Еманюель-Арман де Він'єро дю Плессі-Рішельє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еманюель-Арман де Він'єро дю Плессі-Рішельє
фр. Emmanuel Armand de Vignerot du Plessis
AIGUILLON (Emmanuel-Armand de Vignerot, duc d'),.jpg
Народився 31 липня 1720(1720-07-31)[1][2]
Париж, Королівство Франція
Помер 1 вересня 1788(1788-09-01)[1][2] (68 років)
Париж, Королівство Франція
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of the King of France.svg Франція
Діяльність політик, дипломат
Титул граф[d]
Посада Воєнний міністр Франції[d]
Військове звання маршал Франції
Батько Арман-Луї де Віньєро дю Плессі-Рішельє
Мати Anne-Charlotte de Crussol de Florensac d'Aiguillon[d]
У шлюбі з Louise Félicité de Brehan[d]
Діти Арман Дезіре де Він'єро дю Плессі-Рішельє і Innocente-Aglaé de Vignerot du Plessis[d]
Нагороди
Knight of the Order of the Holy Spirit Knight of the Order of Saint-Michel

Еманюель-Арман де Він'єро дю Плессі-Рішельє (фр. Emmanuel-Armand de Vignerot du Plessis-Richelieu; 31 липня 1720 — 1 вересня 1788) — державний та військовий діяч Французького королівства, пер Франції.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив зі французького шляхетського роду, молодшої гілки дю Плессі-Рішельє. Був родичем двох кардиналів-перших міністрів — Арма́н-Жан дю Плессі́ де Рішельє (через його сестру Фрациску) і Джуліо Мазаріні (через небогу Гортензію Манчині).

Єдиний син Арман-Луї де Віньєро дю Плессі-Рішельє, герцога Егійон, та Анни-Шарлотти де Круссоль-Флорензак. Народився 1720 року в Парижі. Отримав титул графа Ажен. Здобув гарну освіту. Замолоду був при королівському дворі.

У 1737 році вступив до війська. 1739 року очолив 24-й піхотний полк Брі. Користувався підтримкою королівської фаворитки Марії-Анни, герцогиня де Шатору. 1740 року оженився на представниці роду Бреан.

Брав участь у Війні за австрійську спадщину, перебуваючи на півночі Італії. 1744 року у битві біля П'єрлонге зазнав тяжкого поранення. У 1746 року потрапивуполон. По завершенню війни отримав звання табірного маршала та призначено на посаду гебурнатора Ельзаса.

1750 року після смерті батька стає герцогом Егійон. 1753 року стає губернатором Бретані. Його прискіпливість і прагнення до повновладдя поставили проти нього Штати Бретані і Реннській парламент. З початком Семирічної війни не зміг оперативно організувати оборону узбережжя від англійських піратів. Втім 1758 року відбив напад британського десанту на чолі із Чарлзем Спенсером, герцогом Мальборо на Сен-Мало. Того ж року завдав поразки іншому британському десанту у битві біля Сенн-Касту. 1759 року отрмиав у розпорядження 20 тис. солдатів, з якими повинен був висадитися в Шотландії, атакувавши Едінбург (в рамках загальної атаки на Велику Британію) з отримання подальшої підтримки від якобитів. Проте поразка Тулонської та Бретонської ескадр завадила цьому.

У 1762 році домігся обмеження брав Штатів Бретані. У 1764 році за підтримки першого міністра Етьєна Франсуа де Шуазеля та Паризького парламенту, Штати Бретані і Реннський парламент намагалися домогтися відставки герцога Егійона, але марно. Після чого протистояння Штатів і герцога тривало. Втім 1768 року дю Плессі-Рішельє сам підав у відставку та перебрався до Парижу. Тут вступив у змову з канцлером Рене Ніколя де Мопу, аббатом Жозефом Марі Террі та королівською фавориткою дю Баррі з метою повалення Шуазеля. 1769 року призначено лейтенантом легкоконної королівської гвардії.

Втім в Паризькому парламенті почався процес проти Егійона. Король наказав парламенту вважати Еманюель-Армана вільним від будь-якого звинувачення. Парламент не підкорився, оголосивши останнього позбавленим прав і привілеїв пера, поки він не очиститься від підозр. В розпал цієї боротьби дю Плессі-Рішельє спільно з Мопу та дю Баррі 1770 року домоглися відставку Шуазеля, скориставшись суперечкою того стосовно Фолклендської кризи.

1771 року Еманюель-Арман де Віньєро дю Плессі-Рішельє, герцога Егійона, було призначено державним секретарем у закордонних справах. Приписував собі успіх державного перевороту, виробленого в 1772 році в Швеції Густавом III за сприяння Франції; але насправді інструкції французькому посланнику в Швеції докинути були дані ще до вступу герцога в міністерство. Не зміг вчасно протидіяти Першому поділу Речі Посполитої. Продовжував розпочаті в Римі переговори про знищенні ордена єзуїтів, хоча потай був його прихильником. Втім у 1773 році орден єзуїтів було ліквідовано. Натомість 1774 року підтвердив права Папського престолу на Авіньйон та Конта-Венессен.

Невдовзі вступив у конфлікт з Рене Ніколя де Мопу, який став першим міністром королівства. Проте зміг 27 січня 1774 року отримати від короля посаду державного секретаря у справах війни та військово-морського флоту. Після сходження на трон нового короля Людовика XVI 1774 року вступив у конфлікт з королевою Марією-Антуанетою, внаслідок чого втратив посади державного секретаря у закордонних справах та у справах війни та військово-морського флоту, але отримав посаду полковника легкоконної королівської гвардії та пенсіон у 500 тис. ліврів. Решту життя, незважаючи на спроби повернутис ядо двору, провів в своїх маєтках, де писав мемуари. Помер 1788 року.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Луїза-Феліція, донька Людовика де Бреана, графа Плело, посланця Франції в Данії

Діти:

  • Іннокента-Аглая (д/н—після 1766), дружина маркізаЖозефа-Доміка де Шабрілана
  • Арман-Дезіре (1761—1800), герцог Егійон

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Arnaud de Maurepas et Antoine Boulant, Les Ministres et les ministères du siècle des Lumières (1715—1789). Étude et dictionnaire, Paris, Christian et Jas, 1996, 452 p.
  • Alain Paraillous, Le duc d'Aiguillon (1720—1788)., Editions Sud Ouest, Bordeaux 2010, ISBN 978-2-8177-0005-2