Емський указ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емський указ
Названо на честь Бад-Емс
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Місце розташування Бад-Емс
Дата й час 18 (30) травня 1876
Сторона, яка підписала Олександр II
Пам'ятна дошка присвячена Емському указу в місті Бад Емс

Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18 (30) травня 1876 року, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери. Емський указ забороняв українську мову в багатьох сферах життя (церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою) і обмежував її лише побутовим вжитком; забороняв театральні виступи українською мовою[1][2][3].

Поява Емського указу була обумовлена пожвавленням на початку 70-х років XIX ст. українського руху[4].

Емський указ був спрямований на придушення спроб національно-культурного відродження, далі зросійщення українського населення[5]. Став черговим актом шовіністичної політики російського самодержавства, спрямованої на посилення національного гноблення українського народу[3].

Залишався чинним до 1905 року.

Історія[ред. | ред. код]

Свою назву Емський указ отримав від німецького міста Бад Емс, де Олександр II вніс поправки і підписав підготовлений спеціальною комісією указ. До складу комісії увійшли міністр внутрішніх справ Олександр Тімашев, міністр народної освіти граф Дмитро Толстой, шеф жандармів Потапов і помічник попечителя Київського навчального округу Михайло Юзефович[6]. Вважається, що виданню указу передував меморандум, надісланий імператору Юзефовичем, в якому той заявляв, що українці хочуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі»[7].

Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року[5]. Указ забороняв[3]:

  • Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, без спеціального дозволу;
  • Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот;
  • Друкувати будь-які книги українською мовою;
  • Припинення ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881 р.)[5];
  • Влаштовувати концерти з українськими піснями;
  • Припинення викладання українською мовою у початковій школі, а вчителі негайно замінялися росіянами[6].

Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятки та художні твори, але лише за умови їх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку[3]. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам[4].

На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Киевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету (М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Зібера, С. Подолинського та ін.). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступив проти шовінізму російського уряду[6] та на захист української мови і культури і різко засудив Емський указ.[8][9]

Багатьом українським діячам довелося покинути Україну (частина емігрувала за кордон, а частина була вислана в інші регіони імперії[4].

Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфеста громадянських свобод» імператором Миколою II[4].

Вперше повний текст указу за журналом «Особого Совещания для пресечения украинофильской пропаганды» було оприлюднено у книжці Ф. Савченка «Заборона українства 1876 р.»[1].

Вплив на українську мову[ред. | ред. код]

Після заборони друкувати українською мовою у Російській імперії багато авторів (Іван Нечуй-Левицький, Михайло Драгоманов) стали видавати свої твори в Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Це підсилило позиції українофільських сил та об'єднало українців, що проживали по різні боки кордону. Саме тоді Галичина дістала назву «українського П'ємонту».[10]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Висновки Комісії «для пресечений украинофильской пропаганды» // Савченко Федір. Заборона Українства 1876 р.: до історії громадських рухів на Україні 1860-1870-х р.р. / Ф. Я. Савченко; Українська академія наук. — Харків ; Київ: ДВУ, 1930. — С. 381—383.
  2. Емський акт 1876 [Архівовано 15 травня 2017 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. том 4, ст. 29
  3. а б в г Емський акт 1876 [Архівовано 30 квітня 2020 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
  4. а б в г Поліщук Ю. Емський указ 1876 // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — С. 242. — ISBN 978-966-611-818-2.
  5. а б в Франко З. Т. Емський акт 1876 // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови; редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко (співголова), М. П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. — 824 с. : іл. — ISBN 966-7492-19-2. — С. 172.
  6. а б в Емський указ // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 331.
  7. У «братніх обіймах» імперії: Емський указ 1876 року [Архівовано 9 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 31.05.2006.
  8. Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави: продовження (1774—1914 рр.).— Харків. Фоліо, 2015.—218 с.:іл
  9. Drahomanov, Mykhailo. La littérature oukrainienne, proscrite par le gouvernement russe: rapport présenté au Congrès littéraire de Paris. — Geneva, 1878. (фр.) (укр.)
  10. Дзюба І. М. Русифікація в українському контексті [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]