Елізабет Борн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елізабет Борн
фр. Élisabeth Borne
{{{ім'я}}}
Прем'єр-міністр Франції
Нині на посаді
На посаді з 16 травня 2022
Президент Емманюель Макрон
Попередник Жан Кастекс
Міністр праці, розвитку та інтеграції
6 липня 2020 — 16 травня 2022
Президент Емманюель Макрон
Прем'єр-міністр Жан Кастекс
Попередник Мюріель Пеніко[en]
Наступник Олів'є Дюссо[en]
Міністр екологічного та інклюзивного переходу
19 липня 2019 — 6 липня 2020
Президент Емманюель Макрон
Прем'єр-міністр Едуар Філіпп
Попередник Франсуа де Рюжі[en]
Наступник Барбара Помпілі[en]
Міністр транспорту
17 травня 2017 — 19 липня 2019
Президент Емманюель Макрон
Прем'єр-міністр Едуар Філіпп
Попередник Ален Відаліс[en]
Наступник Жан-Баптист Джеббарі[en]
Народилася 18 квітня 1961(1961-04-18)[1] (61 рік)
XV округ Парижа, Франція
Відома як політична діячка, інженер, посадова особа
Країна Франція
Alma mater Політехнічна школа, Національна школа мостів та доріг і Collège des ingénieursd
Політична партія Терени поступуd і Відродження
Батько Joseph Borned
Мати Marguerite Lescèned
У шлюбі з Olivier Allixd[2]
Діти Nathan Allixd
Нагороди
Кавалер ордена Почесного легіону офіцер ордену «За заслуги» Commander of the Order of Maritime Merit

Елізабе́т Борн (фр. Élisabeth Borne; нар. 18 квітня 1961(19610418), Париж, Франція) — французька політична діячка, член партії «Вперед, республіко!». Прем'єр-міністр Франції з 16 травня 2022 року[3]. Міністр праці, розвитку та інтеграції в уряді Жана Кастекса з 6 липня 2020 до 16 травня 2022 року. Міністр екологічного та інклюзивного переходу з 19 липня 2019 до 6 липня 2020 року та міністр транспорту з 17 травня 2017 до 19 липня 2019 в урядах Едуара Філіппа.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась 18 квітня 1961 року на XV окрузі Парижа в родині фармацевтки з Кальвадосу Маргаріт Лесен та Жозефа Борна (уродженого Борнштейна[4]), які керували фармацевтичною лабораторією[5]. Її мати була нормандкою, а батько був євреєм польського походження з родини, яка переїхала до Франції 1939 року[4], брав участь у русі Опору в період Другої світової війни, 1942 року був депортований до концтабору Аушвіц-Біркенау, звільнився за рік, а 1950 року отримав французьке громадянство[4][6][7][5]. Учинив самогубство 1972 року, коли Елізабет було 11 років[8][9]. Її матері не вистачало коштів на утримання двох дітей, тож Елізабет стала ученицею нації[fr], що дозволило їй отримати стипендію на навчання[9].

Здобула ступінь бакалавра в ліцеї Жансон-де-Саї, потім пройшла підготовчі курси в тому ж закладі. Після цього вступила до Політехнічної школи (клас 1981 року), закінчила там навчання 1984 року[10]. 1986 року закінчила Національну школу мостів і доріг, здобувши інженерну освіту[11][7]. Закінчила Інженерний коледж[en][12].

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

Розпочала свою кар'єру 1987 року, коли приєдналася до Міністерства устаткування, а потім — до регіонального управління обладнанням Іль-де-Франс 1989 року. На початку 1990-х стала радницею Міністерства національної освіти в Ліонеля Жоспена, потім — у Жака Ланга[en][7].

Після роботи у Sonacotra (перейменована на Adoma 2007 року) 1997 року стала технічною радницею з питань транспорту в адміністрації Ліонеля Жоспена[12], цю посаду обіймала впродовж 5 років і пішла з посади після невдачі Жоспена на президентських виборах 2002 року[13]

Із 2002 до 2007 року була директоркою зі стратегії Société Nationale des Chemins de fer Français (SNCF)[14], а 2008 року стала директоркою із концесій Eiffage[en][15].

З 2008 до 2013 року була генеральною директоркою з містобудування в міській раді Парижа під керівництвом Бертрана Деланое[16].

У лютому 2013 року обійняла посаду префекта Пуату-Шаранту та В'єнни, ставши першою жінкою, що зайняла цей пост[17].

З 2014 до 2015 року очолювала апарат Сеголен Руаяль при Міністерстві екології[18].

20 травня 2015 року очолила Régie Autonome des Transports Parisiens (RATP)[19], ставши другою жінкою, призначеною Франсуа Олландом на посаду керівника великої державної компанії, та другою жінкою, що обійняла посаду керівника цієї компанії[5].

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Наближена до Соціалістичної партії, вона голосувала за Емманюеля Макрона у першому турі президентських виборів 2017 року[20], приєдналась до «Вперед, республіко!» під час першої президентської кампанії Макрона[15].

2020 року приєдналась до Території поступу[fr], політичної партії, створеної Олів'є Дюссо[en] та Жаном-Івом ле Дріаном для консолідації лівої частини електорату Емманюеля Макрона[21][22].

Міністр транспорту[ред. | ред. код]

У травні 2017 року призначена міністром транспорту в першому уряді Едуара Філіппа, обіймала цю ж посаду в другому уряді Філіппа[23].

Міністр екологічного та інклюзивного переходу[ред. | ред. код]

16 липня 2019 року призначена міністром екологічного та інклюзивного переходу, однак, на відміну від двох своїх попередників, статусу державного міністра не мала[24][25].

Міністр праці, розвитку та інтеграції[ред. | ред. код]

6 липня 2020 року призначена міністром праці, розвитку та інтеграції в уряді Жана Кастекса[26].

Прем'єр-міністр[ред. | ред. код]

16 травня 2022 року Президент Франції призначив її прем'єр-міністром і доручив їй сформувати уряд після того, як раніше цього дня Жан Кастекс подав у відставку з посади прем'єр-міністра[27]. Борн стала другою жінкою на посту прем'єр-міністра після Едіт Крессон, яка обіймала цю посаду з 1991 до 1992 року[28].

20 травня 2022 року президент Емманюель Макрон затвердив склад уряду, сформованого за поданням Борн[29][30].

5 травня 2022 року керівна коаліція опублікувала список 187 своїх кандидатів на парламентських виборах, що відбулись 12 та 19 червня 2022 року, — Борн висувалась на 6 виборчому окрузі департаменту Кальвадос[31]. Здобула 34,32% голосів у першому турі, випередивши кандадата від NUPES[en] Ное Гошара, який отримав 24,53%[32]. Перемогла в другому турі, здобувши 52,3% (проти 47,7% у Ное Ношара)[33]. Згідно з політичною традицією, заснованою Макроном 2017 року, член уряду, якому не вдалось виграти на парламентських виборах, мусить піти у відставку[34][35]. Двоє новопризначених міністрів та державний секретар втратили свої посади в уряді у зв'язку з поразкою на виборах[35].

Після втрати президентською силою абсолютної більшости на виборах Борн подала у відставку, однак Макрон відмовився її задовольнити[36]. 26 червня Емманюель Макрон доручив їй сформувати уряд[37]. 4 липня Макрон провів перестановки в уряді[38][39].

Приватне життя[ред. | ред. код]

30 червня 1989 року одружилась із Олів'є Аліксом, викладачем та інженером, згодом народила сина Натана. За кілька років пара розлучилась[5][40].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Roglo — 1997. — 8549233 екз.
  2. Ingeniera de larga trayectoria, incansable y despiadada. Así describen los analistas franceses a Élisabeth Borne, la nueva primera ministra de Francia — 2022.
  3. Макрон призначив нового прем'єр-міністра Франції. РБК-Україна (українською). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  4. а б в New French Prime Minister Élisabeth Borne, daughter of a stateless Auschwitz survivor. France24 (англійською). 19 травня 2022. Архів оригіналу за 24 травня 2022. Процитовано 24 травня 2022. 
  5. а б в г Elisabeth Borne. Elle a pris le métro. Liberation (французькою). 20 травня 2015. Архів оригіналу за 28 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  6. Élisabeth Borne, Première ministre : parcours, famille, parti... Une femme de dossiers à Matignon. Ouest France (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  7. а б в Élisabeth Borne, Première ministre : parcours, famille, parti... Une femme de dossiers à Matignon. L'internaute (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  8. Nîmes : Issac Borne, rescapé d’Auschwitz, s’est éteint. Midilibre (французькою). 25 січня 2016. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  9. а б Enfance, parcours, patrimoine : douze choses à savoir sur Élisabeth Borne, nouvelle Première ministre. FranceInter (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  10. Les études d’Élisabeth Borne, la nouvelle première ministre: un parcours sans faute. Le Figaro Étudiant (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  11. Élisabeth Borne Première ministre : 5 choses à savoir sur la nouvelle cheffe du gouvernement. La Depeche (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  12. а б GOUVERNEMENT : TOUT SAVOIR SUR ELISABETH BORNE, NOMMÉE PREMIÈRE MINISTRE. CNews (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  13. Elisabeth Borne, de la tête de la RATP au ministère des Transports. L'Express (французькою). 17 травня 2017. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  14. Elisabeth Borne, de la RATP à ministre de la Transition écologique chargée des transports. L'Usine nouvelle (французькою). 17 травня 2017. Архів оригіналу за 29 вересня 2017. Процитовано 17 травня 2022. 
  15. а б Nouvelle Première ministre : qui est Élisabeth Borne, nommée par Emmanuel Macron pour succéder à Jean Castex à Matignon ?. L'Indépendant (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  16. REMANIEMENT: QUI EST ÉLISABETH BORNE, LA SECONDE FEMME NOMMÉE À MATIGNON?. BFMTV (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  17. Élisabeth Borne, l'ancienne préfète de Poitou-Charentes devenue Première ministre. France Bleu (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 16 травня 2022. 
  18. Emmanuel Macron nomme Élisabeth Borne Première ministre. Ouest France (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  19. Elisabeth Borne, directrice de cabinet de Royal, prendra les commandes de la RATP. La Tribune (французькою). 20 травня 2015. Архів оригіналу за 5 січня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  20. Transports : Elisabeth Borne, lasse du volant ?. Liberation (французькою). 8 січня 2018. Архів оригіналу за 16 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  21. 7 choses à savoir sur Élisabeth Borne, la nouvelle Première ministre. Le Journal du dimanche (французькою). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 24 травня 2022. 
  22. L’aile gauche de la majorité s’organise pour « faire contrepoids » à la droite. Le Monde (французькою). 3 лютого 2020. Архів оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 24 травня 2022. 
  23. Gouvernement Édouard Philippe : qui sont les ministres de Macron. Le Figaro (французькою). 17 травня 2017. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 17 травня 2022. 
  24. Elisabeth Borne, actuelle ministre des Transports, remplace François de Rugy au ministère de la Transition écologique. FranceInfo (французькою). 16 липня 2019. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  25. ÉLISABETH BORNE JUSTIFIE PAR SON PARCOURS LE FAIT DE NE PAS AVOIR ÉTÉ NOMMÉE MINISTRE D'ÉTAT. BFMTV (французькою). 17 липня 2019. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  26. Age, expérience, origine partisane : qui sont les ministres et secrétaires d’Etat du gouvernement Castex ?. Le Monde (французькою). 6 липня 2020. Архів оригіналу за 6 липня 2020. Процитовано 17 травня 2022. 
  27. Новою прем’єркою Франції стала Елізабет Борн. Укрінформ (українською). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  28. Макрон доручив ексміністру праці Елізабет Борн сформувати уряд. Інтерфакс-Україна (українською). 16 травня 2022. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  29. У Франції оголосили склад нового уряду. Укрінформ (українською). 20 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  30. Макрон затвердив склад нового уряду Франції. Лівий берег (українською). 21 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  31. Législatives : quels sont les membres du gouvernement investis par la majorité présidentielle ?. France Bleu (французькою). 5 травня 2022. Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 
  32. French PM Borne tries to shake off 'out-of-touch technocrat' label ahead of legislative elections. Le Monde (англійською). 17 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  33. French legislative elections: PM Elisabeth Borne wins first-ever election in Normandy. Le Monde (англійською). 19 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  34. У Франції відбудеться перший тур парламентських виборів. Інтерфакс-Україна (українською). 12 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  35. а б French legislative elections: Ministers of environment and health lose seats, will have to resign. Le Monde (англійською). 19 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  36. Макрон не прийняв відставку прем’єр-міністра Франції. Європейська правда (українською). 21 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  37. Макрон доручив формування уряду чинній прем’єрці. Європейська правда (українською). 26 червня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  38. Президент Франції провів перестановки у кабінеті міністрів після поразки на виборах. УНН (українською). 4 липня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  39. У Франції масштабні перестановки в уряді після невдалих виборів для партії Макрона. Європейська правда (українською). 4 липня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  40. Elisabeth Borne : qui est son ex-mari et père de son fils, Olivier Allix ?. Femme Actualle (французькою). 16 травня 2022. Процитовано 5 липня 2022. 
  41. Décret du 12 juillet 2013 portant promotion et nomination. Legifrance.gouv.fr (французькою). Архів оригіналу за 12 січня 2021. Процитовано 17 травня 2022. 
  42. а б Décret du 14 novembre 2016 portant promotion et nomination. Legifrance.gouv.fr (французькою). Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 17 травня 2022. 
  43. Liste des personnes dont le nom commence par la lettre « B », décorées de l'ordre du Mérite maritime, publiée en 2022 par la Fédération nationale du mérite maritime et de la médaille d'honneur des marins [pdf] (французькою). Архів оригіналу за 17 травня 2022. Процитовано 17 травня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]

Політичні посади
Попередник:
Ален Відаліс[en]
Міністр транспорту
2017—2019
Наступник:
Жан-Баптист Джеббарі[en]
Попередник:
Франсуа де Рюжі[en]
Міністр екологічного та інклюзивного переходу
2019—2020
Наступник:
Барбара Помпілі[en]
Попередник:
Мюріель Пеніко[en]
Міністр праці, розвитку та інтеграції
2020—2022
Наступник:
Олів'є Дюссо[en]
Попередник:
Жан Кастекс
Прем'єр-міністр Франції
з 2022
Повноважний