Енеїда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Енеї́да (лат. Aenēis, походить від род. відмінка лат. Aenēidos) — епічний твір латинською мовою, автором якого є Вергілій. Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга. Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців.

Енеїда
VirgilAeneidVI.jpg
Жан-Жозеф Тейясон. Вергілій читає Енеїду Августу та Октавії. 1787
Оригінал Aenēis
Жанр героїчна поема
Автор Вергілій
Мова латинська мова
Написаний між 29 та 19 рр. до н.е.
Виданий I століття до н. е.
Переклад І.М.Стешенко (частково)
М.Білик
М.Зеров

Робота над «Енеї́дою» зайняла ціле десятиріччя (29 — 19рр. до н. е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити «Енеї́ду» він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія «Енеї́ду» нашвидкуруч дописали інші поети та письменники.

Композиція та зміст:

Поема складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чітко поділяється на 2 частини, кожна з яких уміщує по 6 книг: 1-6 книги — це розповідь про мандри Енея(схожі на мандри Одіссея); 7-12 книги — опис битв у Італії (це наче римська Іліада).

У першій книзі йдеться про те, що Енеєві у мандрах заважала Юнона( як Одісееві Посейдон), яка дуже не любила троянців, бо, по-перше, пам'ятала принизливий для неї присуд троянця Паріса( яблуко розбрату), по-друге дуже любила Карфаген і знала , що його зруйнують нащадки троянців (римляни):' « ... За все це горіла / Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило, / Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний / Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі / Роки ще, ще долею гнані, вони десь морями блукали. / Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити....''[1]» Буря прибила троянські кораблі до берегів Карфагена, де правила вдовиця Дідона, якій Еней розповів про загибель Трої, та свої мандри. Вона палко закохалася в Енея, а любов у її серці запалив Енеїв брат, бог кохання Амур (вони були синами Венери, хоч, від різних батьків). На прохання матері Амур перевтілився в Енеєвого сина Юла (Асканія). І коли розчулена Дідона пригорнула його до своїх грудей, Амур улив до її серця вогонь кохання. І хоча Еней теж покохав Дідону, доля веліла йому покинути нещасну, щоб виконати свою історичну місію — досягти берегів Італії, заснувати Римську державу, яка колись «віддячить» карфагенянам за гостинність, зробивши з Карфагеном те саме, що греки зробили з Троєю. Невтішна, покинута коханим Дідона кинулася в полум'я.

На Сицилії Еней вшанував пам'ять свого батька Анхіза поминальними іграми. Потрапивши нарешті до Італії, він за допомогою Сивілли спустився до Аїду, зустрівся з тінню свого батька Анхіза. Тінь Анхіза віщує Енеєві славну долю його нащадків, і саме в цих рядках втілена авторська к о н ц е п ц і я. Анхіз « передбачив», що римляни не досягнуть висот еллінів та інших народів у скульптурі, ораторському мистецтві чи астрономії: «... Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді, / З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії, / Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе / Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання…» Але нехай Еней і його нащадники цим не переймаються, оскільки головне "римське мистецтво" полягатиме в тому , щоб " правити світом ..., у мирі тримати народи..., милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих"'''[2]

У Лації цар Латин гостинно зустрів Енея й пообіцяв віддати за нього свою доньку Лавінію. Проте в неї вже був жених — Турн, головний герой рутулів, який пішов на Енея війною. По допомогу Еней поїхав до сусіднього володаря Евандра (туди де згодом постав Рим). Там він отримав дарунок Венери й Вулкана- бойовий обладунок, зокрема знаменитий щит, на якому було зображено майбутню історію Риму. Якщо на щиті Ахілла зображено Всесвіт, то на щиті Енея — Рим як центр світу.

У відсутність ватажка Турн почав перемагати троянців, і хоча Еней, повернувшись, відбив рутулів, Турн убив його друга Палланта, сина того самого Евандра, до якого герой звертався по допомогу Наступило перемир'я, описані подвиги амазонки Камілли. І, нарешті, в кінці поеми відбувся двобій ватажків, де Еней помстився за Палланта і вбив Турна.

«Енеї́да» дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків «Іліади» й «Одіссеї»(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера.

Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.

Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки «Енеїда» підкреслено зорієнтована на «Одіссею» й «Іліаду». Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання — схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи «Енеїду» з «Іліадою». І там, і там війна починається через жінок — відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в «Іліаді»: вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий «каталог кораблів» у «Іліаді» перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів (Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль «божественної волі», втручання небожителів у справи смертних. Як в «Одіссеї» Посейдон, так в «Енеїді» Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити.

У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між «Іліадою» та «Енеїдою» існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя — основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, — обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.

Переробки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ... За все це горіла / Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило, / Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний / Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі / Роки ще, ще долею гнані, вони десь морями блукали. / Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити....''
  2. ... Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді, / З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії, / Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе / Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання…" Але нехай Еней і його нащадники цим не переймаються, оскільки головне "римське мистецтво" полягатиме в тому , щоб " правити світом ..., у мирі тримати народи..., милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих"'''

Джерела та література[ред.ред. код]

« Антична література» — Юрій Іванович Ковбасенко (2011 р.)