Елітораль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Елітораль — частина бенталі; смуга морського дна, що лежить нижче межі зростання водоростей. Глибини від 55 м до 180–230 м.

Рослинний світ складається тут вже майже виключно з багряних водоростей, зелених немає зовсім, бурі ж дуже нечисленні. Таким чином, поступово з глибиною змінюється склад водоростей: у літоралі ми маємо представників всіх трьох груп (бурі, червоні, зелені), в субліторальній зоні кількість зелених значно падає, а в наступних зонах поступово зникають й бурі, і залишаються лише багрянки.

Пояснення цієї законності у розподілі водоростей з глибиною вчені знайшли в тому, що білий сонячний промінь, що складається, як відомо, із сукупності декількох кольорових, при проходженні через воду поглинається не цілком; в міру збільшення товщі води раніше всього, зникають промені червоні (у прісній воді на глибині 34 м), пізніше — жовті (117 м), потім — зелені (322 м), поки, зрештою, не потухнуть всі промені спектру, і не настане повна темрява (у Кольській затоці це на глибині близько 400 м).

Коли вода поглине червоні і жовті промені, то залишаться зелені та сині — звідси синій колір відкритого моря (синь-море народної поезії) і зеленувато-синій мілких місць. Дослідження ж показують, що рослини користуються тими променями, які є додатковими до їх забарвлення, тобто зелені — червоними променями (переважно), червоні ж (багрянки) — зеленими і синіми, бурі будуть займати проміжне становище. Таким чином забарвлення водоростей, за цією теорію, є пристосування до сприйняття тих променів, які до них доходять. Рослинне життя поступово завмирає з глибиною в еліторальній зоні: з 150 м глибини драга витягує ще коркові форми літотамнія, нижче лише небагатьох багрянок, а на глибині 180 м знайдено лише одну Polysiphonia urceolata. Навпаки, фауна цієї зони, особливо фації скель і каменів, є однією з найбагатших видами.

Насамперед дно тралової ями в Кольській затоці виявляється вкрите раковинками гігантської корененіжки Hyperammina subnodosa і товстим шаром трубок кільчастих черв'яків з многощетинкових (Onuphis conchyle) і двох представників родини Maldanidae (Maldane sarsi і Nicomache lumbricalis — арктична форма). Найхарактернішими тваринами тут є плечоногі молюски (Rinchonella psittacea і Terebratula caput serpentis). Багато двостулкових, але особливо багато різноманітних губок, з яких деякі досягають розміру 1 м у діаметрі. Одні з губок мають форму хлібних короваїв, інші — великих білих куль, коржів, пухнастих келихів і інш. Тут зустрічаються цілі ліси м'яких гіллястих колоній поліпів, зарості асцидій, величезна кількість (75) видів моховаток, зарості морських лілій. Тут же при траленні виявили у великій кількості рака відлюдника (Eupagurus pubescens), що піднімається, втім, і значно вище — до 4 м глибини. Місцями трал виявляє глибоководних креветок (Pandanus borealis), м'ясо яких високо цінується гастрономами заходу. На глибині до 100 м місцями водиться така кількість довгоногих павукоподібних-пікногонів (Chaetonymphon spinosum), які поїдають черв'яків і корененіжок, що вони отримали назву «морського сіна». З офіур в еліторальной зоні трапляються величезні помаранчеві «голови Медузи» Gorgonocephalus (2 види) з гіллястими руками і Ophiocanta bidentata, що світяться зеленуватим світлом.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Біологічний словник / За ред. К. М. Ситника, В. О. Топачевського. — 2-ге вид. — К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. — 679 с.
  • Дедю И. И. Экологический энциклопедический словарь. — Кишинев, 1989.
  • Зверев А. Т. Основные законы экологии. — М.,: Издат. дом Паганель, 2009. — 171 с.
  • Кондратюк Е. М., Хархота Г. І. Словник-довідник з екології. — К.: Урожай, 1987. — 147 с.
  • Миркин Б. М., Розенберг Г. С. Толковый словарь современной фитоценологии. — М.: Наука, 1983. — 130 с.
  • Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. М.: Мысль, 1990. — 639 с.
  • Реймерс Н. Ф., Яблоков А. В. Словарь терминов и понятий, связанных с охраной природы. — М.: Наука, 1982. — 144 с.
  • Словарь ботанических терминов / Под общей редакцией И. А. Дудки. — Киев, «Наукова думка», 1984. — 308 с. (рос.)
  • Словарь-справочник по экологии / К. М. Сытник, А. В. Брайон, А. В. Гордецкий и др. — К.: Наук. думка, 1994. — 663 с.
  • Allee W.С., Park T. Concerning ecological principles // Science. — 1939. — Vol. 89. — P. 166–169.
  • Allee W. C, Park O., Emerson A.E., Park Т., Schmidt K.P. Principles of Animal Ecology. — Philadelphia : W. B. Saunders Co., 1949. — 837 p.
  • Bennett R.J., Chorley R.J. Environmental systems: Philosophy, analisis and control. — London : Methuen and C Ltd., 1978. — 624 p.
  • McIntosh Robert P. The Background of Ecology: Concept and Theory. Cambridge University Press. Cambridge. — London, N.-Y., New Rochelle, Sydney, Melbourne, 1985. — 383 p.
  • Watt К. Е.F. Principles of Environmental Science. — McGraw-Hill Inc., 1973. — 319 p.

Ресурси Інтернету[ред. | ред. код]

  • Элитораль [1]

Примітки[ред. | ред. код]