Ентоні Даунс
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (травень 2019) |
| Ентоні Даунс | |
|---|---|
| Anthony Downs | |
| Ім'я при народженні | англ. James Anthony Downs[1] |
| Народився |
21 листопада 1930 Еванстон (Іллінойс) |
| Помер |
2 жовтня 2021 (90 років) Бетесда (Меріленд) |
| Місце проживання | Вашингтон |
| Країна |
 США |
| Національність | американець |
| Діяльність | економіст, політолог, філософ |
| Alma mater | Карлтонський коледж, Стенфордський університет |
| Галузь | економіка, політологія |
| Заклад | Департамент житлового будівництва і міського розвитку США (англ. Department of Housing and Urban Development), Білий дім, IBM та JCPenney. |
| Науковий ступінь | кандидат наук з економіки |
| Науковий керівник | Чиказького університету, RAND,Брукінгського інституту |
| Вчителі | Кеннет Ерроу[2] |
| Членство | Американська академія мистецтв і наук |
Ентоні Даунс (англ. Anthony Downs, 21 листопада 1930, м. Еванстон) — Визнаний у всьому світі американський вчений, який вніс значний внесок у розвиток економіки та політології. Він є експертом у галузі державної політики та державного управління, зосереджуючись на дослідженні проблем автомобільних заторів. Його дослідження зосереджені на застосуванні економічних моделей для вивчення ієрархічної структури бюрократії, для якої характерні "джерела влади" та "бюрократична негнучкість".
Зокрема, Ентоні Даунс є одним з основоположників теорії раціонального вибору, яка вивчає процеси прийняття рішень людьми, які вибирають найбільш ефективний варіант серед доступних альтернатив. Він вивчав, які фактори впливають на процеси прийняття рішень людьми, включаючи політичні та економічні чинники.
Важливим напрямком досліджень Ентоні Даунса є аналіз проблем транспорту, зокрема автомобільних заторів. Він вивчав причини заторів та шляхи їх подолання, запропонувавши ряд рішень, які були успішно впроваджені в практику.
Освіта[ред. | ред. код]
У 1952 році Ентоні Даунс отримав диплом бакалавра у галузі міжнародних відносин і політичної теорії в Карлтонському коледжі. А у 1956 році закінчив Стенфордський університет, здобувши ступінь магістра і науковий ступінь кандидата наук з економіки.
Кар'єра[ред. | ред. код]
В 1952—1962 рр. викладав на факультеті економіки і політології Чиказького університету. В 1963—1965 рр. був економічним консультантом RAND (англ. Research ANd Development). З 1959 р. по 1977 р. Ентоні Даунс працював в Корпорації досліджень нерухомості (англ. Real Estate Research Corporation), причому протягом чотирьох років займав посаду голови ради директорів. Даунс був консультантом в найбільших корпораціях і державних установах США. Він працював в Департаменті житлового будівництва і міського розвитку США (англ. Department of Housing and Urban Development або скорочено англ. HUD), Білому домі, IBM та JCPenney. У 1967 році президент Ліндон Джонсон включив Даунса до Національної комісії з міських проблем, а в 1989 році Джек Кемп, секретар Департаменту житлового будівництва і міського розвитку США, призначив його в Консультативну комісію з регуляторних бар'єрів для доступного житла. Він є довіреною особою Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення (англ. National Association for the Advancement of Colored People або скорочено англ. NAACP). З 1997 року Даунс — науковий співробітник Брукінгського інституту у Вашингтоні. З червня 2004 року по березень 2005 року він був запрошеним співробітником Інституту державної політики Каліфорнії (англ. Public Policy Institute of California) в Сан-Франциско.
Досягнення[ред. | ред. код]
Ентоні Даунс є автором і співавтором 24 книг, близько 500 статей і понад 1000 доповідей. Він бере участь в більш ніж 100 організаціях і продовжує читати лекції з економіки та політики в сфері житлового будівництва і міського розвитку; розробив уявлення про розмежування державної політики і політики приватності. На Заході особливої популярності набула розроблена Ентоні Даунсом і вдосконалена Вільямом Рікером та Пітером Ордешуком гіпотеза про раціональний вибір, яка ґрунтується на твердженні, що раціональний виборець бере участь у виборах, виконуючи свій громадянський обов'язок, то він, зрозуміло, у кращому чи навіть найгіршому випадку повинен мати певний зиск від подібної участі, бачити, яким чином його електоральна поведінка вплинула на результати голосування. Але насправді враховуючи ту обставину, що у виборах беруть участь дуже багато людей, виборців, вплив його рішення на кінцевий результат голосування є не тільки незначним, але й часто навіть непомітним. Рольф Швері вказував, що з точки зору особистого інтересу, електоральна поведінка є нераціональною. Цей феномен отримав назву «парадокс голосування». Теорія «раціонального вибору» дала нові можливості пізнання специфіки політичних процесів, кардинально подолала обмеженість структурного функціоналізму і біхевіоризму. Політичний процес у теорії «раціонального вибору» найчастіше описується у вигляді «суспільного вибору», або певного набору так званих сценаріїв «теорії гри» («теорії ігор» у політичній науці Гордона Таллока).
Модель Хотеллінга-Даунса[ред. | ред. код]
У 1957 році Ентоні Даунс припустив, що кандидати формують політику для того, щоб виграти вибори, а не виграють вибори для того, щоб формулювати політику, і на основі цього побудував базову модель політичної конкуренції. Її передумовами є наявність двох кандидатів у1 і у2, які вибирають позиції в одновимірному політичному просторі R ⊂ S з метою перемоги на виборах, а також «чесних» виборців vі ∈ S, і= 1,..,N, які голосують за найбільш близьку програму (для спрощення будемо вважати, що їхня кількість непарна). Останнє означає, що функція виграшу кожного виборця Uі(vі) задовольняє умову: для будь-яких у1<у2<vі і vі<у2<у1
Uі(vі)>Uі(у2)>Uі(у1)
Слід зауважити, що Даунс фактично перевів у площину політичної конкуренції модель лінійного міста Гарольда Хотеллінга, відмінність полягає в інтерпретації: замість просторової диференціації товару ми спостерігаємо диференціацію платформ в заданому політичному просторі. Зокрема, Даунс в якості альтернативи розглядав ставку оподаткування і, як наслідок, обсяг фінансування суспільних благ. Виборці з більш високим доходом віддадуть перевагу більш низькій ставці, і навпаки. Модель Даунса призводить до простого, хоча і не дуже логічного з точки зору здорового глузду, результату. Якщо виборці впорядковані v1 ≤ … ≤ vN, то при будь-якому парному виборі перемагає кандидат, який вибрав позицію медіанного виборця:
у1*=у2*= v(N+1)/2
У той же час на практиці цього не відбувається. Спробуємо вказати основні причини розбіжностей:
- Підтримка кандидатом певної ідеології. Незважаючи на те, що ми припускали стратегічну поведінку кандидатів, можуть існувати і кандидати, які стоять на певних позиціях і намагаються пройти у владу, чесно їх вказуючи.
- Двохетапні вибори. Цю ситуацію можна спостерігати, зокрема, на американських виборах президента. Спочатку кандидат бореться за висунення від партії і тільки потім за перемогу.
- «Байдужість» і «відчуження» — неучасть у голосуванні частини виборців.
- Багатовимірна шкала переваг, при якій наявність рівноваги стає практично неймовірною подією.
Список основних праць[ред. | ред. код]
- Економічна теорія демократії (An Economic Theory of Democracy, 1957);
- Всередині бюрократії (Inside Bureaucracy, 1967);
- Міські проблеми та перспективи (Urban Problems and Prospects, 1970);
- Відкриття передмістя: міська стратегія для Америки (Opening up the suburbs: an urban strategy for america, 1973);
- Федеральні житлові субсидії: як вони працюють? (Federal housing subsidies: how are they working?, 1973);
- Квартали та містобудування (Neighborhoods and urban development, 1981);
- Оренда житла в 1980-х роках (Rental housing in the 1980s, 1983);
- Все ще застряг в дорожньому русі (Still stuck in traffic, 1992);
- Нові погляди столичної Америки (New visions for metropolitan america, 1994);
- Міські справи та міська політика (Urban affairs and urban policy, 1998);
- Політична теорія та громадський вибір (Political theory and public choice, 1998);
- Вибрані есе Ентоні Даунса (The Selected Essays of Anthony Downs, 1998);
- Розвиток менеджменту та доступне житло (Growth management and affordable housing, 2004);
- Витрати на розростання: економічні наслідки неконтрольованого розвитку (Sprawl costs: economic impacts of unchecked development, 2005);
- Ніагарський капітал (A Niagara of capital, 2007);
- Нерухомість і фінансова криза (Real estate and the financial crisis, 2009).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Roberts S. Tony Downs, Economist Who Studied Why People Vote, Dies at 90 / J. Kahn — Manhattan, NYC: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 2021. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
- ↑ а б Utter G. H. Downs, Anthony // American Political Scientists: A Dictionary — 2 — Greenwood Publishing Group, 2002. — ISBN 978-0-313-31957-0
Джерела[ред. | ред. код]
- Герасіна Л. М. Методологія і праксеологія досліджень політичних процесів /Л. М. Герасіна.— Харків,2017.— № 2(33).— С.19.
- Кривошеїн В. В. Виборча фреквенція як індикатор політичної активності / В. В. Кривошеїн.— Дніпропетровськ : Грані, 2013.— С.144.
- Downs A. An Economic Theory of Democracy / Anthony Downs. — N. Y. : Harper,1957. — 310 р.
Посилання[ред. | ред. код]
- ДАУНС, Энтони (1930) Downs, Anthony [Архівовано 25 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Энтони Даунс [Архівовано 7 травня 2019 у Wayback Machine.]
- Anthony Downs
- Моделі політичної конкуренції [Архівовано 22 грудня 2018 у Wayback Machine.]
|
