Емерік Єней

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Емерік Еней)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Емерік Єней
Особисті дані
Народження 22 березня 1937(1937-03-22) (87 років)
  Агрішу-Мік, Румунське королівство
Зріст 168 см
Вага 67 ± 0,1 кг[1]
Громадянство  Румунія
Позиція опорний півзахисник
Юнацькі клуби
Румунія «Фламура Рошиє»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1955–1956 Румунія «Фламура Рошиє» 21 (2)
1957–1969 Румунія «Стяуа» 254 (7)
1969–1971 Туреччина «Кайсеріспор» 30 (4)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1959–1964 Румунія Румунія 12 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1972–1973 Румунія «Стяуа» (помічник)
1975–1978 Румунія «Стяуа»
1978–1979 Румунія «Біхор»
1980–1981 Румунія «Олімпія» (Сату-Маре)
1981–1982 Румунія «Тирговіште»
1983–1984 Румунія «Стяуа»
1984–1986 Румунія «Стяуа»
1986–1990 Румунія Румунія
1991 Румунія «Стяуа»
1992–1993 Угорщина Угорщина
1993 Угорщина «Фехервар»
1993–1994 Румунія «Стяуа»
1995–1996 Греція «Паніоніос»
1996 Румунія «Університатя» (Крайова)
1998–2000 Румунія «Стяуа»
2000 Румунія Румунія
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Єней.

Емерік Єней (рум. Emerich Jenei, угор. Jenei Imre, нар. 22 березня 1937, Агріш) — румунський футболіст угорського походження, що грав на позиції опорного півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Він вважається одним із найкращих тренерів Румунії, поряд зі Штефаном Ковачем, Мірчею Луческу та Ангелом Йорденеску.

Як гравець і тренер, він є легендою «Стяуа», провівши у ній загалом двадцять два роки. За свою ігрову кар'єру він тричі вигравав з нею чемпіонат країни, а як тренер додав ще п'ять титулів. Він також є творцем найбільшого міжнародного успіху «Стяуа» в її історії — у 1986 році команда під його керівництвом виграла перший і єдиний Кубок чемпіонів УЄФА. Крім того, він двічі, у 1986—1990 та в 2000 роках, був тренером збірної Румунії, і його діяльність припадає на початок і кінець найкращого покоління національної збірної в її історії. На турнірах, де Румунією керував Єней — чемпіонат світу 1990 року та чемпіонат Європи 2000 року — вона двічі виходила з групи, при чому в обох випадках вперше у своїй історії.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 22 березня 1937 року в місті Агрішу-Маре, жудець Арад в Румунії, у сім'ї етнічних угорців. Будучи дитиною, разом із сім'єю переїхав до Угорщини у місто Лошонц (нині Лученець, Словаччина), тому що його батько не хотів служити в румунській армії. Пізніше батько став угорським солдатом, але після закінчення війни не повернувся додому, і Єней з матір'ю повернулись до Румунії у місто Арад. Через два роки, коли вони повернулися до старого будинку, батько Єнея, що був у полоні, несподівано повернувся[2]. Мати Єнея померла, коли йому було лише 12 років[3]. До початку своєї професійної футбольної кар'єри Єней хотів стати юристом[4].

У дорослому футболі дебютував 1955 року виступами за команду «Фламура Рошиє» з Араді, в якій провів два сезон, взявши участь у 21 матчі чемпіонату. Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Стяуа», до складу якого приєднався 1957 року. Відіграв за бухарестську команду наступні тринадцять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Стяуа», був основним гравцем команди і за цей час став з командою триразовим чемпіоном Румунії та чотириразовим володарем Кубка Румунії.

1969 року він залишив Румунію, оскільки комуністична влада дозволила кільком гравцям виїхати за кордон. Серед них був і 32-річний Єней, який забив 9 м'ячів у 275 іграх першого дивізіону та 15 разів зіграв у Кубку європейських чемпіонів. Для офіційних аматорів, якими були усі футболісти Східного блоку, це означало бажану можливість не лише побачити світ, а й отримати відносно непогані заробітки у твердій валюті. Новим клубом для Емеріка став турецький «Кайсеріспор», за який півзахисник виступав протягом 1969—1971 років. 1971 року Єней закінчив кар'єру гравця.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

26 квітня 1959 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Румунії в грі відбору на чемпіонат Європи 1960 року проти Туреччини (0:2)[5]

Виступав за олімпійську збірну Румунії на літніх Олімпійських іграх у 1964 році в Японії[6], де зіграв у двох матчах[7], а Румунія посіла 5-е місце[8].

Загалом протягом кар'єри у збірній, по 6 матчів за національну[9][8] і олімпійську команду.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Повернувшись із Туреччини, Єней був призначений помічником тренера «Стяуа» Георге Константіна на початку сезону 1972/73. 1975 року Емерік сам був призначений на посаду головного тренера і посів 5 місце в чемпіонаті, свій перший чемпіонський титул як тренер він виграв уже наступного, 1976 року, а в 1977 став віце-чемпіоном Румунії. Він виграв ще один чемпіонський титул у 1978 році, але наприкінці сезону був замінений Георге Константіном.

У сезоні 1978/79 Єней тренував «Біхор», але команда закінчила сезон на останньому місці, і в результаті тренер був звільнений. У 1981 році Емерік очолив «Тирговіште», а на початку сезону 1982/83 повернувся до «Стяуа». Після двох років, за які не вдалося виграти чемпіонат, він був знову відправлений у відставку, але був повернутий через чотири місяці[8]. У 1985 році він виграв чемпіонат, а наступного сезону привів «Стяуа» до перемоги у фіналі Кубка європейських чемпіонів у матчі проти «Барселони» у травні 1986 року. Основний час матчу завершився внічию, а у серії пенальті сильнішими виявились румуни завдяки своєму голкіперу Гельмуту Дукадаму, який не пропустив жодного післяматчевого пенальті, принісши «Стяуа» звання найсильнішої команди Європи, крім того це був перший успіх команди з соцтабору у турнірі.

Того ж літа Єней був призначений головним тренером збірної Румунії спільно з Мірчею Луческу і дебютував у матчі проти Норвегії. Луческу був звільнений через деякий час і Єней став єдиним тренером національної збірної. Він не пройшов кваліфікацію до Євро-1988 (у підсумку їй не вистачало лише одного очка), але вивів команду у фінальну частину чемпіонату світу 1990 року. Це був перший досвід Румунії виступу на чемпіонаті світу протягом останніх двадцяти років. На самому «мундіалі» румуни зуміли вийти зі складної групи після перемоги над СРСР (2:1) та нічиї з Аргентиною (1:1), але в 1/8 фіналу несподівано програли в серії пенальті Ірландії (0:0, пен. 4:5), після чого Єней покинув збірну. У період із серпня 1986 року по червень 1990 року Єней провів із командою 39 ігор[10], у тому числі здобувши дві пам'ятні перемоги у матчах проти Іспанії у 1987 році та Італії 1989 року. При цьому саме в команді Єнея сформувалось молоде покоління гравців, народжених у другій половині 1960-х років, яке стало одним з найкращих в історії румунського футболу: Георге Хаджі, Флорін Редучою, Георге Попеску та Йоан Лупеску. Після чемпіонату світу повернувся до «Стяуа» у квітні 1991 року вчетверте, але був звільнений вже у грудні того ж року.

На початку 1992 року Єней очолив збірну Угорщини, з якою виграв Кубок Кірін у 1993 році, але не зумів вивести команду на чемпіонату світу 1994 року і 1993 року був замінений Ференцем Пушкашем. Всього Єней керував угорською збірною у 14 іграх (6 перемог, 4 нічиї, 4 поразки) Того ж року недовго працював з угорським клубом «Фехервар».

Легенди румунського футболу Емерік Єней, Ангел Йорденеску, Георге Хаджі та Георге Попеску (чотири ліворуч) у 2008 році.

У серпні 1993 року Еней вп'яте став тренером «Стяуа» і виграв з командою рекордне п'яте чемпіонство. Надалі у сезоні 1995/96 тренував грецький клуб «Паніоніос» з Неа-Смірні.

1996 року Єней був призначений головним тренером «Університаті» (Крайова), але був звільнений після того, як провів з командою всього десять ігор.

У жовтні 1998 року роки Емерік повернувся до «Стяуа» вшосте і востаннє, керуючи командою до квітня 2000 року[11].

2000 року Єней знову став тренером збірної Румунії. Команда вже кваліфікувалася на чемпіонат Європи 2000 року у Бельгії та Нідерландах під керівництвом попереднього тренера Віктора Піцурке, але через місяць після цього у групи гравців виник конфлікт з тренером. Георге Хаджі поставив керівництву федерації ультиматум: або Піцурке, або він піде[12]. Тож тренера звільнили, а на його місце призначили 63-річного Єнея. На чемпіонаті румуни знову потрапили до складної групи, але перемогли Англію (3:2), зіграли внічию з Німеччиною (1:1) і поступилися Португалії (0:1), завдяки чому вперше в своїй історії вийшли до наступного раунду. У чвертьфіналі румуни програли майбутнім фіналістам турніру Італії (0:2). Загалом під час другого перебування біля керма збірної вона зіграла 11 матчів.

У червні 2000 року Єней вирішив піти зі спорту. Після цього він був президентом, а потім спортивним директором «Біхора»[13], а також працював у Румунській федерації футболу.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Стяуа»: 1959/60, 1960/61, 1967/68
«Стяуа»: 1961/62, 1965/66, 1966/67, 1968/69

Як тренера[ред. | ред. код]

«Стяуа»: 1975/76, 1977/78, 1984/85, 1985/86, 1993/94
«Стяуа»: 1975/76, 1984/85, 1998/99
«Стяуа»: 1985/86

Особисте життя[ред. | ред. код]

Був одружений з Іляною Дюлай, колишньою фехтувальницею, чемпіонкою світу 1969 року та бронзовою призеркою Олімпійських ігор 1968 та 1972 років. Вони мають доньку Христину. Єней також має сина на ім'я Келін від першої дружини, румунської актриси Васіліки Тастаман[ro][8].

8 травня 1998 року полковнику Міністерства національної оборони у відставці Емеріку Єнею було присвоєно звання бригадного генерала (з однією зіркою)[14].

25 березня 2008 року президент Румунії Траян Бесеску нагородив його орденом «за Спортивні заслуги» II ступеню (рум. Meritul Sportiv) за перемогу у фіналі Кубка європейських чемпіонів 1986 року[15][16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Olympedia — 2006.
  2. ↑ Murányi, András (25 жовтня 2007). Meglátja, mester! – Beszélgetés Jenei Imrével. Hócipő (Hungarian) . Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 16 жовтня 2011.
  3. ↑ Campania socială "SOS! Copilăria" a strâns peste 50.000 de euro. Jurnalul Naţional (Romanian) . 5 квітня 2010. Архів оригіналу за 3 серпня 2012. Процитовано 28 травня 2010.
  4. ↑ Daniela Ionescu (15 квітня 2011). Emeric Ienei, asul de pe banca tehnică a fotbalului românesc. România Liberă (Romanian) . Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 24 червня 2011.
  5. ↑ Turkey vs Romania, 26 April 1959, 1960 European Nation`s Cup Qualifying. eu-football.info (англ.). Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 14 січня 2022.
  6. ↑ Football Tournament 1964 Olympiad. www.rsssf.com. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 14 січня 2022.
  7. ↑ Emerich Jenei Bio, Stats, and Results | Olympics at Sports-Reference.com. sports-reference.com. 3 грудня 2016. Архів оригіналу за 16 грудня 2012. Процитовано 14 січня 2022.
  8. ↑ а б в г Sebastian Perju, Adrian Epure (21 серпня 2010). Ienei, lordul din iarbă. Adevărul (Romanian) . Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 15 вересня 2010.
  9. ↑ Emerich Jenei. European Football. Архів оригіналу за 4 червня 2021. Процитовано 25 січня 2021.
  10. ↑ Romanian National Team Coaches. www.rsssf.com. Архів оригіналу за 10 червня 2019. Процитовано 14 січня 2022.
  11. ↑ FCSB - site-ul oficial al FC Steaua Bucuresti. steauafc.com. 10 серпня 2014. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 14 січня 2022.
  12. ↑ Biblioteczka Piłki Nożnej. Finaliści EURO 2000, s. 14-15.
  13. ↑ BIHOREANUL. Saptamanal editat de MediaPro. Apare impreuna cu ProTV Ma…. bihoreanul.ro. 12 липня 2012. Архів оригіналу за 12 липня 2012. Процитовано 14 січня 2022.
  14. ↑ Decretul nr. 152 din 8 mai 1998 privind acordarea gradului de general de brigadă unor colonei în retragere din Ministerul Apărării Naționale
  15. ↑ DECRET privind conferirea Ordinului și Medaliei Meritul Sportiv (PDF). Monitorul Oficial al României Nr. 241. 28 martie 2008. с. 4. Архів оригіналу (PDF) за 1 жовтня 2019. Процитовано 26 august 2016.
  16. ↑ Decorarea unor personalități ale fotbalului românesc. Administrația Prezidențială. 25 martie 2008. Архів оригіналу за 12 вересня 2020. Процитовано 26 august 2016.

Посилання[ред. | ред. код]

Румунія
1 Лунг (в) (к) • 2 Реднік • 3 Кляйн • 4 Андоне • 5 Ротаріу • 6 Г. Попеску • 7 Лекетуш • 8 Сабеу • 9 Кеметару • 10 Хаджі • 11 Лупу • 12 Стеля (в) • 13 А. Попеску • 14 Редучою • 15 Матеуц • 16 Тімофте • 17 Думітреску • 18 Балінт • 19 Сендой • 20 Мужнаї • 21 Лупеску • 22 Лільяк (в) • Тренер: Емерік Єней
Румунія
1 Лобонц (в) • 2 Петреску • 3 Чоботаріу • 4 Філіпеску • 5 Гилке • 6 Попеску • 7 Муту • 8 Мунтяну • 9 Молдован • 10 Хаджі (к) • 11 Іліе • 12 Стеля (в) • 13 Ківу • 14 Петре • 15 Лупеску • 16 Рошу • 17 Белодедич • 18 Ганя • 19 Лінкар • 20 Хилдан • 21 Пруня (в) • 22 Контра • Тренер: Емерік Женей
Румунія

Браун-Богдан (1948) · Вилков (1948–49) · Ронаї (1950) · Г. Попеску (1951–53) · Ронаї (1953) · Ронаї (1954) · Саву (1954–55) · Добаї (1956) · Петреску (1957–1958) · Саву (1958) · Нікулеску (1958) · Г. Попеску (1958–60) · Онісіе (1960–61) · Младін (1961) · Г. Попеску (1962) · Онісіе (1962–63) · Ола (1963–64) · Саву (1964–67) · Ковач (1967–70) · Онісіе (1970–71) · Стенеску (1971–72) · Константін (1972–73) · Тяшке (1974–75) · Єней (1975–78) · Константін (1978–81) · Йонеску (1981) · Чернеяну (1981–83) · Єней (1983–84) · Галаджян (1984) · Єней (1984–86) · Йорденеску (1986–90) · Штефенеску (1990) · Хелмеджяну (1991) · Єней (1991) · Піцурке (1992) · Йорденеску (1992–93) · Єней (1993–94) · Думітріу (1994–97) · Стойкіце (1997–98) · Єней (1998–2000) · Піцурке (2000–02) · Олерою (2002) · Піцурке (2002–04) · Дзенга (2004–05) · Думітріу (2005) · Протасов (2005) · Олерою (2006–07) · Хаджі (2007) · Педрацціні (2007) · Лекетуш (2007–08) · Мунтяну (2008) · Лекетуш (2009) · Бергоді (2009) · Стойкіце (2009–10) · Піцурке (2010) · Думітреску (2010) · Лекетуш (2010–11) · Кирцу (2011) · Леві (2011) · Стан (2011–12) · Стойкіце (2012) · Регекампф (2012–14) · Гилке (2014–15) · Педрацціні (2015) · Думітріу (2015) · Регекампф (2015–17) · Діке (2017–18) · Тежа (2018–19) · Андоне (2019) · Андронакев. о. (2019) · Вінтіле (2019–20) · Петря (2020–21) · Тодоран (2021) · Е. Йорденеску (2021) · Петря (2021–22) · Діке (2022–)

Морару (1922–23) · К. Редулеску (1923) · Сучу (1923–24) · Морару (1924–28) · К. Редулеску (1928–34) · Уріділь (1934) · Севулеску (1934–35) · К. Редулеску (1935–38) · Севулеску (1938) · Юга (1938–39) · Economu (1939–40) · Юга (1940) · Економу (1941–42) · Лепушняну (1942–43) · Фогль (1942–43) · Браун-Богдан (1945) · Економу (1946) · К. Вилков (1947) · Фогль (1947) · Ронай (1947) · Фогль (1947) · К. Вилков (1948) · Штайнбах (1948) · Бараткі (1948) · Фогль (1948) · К. Вилков (1949) · Фогль (1949) · Міхейлеску (1949) · Албу (1950) · В. Вилков (1950) · Фогль (1950–51) · Попеску (1951–57) · Ботеску (1958–60) · Попеску (1961) · Тяшке (1962) · Попеску (1962) · Плоештяну (1962–64) · Стенеску (1964) · Плоештяну (1964) · Оане (1965–66) · Стенеску (1967) · Оане (1967) · Нікулеску (1967) · Тяшке (1967) · Нікулеску (1967–70) · Стенеску (1971) · Нікулеску (1971) · Стенеску (1971) · Нікулеску (1971) · Стенеску (1971) · Нікулеску (1971) · Ола (1972) · Нікулеску (1972) · Ола (1972) · Нікулеску (1972) · Ола (1972) · Стенеску (1973–75) · Дрегушин (1975) · Ковач (1976–79) · Галаджан (1979) · Чернеяну (1979) · Ковач (1980) · Стенеску (1980–81) · М. Луческу (1981–86) · Єней (1986–90) · Константін (1990) · М. Редулеску (1990–92) · Діну (1992–93) · А. Йорденеску (1993–98) · Піцурке (1998–99) · Єней (2000) · Белені (2000–01) · Хаджі (2001) · А. Йорденеску (2002–04) · Піцурке (2004–09) · Р. Луческу (2009–11) · Йован (2011) · Піцурке (2011–14) · А. Йорденеску (2014–16) · Даум (2016–17) · Контра (2017–19) · Редой (2019–21) · Е. Йорденеску (2022–)

Гіллемот (1902–04) · Штоббе (1904–06) · Гайош (1906) · Штоббе (1907–08) · Міндер (1908–11) · Герцог (1911–14) · Міндер (1914–17) · Фегері (1918–19) · Міндер (1919) · Гаршаді (1920) · Тібор (1920) · Кішш (1921–24) · Голітш (1924) · Маріашші (1924–26) · Кішш (1926–28) · Фельдешші (1928–29) · Патакі (1930) · Міндер (1930) · Маріашші (1930–32) · Надаш (1932–34) · Дітц (1934–39) · Гінзері (1939–41) · Фабіан (1941) · Гінзері (1941) · Фабіан (1942) · Вагі (1942–43) · Галлович (1945–48) · Шебеш (1949–56) · Букові (1956–57) · Бароті, Лакат & Шош (1957) · Бароті (1957–66) · Ілловскі (1966–67) · Шош (1968–69) · Гоффер (1970–71) · Ілловскі (1971–74) · Божик (1974) · Моер (1974–75) · Сеч (1975) · Бароті (1975–78) · Ковач (1978–79) · Лакат (1979–80) · Месей (1980–83) · Мезеї (1983–86) · Комора (1986) · Веребеш (1987) · Гарамі (1987) · Балінт (1988) · Мезеї (1988) · Бічкеї (1989) · Месей (1990–91) · Глазер (1991) · Єней (1992–93) · Пушкаш (1993) · Веребеш (1993–94) · Месей (1994–95) · Чанк (1996–97) · Бічкеї (1998–2001) · Геллеї (2001–03) · Маттеус (2004–05) · Божик (2006) · Варгіді (2006–08) · Куман (2008–10) · Егерварі (2010–13) · Чабі (2013) · Пінтер (2013–14) · Дардаї (2014–15) · Шторк (2015–17) · Лекенс (2017–18) · Россі (2018–)

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Емерік_Єней&oldid=41444594