схема спостерігається і в ранньомодерній німецькій мові.[94][95] Цей обман іноді проявляє спокусливий бік, що помітний в англійському та скандинавському матеріалах:[93] найвідоміший приклад — п'ятий Міннезанґ Генріха фон Морунгена початку ХІІІ століття, який починається так: «Von den elben wirt entsehen vil manic man / Sô bin ich von grôzer liebe entên» («багато людей зачаровані ельфами / тому й я зачарований великим коханням»).[96] У цей період слово «Ельба» також використовувалося для перекладу слів, що належать до німф.[97]

У пізніх середньовічних молитвах ельфи постають як загрозлива, навіть демонічна сила. Наприклад, деякі молитви закликають до Божої допомоги проти нічних нападів Альп.[98] Відповідно, на початку Нового часу ельфів описують у північній Німеччині, які виконують злі накази відьом; Мартін Лютер вважав, що його мати страждала від цього.[99] Однак, як і в давньонорвежській мові, є мало персонажів, яких ідентифікують як ельфів. Цілком ймовірно, що в німецькомовному світі ельфів значною мірою ототожнювали з гномами.[100] Таким чином, деяких гномів, що з'являються в німецькій героїчній поезії, вважали пов'язаними з ельфами. Зокрема, вчені XIX століття схилялися до думки, що гном Альберіх, ім'я якого етимологічно означає «потужний ельф», був під впливом ранніх традицій про ельфів.[101][102]

Постсередньовічний фольклор

[ред. | ред. код]

Британія

[ред. | ред. код]
Томас Римувальник у «Мінстрелях шотландського кордону» Вальтера Скотта[103]

Приблизно з пізнього середньовіччя слово «ельф» почало використовуватися в англійській мові як термін, що є вільним синонімом французького слова «фея»;[104] принаймні в елітарному мистецтві та літературі воно також стало асоціюватися з мініатюрними надприродними істотами, такими як Пак, гобліни, Робін Ґудфеллов, англійський та шотландський брауні та нортумбрійський англійський гоб.[105] Однак у Шотландії та частинах північної Англії поблизу шотландського кордону вірування в ельфів залишалися поширеними аж до ХІХ століття. Яків VI Шотландський та Роберт Кірк серйозно обговорювали тему ельфів; вірування в ельфів чітко засвідчені в шотландських судах над чаклунством, зокрема в суді над Іссобель Ґовді; а пов'язані з ними історії також зустрічаються в народних казках.[106] Існує значний корпус балад, що розповідають історії про ельфів, такі як «Томас Римувальник», де чоловік зустрічає ельфійку; «Там Лін», «Ельфійський лицар», та «Леді Ізабель та ельфійський лицар», у яких ельфійський лицар ґвалтує, спокушає або викрадає жінку; та «Годувальниця королеви Ельфійської ераїни», жінку викрадають, щоб вона була годувальницею дитини королеви ельфів, але їй обіцяють, що вона може повернутися додому, як тільки дитину відлучать від грудей.[107]

Скандинавія

[ред. | ред. код]

Термінологія

[ред. | ред. код]

У скандинавському фольклорі згадується багато надприродних істот, схожих на людей, яких можна вважати ельфами і які частково походять із середньовічних скандинавських вірувань. Однак характеристики та імена цих істот значно різняться в часі та просторі, і їх неможливо чітко класифікувати. Ці істоти іноді відомі під назвами, що походять безпосередньо від старонорвезького слова álfr. Однак у сучасних мовах традиційні терміни, пов'язані з álfr, як правило, замінюються іншими термінами. Ситуація ще більше ускладнюється тим, що, посилаючись на ельфів старонорвезької міфології, вчені прийняли нові форми, що походять безпосередньо від старонорвезького слова álfr. У наступній таблиці підсумовано ситуацію в основних сучасних стандартних мовах Скандинавії.[108]

Мова Терміни, пов'язані з ельфом у традиційному вжитку Основні терміни подібного значення в традиційному вжитку Науковий термін для скандинавських міфологічних ельфів
Данська elver, elverfolk, ellefolk нікси , тонтту, фея альф
Шведська älva скогсро, скогсфру, томте альв, альф
Норвезька (букмол) alv, alvefolk ветте, гульдра альв
Ісландська álfur хулдуфольк алфур

Зовнішній вигляд та поведінка

[ред. | ред. код]
Älvalek, «Гра ельфів» Августа Мальмстрема (1866)

Ельфи зі скандинавської міфології збереглися у фольклорі переважно у жіночому вигляді, які жили на пагорбах та кам'яних курганах.[109] Шведські ельвори були приголомшливо красивими дівчатами, які жили в лісі з ельфійським королем.[110][111]

Ельфійок можна було побачити танцюючими на луках, особливо вночі та туманними ранками. Вони залишали коло там, де танцювали, яке називалося älvdanser (танці ельфів) або älvringar (кола ельфів), і вважалося, що мочитися в таке коло викликає венеричні захворювання. Зазвичай кола ельфів були відьминими кільцями, що складалися з кільця з маленьких грибів, але існував також інший вид кола ельфів. За словами місцевого історика Анни Марі Гельстрем:[109]

… на берегах озер, де ліс зустрічався з озером, можна було знайти ельфійські кола. Це були круглі місця, де трава була прим'ята, наче підлога. Ельфи танцювали там. Біля Тіснарена я бачив одне з таких місць. Це могло бути небезпечно, і можна було захворіти, якщо наступити на таке місце або щось там знищити[109].

Якби людина спостерігала за танцем ельфійок, вона б виявила, що хоча, здавалося б, минуло лише кілька годин, у реальному світі минуло багато років. Запрошення або заманювання людей до танцю ельфів — поширений мотив, запозичений зі старих скандинавських балад.[112]

Ельфи були не лише молодими та красивими. У шведській народній казці «Маленька Троянда та Довга Леда» в кінці з'являється ельфійка (älvakvinna) та рятує героїню, Маленьку Трояндо, за умови, що королівська худоба більше не пасеться на її пагорбі. Її описують як прекрасну стару жінку, і за її зовнішністю люди бачили, що вона належить до підземних мешканців[113].

У баладах

[ред. | ред. код]

Ельфи займають чільне місце в декількох тісно пов'язаних між собою баладах, які, ймовірно, виникли в Середньовіччі, але вперше згадуються в ранньомодерний період[107]. Багато з цих балад вперше згадуються в «Фоліо Карен Брагес», данській рукописі 1570-х років, але вони широко поширювалися у Скандинавії та північній Британії. У них іноді згадуються ельфи, оскільки вони були вивчені напам'ять, хоча цей термін став архаїчним у повсякденному вжитку. Тому вони відіграли важливу роль у передачі традиційних уявлень про ельфів у постсередньовічних культурах. Дійсно, деякі з ранньомодерних балад досі досить широко відомі, чи то через шкільні програми, чи то через сучасну народну музику. Тому вони дають людям незвичайний доступ до уявлень про ельфів із стародавньої традиційної культури.[114]

Балади характеризуються сексуальними зустрічами між звичайними людьми та людськими істотами, які в деяких варіантах називаються ельфами (ті самі персонажі також з'являються як русалки, гноми та інші види надприродних істот). Ельфи становлять загрозу для звичайної спільноти, заманюючи людей у свій світ. Найвідомішим прикладом є «Ельфскуд» та його численні варіанти (аналог англійською мовою — «Клерк Колвілл»), де жінка зі світу ельфів намагається спокусити молодого лицаря приєднатися до неї в танці або жити серед ельфів; в деяких версіях він відмовляється, а в деяких — погоджується, але в обох випадках він трагічно гине. Як і в «Ельфскуд», іноді звичайна людина — це чоловік, а ельф — жінка, як і в Elvehøj (майже така сама історія, як «Ельфскуд», але з щасливим кінцем), Herr Magnus og Bjærgtrolden, Herr Tønne af Alsø, Herr Bøsmer i elvehjem або північнобританський Thomas the Rhymer. Іноді звичайна людина є жінкою, а ельф — чоловіком, як у північнобританських «Там Лін», «Ельфійський лицар» та «Леді Ізабель і ельфійський лицар», в яких ельфійський лицар викрадає Ізабель, щоб вбити її, або у скандинавському «Гарпанс крафт». У «Няня королеви Ельфленду» жінку викрадають, щоб вона стала годувальницею дитини ельфійської королеви, але обіцяють, що вона зможе повернутися додому, коли дитина відлучиться від грудей.[107]

Як причини хвороби

[ред. | ред. код]
«Ельфійський хрест», який захищав від злих ельфів.[115]

У народних оповідях скандинавські ельфи часто грають роль духів хвороб. Найпоширенішим, хоча й найнешкідливішим випадком були різні подразливі шкірні висипання, які називалися älvablåst (ельфійський пухир) і могли бути вилікувані сильним контрударом (для цієї мети найбільш корисною була зручна пара міхів). Skålgropar, особливий вид петрогліфів (піктограм на скелі), знайдений у Скандинавії, у давнину був відомий як älvkvarnar (ельфійські млини), оскільки вважалося, що їх використовували ельфи. Ельфів можна було задобрити, запропонувавши частування (бажано масло), поміщене в ельфійський млин.[108]

Щоб захистити себе та свою худобу від злих ельфів, скандинави могли використовувати так званий ельфійський хрест (Alfkors, Älvkors або Ellakors), який вирізьблювали на будівлях чи інших об'єктах.[116] Він існував у двох формах: пентаграма, і його досі часто використовували у Швеції на початку ХХ століття, малюючи або вирізьблюючи на дверях, стінах та домашньому начинні для захисту від ельфів.[116] Другою формою був звичайний хрест, вирізьблений на круглій або довгастій срібній пластині.[116] Цей другий вид ельфійського хреста носили як кулон у намисті, і щоб мати достатню магію, його потрібно було кувати протягом трьох вечорів зі срібла з дев'яти різних джерел успадкованого срібла.[116] У деяких місцях він також мав перебувати на вівтарі церкви протягом трьох неділь поспіль.[116]

Сучасні уявлення

[ред. | ред. код]

В Ісландії вірування в хульдуфольк («прихований народ»), ельфів, що мешкають у скельних утвореннях, все ще є відносно поширеною. Навіть коли ісландці прямо не висловлюють своєї віри, вони часто неохоче висловлюють невіру.[115] Дослідження, проведене у 2006 та 2007 роках факультетом соціальних наук Університету Ісландії, показало, що багато хто не виключає існування ельфів та привидів, результат, подібний до опитування 1974 року, проведеного Ерлендуром Гаральдссоном. Провідний дослідник дослідження 2006—2007 років, Террі Ґаннелл, заявив: «Ісландці здаються набагато більш відкритими до таких явищ, як сновидіння про майбутнє, передчуття, привиди та ельфи, ніж інші народи».[117] Незалежно від того, чи вірить значна кількість ісландців в ельфів чи ні, ельфи, безумовно, є помітними в національних дискурсах. Вони найчастіше зустрічаються в усних оповідях та новинних репортажах, в яких вони порушують будівництво будинків та доріг. В аналізі Валдімара Тр. Гафштейна «розповіді про повстання ельфів демонструють надприродне схвалення розвитку та урбанізації; тобто, надприродні істоти захищають та підтримують релігійні цінності та традиційну сільську культуру. Ельфи з більшим чи меншим успіхом відбивають атаки та досягнення сучасних технологій, що відчутні в бульдозері».[118] Ельфи також відіграють подібні ролі в сучасній ісландській літературі.[119]

Народні історії про ельфів, розказані у ХІХ столітті, досі розповідаються в сучасних Данії та Швеції. Однак зараз у них замість ельфів, по суті, в ксенофобському дискурсі фігурують етнічні меншини. В етнічно досить однорідній середньовічній сільській місцевості надприродні істоти слугували іншим, через якого звичайні люди створювали свою ідентичність; у космополітичних промислових контекстах етнічні меншини або іммігранти використовуються в оповідях з подібним ефектом.[120]

Понад половина жителів Ісландії вважають, що ельфи дійсно існують. Досі живе вірування, що на Різдво та переддень Нового року ельфи мандрують, шукаючи нову домівку[121].

Постсередньовічна елітарна культура

[ред. | ред. код]

Ранньомодерна елітна культура

[ред. | ред. код]
Ілюстрація до п'єси Шекспіра «Сон літньої ночі» авторства Артура Рекхема

Ранньомодерна Європа засвідчила появу самобутньої елітної культури: тоді як Реформація заохочувала новий скептицизм та опозицію до традиційних вірувань, подальший романтизм заохочував фетишизацію таких вірувань інтелектуальними елітами. Вплив цього на літературні твори про ельфів найбільш помітний в Англії та Німеччині, де розвиток в кожній країні впливав на іншу. У Скандинавії романтичний рух також був помітним, і літературні твори були основним контекстом для подальшого використання слова «ельф», за винятком застиглих слів, що позначають хвороби. Однак усні традиції про таких істот, як ельфи, залишалися помітними у Скандинавії аж до початку ХХ століття.[112]

Ельфи найчіткіше увійшли до ранньомодерної елітної культури в літературі єлизаветинської Англії.[105] Тут у творі Едмунда Спенсера «Королева фей» (1590–) слова «фея» та «ельф» використовувалися як взаємозамінні істоти людського розміру, але вони є складними, уявними та алегоричними фігурами. Спенсер також представив власне пояснення походження ельфів, стверджуючи, що їх створив Прометей.[122] Так само Вільям Шекспір у своїй промові в «Ромео і Джульєтті» (1592) описує «ельфійське пасмо» (сплутане волосся) як заподіяну королевою Маб, яку називають «повитухою фей».[123] Тим часом «Сон літньої ночі» пропагував ідею про те, що ельфи були мініатюрними та ефемерними. Вплив Шекспіра та Майкла Дрейтона зробив використання слів «ельф» та «фея» для позначення дуже маленьких істот нормою, що мало тривалий вплив на казки про ельфів, що були зібрані в сучасний період.[124]

Романтичний рух

[ред. | ред. код]
Ілюстрація Der Erlkönig (бл. 1910) Альберта Стернера

Ранні сучасні англійські уявлення про ельфів стали впливовими в Німеччині XVIII століття. Сучасні німецькі слова Elf (м) та Elfe (ж) були запозичені з англійської мови в 1740-х роках[125][126] і були помітними в перекладі Крістофа Мартіна Віланда «Сну літньої ночі» 1764 року.[127]

Коли німецький романтизм набирав обертів, а письменники почали шукати автентичний фольклор, Якоб Ґрімм відкинув слово «ельф» як новітній англізм і пропагував повторне використання старої форми «ельф» (множина Elbe або Elben).[128][129] У тому ж дусі Йоганн-Готфрід Гердер переклав данську баладу «Ельвескуд» у своїй збірці народних пісень 1778 року Stimmen der Völker in Liedern, як Erlkönigs Tochter («Дочка короля-ерля»; схоже, що Гердер ввів термін «Erlkönig» у німецьку мову шляхом неправильної германізації данського слова, що означає ельф). Це, у свою чергу, надихнуло Гете на баладу «Вільшаний король». Однак Гете додав ще одне нове значення, оскільки німецьке слово Erle означає не «ельф», а «чорна вільха» — дія поеми про короля-ерльльона відбувається в районі вільхового кар'єру в долині Заале в Тюрінгії. Поема Гете потім набула власного життя, надихнувши романтичну концепцію ельфійського короля, яка вплинула на літературні образи ельфів з ХІХ століття.[130]

Пічний ельф, 1868 р.
Маленький ельвор грається з Томтебобарненом. З книги «Діти лісу» (1910) шведської письменниці та ілюстраторки Ельзи Бесков.

У Скандинавії також, у ХІХ столітті, традиції про ельфів були адаптовані, включивши до них маленьких фей з комахокрилими крилами. Їх часто називають «ельфами» (älvor сучасною шведською, alfer данською, álfar ісландською), хоча більш формальний переклад данською мовою — feer. Так, альф, якого можна побачити в казці «Ельф з трояндою» данського письменника Ганса Крістіана Андерсена, такий крихітний, що може мати квітку троянди як дім і «крила, що сягають від його плечей до ніг». Однак Андерсен також писав про ельвере у своїй книзі «Ельфійський пагорб». Ельфи в цій історії більше схожі на тих, хто зображений у традиційному данському фольклорі, які були прекрасними жінками, що жили на пагорбах і валунах, здатними затанцювати до смерті людини. Як і хульдри в Норвегії та Швеції, вони порожнисті, якщо дивитися на них ззаду.[131]

Англійська та німецька літературні традиції вплинули на британський вікторіанський образ ельфів, які з'являлися в ілюстраціях як крихітні чоловіки та жінки із загостреними вухами та ковпачками-панчохами. Прикладом є казка Ендрю Ленґа «Принцеса Ніхто» (1884), проілюстрована Річардом Дойлом, де феї — це крихітні люди з крилами метелика. На противагу цьому, ельфи — це маленькі люди з червоними ковпачками-панчохами. Ці концепції залишалися помітними в дитячій літературі ХХ століття, наприклад, у серії «Далеке дерево» Енід Блайтон, і зазнали впливу німецької романтичної літератури. Відповідно, у казці братів Грімм «Домовики» (буквально «маленькі чоловічки») головними героями є два крихітних голих чоловічки, які допомагають шевцю в його роботі. Хоча домовики споріднені з такими істотами, як кобольди, гноми та брауні, казка була перекладена англійською мовою Маргарет Гант у 1884 році під назвою «Ельфи та шевець». Це показує, як значення слова «ельф» змінювалося і саме по собі мало вплив: таке вживання повторюється, наприклад, в історіях Джоан Роулінг про домового ельфа про Гаррі Поттера. У свою чергу, Дж. Р. Р. Толкін рекомендував використовувати давнішу німецьку форму Elb у перекладах своїх творів, як це записано в його «Посібнику з імен у „Володарі перснів“» (1967). Форма Elb, Elben була введена в німецькому перекладі «Володаря перснів» 1972 року, що знову популяризувало цю форму в німецькій мові.[132]

У масовій культурі

[ред. | ред. код]

Різдвяні ельфи

[ред. | ред. код]
Людина, одягнена як різдвяний ельф, Вірджинія, 2016 рік

З індустріалізацією та масовою освітою традиційний фольклор про ельфів зник; однак, з появою феномену масової культури, ельфи були переосмислені, значною мірою на основі романтичних літературних зображень та пов'язаного з ними середньовіччя.[132]

Коли американські різдвяні традиції сформувалися у ХІХ столітті, вірш 1823 року «Візит Святого Миколая» (широко відомий як «Була ніч перед Різдвом») характеризував самого Святого Миколая як «справжнього веселого старого ельфа»[133]. У США, Канаді, Ірландії та Британії ельфи — це популярні персонажі, що супроводжують Санту-Клауса й допомагають йому впродовж усього року. В такій ролі їх запровадила американська письменниця Луїза Мей Елкотт у 1856 році[134]. Такі образи,натхненні частково народними казками, такими як «Ельфи та шевці», стали відомими як «ельфи Санти»; процеси, завдяки яким це сталося, не дуже добре зрозумілі, але однією з ключових фігур була різдвяна публікація німецько-американського карикатуриста Томаса Наста.[135][132] Таким чином, у США, Канаді, Великій Британії та Ірландії сучасний дитячий фольклор про Санта-Клауса зазвичай включає маленьких, спритних, одягнених у зелене ельфів із загостреними вухами, довгими носами та загостреними капелюхами як помічників Санти. Вони виготовляють іграшки в майстерні, розташованій на Північному полюсі.[136][27] Роль ельфів як помічників Санти продовжує залишатися популярною, про що свідчить успіх популярного різдвяного фільму «Ельф».[132]

Фентезі

[ред. | ред. код]
Ілюстрація ельфа, який дражнить птаха, роботи Річарда Дойла, XIX століття

Жанр фентезі у ХХ столітті виник із романтизму ХІХ століття, коли такі вчені ХІХ століття, як Ендрю Ленґ та брати Грімм, збирали казкові історії з фольклору, а в деяких випадках вільно їх переказували.[137]

Піонерським твором у жанрі фентезі став роман лорда Дансені «Дочка короля Ельфії» 1924 року. Джон Роналд Руел Толкін заклав основи класичного в жанрі фентезі образу ельфа — прекрасна людиноподібна істота високого зросту. Толкін використав міфи про плем'я Туата Де Дананн, певною мірою відсторонивши ельфів від світу — вони, як і це плем'я, населяють місця, куди не кожен може потрапити, зокрема далеку землю Валінор. Його ельфи поділяються на Вищих, які досконало поєднують природу й цивілізацію, і дикіших, часом жорстоких Лісових[6].

Ельфи Середзем'я відіграли центральну роль у легендаріумі Толкіна, зокрема у «Гобіті» та «Володарі перснів»; цей легендаріум мав величезний вплив на подальші фентезійні твори. Творчість Толкіна мала такий вплив, що в 1960-х роках і пізніше ельфи, які розмовляли ельфійською мовою, подібною до тієї, що була в романах Толкіна, стали основними нелюдськими персонажами у творах високого фентезі та у фентезійних рольових іграх. Фентезійні ельфи після Толкіна (які фігурують не лише в романах, а й у рольових іграх, таких як Dungeons & Dragons) часто зображуються мудрішими та красивішими за людей, з гострішими почуттями та сприйняттям. Кажуть, що вони обдаровані магією, мають гострий розум і люблять природу, мистецтво та пісню. Сучасний образ ельфів — високі, мудрі та стародавні істоти, що володіють певними таємними знаннями чи недоступними людям здібностями[6]. Характерна риса сучасних ельфів — загострені вуха, що імовірно походить від примітки Толкіна про «листовидні» вуха ельфів[137]. Також фентезійні ельфи наділяються довгожительством чи безсмертям, з іншого боку — повільним розмноженням і дорослішанням. Нерідко ельфи та люди можуть мати спільне потомство[29]. Часто вони не лише фактично перевершують людей, а й ставляться до них зверхньо. Ельфи сучасного фентезійного жанру набагато ближчі до напівбогів Туата Де Дананн, аніж власне ельфів із міфології[6]. Від альпів сучасні ельфи перейняли здатність до приховування, а «ельфійські стріли» трансформувалися в схильність ельфів до володіння луком[29].

Леголас Грінліф стоїть напоготові, одягнений у туніку та ельфійський плащ, застібнутий брошкою у формі листка.
Ілюстрація жінки-ельфійки у стилі високого фентезі. Кітті Полікейт, 2011.

У творах, де головними героями є ельфи, таких як «Сильмариліон» або серія коміксів Венді та Річарда Піні «Ельфквест», ельфи демонструють подібний діапазон поведінки до людського складу, що значною мірою вирізняючись своїми надлюдськими фізичними здібностями. Однак, там, де наративи більше зосереджені на людині, як у «Володарі перснів», ельфи схильні зберігати свою роль могутніх, іноді загрозливих, чужинців.[137] Незважаючи на очевидну вигаданість фентезійних романів та ігор, вчені виявили, що ельфи в цих творах продовжують відігравати ледь помітну роль у формуванні реальної ідентичності своєї аудиторії. Наприклад, ельфи можуть кодувати реальних расових інших у відеоіграх[138][139] або впливати на гендерні норми через літературу[140].У фентезі існує традиційний поділ між світлими і темними ельфами: світлі ельфи виступають, як і спочатку, за Добро, темні ж — за Зло. Розділення ельфів на світлих і темних має коріння в аналогічному поділі альвів у «Молодшій Едді»[6]. Втім, у «Молодшій Едді» темні ельфи — не злі істоти, а підземні жителі, подібні на гномів, які славляться виготовленням коштовностей[141].

Окрім творів Толкіна, ельфи фігурують у творах таких всесвітньо визнаних письменників, як Роберт Сальваторе, Крістофер Паоліні, Террі Брукс, Шеннон Мессенджер, Ненсі Верлін, Мерседес Лекі[142], Майкл Салліван, Маргарет Вейс, Раймонд Фейст, Елізабет Мун, Террі Прачетт, Тед Вільямс та ін.[143]

Ельфи здобули поширення в настільних та відеоіграх. А саме, після літератури їхня популярність перейшла в настільну рольову гру Dungeons & Dragons, що стала зразком для відеоігор рольового жанру. Ельфи — одні з центральних персонажів медіафраншиз Warhammer, Legend of Zelda, Warcraft[144].

Еквіваленти в негерманських традиціях

[ред. | ред. код]
Грецький вазовий живопис із зображенням танцюючих сатирів у чорній фігурі. Схильність до танців та бешкетування в лісі є однією з спільних рис сатирів та ельфів.[145]

Віра в людиноподібних надприродних істот широко поширена в людських культурах, і багатьох таких істот англійською мовою можна назвати ельфами.

Європа

[ред. | ред. код]

Ельфійські істоти, схоже, були поширеною характеристикою в індоєвропейських міфологіях.[146] У кельтомовних регіонах північно-західної Європи істот, найбільш схожих на ельфів, зазвичай називають гельським терміном Aos Sí.[147][148] Еквівалентним терміном у сучасній валлійській мові є Tylwyth Teg. У романомовному світі істоти, порівнянні з ельфами, широко відомі за словами, похідними від латинського fata («доля»), яке увійшло в англійську як fairy (фея). Це слово на початку Нового часу стало частково синонімом ельфа.[104] Однак існують також інші назви, такі як сицилійське Donas de fuera («пані ззовні»),[149] або французьке bonnes dames («добрі пані»).[150] У фінськомовному світі термін, який зазвичай вважається найбільш близьким до ельфа, — це haltija (фінською мовою) або haldaja (естонською мовою).[151] Тим часом, прикладом еквівалента у слов'яномовному світі є вила (множина «вили») сербохорватського (і частково словенського) фольклору.[152] Ельфи мають певну схожість із сатирами грецької міфології, яких також вважали бешкетниками, що мешкали в лісах.[153]

В італійському регіоні Романья, mazapégul — бешкетні нічні ельфи, які порушують сон і мучать прекрасних молодих дівчат.[154][155][156][157]

Азія та Океанія

[ред. | ред. код]

Деякі дослідники проводять паралелі між арабською традицією джинів та ельфами середньовічних германомовних культур.[158] Деякі з порівнянь досить точні: наприклад, корінь слова jinn використовувався в середньовічних арабських термінах для позначення божевілля та одержимості подібно до давньоанглійського слова ylfig,[159] яке походило від elf і також позначало пророчі стани розуму, неявно пов'язані з одержимістю ельфами.[160]

Кхмерська культура в Камбоджі включає Мренх конгвеал, ельфійських істот, пов'язаних з охороною тварин.[161]

На Філіппінах ельфів разом називають енгканто, але в різних мовах вони відомі під різними назвами. Вважається, що вони мешкають на великих деревах, таких як далакіт та калумпанг, які вважаються їхніми оселями.[162][163] Філіппінці поважають цих істот, просячи дозволу, перш ніж збирати фрукти чи рубати дерева. Ельфи можуть завдавати шкоди, наприклад, кидати пил в очі порушникам або викликати хвороби. Деякі, як-от кіба-ан, крадуть волосся або їжу, але їх можна відлякати за допомогою ритуалів. Легенди розповідають про високих, світлошкірих ельфів далакітнон, які змішуються з людьми.[164] Енгканто — це містичні духи у філіппінському фольклорі, які можуть приймати людську або тваринну форму. Вони пов'язані з предками, духами природи та міфічними істотами, такими як ельфи та сирени. Термін походить від іспанського encanto (зачарування), яке використовується для опису різноманітних надприродних сутностей на Філіппінах.[165] Деякі Енгканто живуть самостійно та взаємодіють з людьми, навіть стаючи духами-провідниками (abyan). Вони можуть подружитися з людьми або завдати їм шкоди — приносячи удачу, божевілля або хвороби. Вважається, що вони мешкають у природі, особливо на великих деревах, таких як балете, і іноді беруть людей як коханців, що призводить до легенд про незвичайні народження.[166] Енгканто різняться за зовнішністю: деякі вражаюче красиві, мають світлу шкіру, блакитні очі або золоте волосся, тоді як інші виглядають моторошними або жахливими. Деякі, як, наприклад, itim na engkanto, є злісними і переслідують людей. Вони можуть збивати мандрівників зі шляху, викликати лихоманку або навіть викрадати людей. Щоб відлякувати їх, філіппінці носять захисні амулети, які називаються anting-anting або agimat.[167][168] У анімістичних доколоніальних віруваннях Філіппін світ можна розділити на матеріальний світ і світ духів. Усі об'єкти, живі чи неживі, мають духа, який називається (діва). Нелюдські діва відомі як дівата, яких зазвичай евфемістично називають ділі інгон нато («ті, що не схожі на нас»). Вони населяють природні об'єкти, такі як гори, ліси, старі дерева, печери, рифи тощо, а також уособлюють абстрактні поняття та природні явища. Вони схожі на ельфів тим, що можуть бути корисними або ненависними, але зазвичай байдужі до смертних. Вони можуть бути бешкетниками та завдавати ненавмисної шкоди людям, але вони також можуть навмисно спричиняти хвороби та нещастя, коли їх не поважають або гнівають. Іспанські колонізатори ототожнювали їх з ельфами та казковим фольклором.[169]

Оранг-буніан — це надприродні істоти у малайзійському, брунейському та індонезійському фольклорі,[170] невидимі для більшості людей, окрім тих, хто має духовний зір. Хоча цей термін часто перекладається як «ельфи», буквально він означає «приховані люди» або «свистучі люди». Їхній зовнішній вигляд майже ідентичний людям, одягненим у стародавньому стилі Південно-Східної Азії.

У культурі маорі істотами, схожими на європейських ельфів і фей, э патупайарехе.[171]

Зв'язок з реальністю

[ред. | ред. код]

Реальність і сприйняття

[ред. | ред. код]

Ельфів у багатьох часах і місцях вважали реальними істотами.[172] Там, де достатня кількість людей вірила в реальність ельфів, щоб ці вірування мали реальний вплив на світ, їх можна розуміти як частину світогляду людей і як соціальну реальність: річ, яка, як і обмінна вартість доларової купюри або почуття гордості, що викликається національним прапором, є реальною завдяки віруванням людей, а не як об'єктивна реальність.[172] Відповідно, вірування про ельфів та їхні соціальні функції змінювалися з часом і простором.[173] Навіть у ХХІ столітті фентезійні історії про ельфів сперечалися як для того, щоб відобразити, так і сформувати розуміння реального світу їхньою аудиторією.[138][140] З часом люди намагалися демітологізувати або раціоналізувати вірування в ельфів різними способами.[174]

Інтеграція в християнські космології

[ред. | ред. код]
Титульна сторінка «Демонології» Якова VI та I. У ній була спроба пояснити традиційні шотландські вірування з точки зору християнської науки.

Вірування в ельфів виникли ще до навернення до християнства та пов'язаної з ним християнізації північно-західної Європи. З цієї причини вірування в ельфів, починаючи з Середньовіччя і до сучасних наукових праць, часто називали «язичницьким» та «забобонним». Однак майже всі збережені текстові джерела про ельфів були створені християнами (чи то англосаксонськими ченцями, середньовічними ісландськими поетами, співаками балад раннього Нового часу, збирачами фольклору дев'ятнадцятого століття чи навіть авторами фентезі двадцятого століття). Тому засвідчені вірування про ельфів слід розуміти як частину християнської культури носіїв германських мов, а не просто як пережиток їхньої дохристиянської релігії. Відповідно, дослідження зв'язку між віруваннями в ельфів та християнською космологією було предметом досліджень про ельфів як у ранні часи, так і в сучасних дослідженнях.[175]

Історично склалося так, що люди використовували три основні підходи до інтеграції ельфів у християнську космологію, всі з яких широко поширені в часі та просторі:

  • Ототожнення ельфів з демонами юдео-християнсько-середземноморської традиції.[176] Наприклад:
    • В англомовних матеріалах: у Королівському молитовнику приблизно 900 року слово «ельф» з'являється як глоса до слова «Сатана».{[177] У «Розповіді Батської ткалі» кінця XIV століття Джеффрі Чосер прирівнює ельфів-чоловіків до інкубів (демонів, які ґвалтують сплячих жінок).[178] На ранньомодерних шотландських судах над чаклунством описи свідків про зустрічі з ельфами часто інтерпретувалися прокурорами як зустрічі з дияволом.[179]
    • У середньовічній Ісландії Сноррі Стурлусон у своїй Молодшый Едді писав про льосалфарів та дьоккальфарів («світлих та темних ельфів»), про льосалфарів, що живуть на небесах, та дьоккальфарів під землею. Сучасні вчені сходяться на думці, що ельфи Сноррі засновані на ангелах та демонах християнської космології.[63]
    • Ельфи широко фігурують як демонічні сили в середньовічних та ранньосучасних англійських, німецьких та скандинавських молитвах.[180][181][182]
  • Розгляд ельфів як більш-менш схожих на людей і більш-менш поза християнською космологією.[183] Ісландці, які копіювали «Старшу Едду», не намагалися прямо інтегрувати ельфів у християнську думку. Так само ранньомодерні шотландці, які зізналися у зустрічі з ельфами, здається, не вважали себе такими, що мають справу з Дияволом. Ісландський фольклор ХІХ століття про ельфів здебільшого зображує їх як людську сільськогосподарську спільноту, паралельну видимій людській спільноті, яка може бути християнською або ні.[184][185] Можливо, що історії іноді розповідалися з цієї точки зору як політичний акт, щоб підірвати панування Церкви.[186]
  • Інтеграція ельфів у християнську космологію без ідентифікації їх як демонів.[33] Найяскравішими прикладами є серйозні теологічні трактати: ісландський «Тіфордриф» (1644) Йона Гудмундссона Лерді або, в Шотландії, «Таємна співдружність ельфів, фавнів та фей» Роберта Кірка (1691). Цей підхід також зустрічається в давньоанглійській поемі «Беовульф», яка перераховує ельфів серед рас, що походять від убивства Авеля Каїном.[187] Південноанглійська легенда кінця XIII століття та деякі ісландські народні казки пояснюють ельфів як ангелів, які не були на боці ні Люцифера, ні Бога, і були вигнані Богом на землю, а не в пекло. Одна відома ісландська народна казка пояснює ельфів як загублених дітей Єви.[188]

Демітологізація ельфів як корінних народів

[ред. | ред. код]

Деякі вчені ХІХ-ХХ століть намагалися раціоналізувати вірування в ельфів як народні спогади про втрачені корінні народи. Оскільки віра в надприродних істот є повсюдною в людських культурах, вчені більше не вважають такі пояснення обґрунтованими.[189][190] Однак дослідження показали, що історії про ельфів часто використовувалися людьми як спосіб метафорично мислити про реальних етнічних інших.[191][120][138]

Демітологізація ельфів як людей з хворобами або інвалідністю

[ред. | ред. код]

Вчені також іноді намагалися пояснити вірування в ельфів як натхненні людьми, які страждають на певні види хвороб (таких як синдром Вільямса).[192] Ельфів, безумовно, часто вважали причиною хвороб, і справді англійське слово oaf, здається, виникло як форма слова elf: слово elf стало означати «відміна, залишена ельфом», а потім, оскільки відміни були відомі своєю нездатністю процвітати, у його сучасному значенні «дурень, тупа людина; великий, незграбний чоловік або хлопчик». Однак знову ж таки здається малоймовірним, що походження вірувань у ельфів слід пояснювати зустрічами людей з об'єктивно реальними людьми, ураженими хворобами.[193]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Ельф // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ а б Для обговорення попередньої формулювання цього речення див. Jakobsson, (2015).
  3. ↑ Phonology. A Grammar of Old English. Т. 1. Oxford: Wiley-Blackwell. 1992.
  4. ↑ Hall, (2007), p. 178 (fig. 7).
  5. ↑ а б в г elf | Origin and meaning of elf by Online Etymology Dictionary. www.etymonline.com (англ.). Архів оригіналу за 4 листопада 2020. Процитовано 27 вересня 2020.
  6. ↑ а б в г д е Kirby, Danielle (19 вересня 2014). Fantasy and Belief: Alternative Religions, Popular Narratives, and Digital Cultures (англ.). Routledge. с. 73—76. ISBN 978-1-317-54363-3.
  7. ↑ а б в г д е Hall, Alaric. (2007). Elves in Anglo-Saxon England : matters of belief, health, gender and identity. Woodbridge, Suffolk, UK: Boydell Press. с. 88—89. ISBN 978-1-84615-537-6. OCLC 637270098.
  8. ↑ Kuhn, (1855); Schrader, (1890).
  9. ↑ а б в Hall, (2007), pp. 64—66.
  10. ↑ Hall, (2007), p. 56.
  11. ↑ Paul, Hermann (1900). Grundriss der germanischen philologie unter mitwirkung. K. J. Trübner. с. 268.
  12. ↑ Althof, Hermann, ред. (1902). Das Waltharilied. Dieterich. с. 114.
  13. ↑ Hall, (2007), pp. 58—61.
  14. ↑ Hall, (2007), p. 5.
  15. ↑ De Vries, Jan (1962). Álfr. Altnordisches etymologisches Wörterbuch (вид. 2nd). Leiden: Brill.
  16. ↑ Ann Cole, 'Two Chiltern Place-names Reconsidered: Elvendon and Misbourne', Journal of the English Place-name Society, 50 (2018), 65-74 (p. 67).
  17. ↑ а б MacCulloch, J. A. (1 листопада 2005). The Celtic and Scandinavian Religions (англ.). Cosimo, Inc. с. 120—121. ISBN 978-1-59605-416-5.
  18. ↑ Illustrated World Encyclopedia (англ.). Bobley Publishing Corporation. 1967. с. 232.
  19. ↑ Westfahl, Gary; Slusser, George Edgar (1999). Nursery Realms: Children in the Worlds of Science Fiction, Fantasy, and Horror (англ.). University of Georgia Press. ISBN 978-0-8203-2144-8.
  20. ↑ а б Green, Richard Firth, 1943-. Elf queens and holy friars : fairy beliefs and the medieval church. Philadelphia, Pennsylvania. с. 110—146. ISBN 978-0-8122-9316-6. OCLC 961336482.
  21. ↑ Haase, Donald. (2008). The Greenwood encyclopedia of folktales and fairy tales. Westport, Conn.: Greenwood Press. с. 294. ISBN 978-0-313-04947-7. OCLC 192044183.
  22. ↑ Green, Richard Firth (2003). Changing Chaucer. Studies in the Age of Chaucer (англ.). Т. 25, № 1. с. 27—52. doi:10.1353/sac.2003.0047. ISSN 1949-0755. Архів оригіналу за 3 червня 2018. Процитовано 28 вересня 2020.
  23. ↑ Hall, Alaric (23 січня 2006). Elves on the Brain: Chaucer, Old English, and elvish. Anglia - Zeitschrift für englische Philologie. Т. 124, № 2. doi:10.1515/ANGL.2006.225. ISSN 0340-5222. Архів оригіналу за 28 травня 2016. Процитовано 28 вересня 2020.
  24. ↑ Ferreiro, Alberto.; Russell, Jeffrey Burton. (1998). The devil, heresy, and witchcraft in the Middle Ages : essays in honor of Jeffrey B. Russell. Leiden: Brill. с. 19. ISBN 90-04-10610-3. OCLC 38426132.
  25. ↑ Hall, Alaric (2005). CALLING THE SHOTS: THE OLD ENGLISH REMEDY "GIF HORS OFSCOTEN SIE" AND ANGLO-SAXON 'ELF-SHOT'. Neuphilologische Mitteilungen. Т. 106, № 2. с. 195—209. ISSN 0028-3754. Процитовано 28 вересня 2020.
  26. ↑ Charm Against a Sudden Stitch Intro. heorot.dk. Архів оригіналу за 15 вересня 2020. Процитовано 28 вересня 2020.
  27. ↑ а б в г November 2017, Benjamin Radford-Live Science Contributor 01. A History of Elves. livescience.com (англ.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 30 вересня 2020.
  28. ↑ Guiley, Rosemary (2004). The Encyclopedia of Vampires, Werewolves, and Other Monsters (англ.). Infobase Publishing. с. 3. ISBN 978-1-4381-3001-9.
  29. ↑ а б в Tresca, Michael J. (10 січня 2014). The Evolution of Fantasy Role-Playing Games (англ.). McFarland. с. 32—34. ISBN 978-0-7864-6009-0.
  30. ↑ а б Beveridge, Jan (1 жовтня 2014). Children into Swans: Fairy Tales and the Pagan Imagination (англ.). McGill-Queen's Press - MQUP. с. 55. ISBN 978-0-7735-9617-7.
  31. ↑ а б Bane, Theresa (22 травня 2016). Encyclopedia of Beasts and Monsters in Myth, Legend and Folklore (англ.). McFarland. ISBN 978-1-4766-2268-2.
  32. ↑ Jolly, (1996).
  33. ↑ а б Shippey, (2005).
  34. ↑ Hall, (2007).
  35. ↑ Green, (2016).
  36. ↑ Hall, (2007), pp. 88—89, 141; Green, (2003); Hall, (2006).
  37. ↑ Henderson та Cowan, (2001); Hall, (2005).
  38. ↑ Purkiss, (2000), pp. 85—115; Cf. Henderson та Cowan, (2001); Hall, (2005).
  39. ↑ Hall, (2007), p. 112–15.
  40. ↑ Hall, (2007), pp. 124—26, 128—29, 136—37, 156.
  41. ↑ Hall, (2007), pp. 119—156.
  42. ↑ Tolley, (2009), vol. I, p. 221.
  43. ↑ Hall, (2007); Green, (2003); Hall, (2006).
  44. ↑ Hall, (2007), pp. 96—118.
  45. ↑ Tolley, (2009), vol. I, p. 220.
  46. ↑ Hall, (2005), p. 23.
  47. ↑ Hall, (2005).
  48. ↑ а б Carlyle, (1788), с. 68, строфа II. Дата створення 1749 р. вказана на стор. 63.
  49. ↑ Grattan, J. H. G.; Singer, Charles (1952), Anglo-Saxon Magic and Medicine Illustrated Specially from the Semi-Pagan Text 'Lacnunga', Publications of the Wellcome Historical Medical Museum, New Series, 3, London: Oxford University Press, frontispiece.
  50. ↑ Shippey, (2005), pp. 168—76; Hall, (2007), esp. pp. 172–75.
  51. ↑ а б Hall, (2007), pp. 55—62.
  52. ↑ а б Hall, (2007), pp. 35—63.
  53. ↑ Huld, Martin E (1998). On the Heterclitic Declension of Germanic Divinities and the Status of the Vanir. Studia Indogermanica Lodziensia. 2: 136—46.
  54. ↑ Hall, (2007), pp. 62—63; Tolley, (2009), vol. I, p. 209
  55. ↑ Hall, (2007), pp. 75—95.
  56. ↑ Hall, (2007), pp. 157—66; Shippey, (2005), pp. 172—76.
  57. ↑ Shippey, (2005), pp. 175—76; Hall, (2007), pp. 130—48; Green, (2016), pp. 76—109.
  58. ↑ Green, (2016), pp. 110—46.
  59. ↑ Hall, (2005), p. 20.
  60. ↑ Keightley, (1850), p. 53.
  61. ↑ Hall, (2009), p. 208, fig. 1.
  62. ↑ Manea, Irina-Maria (8 березня 2022). Elves & Dwarves in Norse Mythology. worldhistory.org. World History Encyclopedia. Процитовано 19 грудня 2022.
  63. ↑ а б Shippey, (2005); Hall, (2007); Gunnell, (2007); Tolley, (2009).
  64. ↑ Dumézil, (1973), p. 3.
  65. ↑ Hall, (2007), pp. 34—39.
  66. ↑ Þorgeirsson, (2011), pp. 49—50.
  67. ↑ Hall, (2007), pp. 28—32.
  68. ↑ Hall, (2007), pp. 30—31.
  69. ↑ Hall, (2007), pp. 31—34, 42, 47—53.
  70. ↑ Hall, (2007), pp. 32—33.
  71. ↑ Simek, Rudolf (December 2010). The Vanir: An Obituary (PDF). The Retrospective Methods Network Newsletter: 10—19.
  72. ↑ Hall, (2007), pp. 35—37.
  73. ↑ Frog, Etunimetön; Roper, Jonathan (May 2011). Verses versus the Vanir: Response to Simek's "Vanir Obituary (PDF). The Retrospective Methods Network Newsletter: 29—37.
  74. ↑ Tolley, (2009), vol. I, pp. 210–217.
  75. ↑ Motz, Lotte (1973). Of Elves and Dwarves (PDF). Arv: Tidskrift för Nordisk Folkminnesforskning. 29—30: 99.[недоступне посилання з 01.12.2016]
  76. ↑ Hall, (2004), p. 40.
  77. ↑ Jakobsson, (2006); Hall, (2007), pp. 39—47.
  78. ↑ Þorgeirsson, (2011), pp. 50—52.
  79. ↑ Hall, (2007), pp. 133—34.
  80. ↑ а б Jakobsson, (2006), p. 231.
  81. ↑ Tolley, (2009), vol. I, pp. 217–218.
  82. ↑ Jakobsson, (2006), pp. 231—232; Hall, (2007), pp. 26—27; Tolley, (2009), vol. I, pp. 218–219.
  83. ↑ The Saga of Thorstein, Viking's Son [Архівовано 14 April 2005 у Wayback Machine.] (Old Norse original: Þorsteins saga Víkingssonar). Chapter 1.
  84. ↑ Ashman Rowe, Elizabeth (2010), Arnold, Martin; Finlay, Alison (ред.), Sǫgubrot af fornkonungum: : Mythologised History for Late Thirteenth-century Iceland (PDF), Making History: Essays on the Fornaldarsögur, Viking Society for Northern Research, с. 11—12
  85. ↑ Jakobsson, (2006), p. 232.
  86. ↑ Þorgeirsson, (2011), pp. 52—54.
  87. ↑ Olrik, Axel (1894). Skjoldungasaga in Arngrim Jonssons Udtog. Aarbøger for nordisk oldkyndighed og historie: 130—131.
  88. ↑ Hall, (2007), pp. 132—33.
  89. ↑ Þorgeirsson, (2011), pp. 54—58.
  90. ↑ Simek, Rudolf (2011). Elves and Exorcism: Runic and Other Lead Amulets in Medieval Popular Religion. У Anlezark, Daniel (ред.). Myths, Legends, and Heroes: Essays on Old Norse and Old English Literature in Honour of John McKinnell. Toronto: University of Toronto Press. с. 25—52. ISBN 978-0-8020-9947-1. Процитовано 22 вересня 2020.
  91. ↑ Manea, Irina-Maria (8 березня 2022). Elves & Dwarves in Norse Mythology. worldhistory.org. World History Encyclopedia. Процитовано 19 грудня 2022.
  92. ↑ «Бог природи або демон, який асоціюється з фаунами античної міфології… він вважається примарною, підступною істотою… як нічний кошмар, він грається з жінками»; Karg-Gasterstädt та Frings, (1968), s.v. alb.
  93. ↑ а б в Edwards, (1994).
  94. ↑ Grimm, (1883b), p. 463.
  95. ↑ In Lexer's Middle High German dictionary under alp, alb is an example: Pf. arzb. 2 14b= Pfeiffer, (1863), p. 44 (Pfeiffer, F. (1863). Arzenîbuch 2= Bartholomäus" (Mitte 13. Jh.). Zwei deutsche Arzneibücher aus dem 12. und 13. Jh. Wien.): «Swen der alp triuget, rouchet er sich mit der verbena, ime enwirret als pald niht;» що означає: «Коли альп обманює тебе, обкури себе вербеною, і плутанина скоро мине». Редактор тлумачить слово «альп» як «злий, дражливий дух». (нім. boshafter neckende geist)
  96. ↑ Edwards, (1994), p. 13.
  97. ↑ Edwards, (1994), p. 17.
  98. ↑ Hall, (2007), pp. 125—26.
  99. ↑ Edwards, (1994), pp. 21—22.
  100. ↑ Motz, (1983), esp. pp. 23–66.
  101. ↑ Weston, Jessie Laidlay (1903), The legends of the Wagner drama: studies in mythology and romance, C. Scribner's sons, с. 144
  102. ↑ Grimm, (1883b), p. 453.
  103. ↑ Scott, (1803), p. 266.
  104. ↑ а б Hall, (2005), pp. 20—21.
  105. ↑ а б Bergman, (2011), pp. 62—74.
  106. ↑ Henderson та Cowan, (2001).
  107. ↑ а б в Taylor, (2014), pp. 199—251.
  108. ↑ а б O[lrik], A[xel] (1915–1930). Elverfolk. У Blangstrup, Chr. та ін. (ред.). Salmonsens konversationsleksikon. Т. VII (вид. 2nd). с. 133—136.
  109. ↑ а б в Hellström, Anne Marie (1990). En Krönika om Åsbro. Libris. с. 36. ISBN 978-91-7194-726-0.
  110. ↑ Щодо шведської віри в ельфів див. головним чином Schön, Ebbe (1986). De fagra flickorna på ängen. Älvor, vättar och andra väsen. Rabben & Sjogren. ISBN 978-91-29-57688-7.
  111. ↑ Для обговорення попередньої формулювання цього речення див. Keightley, (1850), pp. 78–.
  112. ↑ а б Taylor, (2014).
  113. ↑ Lilla Rosa och Långa Leda. Svenska folksagor [Swedish Folktales] (Swedish) . Stockholm: Almquist & Wiksell Förlag AB. 1984. с. 158.
  114. ↑ Taylor, (2014), pp. 264—66.
  115. ↑ а б Novatoadvance.com, Chasing waterfalls ... and elves. Novatoadvance.com. Архів оригіналу за 7 грудня 2016. Процитовано 14 червня 2012.
  116. ↑ а б в г д Стаття Alfkors в Nordisk familjebok (1904).
  117. ↑ Icelandreview.com, Iceland Still Believes in Elves and Ghosts. Icelandreview.com. Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 14 червня 2012.
  118. ↑ Hafstein, Valdimar Tr. (2000). The Elves' Point of View Cultural Identity in Contemporary Icelandic Elf-Tradition (PDF). Fabula. 41 (1–2): 87–104 (quoting p. 93). doi:10.1515/fabl.2000.41.1-2.87. S2CID 162055463.
  119. ↑ Hall, (2015).
  120. ↑ а б Tangherlini, Timothy R. (1995). From Trolls to Turks: Continuity and Change in Danish Legend Tradition. Scandinavian Studies. 67 (1): 32—62. JSTOR 40919729.; cf. Ingwersen, (1995), pp. 78—79, 81.
  121. ↑ More Than Half of This Country Believes in Elves. Travel (англ.). 1 грудня 2017. Архів оригіналу за 25 вересня 2020. Процитовано 29 вересня 2020.
  122. ↑ Keightley, (1850), p. 57.
  123. ↑ elf-lock, Oxford English Dictionary, OED Online (вид. 2), Oxford University Press, 1989; «Rom. & Jul. I, iv, 90 Elf-locks» — найдавніший приклад використання цього виразу, наведений в Оксфордському словнику англійської мови.
  124. ↑ Tolkien, J. R. R., (1969) [1947], "On Fairy-Stories", in Tree and Leaf, Oxford, pp. 4–7 (3–83). (First publ. in Essays Presented to Charles Williams, Oxford, 1947.)
  125. ↑ Thun, Nils (1969). The Malignant Elves: Notes on Anglo-Saxon Magic and Germanic Myth. Studia Neophilologica. 41 (2): 378—96. doi:10.1080/00393276908587447.
  126. ↑ Grimm, (1883b).
  127. ↑ «Включення цього слова пов'язане з перекладом Віландом п'єси Шекспіра „Сон в літню ніч“ 1764 року та твором Гердера „Народні пісні“ 1774 року (твори 25, 42)».; Kluge, Friedrich (1899). Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache (вид. 6th). Strassbourg: K. J. Trübner. с. 93.
  128. ↑ Thun, Nils (1969). The Malignant Elves: Notes on Anglo-Saxon Magic and Germanic Myth. Studia Neophilologica. 41 (2): 378—96. doi:10.1080/00393276908587447.
  129. ↑ Grimm, (1883b), p. 443.
  130. ↑ Taylor, (2014), pp. 119—135.
  131. ↑ Erixon, Sigurd (1961), Hultkrantz, Åke (ред.), Some Examples of Popular Conceptions of Sprites and other Elementals in Sweden during the 19th Century, The Supernatural Owners of Nature: Nordic Symposion on the Religious Conceptions of Ruling Spirits (genii locii, genii speciei) and Allied Concepts, Stockholm Studies in Comparative Religion, 1, Stockholm: Almqvist & Wiksell, с. 34 (34–37)
  132. ↑ а б в г Hall, (2014).
  133. ↑ Original Text of 'A Visit From St. Nicholas' in the Troy Sentinel, 1823. iment.com. Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 29 вересня 2020.
  134. ↑ Restad, Penne L. (1995). Christmas in America : a history. New York: Oxford University Press. с. 149. ISBN 0-19-509300-3. OCLC 31433849.
  135. ↑ Restad, Penne L. (1996). Christmas in America: A History. Oxford University Press. с. 147. ISBN 978-0-19-510980-1.
  136. ↑ Belk, Russell W. (Spring 1987). A Child's Christmas in America: Santa Claus as Deity, Consumption as Religion. The Journal of American Culture. 10 (1): 87–100 (p. 89). doi:10.1111/j.1542-734X.1987.1001_87.x.
  137. ↑ а б в Bergman, (2011).
  138. ↑ а б в Poor, Nathaniel (September 2012). Digital Elves as a Racial Other in Video Games: Acknowledgment and Avoidance. Games and Culture. 7 (5): 375—396. doi:10.1177/1555412012454224. S2CID 147432832.
  139. ↑ Cooper, Victoria Elizabeth (2016). Fantasies of the North: Medievalism and Identity in Skyrim (PhD). University of Leeds.
  140. ↑ а б Bergman, (2011), pp. 215—29.
  141. ↑ Старша Едда. Пісні про богів. Гноми та ельфи
  142. ↑ Books about Elves | What Should I Read Next?. www.whatshouldireadnext.com. Архів оригіналу за 6 жовтня 2018. Процитовано 30 вересня 2020.
  143. ↑ Books With Elves -- NOT Faeries (183 books). www.goodreads.com. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 30 вересня 2020.
  144. ↑ The 20 most badass elves of all time, ranked. GameSpot (амер.). Архів оригіналу за 7 травня 2017. Процитовано 30 вересня 2020.
  145. ↑ West, (2007), pp. 294—5.
  146. ↑ West, (2007), pp. 292—5, 302—3.
  147. ↑ Hall, (2007), pp. 68, 138—40.
  148. ↑ Hall, (2008).
  149. ↑ Henningsen, (1990).
  150. ↑ Pócs, (1989), p. 13.
  151. ↑ Leppälahti, (2011), p. 170.
  152. ↑ Pócs, (1989), p. 14.
  153. ↑ West, (2007), pp. 292—5.
  154. ↑ Mazapegul: il folletto romagnolo che ha fatto dannare i nostri nonni [Мазапегул: ельф з Романьї, який зруйнував життя наших дідусів і бабусь]. Romagna Republic (it-IT) . 21 листопада 2020. Процитовано 1 березня 2024.
  155. ↑ Campagna, Claudia (28 лютого 2020). Mazapegul, il folletto romagnolo [Мазапегул, ельф з Романьї]. Romagna a Tavola (it-IT) . Процитовано 1 березня 2024.
  156. ↑ Mazapègul, il 'folletto di Romagna' al Centro Mercato [Мазапегул, «ельф Романьї» у Торговому центрі]. estense.com (it-IT) . 13 березня 2014. Процитовано 2 березня 2024.
  157. ↑ Cuda, Grazia (5 лютого 2021). E' Mazapégul [It's Mazapégul]. Il Romagnolo (it-IT) . Процитовано 2 березня 2024.
  158. ↑ E.g. Rossella Carnevali and Alice Masillo, 'A Brief History of Psychiatry in Islamic World', Journal of the International Society for the History of Islamic Medicine, 6–7 (2007–8) 97–101 (p. 97); David Frankfurter, Christianizing Egypt: Syncretism and Local Worlds in Late Antiquity (Princeton: Princeton University Press, 2018), p. 50.
  159. ↑ Tzeferakos, Georgios A.; Douzenis, Athanasios I. (2017). Islam, Mental Health and Law: A General Overview. Annals of General Psychiatry. 16 28. doi:10.1186/s12991-017-0150-6. PMC 5498891. PMID 28694841.
  160. ↑ Hall, (2006), p. 242.
  161. ↑ Harris, (2005), p. 59.
  162. ↑ Aguilar, Filomeno V. (2010). Clash of spirits: the history of power and sugar planter hegemony on a Visayan island. Honolulu: University of Hawai'i Press. ISBN 978-0-8248-2082-4.
  163. ↑ VanRheenen, Gailyn (2006). Contextualization and Syncretism: Navigating Cultural Currents. Evangelical Missiological Society Ser. Pasadena: William Carey Publishing. ISBN 978-0-87808-387-9.
  164. ↑ Ramos-López, Maximo, Benezit Dictionary of Artists, Oxford University Press, 31 жовтня 2011, doi:10.1093/benz/9780199773787.article.b00148677, процитовано 17 березня 2025
  165. ↑ Demetrio, Francisco (1969). The Engkanto Belief: An Essay in Interpretation. Asian Folklore Studies. 28 (1): 77—90. doi:10.2307/1177781. JSTOR 1177781.
  166. ↑ Reyes, Jun Cruz (31 грудня 2022). Ang Paghahanap Sa Mga Putol-Putol Na Naratibo, O Kung Bakit Mahalagang Buuin Ang Mga Mumunting Kasaysayan. Entrada (тагал.). ISSN 2362-9045. doi:10.70922/ppsdk746.
  167. ↑ Ramos, Maximo D. (1990). Creatures of Philippine lower mythology. Quezon City, Philippines: Phoenix Publishing House. ISBN 978-971-06-0691-7.
  168. ↑ Demetrio, Francisco (1969). The Engkanto Belief: An Essay in Interpretation. Asian Folklore Studies. 28 (1): 77—90. doi:10.2307/1177781. JSTOR 1177781.
  169. ↑ Scott, William Henry (1994). Barangay: Sixteenth Century Philippine Culture and Society. Quezon City: Ateneo de Manila University Press. ISBN 978-971-550-135-4.
  170. ↑ Hadler, Jeffrey (9 жовтня 2008). Muslims and Matriarchs: Cultural Resilience in Indonesia Through Jihad and ... By Jeffrey Hadler. Cornell University Press. ISBN 9780801446979. Процитовано 23 червня 2012.
  171. ↑ Cowan, James (1925). Fairy Folk Tales of the Maori. New Zealand: Whitcombe and Tombs.
  172. ↑ а б Hall, (2007), pp. 8—9.
  173. ↑ Jakobsson, (2006); Jakobsson, (2015); Shippey, (2005); Hall, (2007), pp. 16—17, 230—231; Gunnell, (2007).
  174. ↑ Hall, (2007), pp. 6—9.
  175. ↑ Jolly, (1996); Shippey, (2005); Green, (2016).
  176. ↑ e.g. Jolly, (1992), p. 172
  177. ↑ Hall, (2007), pp. 71—72.
  178. ↑ Hall, (2007), p. 162.
  179. ↑ Hall, (2005), pp. 30—32.
  180. ↑ Hall, (2007), pp. 69—74, 106 n. 48 & 122 on English evidence
  181. ↑ Hall, (2007), p. 98, fn. 10 and Schulz, (2000), pp. 62—85 on German evidence.
  182. ↑ Þorgeirsson, (2011), pp. 54—58 on Icelandic evidence.
  183. ↑ Hall, (2007), pp. 172—175.
  184. ↑ Shippey, (2005), pp. 161—68.
  185. ↑ Alver, Bente Gullveig; Selberg, Torunn (1987),'Folk Medicine as Part of a Larger Concept Complex', Arv, 43: 21–44.
  186. ↑ Ingwersen, (1995), pp. 83—89.
  187. ↑ Hall, (2007), pp. 69—74.
  188. ↑ Hall, (2007), p. 75; Shippey, (2005), pp. 174, 185—86.
  189. ↑ Spence, (1946), pp. 53—64, 115—131.
  190. ↑ Purkiss, (2000), pp. 5—7.
  191. ↑ Hall, (2007), pp. 47—53.
  192. ↑ Westfahl, Gary; Slusser, George Edgar (1999). Nursery Realms: Children in the Worlds of Science Fiction, Fantasy, and Horror (англ.). University of Georgia Press. с. 153. ISBN 9780820321448.
  193. ↑ Hall, (2007), pp. 7—8.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ельфи&oldid=47345319