Емоційно нестабільний розлад особистості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емоційно нестабільний розлад особистості[1][2]
Спеціальність психіатрія і клінічна психологія
Симптоми regulation of emotiond, самопошкодження, Імпульсивність, дисфорія і гнів
Ведення психотерапія і dialectical behavior therapyd
Препарати кветіапін[3], арипіпразол[3], ламотригін[3] і венлафаксин[3]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F60.3
MedlinePlus 000935
eMedicine article/913575
MeSH D001883
SNOMED CT 20010003
CMNS: Borderline personality disorder у Вікісховищі

Емоційно нестабільний розлад особистості[4][5] (також Прикордонний розлад особистості[джерело?]) — розлад особистості, що характеризується нестабільністю настрою, міжособистісних стосунків і самоусвідомлення ще з молодих років. Виділяють два типи: імпульсивний тип, що характеризується переважно емоційною нестабільністю та відсутністю контролю імпульсів, і прикордонний тип, що характеризується крім порушень у самооцінці, цілей і внутрішніх переваг, хронічними почуттями порожнечі, інтенсивними і нестабільними міжособистісними стосунками, і тенденцією до саморуйнівної поведінки, в тому числі актів самоушкодження і спроб самогубств. Для встановлення діагнозу потрібні величезні дослідницькі докази.

Назва «Прикордонний» використовується сьогодні дещо заплутаним способом (особливо серед не-лікарів), і рідко зрозуміло, яку форму мають на увазі — чи цим словом називають емоційно нестабільний розлад особистості, чи його підтип.

Симптоми[ред. | ред. код]

Емоційно нестабільний розлад особистості визначається за наявності щонайменше п'яти з нижченаведених симптомів:

  1. Нестабільність і напруженість в міжособистісних стосунках, що характеризуються коливаннями між надмірною ідеалізацією і розчаруванням
  2. Імпульсивність принаймні в двох сферах, що є потенційно небезпечними, наприклад, грошові витрати, секс, крадіжки, нерозважливе поводження за кермом, ненажерливість, уживання наркотиків (сюди не входить суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п. 5)
  3. Афективна нестабільність, помітні зміни настрою від нормального до депресії, дратівливості чи страху, що звичайно триває декілька годин і лише зрідка декілька днів
  4. Неадекватний за інтенсивністю гнів або безконтрольна гнівливість, наприклад часті напади люті, постійна злостивість, повторювані бійки
  5. Повторювані суїцидальні погрози, жести, суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка
  6. Виражені й стійкі порушення ідентифікації, що виявляються невизначеністю щонайменше в двох з наведених далі сфер: образ власного «Я», довготривалі цілі, вибір кар'єри, бажаний тип друзів, пріоритетні цінності
  7. Хронічне відчуття спустошеності або нудьги
  8. Несамовиті зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути реального або уявного стану «всіма кинутого» (сюди не включена суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п. 5).[6]

Етіологія[ред. | ред. код]

Цей розлад є загальнопоширеним і за деякими підрахунками ним хворіють майже 10-14 % широкого загалу. Якщо б люди не платили гроші за уникнення медогляду і не цуралися звертатися до спеціалістів за допомогою, то їхня зареєстрована кількість була б значно більшою, оскільки люди бояться (ауто-)стигматизації, навішування ярликів (Phelan et al., 1998; Goffman, 1963; Docherty, 1997). Наслідки хронічних психічних захворювань більш негативні, якщо у пацієнтів послаблені соціальні зв'язки (Brugha et al., 1993). Серед жінок це недомагання зустрічається вдвічі і навіть втричі частіше, ніж серед чоловіків. Можливо це зумовлено генетичним або гормональним впливом. Було виявлено пряму залежність загострень цього розладу від передменструального синдрому. Більша кількість емоційно нестабільного розладу особистості серед жінок також пов'язується із частішими випадками статевого домагання до них у дитинстві. Вважається, що таке трапляється серед жінок в десять разів частіше, ніж серед чоловіків, і з цим стикалась майже кожна четверта жінка. Таке хронічне і періодичне домагання, яке інколи супроводжувалось брутальністю, могло з часом призвести до неврівноважених стосунків з чоловіками та недовіри до них, а також надмірному зосередженні на сексуальності, безладних статевих зносинах, загальмованості, глибокій депресії та цілком зруйнованій повазі до себе. Інколи бувають випадки вродженої схильності людини до цієї хвороби. Через це можуть з'являтися відповідні зриви у формуванні стосунків між матір'ю та немовлям особливо під час відлучення від грудей та дитячої фази формування особистості.[7]

Лікування[ред. | ред. код]

Психотерапія[ред. | ред. код]

Це головна складова лікування емоційно нестабільного розладу особистості. Для лікування розроблено так звану терапію діалектичної поведінки. Цей тип лікування проводиться індивідуально, у групі або через телефонну підтримку. За допомогою індивідуального підходу терапевт навчає пацієнта регулювати свої емоції, переносити тяжкі періоди в житті та поліпшувати стосунки з іншими.

Вживання ліків[ред. | ред. код]

Самих ліків недостатньо, щоб вилікувати цей стан, однак їх застосування може допомогти боротися з пов'язаними проблемами, такими як депресією, імпульсивністю та тривогою (антидепресанти та інші засоби).

Госпіталізація[ред. | ред. код]

Інколи людям з емоційно нестабільним розладом особистості потрібно інтенсивнішого лікування в психіатричній лікарні чи клініці. Стаціонарне лікування може утримати їх від самокалічування.

Самопідтримка[ред. | ред. код]

Людина, що хвора на цей розлад, може допомогти сама собі, дотримуючись наступних порад:

  • Дотримуватися плану лікування.
  • Відвідувати усі заплановані сеанси лікування.
  • Задіяти здоровий спосіб пом'якшення болючих емоцій, а не завдавати собі ушкоджень.
  • Не звинувачувати себе за цей розлад, визнати власну відповідальність за його лікування.
  • Помічати чинники, що призводять до неконтрольованих вибухів гніву чи імпульсивної поведінки.
  • Не соромитись цього розладу.
  • Отримувати лікування від пов'язаних проблем, як, скажімо, зловживання алкоголем, наркотиками чи ще чимось іншим.
  • Ознайомитись з цим розладом, щоб розуміти його причини та, відповідно, реагувати на них.
  • Наводити контакти з іншими, що мають подібну недугу, аби ділитися досвідом та розумінням хвороби.

Не існує якогось універсального способу одужання від емоційно нестабільного розладу особистості. Цей стан, здається, є найгіршим у юному віці, але з віком поступово поліпшується. Багато-хто з цим розладом здобули більшої стабільності у житті в 30- чи 40-річному віці. Їхнє внутрішнє відчуття нікчемності зменшилось і вони знову набули сповнених любові стосунків з близькими та здобули врівноважену кар'єру в житті[8]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Blom, Jan Dirk (2010). A dictionary of hallucinations (вид. 1). New York: Springer. с. 74. ISBN 9781441912237. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 квітня 2016. 
  2. Maj, Mario (2005). Personality disorders. Chichester: J. Wiley & Sons. с. 126. ISBN 9780470090367. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 30 квітня 2016. 
  3. а б в г Drug Indications Extracted from FAERSdoi:10.5281/ZENODO.1435999
  4. Міжнародний класифікатор хвороб МКХ-10. Архів оригіналу за 6 лютого 2017. Процитовано 5 лютого 2017. 
  5. Класифікація психічних розладів МКХ-10 стор.:71[недоступне посилання з липня 2019]
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 16 лютого 2007. 
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 лютого 2007. Процитовано 16 лютого 2007. 
  8. Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2007. Процитовано 16 лютого 2007.