Елізабет Ноель-Нойманн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елізабет Ноель-Нойманн
нім. Elisabeth Noelle-Neumann
Hotel Königshof Bonn Elisabeth Noelle-Neumann, Ludwig-Erhard-Stiftung.jpg
Народилася 19 грудня 1916(1916-12-19)[1][2]
Берлін, Німецька імперія[1]
Померла 25 березня 2010(2010-03-25)[3][1][2] (93 роки)
Алленсбах[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність журналістка, політолог, письменниця, викладачка університету, соціологиня
Галузь політологія
Alma mater Міссурійський університет[d], Геттінгенський університет, Кенігсберзький університет і Гумбольдтський університет Берліна
Науковий ступінь докторський ступінь[d]
Володіє мовами німецька[4]
Заклад Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана, Університет Майнца імені Йоганна Гутенберга, Чиказький університет і Вільний університет Берліна
Батько Ernst Noelle[d]
Мати Eva Schaper[d]
Нагороди
IMDb nm0633926

Елізабет Ноель — дочка керуючого Ернста Ноеля і його дружини Єви, уродженої Шапер. Внучка берлінського скульптора Фріца Шапера. Отримала освіту в Геттінгені, в Університеті Фрідріха Вільгельма в Берліні, університеті Альбертіна в Кенігсберзі і Університеті Міссурі (Колумбія) (США).

Біографія[ред. | ред. код]

Під час перебування при владі режиму Адольфа Гітлера була активісткою націонал-соціалістичного профспілки студенток (ANST), що входив до Націонал-соціалістичний союз студентів Німеччини. Під час відвідування бункера Гітлера «Орлине гніздо» особисто познайомилася з фюрером.

У 1937—1938 рр. як стипендіатка Німецької служби академічних обмінів навчалася в США нових методів вивчення громадської думки. У 1940 р. проходила стажування в «Німецькій Загальної газеті», співпрацювала з виданою Йозефом Геббельсом Wochenzeitung Das Reich, потім працювала у «Франкфуртської газеті».

У своїй знаменитій дисертації «Вивчення громадської думки та масові опитування в США» вона пояснювала причини негативного іміджу Німеччини за кордоном, насамперед, за рахунок спотвореного відображення внутрішньонімецьких реалій в засобах масової інформації США: «З 1933 р. євреї, які монополізували більшу частину інтелектуального життя Америки, концентрують свої демагогічні здібності на цькування німців». У 1942 р. Геббельс після знайомства з її працями запрошував її до роботи як помічника, цьому, однак, тривала хвороба завадила Ноель-Нойман.

У 1947 р. разом з першим чоловіком Еріхом Петером Нойманом вона заснувала Алленсбахский інститут по вивченню громадської думки. У наступні роки їй вдалося домогтися істотного розвитку методів репрезентативних масових опитувань.

У 1961—1964 роках — науковий співробітник у Вільному університеті Берліна. В 1964 р. при підтримці Гельмута Коля була запрошена як професор в університеті Майнца, де вона організувала інститут публіцистики, яким керувала до її відходу на пенсію в 1983 р. Була президентом ряду німецький наукових об'єднань у сфері вивчення громадської думки та масових комунікацій.

В науці отримала популярність теорія Ноель-Нойман про так званої «спіралі мовчання», згідно з якою люди, бачачи, що домінуючі суспільні установки, поширювані ЗМІ або їх найближчим соціальним оточенням, суперечать їх власної позиції, «замовкають», намагаються уникати висловлювати свою точку зору, боячись опинитися в меншості. І чим сильніше їм здається поширеною панівна точка зору, тим сильніше вони «замовкають». Подолання «спіралі мовчання» можливо за рахунок нейтралізації в комунікативному полі ідей, що породжують соціальні страхи, або вкидання у нього більш сильних політичних ідей. Теорія Нейман отримала широку популярність, проте також піддавалася критиці внаслідок недостатності доказової емпіричної бази, а також тому, що сприймалася не як наукова, а як політична теорія, покликана мобілізувати перебували в меншості виборців християнських демократів ФРН в умовах перебування при владі соціал-демократів і домінуванні в західнонімецьких ЗМІ того часу лівоцентристської ідеології.

Також Ноель-Нойман піддавалася критиці за наявність антисемітських суджень у її докторської дисертації 1940 р.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • 1976: орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»
  • 1978: почесний доктор економічних, юридичних і соціальних наук Санкт-Галленской вищої школи
  • 1978: медаль імені Олександра Рюстова
  • 1987: медаль імені Віктора Матайи
  • 1990: орден «За заслуги перед землею Баден-Вюртемберг»
  • 1990: премія Хелен Дайнерман Всесвітньої асоціації дослідження громадської думки
  • 1999: премія імені Ганса Мартіна Шлейера
  • 2005: почесна премія німецьких маркетингових досліджень Професійної спілки німецьких дослідників ринку та суспільства
  • 2006: почесна премія в галузі публіцистики імені Герхарда Левенталя

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]