Еміль Млинарський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еміль Млинарський
пол. Emil Szymon Młynarski
Народився 18 липня 1870(1870-07-18)[1][2][…]
Кібартай, Вовковиський повітd, Сувалкська губернія, Королівство Польське, Російська імперія
Помер 5 квітня 1935(1935-04-05)[1][2][…] (64 роки)
Варшава, Польська Республіка
Поховання Повонзківський цвинтар
Країна  Російська імперія
 Республіка Польща
Діяльність диригент, композитор, музичний педагог, скрипаль
Alma mater Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Відомі учні Казімеж Вілкомірськийd
Знання мов польська
Заклад Музичний університет Фридерика Шопена
У шлюбі з Annę Talko-Hryncewiczd
Діти Nela Rubinsteind
Нагороди
золотий хрест Заслуги офіцерський хрест ордена Відродження Польщі

Емі́ль Шимо́н Млина́рський (пол. Emil Młynarski; нар. 18 липня 1870(18700718), с. Кібартай, нині місто у Вілкавішкіському районі Маріям­польського повіту, Литва — пом. 5 квітня 1935, Варшава) — польський скрипаль, композитор, диригент, музичний педагог.

Життєпис[ред. | ред. код]

1890 — закінчив Санкт-Петербурзьку консерваторію (клас скрипки Леоніда Ауера, композиції — Анатолія Лядова, камерного ансамблю — Людвіга Бьома[4]).

1889—1990 — концертмейстер оркестру і учасник Струнного квартету ІРМТ у Санкт-Пе­тербурзі.

1893—1897 — концертмейстер оркестру Одеського оперного театру, викладач Одеського музичного училища ІРМТ.

1897 переїхав до Варшави.

1898—1999 — керівник оркестру Великого театру.

1904—1914 — директор Музичного інституту, водночас художній керівник Варшавської філармонії.

Диригував оркестрами у Санкт-Петербурзі (1905—1906), Лондоні, Единбурзі (Королівський шотландський національний оркестр; 1911—1916), Мос­кві (1914, 1917—1918).

1918 року повернувся до Варшави.

1919 — директор Варшавської консерваторії.

1919—1929 — художній керівник і диригент Великого театру.

Від 1929 — декан оркестрового і оперного відділів Музичного інституту Кьортіс (Філадельфія, Пенсільванія, США), директор Філадельфійської опери.

Від 1931 — диригент оркестру Великого театру у Варшаві, оркестру Національної філармонії та оркестру Польського радіо.

Від 1934 — голова Об'єднаних польських композиторів.

Виступав з концертами у Варшаві, Кракові, Львові, Лодзі, Познані.

Серед його учнів — Павло Коханський, Петро Столярський, Віктор Лабунський, Лія Любошиць, Олександр Житомирський, Казімеж Вілкомірський, Фаустин Кульчицький.

Приватне життя[ред. | ред. код]

Його батьки: Казімеж Млинарський (родом з Беліна) і Фредерика Бірнброт.

1895 року в маєтку Ілгува (Литва) він одружився з Анною Талько-Гринцевич (1877—1960), з якою у нього було п'ятеро дітей: Ванда, Броніслав, Фелікс, Анна Рауп та Анеля.

Анеля (1908—2001), балерина і письменниця, була дружиною піаніста Мечислава Мунца, а після розлучення — піаніста Артура Рубінштейна.

Ванда (1896—1968) була дружиною піаніста та композитора Віктора Лабунського.

Під час Другої світової війни його сина Броніслава (1899—1970) як офіцера запасу було призвано до польської армії. Потрапив у полон до частин Червоної Армії. Перебував у Старобільському таборі на території України. Про часи його перебування в полоні йдеться в книзі Олександра Зінченка «Година папуги».[5]

Його двоюрідним онуком був польський поет і режисер Войцех Млинарський.

Твори[ред. | ред. код]

  • опери «Ліґія», «Літня ніч» (1924)
  • симфонія «Полонія» для симфонічного оркестру
  • 2 концерти для скрипки з оркестром
  • п'єси для скрипки і фортепіано, зокрема мазурки, «Слов'янська колискова»
  • Соната — для фортепіано
  • польські танці

Визнання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #103820779 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в SNAC — 2010.
  4. Людвіг Францович Бьом (1826—1902) — професор класів скрипки і камерних ансамблів Санкт-Петербурзької консерваторії
  5. Година папуги. Старобільський монастир [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.] istpravda.com.ua
  6. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów, 1926, s. 27. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]