Еліаху Ейлат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еліаху Ейлат
івр. אליהו אילת‎
Народився 16 липня 1903(1903-07-16)
Сновськ, Великощимельська волость, Городнянський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер 21 червня 1990(1990-06-21)[1][2] (86 років)
Єрусалим, Ізраїль
Поховання Гар ха-Менухот
Країна  Ізраїль[3]
Діяльність дипломат
Alma mater Американський університет Бейрута
Знання мов іврит[4][5]
Конфесія юдаїзм

Еліяху Ейлат (Епштейн, іврит: אליהו אילת) (16 липня 1903 — 21 червня 1990) — ізраїльський орієнталіст і дипломат, перший посол Ізраїлю в США та президент Єврейського університету в Єрусалимі.

Біографія[ред. | ред. код]

Еліяху Ейлат народився в 1903 році в місті Сновськ Чернігівської області Російської імперії (у межах єврейської смуги осілості, нині в Україні) в сім'ї Менахема Епштейна, торговця лісоматеріалами, і Ребекки уродженої Ріп (з родини рабинів, нащадків с. Рабін Еліягу Регуляр з Калішу). Вчився в «кімнатній», як і іврит, а пізніше навчався в російській гімназії. Під час російської революції, навчаючись у гімназії, він приєднався до молодіжного руху Цейрей-Ціон. Він продовжував працювати в підпіллі і за часів Радянської України, і навіть після закінчення навчання та подання на медичний факультет Київського університету. У 1922 році, коли йому було 19 років, він відвідав там таємну сіоністську конференцію і був ув'язнений разом з рештою своїх полонених учасників. Після звільнення переїхав до Москви, де продовжив відкриту та підпільну сіоністську діяльність, був обраний членом російського центру руху Хе-Чалуц.

Влітку 1924 року емігрував до Ерец Ізраїлю. У 1927—1928 роках працював з єврейською компанією будівельників у резиденції та в Аммані. Потім він почав навчатися в Інституті сходознавства Єврейського університету в Єрусалимі і особливо зацікавився бедуїнами. Згодом у 1931 році він відвідав плем'я бедуїнів, щоб дізнатися про їхні звичаї, і опублікував свої враження від візиту в книзі «Бедуїни: їхнє життя та звичаї». Пізніше він навчався в Американському університеті в Бейруті, а в 1934 році почав працювати в політичному відділі Єврейського агентства як директор Відділу сусідніх країн. Був членом делегації Єврейського агентства на конференції в Сан-Франциско в 1945 році, яка боролася за формулювання та включення статті 80, розділ 12 Статуту Організації Об'єднаних Націй. З 1945 року він був представником агентства у Вашингтоні, де отримав від президента США Гаррі Трумена оголошення про визнання Сполученими Штатами Держави Ізраїль. Він був призначений до Першої дипломатичної місії, пізніше став першим послом Ізраїлю в Сполучених Штатах, а пізніше, між 1950 і 1959 роками, служив послом Ізраїлю у Великій Британії. З 1962 по 1968 рік він був президентом Єврейського університету. У 1958 році в цьому університеті отримав ступінь доктора[6] (назва дисертації: «Британські плани зв'язування Середземного моря та Перської затоки шляхом обслуговування пароплавів на річці Євфрат та Євфратській залізниці в 1834—1872 рр.)».

Перш ніж бути призначеним послом Ізраїлю в Сполучених Штатах, змінив своє ім'я Еліяху на Ейлат. Коли Ейлат був задіяний у рамках операції «Факт», міністр закордонних справ Моше Шаретт надіслав йому зашифроване повідомлення: «Еліяху Ейлат Епштейн у наших руках».

Опублікував книги та десятки статей.

Ейлатський архів поділений між Центральним сіоністським архівом[7] та Архівним відділом Національної бібліотеки в Єрусалимі.

Праці[ред. | ред. код]

Авторські[ред. | ред. код]

  • Бедуїни: їхнє життя та звичаї, Тель-Авів: а. Стібл, 1903 рік.
  • Хадж Мухаммад Амін аль-Хусейні: колишній муфтій Єрусалиму (його особистість і етапи алії). Тель-Авів: Решафім і кабінет прем'єр-міністра-офіс радника з арабських питань, 1968.
  • Щоденник Сан-Франциско: початок сіоністської боротьби за Організацію Об'єднаних Націй, Тель-Авів: Двір, 1971. (Перекладено англійською як «Сіонізм в ООН: щоденник перших днів»)
  • Британія та її шляхи до Індії: британські плани з'єднати Середземне море та Перську затоку пароплавним сполученням по річці Євфрат і залізницею в долині Євфрату, 1834—1872, Єрусалим: Magnes Press, 1971.
  • Ізраїль та Ейлат: політична боротьба за включення Ейлата в єврейську державу, Ейлат: муніципалітет Ейлата через Masada Publishing, 1971 (буклет; також вийшов англійською мовою:

Ізраїль та Елат: політична боротьба за включення Елату до єврейської держави; Меморіальна лекція Люсьєна Вольфа для Єврейського історичного товариства, прочитана в Лондоні в червні 1966 року, Лондон: опубліковано для Єврейського історичного товариства Англії [від] Weidenfeld & Nicolson, 1966.)

  • Повернення Сіону і вечір: розділи про вивчення та практику, Тель-Авів: Двір, 1974.
  • Боротьба за державу: Вашингтон, 1945—1948 (у двох томах), Тель-Авів: Ам Овед і сіоністська бібліотека Всесвітньої сіоністської організації, 1979—1983 1982 рр.[8]
  • Крізь туман днів: розділи спогадів, Єрусалим: Яд Іцхак Бен-Цві, 1989.[9]
  • Еліагу Елат, Сіонізм в ООН: щоденник перших днів (переклад з івриту Майкла Бен-Іцхака; передмова Говарда М. Сахара), Філадельфія: Єврейське видавниче товариство Америки, 1976.

Додаткові публікації:

  • «Розмови з Мусою аль-Аламі», Сучасне єврейство, II: 1-44, 5755.
  • «Кувейт: офіційна подорож», [1908].
  • «Аль-Джазіра: Земля та її мешканці», 1930—1945. (З'являється англійською мовою: «Al Jezireh», Журнал Королівського Центрально-Азійського товариства, вип. 27 січня 1940 р. (Лондон: Королівське середньоазійське товариство, стор. 68-82)
  • «Спроби єврейського поселення в Хорені», «Природа і земля», 10 [196], 1968.[10]
  • «Примітки з статті про нинішні умови в Хаурані», Журнал Королівського Центральноазійського товариства, вип. 23 жовтня 1936 р. (Лондон: Королівське середньоазійське товариство), стор. 594—615,
  • «Бедуїни Негеба», щоквартальний фонд дослідження Палестини, квітень 1939 р. (Лондон: Королівське середньоазійське товариство), стор. 59-73.
  • «Хауран: підйом і занепад», щоквартальний фонд дослідження Палестини, січень 1940 р. (Лондон: Королівське Центральноазійське товариство), стор. 13-21.
  • «Друзи Палестини», Журнал Королівського Центральноазійського товариства, вип. 29 січня 1942 р. (Лондон: Королівське середньоазійське товариство), стор. 52-63.
  • «Відносини Ізраїлю з державами, що розвиваються в Африці та Азії», The Central Conference of American Rabbis' Yearbook, Vol. LXXI, 1961 (Нью-Йорк), с. 248—263.
  • «Гаррі С. Трумен — людина і державний діяч», Єрусалим: Єврейський університет Єрусалиму, Дослідницький інститут Гаррі С. Трумена, 1977 (лекція Гаррі С. Трумена, 1).

Редакторські[ред. | ред. код]

  • Спогади про сера Віндема Дідеса / під редакцією Еліагу Елат, Норман Бентвіч і Доріс Мей, Лондон: Victor Gollancz Ltd. спільно з Англо-ізраїльською асоціацією, 1958.

Література[ред. | ред. код]

  • 'אפשטין, אליהו', בתוך: דוד קלעי, ספר האישים: לכסיקון ארצישראלי, תל אביב: מסדה — אנציקלופדיה כללית, תרצ"ז, עמ' 56–57. (הספר בקטלוג ULI)
  • עלייתו של המופתי, מעריב, 30 באפריל 1967; המשך
  • מת שייך השייכים בעבר הירדן, מעריב, 8 בספטמבר 1967; המשך
  • אליהו אילת, ‏'הציונות הפיניקית' בלבנון, קתדרה 35, 1984, עמ' 109—124
  • אליהו אפשטין, ‏מעמדה של תורכיה, מערכות גיליון 5, ינואר 1941

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б SNAC — 2010.
  2. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #155790517 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  4. ↑ https://plus.si.cobiss.net/opac7/conor/124070755
  5. ↑ CONOR.Sl
  6. ↑ Шаблон:דבר
  7. ↑ Шаблон:הארכיון הציוני
  8. ↑ ראו כמה ביקורות: צבי מגן, 'גורמים עוינים בדרך למדינה', תמורות: ירחון לענייני מדיניות וחברה, ינואר 1982, 45–51; מנחם קאופמן, 'ארצות הברית במרכז החזית המדינית', גשר: כתב-עת לעניינים יהודיים, כ"ט (109): 155–159, 1983; Шаблон:הציונות.
  9. ↑ ראו ביקורת: אריה לבבי, 'מורשתו של דיפלומט דגול', גשר: כתב-עת לעניינים יהודיים, ל"ו (122): 102–107, 1990.
  10. ↑ וראו גם: צבי אילן, '"החלוץ" בסוריה וההתיישבות בחורן 1928–1936', פעמים: פרקי עיון במורשת ישראל במזרח, 14: 45–56, 1982.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еліаху_Ейлат&oldid=40911830