Емма Гольдман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емма Гольдман
англ. Emma Goldman
Emma Goldman seated.jpg
Народилася 27 червня 1869(1869-06-27)[1][2][…]
Ковно, Російська імперія[4]
Померла 14 травня 1940(1940-05-14)[3][5] (70 років)
Торонто, Канада[4]
·інсульт
Поховання Іллінойс і Haymarket Martyrs' Monumentd[6]
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the United States (1912-1959).svg США
Національність євреї
Діяльність політична активістка, анархістка, журналістка, політична філософиня, феміністка, лекторка, видавчиня, антивоєнна активістка, автобіографістка, медична сестра, письменниця, філософиня
Галузь філософія
Знання мов англійська, німецька, російська і Їдиш
Magnum opus Living My Lifed[7], Анархізм та інші есе, The Social Significance of the Modern Dramad, Моє розчарування в Росії і Моє подальше розчарування в Росіїd
Конфесія атеїзм
Автограф Emma Goldman's signature.svg
IMDb nm4521441

Е́мма Го́льдман (Го́лдман) (рос. Эмма Го́льдман, івр. אמה גולדמן‎, англ. Emma Goldman; 27 червня 1869 — 14 травня 1940) — анархістка, феміністка першої половини XX століття, відома також як Червона Емма[8][9]. Удостоєна місця в «Поверху спадщини».

Біографія[ред. | ред. код]

Емма Гольдман народилася у 1869 році в дрібнобуржуазній єврейській родині в Ковно (сучасний Каунас, Литва), де її родина мала невеликий готель. Емігрувала до США в 1885 році і жила у Нью-Йорку, де в 1889 році приєдналася до анархічного руху. Зацікавившись анархізмом після Бунту на Геймаркеті, Голдман стала письменницею і відомою лекторкою анархістської філософії, прав жінок і соціальних питань, збираючи тисячні натовпи.

Померла 14 травня 1940 року в Торонто. Американською імміграційною владою був даний дозвіл на її поховання в США, і вона була похована в Форест Парк, штат Іллінойс.

На могилі Емми Голдман написано «Liberty will not descend to a people, a people must raise themselves to Liberty» («Свобода не зійде згори на людей. Люди повинні піднятися до Свободи»).

Депортація в Радянську Росію[ред. | ред. код]

Фото Голдман під час висилки в РРФСР. 1919 рік.
Емма Гольдман виступає на похоронах Петра Кропоткіна — останньому публічному заході анархістів в Радянській Росії.

Коли Голдман вийшла з в'язниці, у США розгорнулася антикомуністична кампанія: «Рейди Палмера», спрямовані проти «червоних» — ліворадикальних активістів (як комуністичного, так і анархістського спрямування). В ході цієї кампанії було порушено справу про депортацію Гольдман: вона підлягала депортації відповідно до законів про анархізм і підбурювання до заколоту, а також як іноземка, що два або більше разів притягалась до кримінальної відповідальності. В ході процесу звинувачення представляв Едгар Гувер особисто, котрий охарактеризував Голдман як одного з найнебезпечніших анархістів Америки. 21 грудня 1919 (за три роки до «Філософського пароплава») 249 осіб, включно із Еммою Гольдман, Олександром Беркманом та великою групою інших депортованих з числа уродженців Російської імперії, було посаджено на пароплав «Буфорд»[en] («Червоний / Радянський ковчег», англ. Red / Soviet Ark) і відправлено до Радянської Росії. З «Буфорда» висадили пасажирів у фінському порту Ханко, звідки ті дійшли до станції Білоострів (фін. Valkeasaari), де їх з тріумфом зустріли більшовики.

До РРФСР Гольдман їхала, сповнена ейфорії і, незважаючи на свій скепсис до будь-якої держави, готова підтримати більшовиків — хоча шляхи анархістів і марксистів розійшлися ще в Першому Інтернаціоналі. Однак, дійсність виявилася далекою від її уявлень. Прибувши до Петрограду, Гольдман з Беркманом були пригнічені словами партійного функціонера, який назвав свободу слова «буржуазною надмірністю». Вони особисто зустрілися з Леніним, котрий запевняв їх, що революційна влада не може діяти інакше в умовах контрреволюції та іноземної інтервенції.

У відповідь на бажання працювати в ім'я революції радянська влада доручила Гольдман і Беркману проїхати по країні з метою збору документів для архіву революції. Незабаром відбулася зустріч Гольдман в Гуляйполі з Нестором Махно.

Гольдман прожила в Росії два роки (в той час була добре знайома з Джоном Рідом і Луїзою Брайант), але придушення Кронштадтського повстання стало для неї точкою неповернення — як писала сама Гольдман, «ідея залишити Росію до цього жодного разу не народжувалася в моїй голові», але після Кронштадту вони з Беркманом прийняли однозначне рішення виїхати. Як тільки став можливий виїзд з Росії за кордон, Гольдман і Беркман у грудні 1921 року покинули «першу в світі державу робітників і селян» і вирушили до Риги. Свої враження Голдман виклала в серії статей для газети Джозефа Пулітцера «New York World», а потім у книзі «Моє розчарування в Росії» (My Disillusionment in Russia, 1923—1924).

Праці[ред. | ред. код]

Перекладені українською[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]