Енцо Шифо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Енцо Шифо
Особові дані
Повне ім'я Віченцо Даніеле Шифо
Народження 19 лютого 1966(1966-02-19) (52 роки)
  Ла-Лув'єр, Бельгія Бельгія
Зріст 178 см
Вага 73 кг
Громадянство Flag of Belgium.svg Бельгія
Позиція атакувальний півзахисник
Юнацькі клуби
1973–1982
1982–1983
Бельгія «Лув'єруаз»
Бельгія «Андерлехт»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1983–1987 Бельгія «Андерлехт» 119 (32)
1987–1988 Італія «Інтернаціонале» 28 (4)
1988–1989 Франція «Бордо» 24 (7)
1989–1991 Франція «Осер» 67 (25)
1991–1993 Італія «Торіно» 62 (16)
1993–1997 Франція «Монако» 91 (20)
1997–2000 Бельгія «Андерлехт» 75 (14)
2000–2001 Бельгія «Шарлеруа» 12 (3)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1984–1998 Бельгія Бельгія 84 (18)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2001–2002 Бельгія «Шарлеруа»
2004–2006 Бельгія «Тюбіз»
2007–2009 Бельгія «Мускрон»
2012–2013 Бельгія «Монс»
2015– Бельгія Бельгія (U-21)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Віченцо «Енцо» Шифо (італ. Vincenzo Scifo, нар. 19 лютого 1966, Ла-Лув'єр) — колишній бельгійський футболіст італійського походження, що грав на позиції півзахисника. Відомий, зокрема, виступами за «Андерлехт», «Осер», «Торіно», «Монако», а також національну збірну Бельгії. У подальшому — футбольний тренер.

Біографія[ред. | ред. код]

Віченцо Даніеле Шифо народився у 1966 році у Ла-Лув'єрі в італійській родині[1]. Він самостійно розвинув у собі неабиякий талант, граючи у футбол в юності, за що у місцевих командах його прозвали «Маленьким Пеле». Шифо віддали у футбольну школу місцевого клубу «Лув'єруаз» коли йому було сім років у 1973-му. До молодіжної команди найтитулованішого бельгійського клубу «Андерлехт» Енцо потрапив через 9 років у 1983-му, а вже за рік зіграв свій перший матч за першу команду клубу.[2]

У 1984 році 18-річний Шифо зіграв свій перщий матч за збірну Бельгії[3]. У складі збірної він грав на Чемпіонатах світу 1986, 1990, 1994 та 1998, на яких зіграв загалом 16 матчів. Всього за національну команду Шифо забив 18 голів у 84 іграх[4].

Після трьох перемог у чемпіонаті Бельгії у складі «Андерлехта» Віченцо у 1987 році перебрався до італійського «Інтернаціонале». Після невдалих виступів у Мілані він перейшов до «Бордо», де також розчарував своєю грою[5]. Його футбольна кар'єра продовжилася вдолим переходом до «Осера» у 1989-му, що привело до повернення у 1991 році в Італію у «Торіно», з яким Енцо вдалося дістатися до фіналу Кубка УЄФА сезону 1991–92. Після Італії він потрапляє до «Монако», з яким виграє чемпіонат Франції сезону 1996–97. У 1997 році Віченцо Шифо повертається у «Андерлехт» і здобуває свій четвертий титул чемпіона Бельгії. У 2000 році він переходить у «Шарлеруа» проте менш ніж за рік завершує кар'єру гравця через діагностований хронічний артрит.

Після завершення ігрової кар'єри Енцо залишається в «Шарлеруа» на посаді головного тренера на один сезон. Після цього він тренував бельгійські клуби «Тюбіз», «Мускрон», «Монс». У 2015 році Шифо призначили на посаду головного тренера молодіжної збірної Бельгії з футболу.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Бельгія «Андерлехт»
Італія «Торіно»
Франція «Монако»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зірки Кубків світу — Енцо Шифо; deportesus.terra.com(англ.)
  2. Енцо Шифо — Червоний Диявол з талантом від Бога; fifa.com(англ.)
  3. The Complete Encyclopedia Of Football./ Keir Rednedge — London: «Carlton Books Limited». 2004 — p. 218. (англ.)
  4. Футбольна зірка Енцо Шифо у бузпеці; Spiegel, 16 серпня 1999(нім.)
  5. Ексклюзивне інтерв'ю з Енцо Шифо; marc-werner.com, 11 травня 2005(нім.)

Посилання[ред. | ред. код]