Ендрю Браун Каннінгам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ендрю Браун Каннінгам
Andrew Browne Cunningham
Andrew Cunningham, 1. Viscount Cunningham of Hyndhope
Andrew Cunningham 1947.jpg
Прізвисько ABC[1]
Народився 7 січня 1883(1883-01-07)
Велика Британія Ратмайнс, Дублін
Помер 12 червня 1963(1963-06-12) (80 років)
Велика Британія Лондон
Країна Велика Британія Велика Британія
Приналежність Naval Ensign of the United Kingdom.svg Королівські ВМС
Рід військ військово-морські сили
Освіта Единбурзька академія
Королівський британський морський коледж
Королівський коледж оборонних наук
Роки служби 18971946
Звання British Royal Navy OF-10.svg Адмірал флоту
Формування HMS «Британія»
HMS «Дорис»
HMS «Ганнібал»
HMS «Дайадем»
Командування HMS «Скорпіон»
HMS «Родні»
Ескадра лінійних крейсерів
Середземноморський Флот
Перший морський лорд
Війни / битви Друга англо-бурська війна
Перша світова війна
Дарданельська операція
Друга світова війна
Середземномор'я
Напад на Мерс-ель-Кебір
Мальтійські конвої
Бій біля Калабрії
Напад на Таранто
Бій біля мису Матапан
Операція «Смолоскип»
Нагороди
Орден Будяка
Кавалер ордена Лазні
Орден «За заслуги» (Великобританія)
Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія)
Воєнний хрест (Бельгія)
Орден Хмари та Прапора (Республіка Китай)
Командор ордена Почесного легіону
Воєнний хрест 1939—1945
Військова Медаль
Орден Георга I
Медаль «За військові заслуги» (Греція) Орден Алауїтського трону (Марокко)
Великий Хрест ордена Нідерландського лева Великий Хрест ордена Слави (Туніс)
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)
Медаль «За видатні заслуги» армії (США)
Медаль «За видатні заслуги» ВМС США
Медаль «За Європейсько-Африкансько-Близькосхідну кампанію»
Зірка 1914 року Британська воєнна медаль Зірка 1939—1945 років
Зірка Африки Зірка Італії Медаль «За оборону» (Велика Британія)
Медаль війни 1939—1945 Медаль Перемоги у Першій світовій війні (Велика Британія) Коронаційна медаль Короля Георга V
Ювілейна срібна медаль Короля Георга V Коронаційна медаль Королеви Єлизавети II
Відносини молодший брат — генерал Алан Каннінгам
Титул Сер, баронет
CMNS: Ендрю Браун Каннінгам
Andrew Browne Cunningham
на Вікісховищі

Ендрю Браун Каннінгам, 1-й віконт Каннінгам Гіндгоупський (англ. Andrew Browne Cunningham, 1st Viscount Cunningham of Hyndhope; нар. 7 січня 1883 Дублін — пом. 12 червня 1963, Лондон) — британський воєначальник, флотоводець, адмірал флоту Королівського військово-морського флоту Великої Британії, учасник Першої та Другої світових воєн. На флоті був широко відомим за своїм прізвиськом «ABC».

Народився в шотландській родині в Дубліні. Закінчив школи в цьому місті та Единбурзі, а згодом з десяти років почав захоплюватись морем. Успішно навчався в Королівському британському морському коледжі в Дартмуті, по завершенні якого служив на кораблях Королівського флоту. За час Першої світової війни командував есмінцем, бився на Середземному морі та на Балтиці. У Другій світовій один з найвідоміших флотоводців британських ВМС, командувач Середземноморського флоту, успішно командував ним у змаганнях проти італійських та німецьких сил, виграв низку ключових морських битв.

У 1943 році став Першим морським лордом Британського адміралтейства. У 1945 став баронетом, а в 1946 — 1-м віконтом Каннінгам Гіндгоупським. Був удостоєний честі стати лордом-розпорядником коронації Єлизавети II у 1953 році. 12 червня 1963 року Ендрю Браун Каннінгам помер в Лондоні у віці 80 років.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Ендрю Браун Каннінгам народився 7 січня 1883 року в південному районі міста Дублін, у Ратмайнсі, третьою дитиною з п'яти в родині шотландського професора медицини та анатомії Деніеля Джона Каннінгама й Єлизавети Каммінг Браун. Молодший брат Ендрю — Алан Каннінгам — з часом став відомим генералом британської армії, героєм боїв у Північній Африці. Батько викладав анатомію в Триніті Коледж у Дубліні. Після отримання початкової освіти в школі хлопчик поступив до Единбурзької академії, де залишався під опікою дядьків Дадліс та Конні Мей. Коли йому було 10 років молодий юначе отримав телеграму від свого батька із запитанням «чи не хочеш ти поступити на службу до флоту?». Дивно, але в родині Ендрю Каннінгама ніколи не було мореплавців, і сам він не демонстрував живий інтерес до моря та військового флоту взагалі.

Військова кар'єра

Однак, він тут же надіслав відповідь: «Так, я буду адміралом Після цього молодий хлопець поступив до підготовчої морської школи у Стаббінгтоні в Гемпширі, яка готувала юнг для подальшого вступу до Королівського британського морського коледжу в Дартмуті. Каннінгам успішно здав іспити, зокрема виявив відмінні знання в математиці.

Початок служби[ред.ред. код]

1897 разом з 64 іншими кандидатами Ендрю Каннінгам був прийнятий, як морський кадет, на службу до навчального лінійного корабля HMS «Британія». Одним з його однокурсників був ще один майбутній адмірал флоту Британської імперії Джеймс Сомервілль. Навчався Ендрю непогано, хоча не демонстрував неабиякої ретельності, мав багато зауважень за дрібні проступки, але успішно завершив повний курс навчальних дисциплін, здобувши перше місце за програмами математики й морської навігації і 15 червня 1898 року отримавши звання мічмана.

Службу на флоті молодий мічман розпочав корабельним гардемарином на бронепалубному крейсері «Дорис», який ніс службу на півдні Атлантики та базувався на станції мису Доброї Надії. Тут Е.Каннінгама застав початок Другої війни з бурами, в якій встиг узяти участь молодий офіцер британського флоту. З персоналу бойових кораблів британці сформували морську бригаду, яка брала активну участь у наземних боях з бурами. У лютому 1900 року Каннінгам був включений до цього підрозділу й бився в боях за Преторію та Даймонд-Гілл.

У грудні 1901 року він повернувся до надводних сил флоту й продовжив службу на додредноуті HMS «Ганнібал». У листопаді 1902 Е.Каннінгам переведений на бронепалубний крейсер «Дайадем».

Пізніше він поступив на підготовчі курси саб-лейтенантів у Портсмуті та Гринвічі, після завершення яких служив півроку у Середземному морі на лінійному кораблі «Імплакабл»[2]. У вересні 1903 року Е.Каннінгам став першим помічником командира есмінця типу «B» «Локаст». 1904 він отримав звання лейтенанта та наступні чотири роки проходив службу на декількох бойових кораблях. Нарешті, у 1908 році Каннінгам здобув посаду командира корабля — міноносця No. 14.

Перша світова війна[ред.ред. код]

Лейтенант-командор Ендрю Каннінгам вступив у Першу світову війну командиром есмінця «Скорпіон» типу «Бігл», яким він командував з 1911 року й пройшов всю війну, керуючи цим бойовим кораблем[2]. Буквально у перші дні війни, «Скорпіон» залучався до пошуку німецьких крейсерів «Гебен» та «Бреслау», що проривались до Чорного моря. Німецьким лінійному «Гебен» та легкому крейсеру «Бреслау» вдалось пройти крізь Дарданелли та дістатись Стамбула, попри переслідування британським флотом адмірала Мілна[Прим. 1]. У цій гонці есмінець Каннінгама був у передовій групі переслідувачів, супроводжуючи артилерійські кораблі та забезпечуючи протимінну безпеку корабельного угруповання[3]. Безкровна «битва» британських та німецьких кораблів мала далекосяглі політичні та військові наслідки для усього Середземноморського та Чорноморського регіонів та ходу війни в цілому. У листопаді 1914 Османська імперія приєдналась до Центральних держав і взяла активну участь у боях. Як пізніше писав Черчилль: «більше вбивств, більше злигоднів, більше руйнувань ніж передніше були принесені кораблями.»[4]

Протягом 1914—1915 років «Скорпіон» виконував завдання в акваторії Середземного моря, у лютому 1915 року Каннінгам зі своїм есмінцем залучався до підтримки висадки морського десанту на півострів Галліполі. За вмілі та рішучі дії в Дарданельській кампанії його підвищили у званні до командера та нагородили орденом «За видатні заслуги».

1916 пройшов у рутинному несенні служби в східному Середземномор'ї, ескорті конвоїв, що перевозили війська та вантажі в цій частині світу. Жодного разу конвої, які супроводжував Е.Каннінгам піддались атакам німецьких підводних човнів, як згодом писав сам офіцер: «Імунітет моїх конвоїв був можливо наслідком чистого талану».

21 січня 1918 року командер Е.Каннінгам звільнився з посади командира есмінця, здобувши собі репутацію першокласного морського вовка. У квітні 1918 за рекомендацією віце-адмірала Роджера Кіза Каннінгама призначили командувати есмінцем типу «Талісман» «Термагант», що діяв у Дуврському патрулі в Ла-Манші[2].

Міжвоєнний час[ред.ред. код]

Після завершення воєнних дій Першої світової на Середземному морі, з 1919 року командер Е.Каннінгам на чолі есмінця «Сіфайр» типу «S», взяв активну участь у бойових діях на Балтиці. Тогочасні Балтійські країни поринули в сум'яття громадянської війни: в Латвії до влади рвались комуністи, білогвардійці, різнорідні латиські націоналістичні рухи та партії, а також німці та поляки. За умовами Берестейського договору британський уряд визнавав Латвію, як незалежну державу, і тому відправив до цього регіону свою ескадру для підтримання порядку. Під час цієї експедиції Каннінгам довів свій високий професійний рівень офіцера флоту та продемонстрував відмінні дипломатичні якості[5]. Неодноразово командиру доводилось діяти у небезпечних та складних умовах цього збройного конфлікту, часто він керував своїм кораблем в умовах туману або поблизу мінних полів, уникаючи конфліктних ситуацій з німцями, що також змагались за контроль над Балтикою. Пізніше адмірал В.Кован висловлювався, що «командер Каннінгам раз за разом приймав бездоганні рішення, діяв проворно та сміливо й проявив себе, як Офіцер виключеної мужності та непогрішної рішучості»[6].

За успішне виконання бойових завдань Е.Каннінгама нагородили другою відзнакою до ордена «За видатні заслуги». 1920 він стає капітаном, а за два роки повернувся до Британії, де незабаром став командиром 6-ої флотилії есмінців. З 1923 командував 1-ою флотилією есмінців, а також військово-морськими базами. Наприкінці 1920-х офіцер закінчив курси перепідготовки старших офіцерів у Ширнессі та при Королівському коледжі оборонних наук.

У 1929 році Ендрю Браун Каннінгам одружився на Ноні Байтт (англ. Nona Byatt). Через рік він став командиром лінійного корабля «Родні».

У вересні 1932 року Е.Каннінгам став флаг-офіцером та особистим ад'ютантом короля[2]. У грудні 1933 він здобув звання контр-адмірала й продовжив службу на Середземному морі, інтенсивно займаючись бойовою підготовкою ввірених йому кораблів флоту. Флагманським кораблем у цей час у нього був легкий крейсер «Ковентрі». У липні 1936 року Каннінгам підвищений у віце-адмірали, а через рік призначений на посаду командувача ескадри лінійних крейсерів, ставши другим морським воєначальником на Середземноморському флоті. Флагманом його ескадри став лінійний крейсер «Худ». З вересня 1938 року Каннінгама обрали на посаду заступника начальника штабу Королівського ВМФ, хоча процедура офіційного призначення тривала аж до грудня 1939 року. Не виявляючи великого задоволення від штабної роботи на березі в штабі, однак, адмірал чесно виконував свої обов'язки. Більш того, коли Перший морський лорд адмірал сер Роджер Бекхауз протягом 6-ти місяців хворів, Е.Каннінгам добросовісно виконував його службові обов'язки та завоював велику шану та повагу з боку Адміральської ради флоту. 1939 за бездоганну військову службу віце-адмірал Е.Каннінгама удостоєний звання лицар-командор ордену Лазні, з цього часу до нього звертались сер Ендрю Каннінгам.

Друга світова війна[ред.ред. код]

1939—1940[ред.ред. код]

1 червня 1939 адмірал Ендрю Каннінгам призначений командувачем Середземноморського флоту Великої Британії, який до початку Другої світової війни за умовами англо-єгипетського договору базувався в Александрії, змінивши на цій посаді адмірала Д.Паунд та 6 червня 1939 року підняв свій прапор на лінійному кораблі «Ворспайт»[2].

У червні 1940 року після розгрому та капітуляції Франції, командувач британським флотом вступив у переговори з французьким адміралом Рене-Емілем Годфрі про демілітаризацію та подальше інтернування частини французької ескадри, що базувалась в Александрії. Завдяки дружнім стосункам між Каннінгамом та Годфрі вдалось уникнути кризи та великих жертв. За наказом Черчилля, Каннінгам мав за будь-яку ціну не допустити, щоб французькі бойові кораблі потрапили в руки нацистів. На фоні ситуації, що сталась у Мерс-ель-Кебір, французька ескадра з одного лінкора, чотирьох крейсерів, трьох есмінців та одного підводного човна[Прим. 2], не чинила опір і 3 липня, коли британські бойові кораблі оточили її в бухті Александрії, була інтернована без втрат з обох сторін.

Коли загроза з боку французького флоту була нейтралізована, Каннінгам зосередив свою увагу на боротьбі з італійським флотом, і тих ризиках, що створювали небезпеку операціям британських наземних сил у Північній Африці. Мальту, основну базу британського флоту у Середземномор'ї, довелося залишити, як занадто вразливу для атак італійської авіації. Італійський флот значно перевищував сили Каннінгама, позбавлені підтримки французького флоту. Існувала небезпека вторгнення італійців з Лівії й захоплення ними Александрії. Однак коли перший морський лорд Д. Паунд поцікавився можливістю виведення флоту із Середземного моря, адмірал висловив надію, що таке рішення не буде прийнято ніколи. Положення Середземноморського флоту полегшувало з'єднання «Н» адмірала Д. Сомервілля в Гібралтарі, що складалось з швидкохідних кораблів, спеціально створене для дій на різних напрямках, воно могло через кілька годин опинитися в центрі Середземного моря і підтримати Каннінгама. Британський флот в Александрії підтримував вплив Великої Британії на Середньому Сході.

Перші сутички між бойовими кораблями закінчувались, як правило, перемогою британських флотоводців та командирів, але міць Королівського італійського флоту не можна було недооцінювати. Головні ударні угруповання італійських ВМС в основному зосереджувались у великих морських портах та базах, проте потенційно вони були дуже небезпечні для англійських транспортних конвоїв та кораблів[7].

Докладніше: Бій біля Калабрії

7 липня 1940 року Каннінгам вийшов з Александрії з усім флотом[Прим. 3] майже до самих берегів Італії. Він прикривав 2 конвої, які повинні були вивезти необхідні вантажі з Мальти до Александрії. Численні атаки італійської авіації майже не завдали шкоди кораблям. Каннінгам знав, що сильна італійська ескадра прикриває конвой в Бенгазі, і зайняв позицію, щоб відрізати противника від Таранто. 9 липня 1940 року у бою біля Калабрії італійські кораблі[Прим. 4] отримали пошкодження і пішли, користуючись перевагою у швидкості. Каннінгам переслідував противника, а потім повернувся в Александрію, забезпечивши рух конвоїв. Цей бій встановив перевагу британського флоту. Вона була підтверджена 19 липня, коли легкий крейсер «Сідней» і 5 есмінців у бою з 2 італійськими легкими крейсерами потопили один з них.

Докладніше: Напад на Таранто

На початку листопада 1940 року в гавані Таранто італійці зосередили основний кістяк своїх бойових кораблів, зокрема 6 лінійних кораблів (5 з яких прибули на відновлення після боїв), семи важких та двох легких крейсерів та восьми есмінців[Прим. 5]. Британське адміралтейство відразу привернуло увагу Каннінгама на рідку вдачу та можливість провести зухвалий рейд з метою знищення або виведення з ладу цих кораблів. Так зародився план операції «Джадмент» — несподіваний рейд британської авіаносної групи на італійський порт Таранто. Для посилення ударного угруповання до авіаносця «Ігл» Каннінгаму додали новітній авіаносець «Іластріас» під командуванням адмірала Ламлі Лістера[Прим. 6].

Адмірал Ендрю Каннінгам на борту крейсера «Сіріус»

11 листопада о 21:00 перші перша хвиля торпедоносців «Сордфіш» з авіаносця «Іластріас» завдала удару по італійських бойових кораблях, що стояли на якірній стоянці в бухті Таранто, за годину друга хвиля завдала ще одного потужного удару з повітря. Атака завершилась повним успіхом англійців, італійський флот втратив половину свого бойового потенціалу в одну ніч. В результаті цього нападу, один італійський лінкор був потоплений («Конте ді Кавур»), а два інших були серйозно пошкоджені[Прим. 7]. Дотримання італійськими адміралами доктринального принципу «fleet in being»[en] зіграло з ними лихий жарт, їхня загроза Королівському британському флоту різко знизилась. Адмірал Каннінгам пізніше писав: «Таранто, в ніч з 11 на 12 листопада 1940, потрібно пам'ятати раз і назавжди, що Повітряні сили флоту має найнищівнішу зброю».

Британський авіаносець HMS «Арк Роял» під час битви біля мису Спартівенто під бомбардуванням італійської авіації. Фото з борту легкого крейсера «Шеффілд». 27 листопада 1940

Успіх британців був ретельнішим чином вивчений по той бік земної кулі, японські адмірали найприскіпливіше проаналізували усі аспекти атаки палубної авіації на капітальні кораблі, що стоять на якорі, та заклали їхні головні принципи при підготовці у грудні 1941 року нападу на Перл-Гарбор.

27 листопада 1940 року між потужними силами італійського флоту під командуванням адмірала І.Кампіоні[Прим. 8], які залишили Неаполь і Мессіну, висунувшись до мису Спартівенто, Сардинія з наміром перехопити мальтійські конвої та раптовим ударом завдати поразки британському флоту[Прим. 9] адмірала Е.Каннінгама, відбулася битва, яка згодом стала відома як бій біля мису Спартівенто, а з італійського боку — бій біля мису Теулада. Незважаючи на деяку перевагу в силах на початок битви, італійці не наважилися скористатися своєю перевагою та розгромити противника. Мав місце вогневий бій на великий відстані між основними ударними угрупованнями крейсерів. Італійський есмінець «Лансере» потрапив під залп з крейсера «Манчестер» і отримав серйозне пошкодження, його довелося відбуксирували до порту після битви. Британський важкий крейсер HMS «Бервік» був уражений одним 203-мм (8 дюймовим) снарядом, який влучив в башту «Y», спричинивши загибель семи чоловіків, поранення дев'ять осіб і підпаливши корабель, який погасили за годину. Через кілька хвилин крейсер отримав ще одне влучення від вогню італійців.

Таким чином, італійцям не вдалося досягти мети й встановити панування на морі. Вони втрачали все більше підводних човнів, від ударів морських і повітряних сил британців втратили 82 судна водотоннажністю близько 190 тисяч тонн. Як наслідок, до кінця 1940 року британський флот панував на Середземному морі. Щоб допомогти союзникові, Гітлер наказав перевести на Сицилію 150 пікіруючих бомбардувальників для атаки британських кораблів, особливо в Александрії і протоках між Сицилією і Африкою. Це створило перелом у війні на Середземному морі.

1941[ред.ред. код]

12 листопада 1940 року Верховне командування Вермахту видало директиву No. 18, за якою на січень планувалось масштабне вторгнення німецьких військ до Греції та Гібралтару. Однак, у грудні 1940 німецькі амбіції щодо військової операції проти британського флоту в Гібралтарі наштовхнулись на опір з боку іспанського каудильйо генерала Ф.Франко й плани довелося корегувати[9].

Гітлер віддав наказ зупинити перевезення британських експедиційних військ до Греції, а єдиною силою, що могла це зробити був італійський Королівський флот. Каннінгам писав: «Я особисто вважав, що італійці вряд-чи спробують зроблять що-небудь. Я побився об заклад на 10 шилінгів зі своїм начальником оперативного управління адміралом М.Пауером, що ми нічого не побачимо з боку противника.»[10]

Проте, під тиском Німеччини, італійський флот планував напад на британський флот на 28 березня 1941 року. Італійський командувач флотом адмірал Анджело Якіно мав намір провести раптову атаку британської крейсерської ескадри (командувач віце-адмірал сер Г. Прідгам-Вайпелль) та розгромити її. Завдяки радіоперехопленням повідомлень італійської «Енігми», командувач Середземноморського флоту мав інформацію про задуми супротивника, але не знав достеменно, де і як італійці планують атакувати. Для того, щоб ввести їхню розвідку в оману, адмірал Е.Каннінгам демонстративно був присутній на грі в гольф та вечірньої паті, де був присутній японський консул, а після заходу сонця швидко прибув на флагманський корабель «Ворспайт», який відразу відчалив з Александрійського рейду.

27 — 29 березня 1941 року відбулася битва між італійською ескадрою у складі нового лінкора «Вітторіо Венето», 8 крейсерів і 13 есмінців[Прим. 10] під прикриттям з повітря німецької та італійської винищувальної авіації берегового базування та британською ескадрою (3 лінкори, 4 крейсери, 1 авіаносець і 13 есмінців[Прим. 11]), яка значно перевершувала бойові можливості італійської ескадри. Британські кораблі мали радіолокаційні станції, що давало їм переваги у виявленні супротивника і веденні нічного бою. Передові крейсерські загони сторін зав'язали артилерійський бій, британські торпедоносці «Альбакор» з авіаносця HMS «Формідабл» та літаки наземного базування неодноразово атакувала італійські бойові кораблі. Під час однієї з таких атак отримав важке ушкодження флагманський корабель італійської ескадри — лінкор «Вітторіо Венето»[10].

Британські моряки на борту лінійного корабля «Ворспайт» спостерігають за прибуттям італійських лінійних кораблів типу «Літторіо» на Мальту. Вересень 1943

Після цього А.Якіно віддав наказ італійській ескадрі розпочати відхід до своїх баз, розуміючи, що без прикриття з повітря його кораблі стали уразливими. Однак, британці не зупинились, безперервні атаки авіації призвели до серйозного пошкодження італійського крейсера «Пола», на допомогу якому були вислані 2 крейсери і 2 есмінці. Неподалік від мису Матапан цей загін вночі раптово зустрівся з головними силами англійської ескадри. Користуючись радіолокаторами, британські лінкори зблизилися з важким крейсером. Під час зближення вони виявили загін супротивника і з короткої дистанції 3,5 км відкрили вогонь впритул з гармат головного калібру. Бій закінчився атаками британських есмінців. У результаті були потоплені усі 5 італійських кораблів[10].

Результати бою у Матапана істотно вплинули на перебіг воєнних дій у Північній Африці. Завдавши поразки італійському флоту, британський Середземноморський флот зміг забезпечити безпеку своїм морським комунікаціям та активізувати дії щодо зриву німецько-італійських перевезень до Африки. Вирішальну роль у здобутті перемоги відіграли англійська авіаносна авіація і застосування нового засобу виявлення — радіолокаторів.

Поразка в Таранто та нищівний розгром біля мису Матапан завдали катастрофічних наслідків по моральному духу італійського флоту. Втрата 5 кораблів і 2 400 італійських моряків у порівнянні із загибеллю трьох британських льотчиків — екіпажу одного торпедоносця з авіаносця «Іластріас» — ціна, яку італійський флот не міг перенести[11]. Е.Каннінгам хоча і програв свій спір, усе ж здобув одну з найяскравіших перемог в історії британського флоту[10].

Тим часом, ситуація в Північній Африці складалась вочевидь не на користь британців. Наступ Роммеля змусив британські війська поспіхом відступати аж до кордонів Єгипту. Щоб затримати просування танкових з'єднань німецько-італійського угруповання, британському флоту було вкрай необхідно перерізати його комунікації в морі. 16 квітня 4 британських есмінці з Мальти винищили італійський конвой (3 есмінці, 5 торгових суден). Це підтвердило думку Каннінгама, що ворожі судна необхідно знищувати в море. Однак Черчилль вимагав ізолювати Триполі і навіть використовувати лінкор «Бархем» як брандер. Каннінгам обмежився тим, що вивів у море весь флот і 21 квітня обстріляв Триполі, але особливого збитку противникові не завдав (був потоплений один транспорт). Щоб створити значну загрозу ворожим конвоям, британці підсилили оборонне прикриття Мальти та зосередили там легкий крейсер «Дідо» і 6 есмінців для дій на комунікаціях. Успішно діяли підводні човни, одна з яких, «Апхолдер» 24 травня потопила лайнер «Конте Россо».

6 квітня 1941 року німецькі війська вторглися до Греції. Вже за два тижні евакуація британських військ стала необхідністю. Через вибух транспорту з боєприпасами в день вторгнення був зруйнований порт Пірей. Довелося користуватися малими гаванями і тільки в темний час доби, щоб уникнути атак німецької авіації. Для евакуації союзних військ з континенту Каннінгам використовував усі доступні кораблі, крім з'єднання на Мальті. Вдалося вивезти 51 тисячу осіб. Після втрати Греції в скрутному становищі опинився Крит. Каннінгам готувався відбити спробу вторгнення. Крейсери і есмінці постійно патрулювали на північ від острова, для їхньої підтримки в море знаходилися важкі кораблі. Однак панування німецької авіації в повітрі не дозволяло використовувати для доставки підкріплень бухту Суда.

20 травня 1941 року після бомбардування на Крит був висаджений німецький повітряний десант. Спроба висадити десант з моря не вдалася, бо 21-22 травня британці винищили в морі конвой з військами. В ході підтримки, а потім і евакуації військ з Криту Середземноморський флот зазнав великих втрат від ударів німецької авіації. Уцілілі кораблі прибули до Александрії, майже витративши боєприпаси і паливо. Вивезли 18 тисяч осіб з 30 тисяч союзних військ, що були на острові до початку німецького вторгнення. 3 крейсери та 6 есмінців було втрачене, 15 бойових кораблів отримали пошкодження, зокрема важкий крейсер «Йорк», підірваний італійськими бойовими плавцями 10-ї флотилії MAS на моторних човнах типу «MT» у бухті Суда, вже ніколи не повернувся до строю[Прим. 12][12]. На 1 червня міць британського флоту у східному Середземномор'ї обмежувалась двома лінійними кораблями та трьома крейсерами проти чотирьох лінкорів і 11 крейсерів італійського флоту[13]. Каннінгам в донесенні відзначав героїчні дії змучених екіпажів і писав: «Але те, що вони витримали, є найкращим показником їхніх заслуг». Мальту могла спіткати доля Криту.

Вибух лінійного корабля «Барем». 25 листопада 1941

Однак німецька авіація була перекинута для підготовки вторгнення в СРСР, а італійці не наважились завадити британському флоту проводити конвої на Мальту і в Александрію. Авіаносці почали поставки винищувачів, які зміцнили оборону острова. Згодом, союзні літаки і підводні човни усе успішніше та результативніше діяли на італійських комунікаціях.

Однак незабаром становище погіршилося. З вересня до кінця року через Гібралтар пройшли на Середземне море 26 німецьких підводних човнів. Однією з перших їхніх жертв став «Арк Ройял»; торпедований U-81 авіаносець затонув під час доставки літаків на Мальту. 25 листопада німецький підводний човен U-331 північніше Сіді-Баррані потопив лінкор «Барем», були потоплені або пошкоджені інші кораблі.

19 грудня 1941 року італійські бойові плавці підірвали в гавані Александрії обидва англійських лінкори. Незабаром на Сицилію повернулись німецькі бомбардувальники. Всі ці проблеми, а також вступ у війну Японії знову поставили на порядок денний питання про відхід британців зі східного басейну Середземного моря.

1942[ред.ред. код]

1942 рік почався для британського Середземноморського флоту у надзвичайно складній обстановці, однак його командувач адмірал Е.Каннінгам продовжував виконувати свій обов'язок, незважаючи на труднощі. Його основними завданнями стали доставка постачання для Мальти і сил Західної пустелі й порушення ворожих комунікацій з Африкою. Але у адмірала не було достатньо сил для вирішення всіх завдань.

Адмірал Е.Каннінгам виступає перед учасниками висадки в Північній Африці. 23 грудня 1942

У січні італійський флот провів в Африку 2 конвої, і Роммель отримав можливість перейти в наступ, відтісняючи британські війська до кордону Єгипту. Втрата аеродромів в Кіренаїці ускладнила забезпечення доставки конвоїв на Мальту. Італійці провели під прикриттям лінкорів конвой до Триполі. Каннінгаму не було з чим вийти в море, як то бувало раніше. У березні адмірал все ж вирішив перешкодити ворогові доставити підкріплення в Африку і послав 3 легких крейсери і 10 есмінців контр-адмірала Ф.Віана, але південніше острова Крит флагманський крейсер «Найад» потопив підводний човен U-565, інші кораблі піддалися атаці авіації, а британські Повітряні сили не змогли перешкодити руху конвою.

1 квітня 1942 року Ендрю Каннінгам спустив прапор командувача флотом на Середземному морі і вирушив до Англії. Йому після майже трьох років боїв належало очолити військово-морську місію до США. Адмірал у Вашингтоні був присутній на нарадах начальників штабів з планування бойових дій. Потім його призначили заступником Ейзенхауера в проведенні операції «Торч». План операції передбачав висадку англійських військ в Алжирі і Орані (Середземне море) і американських — в Касабланці, на узбережжі Марокко. Каннінгам зі своїм штабом розташувався всередині скелі Гібралтару.

Адмірал Е.Каннінгам на борту лінійному кораблі «Ворспайт» в бухті Мальти. 1943

Завдяки організаторській діяльності його штабу висадка союзників пройшла успішно, а переговори Ейзенхауера і Каннінгама з адміралом Ф.Дарланом[en] дозволили припинити опір вішистського військ.

1943[ред.ред. код]

21 січня 1943 року Ендрю Браун Каннінгам за бездоганну службу у Королівському флоті Його Величності удостоєний вищого військово-морського звання адмірал флоту[14].

20 лютого 1943 року адмірала Каннінгама знову призначили командувачем Середземноморського флоту. Підтримуючи наступ 8-ї армії в Тунісі, його крейсери і есмінці у взаємодії з повітряними силами не допускали ворожі підкріплення в Африку. Коли ж британські війська 7 травня оволоділи Тунісом і Бізертою, адмірал віддав наказ: «Топити, палити, нищити. Не повпускати нікого».[15]

7 квітня 1943 року Об'єднаний комітет начальників штабів затвердив задум висадки в Сицилії 8-ї британської та 7-ї американської армій, які підтримували кораблі відповідних флотів; загальне командування на морі здійснював адмірал Е. Каннінгам. За його пропозицією попередньо було опановано острівець Пантеллерія. Операція «Хаскі» була призначена на 10 липня. 20 травня адмірал Каннінгам познайомив з планом операції підлеглих йому британських і американських морських командирів. В операції взяли участь 2 590 військових кораблів і десантних суден. Під час переходу до районів висадки морського десанту все британські й американські кораблі перебували під командуванням Каннінгама, а потім переходили у підпорядкування командирів десантних з'єднань і частин.

Адмірал флоту Е. Каннінгам на Ялтинській конференції стоїть позаду В.Черччиля, Ф.Рузвельта та Й.Сталіна. Лютий 1945

4 липня Каннінгам віддав наказ про початок проведення операції «Хаскі» в ніч на 9 липня. За добу до її початку Ейхенхауер з Каннінгамом і штабом попрямували на Мальту, звідкіля влаштували керівництво діями флоту. Через погану погоду противник не очікував висадки. На ділянках висадки морського десанту британців опір з боку італійців виявився слабким, і до вечора 10 липня британські війська закріпилися на березі, захопили Сиракузи, а 13 липня Аугусту — незабаром обидва порти вже приймали судна союзників. Американці ж зустріли більший опір, проте 22 липня захопили Палермо і попрямували на Мессіну. В умовах активності німецької авіації і підводних човнів Каннінгам відзначав, що «тривале перебування на якорі такої великої кількості кораблів поблизу ворожого берега при настільки малих втратах межує з дивом». Коли противник чинив шалений опір наступаючим до Катанії британським військам, адмірал викликав з Мальти лінкор «Ворспайт», який вогнем гармат головного калібру підтримав наступ. Флотоводець був готовий висадити десант у тил противника, але Монтгомері двічі відмовлявся від цього і волів наступати далеко від моря. В результаті супротивника не розгромили, а попросту витіснили з Сицилії.

21 липня, за результатами успішного проведення вторгнення на Сицилію, Об'єднаний комітет начальників штабів союзників прийняв рішення, що наступний десант буде в Італії, в Салерно, на південь від Неаполя, тоді як 8-ма армія Монтгомері мала форсувати Мессинську протоку. До початку вересня було завершено зосередження військ і суден. Адміралтейство турбувало, чи вистачить у Каннінгама сил, щоб забезпечити війська у Салерно. 1 вересня адмірал призначив днем висадки 9 вересня, а 3 вересня, не зустрічаючи опору, армія Монтгомері форсувала Мессинську протоку і почала просування вглиб території Італії до Неаполя.

8 вересня 1943 року було оголошено про беззастережну капітуляцію Італійського королівства союзникам на основі підписаного 3 числа у невеличкому італійському селищі Кассіблі (Сиракуза, Сицилія) перемир'я. Каннінгам віддав розпорядження кораблям італійського флоту вийти зі Спеції на південь по певному маршруту. 9 вересня 3 лінкори, 6 крейсерів і есмінці виступили[Прим. 13], але затримка адмірала Карло Бергаміні дозволила німецькій авіації атакувати і потопити радіокерованими протикорабельними ракетами Fritz X, запущеними німецькими бомбардувальниками Do 217 лінкор «Рома». Решта італійського флоту була зустрінута і супроводжена на Мальту британськими кораблями, котрі послав Каннінгам. Туди ж відконвоювали і флот з Таранто.

Прем'єр-міністр Великої Британії В. Черччиль зі своїми начальниками штабів на Даунінг-стріт, 10. Сидять, зліва направо: маршал Королівських ПС Ч. Портал, фельдмаршал А. Брук, В.Черччиль, адмірал флоту Е. Каннінгам; стоять: генерал-майор Л.Голліс та генерал Г. Ісмей (праворуч). 7 травня 1945

Адмірал доповідав Британському адміралтейству: «Щасливий повідомити Їх лордства, що італійський лінійний флот тепер стоїть під прицілом гармат фортеці Мальта»[16]. Не гаючи часу, британські кораблі зайняли Таранто, потім Бріндізі й інші порти, необхідні для постачання військ в Італії та подальших дій на комунікаціях. 9 вересня висадка біля Салерно пройшла успішно, але далі війська зустріли наполегливий опір німецького вермахту. За запитом адмірала Г.Г'юїтта Каннінгам направив з Мальти лінійні кораблі, які вогнем допомагали розширити плацдарм американським військам. Завдяки артобстрілу спроба німецького контрудару була зірвана.

У жовтні 1943 року, адмірал флоту Е.Каннінгам призначений першим морським лордом Британського адміралтейства та начальником військово-морського штабу Об'єднаного королівства, невдовзі після смерті адмірала сера Д.Паунда. На своє місце — командувачем Середземноморського флоту — він запропонував однофамільця адмірала Дж. Каннінгама.

1944—1945[ред.ред. код]

В новій посаді Е.Каннінгам, як член Комітету начальників штабів, ніс повну відповідальність за застосування усього британського Королівського флоту на усіх театрах війни; за стратегічне планування операцій флоту та брав участь у багатьох міжнародних конференціях у Каїрі, Тегерані, Ялті та Потсдамі.

Портрет адмірала Е.Каннінгама.1943

9 січня 1945 року Каннінгам став лицарем ордену Будяка[17], а у серпні того ж року отримав титул барон Каннінгам Гіндгоупський. По завершенні Другої світової війни, адмірал збирався у відставку, але залишився ще на час переведення флоту на мирні рейки. Після виборів 1945 року та призначенням К.Еттлі прем'єр-міністром Великої Британії, на плечі Е.Каннінгама покладались питання значного скорочення ВМС, зменшення бюджету на військові видатки й поступова трансформація особового складу Королівського флоту в життя без війни. Як він сам особисто з часом висловлювався, Ми дуже скоро з'ясували, наскільки простіше було вести війну, ніж реорганізуватися на мирний час.

Звільнення[ред.ред. код]

У січні 1946 року барон Е.Каннінгам удостоєний титулу віконт. Наприкінці травня того ж року, він пішов у відставку з посади першого морського лорда й оселився разом з дружиною в невеличкому містечку Бішопз Волтем (англ. Bishop's Waltham) у Гемпширі. 2 червня 1953 року відставний адмірал флоту був удостоєний честі стати лордом-розпорядником коронації Єлизавети II.

Через 10 років, 12 червня 1963 року Ендрю Браун Каннінгам помер в Лондоні у віці 80 років та був похований у морі поблизу Портсмута.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Alanbrooke, Field Marshal Lord (2001). Danchev, Alex and Todman, Daniel. ed. War Diaries 1939—1945. Phoenix Press. ISBN 1-84212-526-5.
  • Agar-Hamilton, J.A.I. (1952). Crisis In The Desert May-July 1942. Cape Town: Oxford University Press.
  • Ammentorp, Steen. «Generals of World War II».
  • Houterman, Hans; Koppes, Jeroen. «World War II unit histories and officers».
  • Mackenzie, Compton (1951). Eastern Epic. Chatto & Windus, London.
  • Mead, Richard (2007). Churchill's Lions: A biographical guide to the key British generals of World War II. Stroud (UK): Spellmount. ISBN 978-1-86227-431-0.
  • Simpson, Michael (2004). A Life of Admiral of the Fleet Andrew Cunningham: A Twentieth-century Naval Leader. Routledge. ISBN 0-7146-5197-4.
  • Slim, Field Marshal Viscount (1972) [1956]. Defeat into Victory. London: Cassell. ISBN 0-304-29114-5.
  • Warner, Philip (1991). Keegan, John. ed. Churchill's Generals. London: Cassell Military. ISBN 0-304-36712-5.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела
  1. Simpson, Michael (September 2004; online edition, January 2008). Cunningham, Andrew Browne, Viscount Cunningham of Hyndhope (1883–1963). Oxford Dictionary of National Biography. Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/32665. Архів оригіналу за 2012-03-22. Процитовано 20 May 2010. 
  2. а б в г д Biography: Andrew Cunningham
  3. Ward-McQuaid, John. «HMS Scorpion 1910-2-19». clydesite.co.UK.
  4. Tuchman, Barbara (1962). The Guns of August. Constable. ISBN 0-333-69880-0. р.154
  5. Biography of Admiral Sir Walter Cowan
  6. Simpson, Michael, Chap 3, Cowans Protege, p.17–18
  7. Taranto 1940
  8. за іншими даними 16
  9. Keitel, Wilhelm (1979). «Prelude to the Attack on Russia, 1940—1941». In Görlitz, Walter. In the Service of the Reich. transl David Irving. New York: Stein & Day.
  10. а б в г Battle of Cape Matapan 1941
  11. Battle of Cape Matapan: World War II Italian Naval Massacre
  12. Churchill, Winston (1949). The Second World War. Vol. 2, Their Finest Hour. Houghton Mifflin. p. 229.
  13. Pack, S.W.C. (1973). The Battle for Crete. Annapolis, MD: Naval Institute Press. ISBN 0-87021-810-7.
  14. Biography of Admiral of the Fleet Sir Andrew Browne Cunningham
  15. Admiral of the Fleet Viscount Cunningham of Hyndhope 1883—1963
  16. Churchill, Winston. The Second World War Volume III. Penguin paperback. ISBN 0-14-144174-7. p.102
  17. The Edinburgh Gazette Publication date:9 January 1945
Виноски
  1. До складу угруповання переслідування входили: 3 лінійні крейсери «Інфлексібл», «Індефатігабл» і «Індомітебл», 4 панцерні крейсери: «Діфенс», «Блек Прінс», «Ворріор», «Герцог Единбурзький», 4 легкі крейсери: «Чатем», «Глостер», «Дублін» та «Веймут», 14 есмінців: «Скорпіон», «Бігл», «Бульдог», «Грассгоппер», «Гарпі», «Волверін» та інші.
  2. Французька ескадра в Александрії складалась з: 1 лінійного корабля «Лоррейн», 3 важких крейсери: «Дюкен», «Турвіль», «Сюффрен», 1 легкого крейсера «Дюге-Труен», 3 есмінців: «Баск», «Форбен», «Фортуна» та підводного човна «Арго».
  3. Середземноморський флот Е.Каннінгама, що брав участь у бою біля Калабрії: 3 лінкори: HMS «Малайя», «Ройал Соверін» та «Воспайт»; 1 авіаносець: «Ігл»; 5 крейсерів: «Глостер», «Ліверпуль», «Нептун», «Оріон», HMAS «Сідней» і 16 есмінців: «Дейнті», «Дікой», «Дефенде», «Хейсті», «Херевард», HMS «Хіроу», HMS «Хостайл», «Гіперіон», «Айлекс», «Джейнес», «Джуно», «Мохок», «Нубіан», HMAS «Стюарт», HMAS «Вампайр», HMAS «Вояджер»
  4. Італійський флот у битві біля Калабрії: 2 лінкори: «Конте ді Кавур», «Джуліо Чезаре», 6 важких крейсерів: «Зара», «Фіуме», «Горіція», «Пола», «Больцано»,«Тренто», 8 легких крейсерів: «Альберто да Барбіано», «Альберто да Гуісано», «Джузеппе Гарібальді» «Єудженіо ді Савойя», «Емануеле д’Аоста», «Муціо Аттендоло», «Раймунд Монтекукколі», «Дюк дельї Абруцці» та 26[8] есмінців; серед тих, що брали участь у битві: «Вітторіо Альфьєрі», «Артилері», «Берсальєрі», «Леоне Панкальдо», «Дардо», «Фреціа», «Саетта», «Страле», «Лансере», «Антоніо Пігафетта», «Ніколо Зено», «Ніколосо да Рекко», «Емануеле Пессаньо», «Антоніотто Узодімаре», «Каміція Нера», «Ав'єрі», «Дженьері», «Кораз'єрі», «Альфредо Оріані», «Джозуе Кардуччі» та інші.
  5. 6 лінкорів «Літторіо», «Вітторіо Венето», «Конте ді Кавур», «Джуліо Чезаре», «Кайо Дуйліо» та «Андреа Доріа»; 7 важких крейсерів «Зара», «Фіуме», «Горіція», «Пола», «Больцано», «Тренто», «Трієсте»; 2 легких крейсери «Дюк дельї Абруцці», «Джузеппе Гарібальді».
  6. У рейді на Таранто брали участь: 1 авіаносець HMS «Іластріас», 2 важких крейсери «Бервік» і «Йорк»; 2 легких крейсери «Глостер» і «Глазго», 4 есмінці «Гіперіон», «Айлекс», «Хейсті» і «Хавлок»
  7. 1 лінкор знищений «Конте ді Кавур», 2 — пошкоджені «Літторіо», «Кайо Дуйліо»
  8. Італійський флот включав: 2 лінкори: «Вітторіо Венето», «Джуліо Чезаре», 6 важких крейсерів: «Больцано», «Фіуме», «Горіція», «Пола», «Трієсте», «Тренто», 14 есмінців: «Альпіно», «Аскарі», «Берсальєрі», «Карабінері», «Лансере», «Фузілере», «Гренатьєрі», «Дардо», «Фреціа», «Саетта», «Альфредо Оріані», «Вітторіо Альфьєрі», «Джозуе Кардуччі», «Віченцо Джоберті»
  9. З боку британського флоту в битві брали участь: авіаносець «Арк Роял», лінкор HMS «Раміліз», лінійний крейсер «Рінаун», важкий крейсер «Бервік», 5 легких крейсерів: «Ньюкасл», «Діспатч», «Манчестер», «Шеффілд» і «Саутгемптон», крейсер ППО «Ковентрі», 14 есмінців: «Енкаунтер», «Фокнор», «Файрдрейк», «Форестер», «Фьюрі», «Галант», «Грейхаунд», «Гріфін», «Дункан», «Кельвін», «Вішарт», «Хотспар», «Ягуар» і «Херевард»; 4 корвети: «Піоні», «Салвіа», «Глоксініа», «Гайоцинт», а також транспорти: Clan Forbes, Clan Fraser і New Zealand Star
  10. Італійська ескадра в битві біля Матапану: 1 лінкор: «Вітторіо Венето», 6 важких крейсерів: «Зара», «Фіуме», «Больцано», «Пола», «Тренто», «Трієсте», 2 легких крейсери: «Джузеппе Гарібальді», «Дюк дельї Абруцці» та 13 есмінців: «Альпіно», «Берсальєрі», «Фузілере», «Гренатьєрі», «Емануеле Пессаньо», «Ніколосо да Рекко», «Аскарі», «Карабінері», «Коразієрі», «Вітторіо Альфьєрі», «Джозуе Кардуччі», «Віченцо Джоберті», «Альфредо Оріані».
  11. Британська ескадра Е.Каннінгама в битві біля Матапану: 1 авіаносець: HMS «Формідабл»; 3 лінкори: HMS «Барем», «Веліант» та «Воспайт»; 7 крейсерів: «Аякс», «Бонавентуре», «Глостер», «Калькутта», «Карлайль», HMAS «Перт», «Оріон» і 17 есмінців: «Грейхаунд», «Гріфін», «Джейнес», «Джервіс», «Хавок», «Хейсті», «Херевард», HMAS «Стюарт», HMAS «Вампайр», «Айлекс», «Хотспар», «Джуно», «Дікой», «Дефенде», «Мохок», «Нубіан» і «Ягуар»
  12. В боях за Крит британці втратили: 3 крейсери «Глостер», «Фіджі» та «Калькутта» і 6 есмінців: «Грейхаунд», «Кашмір», «Джуно», «Келлі», «Імпіріал», «Геревард».
  13. Італійський флот, який здійснював перехід на Мальту: 3 лінкори: «Рома», «Вітторіо Венето», «Італія», 6 крейсерів: «Єудженіо ді Савойя», «Раймунд Монтекукколі», «Емануеле д’Аоста», «Дюк дельї Абруцці», «Джузеппе Гарібальді», «Аттіло Регул», 8 есмінців «Фузілере», «Мітральере», «Карабінері», «Велите», «Легіонаро», «Альфредо Оріані», «Артилері» та «Грецале».


Командування військовими формуваннями (установами)
Великої Британії
Попередник:
віце-адмірал
Джофрі Блейк
Командувач ескадри лінійних крейсерів
3 липня 1937 — 23 липня 1938
Наступник:
віце-адмірал
Джофрі Лейтон
Попередник:
віце-адмірал
Вільям Мілбурн Джеймс
Заступник начальника штабу ВМФ
жовтень 1938 — травень 1939
Наступник:
віце-адмірал
Томас Спенсер Філліпс
Попередник:
адмірал
Дадлі Паунд
Командувач Середземноморським флотом
1 червня 1939 — березень 1942
Наступник:
адмірал
Генрі Гарвуд
Попередник:
адмірал
Генрі Гарвуд
Командувач Середземноморським флотом
1 листопада 1942 — 15 жовтня 1943
Наступник:
адмірал
Джон Генрі Каннінгам
Попередник:
адмірал флоту
Дадлі Паунд
Перший морський лорд
15 жовтня 1943 — 26 травня 1946
Наступник:
адмірал флоту
Джон Генрі Каннінгам