Емський указ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пам'ятна дошка присвячена Емському указу в місті Бад Емс

Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери (церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою)) і обмеження її лише побутовим вжитком, заборона публічних виступів українською мовою[1][2][3], призвело до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Історія[ред. | ред. код]

Свою назву Емський указ отримав від німецького міста Бад Емс, де Олександр II вніс поправки і підписав підготовлений спеціальною комісією указ. До складу комісії увійшли міністр внутрішніх справ Олександр Тімашев, міністр народної освіти граф Дмитро Толстой, шеф жандармів Потапов і помічник попечителя Київського навчального округу Михайло Юзефович. Вважається, що виданню указу передував меморандум, надісланий імператору Юзефовичем, в якому той заявляв, що українці хочуть «вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі».

Емський указ доповнював основні положення так званого Валуєвського циркуляра 1863 року. Указ забороняв:

  • Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою, без спеціального дозволу;
  • Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот;
  • Друкувати будь-які книги українською мовою;
  • Ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881 р.);
  • Влаштовувати концерти з українськими піснями;
  • Викладати українською мовою в початкових школах.

Дозволялося видавати українською історичні літературні пам'ятки та художні твори, але лише за умови їх написання згідно з загальноросійською орфографією та отримання попереднього дозволу на публікацію від Головного управління у справах друку. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам.

На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Киевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету (М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Зібера, С. Подолинського та ін.). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступив на захист української мови і культури і різко засудив Емський указ.[4][5]

Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого «Маніфеста громадянських свобод» імператором Миколою II.

Вперше повний текст указу за журналом «Особого Совещания для пресечения украинофильской пропаганды» було оприлюднено у книжці Ф. Савченка «Заборона українства 1876 р.»[1].

Вплив на українську мову[ред. | ред. код]

Після заборони друкувати українською мовою у Російській імперії багато авторів (І. Нечуй-Левицький, М. Драгоманов) стали видавати свої твори в Галичині, що перебувала під владою Австро-Угорської імперії. Це підсилило позиції українофільських сил та об'єднало українців, що проживали по різні боки кордону. Саме тоді Галичина дістала назву "українського П’ємонту".[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Висновки Комісії "для пресечений украинофильской пропаганды" // Савченко Федір. Заборона Українства 1876 р.: до історії громадських рухів на Україні 1860-1870-х р.р. / Ф. Я. Савченко; Українська академія наук. – Харків ; Київ: ДВУ, 1930. – С. 381–383.
  2. ↑ Емський акт 1876 // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. том 4, ст. 29
  3. ↑ Емський акт 1876 // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
  4. ↑ Данило Яневський. Проект «Україна». Відомі історії нашої держави: продовження (1774–1914 рр.).— Харків. Фоліо, 2015.—218 с.:іл
  5. ↑ Drahomanov, Mykhailo. La littérature oukrainienne, proscrite par le gouvernement russe: rapport présenté au Congrès littéraire de Paris. — Geneva, 1878. (фр.) (укр.)
  6. ↑ РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ. resource.history.org.ua. Процитовано 2017-06-02. 

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті.

Посилання[ред. | ред. код]

Політика русифікації на окупованих або анексованих Росією територіях у XVIII—XX століттях
За окупованими територіями
Організатори русифікації
Активісти проти русіфікаціі
Інше
часів Російської імперії / Австро-Угорщини (1798—1918)
Ярижка (український правопис базований на російському дореволюційному правописі; необов'язковий до Емського указу, 1798—1876, обов'язковий після Емського указу, 1876—1905, 1798) • Правопис Каменецького (1798) • Правопис Павловського (1818) • Максимовичівка (1827) • Шашкевичівка (1837) • Кулішівка (1856) • Гатцуківка (1857) • Драгоманівка (1870-ті) • Правопис Смаль-Стоцького і Ґартнера (1893) • Желехівка (1886) • Український правопис 1904 року (1904) • Грінченківка (1907)
часів Української народної республіки та УРСР (1918—1991)
незалежної України (1991—донині)
Українські абетки
Відхилені проєкти українських правописів
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Емський_указ&oldid=30698474