Еміль Адольф фон Берінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еміль Адольф фон Берінг
нім. Emil Adolf von Behring
Еміль Адольф фон Берінг
Еміль Адольф фон Берінг
Народився 15 березня 1854(1854-03-15)
Гансдорф
Помер 31 березня 1917(1917-03-31) (63 роки)
Марбург
·пневмонія
Громадянство
(підданство)
Flag of the German Empire.svg Німецька імперія
Національність німець
Діяльність іммунолог, лікар, нехудожній письменник, викладач університету, фізіолог
Alma mater Кенігсберзький університет і Гумбольдтський університет Берліна
Сфера інтересів фізіолог, імунолог
Заклад Марбурзький університет і Університет Мартіна Лютера
Науковий ступінь PhD
Науковий керівник Роберт Кох і Кітасато Сібасабуро
Відомі учні Йоганес Фібіґер
Член Academy of Useful Science[d] і Американська академія мистецтв і наук
У шлюбі з Else von Behring[d]
Нагороди

Еміль Адольф фон Берінг у Вікісховищі?

Емі́ль А́дольф фон Бе́рінг (нім. Emil Adolf von Behring, 15 березня 1854 — 31 березня 1917) — німецький бактеріолог, вважається творцем імунології, перший лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини за 1901 рік.

Народився у багатодітній родині (сім'я мала 13 дітей, він був п'ятим) у родині вчителя. Закінчив військово-медичну школу в Берліні, служив у війську. З 1888 р. був асистентом Роберта Коха. Від 1895 року професор університету в Галле та Інституту Терапії у Марбургу.

Праці[ред. | ред. код]

Вперше показав, що сироватка крові імунізованих тварин має антитоксичні властивості. Разом з Кітасато Сібасабуро і незалежно від Еміля Ру створив сироватку, ефективну проти правця (1890) і дифтерії (1901). У наступні роки чимало працював над проблемою імунізації проти туберкульозу.

Був автором багатьох наукових праць, між іншим:

  • Die praktischen Ziele der Blutserumtherapie (1892)
  • Aetiologie und aetiologische Therapie des Tetanus (1904)
  • Diphterie (1910)
  • Einfuehrung in die Lehre von der Bekaempfung der Infektionskrankheiten (1912)

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Bernhard vom Brocke: . In: Walther Killy (Hrsg.): . 1. Auflage. Band 1: Aachen–Boguslawski. K.G. Saur, München 1995, ISBN 3-598-23161-X, S. 402–403.
  • Richard Bieling: Der Tod hatte das Nachsehen. Emil von Behring – Gestalt und Werk. Bielefelder Verlag, Bielefeld 1954.
  • Ulrike Enke: Behrings Nachlässe – Behrings Biographien. In: Berichte zur Wissenschaftsgeschichte. 37, 2014, S. 216–239.
  • Werner Köhler: Behring, Emil von. In: Werner E. Gerabek, Bernhard D. Haage, Gundolf Keil, Wolfgang Wegner (Hrsg.): Enzyklopädie Medizingeschichte. De Gruyter, Berlin/ New York 2005, ISBN 3-11-015714-4, S. 160 f.
  • Derek S. Linton: Emil von Behring. Infectious Disease, Immunology, Serum Therapy. American Philosophical Society, Philadelphia 2005, ISBN 0-87169-255-4 (engl.).
  • Hans Schadewaldt: Die Anfänge der Immunologie. Emil Behrings Serumtherapie. In: Heinz Schott (Hrsg.): Meilensteine der Medizin. Harenberg, Dortmund 1996, ISBN 3-611-00536-3, S. 375–380.