Ель-Калафате

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ель-Калафате
El Calafate
Герб
Герб Ель-Калафате
Панорама міста
Панорама міста
Основні дані
50°20′22″ пд. ш. 72°15′53″ зх. д. / 50.33954900002777322° пд. ш. 72.2649260000277849° зх. д. / -50.33954900002777322; -72.2649260000277849Координати: 50°20′22″ пд. ш. 72°15′53″ зх. д. / 50.33954900002777322° пд. ш. 72.2649260000277849° зх. д. / -50.33954900002777322; -72.2649260000277849
Країна Аргентина Аргентина
Регіон Bandera de la Provincia de Santa Cruz.svg Санта-Крус
Столиця для Лаго-Архентіно[d] (департамент Аргентини)
Засновано 26 листопада 1973 року
Площа 22,9 км²
Населення 6410 осіб (перепис 2001)
Висота НРМ 199  м
День міста 7 грудня
Телефонний код (+54) 2902
Часовий пояс UTC-3
GeoNames 3858677
OSM r9325873  ·R
Поштові індекси Z9405
Міська влада
Адреса ElCalafate.gov.ar
Мер міста Хав'єр Бельйоні
Вебсайт elcalafate.gov.ar
Мапа
Ель-Калафате. Карта розташування: Аргентина
Ель-Калафате
Ель-Калафате
Ель-Калафате (Аргентина)
Ель-Калафате. Карта розташування: Санта-Крус
Ель-Калафате
Ель-Калафате
Ель-Калафате (Санта-Крус)


CMNS: Ель-Калафате у Вікісховищі

Ель-Калафа́те (ісп. El Calafate) — місто в аргентинській провінції Санта-Крус.

Географія[ред. | ред. код]

Знаходиться на березі озера Архентіно і є центром департаменту Лаго-Архентіно. Найближчий населений пункт до Національного парку Лос-Гласьярес.

Клімат[ред. | ред. код]

Місто знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом тропічних степів. Найтепліший місяць — січень із середньою температурою 13,4 °C. Найхолодніший місяць — липень, із середньою температурою 1,2 °С.[1]

Клімат Ель-Калафате
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 27 27 27 18 17 18 17 16 17 27 27 27 27
Середній максимум, °C 19,2 18,7 16,2 12,4 7,6 4,8 4,7 6,9 10,5 14,2 16,7 18,5 12,5
Середня температура, °C 13,4 13,1 10,7 7,6 3,9 1,5 1,2 2,6 5,3 8,5 11,2 12,8 7,7
Середній мінімум, °C 7,8 7,5 5,2 2,8 −0,3 −2,4 −2,8 −1,5 0,1 2,7 5 6,6 2,6
Абсолютний мінімум, °C −2 0 −2 −8 −7 −10 −11 −12 −7 −2 −1 0 −12
Норма опадів, мм 5.9 4.3 7.5 14 19.2 18.1 16.3 16.1 6.3 8.7 3 3.9 123.3
Днів з опадами 3 3 4 6 7 6 7 5 3 4 3 2 53
Днів з дощем 1 1 2 2 2 1 1 1 1 1 1 1 19
Вологість повітря, % 48 48 51 59 69 73 73 68 58 51 46 46 57.5
Джерело: Weatherbase

Історія[ред. | ред. код]

Головна вулиця міста - Авеніда Сан-Мартін

До приходу європейців у цій місцевості жили індіанці теуельче, які прибули сюди близько 9000 років тому[2].

На початку своєї історії селище було лише зупинкою на шляху транспортування вовни з інших поселень регіону. Подібні зупинки робили кожні 3 ліги, оскільки саме таку відстань могли пройти воли за день.

Перше поселення на місці, де зараз знаходиться місто Ель-Калафате, виникло на початку XX століття. 1913 року у цій місцевості побудував своє ранчо Армандо Гільйон[3]. Невдовзі до нього приєдналися ще дві родини.

7 грудня 1927 року місто було офіційно засноване аргентинським урядом з метою консолідувати населення місцевості[4].

1930 року у місті відкрилася перша школа, у якій навчалося 26 учнів, а 1934 — перший шпиталь[5].

26 листопада 1973 року Ель-Калафате було офіційною визнано містом законом № 847 уряду провінції Санта-Крус[3].

Одним з головних лобістів створення Ель-Калафате й інших поселень регіону була Адміністрація Національних Парків Аргентини. У 1943 році розпочалися роботи зі спорудження управління Національного парку Лос-Гласьярес, які завершилися 1946 року. На той час Ель-Калафате налічувало близько сотні постійних мешканців. Впродовж багатьох років Адміністрація національних парків була головною організацією міста, яка постачала електроенергію, відкрила перший кінотеатр, будувала дороги та готелі, сприяла розвитку інфраструктури містечка.

За останні роки у місті було збудовано газопровід Болеадорас — Ель-Калафате довжиною 60 км і асфальтовану дорогу до популярного у туристів льодовика Періто-Морено протяжністю 80 км.

2000 року у місті відкрився аеропорт.

Своєю назвою Ель-Калафате завдячує індіанській назві барбарису самшитолистого, яка мовою теуельче звучить як калафате.

Туризм[ред. | ред. код]

Туризм є основою економіки містечка Ель-Калафате. Завдяки розташуванню поблизу озер В'єдма і Архентіно, а також Національного парку Лос-Гласьярес, гори Фіцрой, Національного парку Торрес-дель-Пайне, Ель-Калафате є центром туристичної активності регіону.

З Ель-Калафате починаються екскурсії льодовиками місцевості, зокрема відомими Періто-Морено, Упсала, Спегацціні, Онеллі і Секо, трекінг навколишніми горами, водні прогулянки озерами Архентіно і Рока.

Іншими туристичними принадами міста є:[6]

  • стара будівля Управління національними парками, визнана історичною пам'яткою 14 лютого 2001 року
  • регіональний музей, який працює з 1984 року
  • перший будинок поселення, збудований 1908 року
  • будинок Аугусто Німеса
  • будинок родини Берберена
  • мировий суд
  • будинок Асунсьйон Фрейле де Мартін

У Ель-Калафате святкують такі події[7]:

  • 15 лютого — день озера Архентіно
  • липень — фестиваль льоду
  • 10 листопада — День Традиції, коли відзначається річниця з дня народження поета Хосе Ернандеса
  • 7 грудня — день міста

Транспорт[ред. | ред. код]

Місто Ель-Калафате має такі шляхи сполучення:

  • автомобільні дороги:
    • провінційна траса № 11
    • провінційна траса № 15
  • міжнародний аеропорт Команданте Армандо Тола (ісп. Aeropuerto Internacional de El Calafate "Comandante Armando Tola"), який знаходиться на відстані 23 км на схід від міста по провінційній трасі № 11
Панорама Ель-Калафате

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Клімат Ель-Калафате. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 30 червня 2021. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 28 грудня 2010. 
  3. а б Архівована копія. Архів оригіналу за 19 серпня 2010. Процитовано 28 грудня 2010. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 грудня 2010. Процитовано 28 грудня 2010. 
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 28 грудня 2010. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 28 грудня 2010. 
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 16 травня 2011. Процитовано 28 грудня 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]