Ен Хуей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ен Хуей
Director Ann Hui @ Broadway Cinematheque.JPG
Народилася 23 травня 1947 (74 роки)(19470523)
Аньшань, Liaoningd, Республіка Китай
Країна Flag of Hong Kong (1959–1997).svg Британський Гонконг
Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Діяльність акторка, кінорежисерка, кінопродюсерка, сценаристка, кіноакторка
Alma mater Гонконзький університет
Знання мов путунхуа
Роки активності 1979 — тепер. час
Напрямок Hong Kong New Waved
Magnum opus Vietnam Trilogyd і Qing Dynasty Duologyd
Нагороди
IMDb ID 0401176

Ен Хуей Он-ва, BBS MBE (кит. трад.: 許鞍華; спрощ.: 许鞍华; піньїнь: Xǔ Ānhuá; Хепберн; народилась 23 травня 1947 р.) [1]гонконзька кінорежисерка, продюсерка, сценаристка й актриса, вона є однією з найбільш відомих гонконзьких режисерок "Нової хвилі". Вона відома своїми фільмами про соціальні проблеми в Гонконгу. Її кінороботи охоплюють різні категорії, серед яких: літературна адаптація, шедеври бойових мистецтв, напівавтобіографічні твори, жіночі проблеми, соціальні явища, політичні зміни, а також трилери. Вона працювала президенткою Гільдії Гонконзьких кінорежисерів з 2004 по 2006 рік [2].

Хуей виграла численні нагороди за свої фільми. Вона тричі вигравала нагороди «Золотий кінь» (GHA) за найкращу режисуру (1999, 2011, 2014); кращий фільм на Азійсько-тихоокеанському кінофестивалі; та шість разів стала найкращою режисеркою за версією кінопремії в Гонконзі (1983, 1996, 2009, 2012, 2015, 2018).

Лише два фільми досягли Великого шолома (найкращий фільм, найкращий режисер, найкращий сценарій, найкращий актор та найкраща актриса) на кінопремії Hong Kong Film Awards; це «Літній сніг» та «Просте життя», режисеркою яких виступила Ен Хуей. У 2017 році Академія кіномистецтв і наук (AMPAS) запросила Хуей стати членкою. [3]

Раннє життя[ред. | ред. код]

23 травня 1947 р. Хуей народилась в місті Аньшань провінції Ляонін, Маньчжурія. Мати Хуей була японкою, а батько ― китайцем. У 1952 році Хуей переїхала у Макао, а потім, у віці п’яти років, у Гонконг. Хуей відвідувала школу монастиря св. Павла. [4]

Освіта[ред. | ред. код]

У 1972 році Хуей здобула ступінь магістра англійської та порівняльної літератури в Університеті Гонконгу. Хуей два роки навчалась в Лондонській кіношколі. Хуей захистила дипломну роботу про твори Алена Роб-Ґріє, французького письменника і режисера.

Кар'єра[ред. | ред. код]

Коли Хуей повернулася до Гонконгу після перебування в Лондоні, вона стала помічницею видатного китайського режисера Кінга Ху. Її проривна режисерська робота розпочалася з декількох драматичних серіалів та короткометражних документальних фільмів на 16 мм для телевізійної студії Television Broadcasting Limited (TVB). Протягом 1977 року Хуей продюсувала і режисувала пів дюжини фільмів для Незалежної комісії проти корупції (ICAC), гонконзської організації, створеної з метою усунення неправомірних дій уряду. Два з цих фільмів були настільки суперечливими, що їх довелося заборонити в ефірі. Через рік Хуей режисувала три епізоди документальної серії "Нижче Лева", що зображає життя людей з Гонконгу, в ефірі радіостанції "Гонконг" (RTHK). Найвідоміший епізод Хуей -― "Хлопчик з В'єтнаму" (1978), який є початком її "в'єтнамської трилогії". [5]

У 1979 році Хуей нарешті зняла свій перший повнометражний фільм «Таємниця», який отримав премію «Золотий кінь» за найкращий повнометражний фільм. [6]

У 1980-х роках найпопулярнішими фільмами були східні варіації орієнтованих на Голлівуд бойовиків. Але Хуей не слідувала тенденціям і вважала за краще створювати більше особистих фільмів. Багато її найкращих фільмів стосуються тем про культурне переміщення. Зокрема, її центральними персонажами часто є особи, яких змушують переїхати в іншу країну і демонструють, що вони борються і вчаться виживати. Хуей схильна досліджувати реакцію персонажів на різні середовища та їх реакцію на повернення додому. У цей період "нової хвилі" більшість її фільмів є різкими й жорсткими, із сатиричними та політичними метафорами, що зображає її турботу про "людей"; її турботу про жінок; висловлення голосів за дітей-сиріт, які були розчавлені війною; а також надання голосу в'єтнамським біженцям. [7] Найвідоміші її роботи, які підпадають під цю категорію, ― "Історія Ву В'єта" (1981) та "Човни-люди" (1982) - інші дві частини її "в'єтнамської трилогії". "Човни-Люди" виграли Гонконзьку кінопремію за найкращий фільм та найкращу режисуру. Хоча Хуей режисувала деякі загальні фільми, ще однією загальною темою, з якою вона працює, є сімейні конфлікти, як, наприклад, у фільмі 1990 року "Мій американський онук".

Турбота Хуей про "людей" та "жінку" стає найпоширенішою у її фільмах. Вона завжди записує історії з точки зору жіночих об'єктив. [7] Однією з найбільш особистих її робіт є "Пісня про вигнання" (1990), напівавтобіографічний фільм. У фільмі розглядається проблема "сімейних зв’язків" та "ідентичності". На ній зображена історія молодої жінки Чеун Хуейн, яка повернулася до Гонконгу на весілля сестер після того, як пару років вивчала фільм у Лондоні. Цей фільм виграв як кінопремію Гонконгу, так і премію «Золотий кінь» за найкращу режисуру, а Хуей стала режисеркою, яка отримала більшість із цих двох нагород. У 2004 році вона була президенткою Гільдії кінорежисерів Гонконгу.

У 1990-х роках робота Хуей почала орієнтуватись на більш комерційні фільми. Її режисерська кар’єра дещо сповільнилася, оскільки вона більше зосереджувалась на залаштунковій роботі для інших режисерів. Однак тема переміщення все ще повторюється у більшості її робіт. У середині 90-х Хуей спробувала розпочати кінопроєкт про різанину на площі Тяньаньмень і реакцію громадян Гонконгу. Але проєкт так і не був завершений через брак фінансування. Термін різанина на площі Тяньаньмень не використовується китайським урядом, оскільки він зображує більш жорстке зображення інциденту. Зараз це більше визнається як акції протесту на площі Тяньаньмень або інцидент четвертого червня. [8]

В’єтнамська трилогія[ред. | ред. код]

Хлопчик з В’єтнаму (1978) ― перший фільм в’єтнамської трилогії Хуей. Цей фільм заснований на історичних подіях: наприкінці 1970-х велика кількість в'єтнамських човнів незаконно іммігрувала до Гонконгу. Цей фільм описує досвід тих людей на човнах, які ризикують своїм життям та життям у вигнанні в Гонконзі, і вони стикалися з невдачами, дискримінацією та навіть експлуатацією, коли були підлітками.

У 1981 році "Історія Ву В'єта" продовжувала описувати проблему в'єтнамських людей на човнах. Ву В'є, закордонний китаєць В'єтнаму, контрабандно потрапляє до Гонконгу після багатьох спроб. Цей фільм описує труднощі незаконного переміщення людей, спогади про війну, зловісний характер таборів біженців та кризу в Чайнатауні. [9]

У 1982 році Китайська Народна Республіка, щойно закінчивши війну з В'єтнамом, дозволила Хуей знімати на острові Хайнань. Boat People (1982) став передісторію 1978 року.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Як режисерка[ред. | ред. код]

  • 1978: Під Скелею Льва (серіал), режисер трьох серій (епізодів): «Гості» (також відомий як «Хлопчик з В'єтнаму») ― перший фільм «в'єтнамської кінотрилогії»; «Міст»; «Дорога».
  • 1979: Таємниця
  • 1980: Страшна банда
  • 1981: Історія Хо В'єта / Бог вбивць ― другий фільм «в'єтнамської кінотрилогії"
  • 1982: Люди в човнах ― третій фільм «в'єтнамської кінотрилогії» (Гонконзька кінопремія за режисуру)
  • 1984: Любов в занепалому місті (за романом Чжан Айлін, номінація на Золоту кінь за найкращий фільм)
  • 1987: Роман про книгу і мечі (за романом Цзінь Юна)
  • 1987: Принцеса Пахощі (за романом Цзінь Юна)1988: Сяючий в ночі
  • 1990: Віртуоз (колективний проєкт)
  • 1990: Пісня вигнання (премія Азіатсько-тихоокеанського МКФ за найкращий фільм)
  • 1991: Мій американський внук
  • 1995: Літній сніг (Золотий кінь за найкращий фільм, премія МФ жіночого кіно в Кретеї за найкращий фільм, премія екуменічного журі Берлінського МКФ, Гонконзька кінопремія за режисуру)
  • 1996: Каскадерка
  • 1997: Вісімнадцять весен (за романом Чжан Айлін)
  • 1999: Звичайні герої (Золотий кінь за режисуру)
  • 2001: Відомий секрет (Гонконзька кінопремія за режисуру)
  • 2002: Липнева рапсодія
  • 2003: Богиня милосердя (премія глядацьких симпатій на МКФ у Вероні, номінація на Золотого Георгія)
  • 2006: Постмодерне життя моєї тітки (премія Гонконзького Товариства кінокритиків кращому режисерові)
  • 2008: Наше життя в мікрорайоні Тяньшуйвей (Гонконзька кінопремія і премія Гонконзького Товариства кінокритиків кращому режисерові)
  • 2009: Ніч і туман
  • 2010: Все про кохання
  • 2011: Просте життя (Золотий кінь і Гонконзька кінопремія кращому режисерові, чотири премії й номінація на Золотого лева Венеціанського МКФ)
  • 2012: Краса 2012 (колективний проєкт)
  • 2014: Золота епоха (фільм обраний для закриття Венеціанського МКФ 2014 року)
  • 2017: Наш час прийде

Як актриса[ред. | ред. код]

Ен Хуей знялася в основному в епізодичних ролях у декількох фільмах:

  • Любовна різанина (1981)
  • Переможці та грішники (1983) ― Працівниця у забігайлівці
  • Літній сніг (1995) ― Сусідка
  • Хтось вгору (1996). . . Вчителька
  • Хто така жінка, хто чоловік? (1996)
  • Річка (1997) ― режисерка
  • Цзян Ху: Зона тріади (2000)
  • Карусель (2001)
  • Назавжди й назавжди (2001)
  • Боротьба за виживання (2002)
  • Мене звуть слава (2006) ― кінорежисерка
  • Просто актори (2007)
  • Відлуння веселки (2010) ― Вихователька дитячого садка
  • Наш час настане (2017) ― Інтерв’юерка

Нагороди[ред. | ред. код]

Кінопремії[ред. | ред. код]

Рік Нагорода Категорі Номінована робота Результат
1983 2nd Hong Kong Film Awards Best Director Boat People Перемога
Best Picture Перемога
1988 7th Hong Kong Film Awards Best Director The Romance of Book & Sword Номінація
1990 Asia Pacific Film Festival Best Film Song of the Exile Перемога
Rimini Festival Best Film Номінація
Golden Horse Film Festival and Awards Best Film Номінація
1991 10th Hong Kong Film Awards Best Director Номінація
Best Picture Номінація
1995 45th Berlin International Film Festival[10] Golden Bear Summer Snow Номінація
Golden Horse Film Festival and Awards Best Film Перемога
Golden Bauhinia Awards Best Director Перемога
Best Picture Перемога
Hong Kong Film Critics Society Best Picture Перемога
Créteil International Women's Film Festival Best Film Перемога
68th Academy Awards Best Foreign Language Film Not Nominated
1996 15th Hong Kong Film Awards Best Director Перемога
Best Picture Перемога
1997 47th Berlin International Film Festival[11] Berlinale Camera Н/Д Перемога
Order of the British Empire Awarded MBE (Member of British Empire) Н/Д Honored
1999 36th Golden Horse Awards Best Director Ordinary Heroes Перемога
72nd Academy Awards Best Foreign Language Film Not Nominated
49th Berlin International Film Festival[12] Golden Bear Номінація
2000 19th Hong Kong Film Awards Best Director Номінація
2001 8th Hong Kong Film Critics Society Awards Best Director Visible Secret Перемога
2002 21st Hong Kong Film Awards Best Director Номінація
July Rhapsody Номінація
2004 26th Moscow International Film Festival[13] Golden George Jade Goddess of Mercy Номінація
Verona Film Festival Audience Award Перемога
Best Film Номінація
2007 14th Hong Kong Film Critics Society Awards Best Director The Postmodern Life of My Aunt Перемога
2008 27th Hong Kong Film Awards Best Director Номінація
15th Hong Kong Film Critics Society Awards Best Director The Way We Are Перемога
2009 28th Hong Kong Film Awards Best Director Перемога
2010 29th Hong Kong Film Awards Best Director Night and Fog Номінація
2011 48th Golden Horse Awards Best Director A Simple Life Перемога
84th Academy Awards Best Foreign Language Film Not Nominated
2012 31st Hong Kong Film Awards Best Director Перемога
Hong Kong International Film Festival Lifetime Achievement Award[14] Н/Д Honored
Asian Film Awards Lifetime Achievement Award Н/Д Honored
2015 34th Hong Kong Film Awards Best Director The Golden Era Перемога
Best Film Перемога
2017 54th Golden Horse Awards Best Director Our Time Will Come Номінація
2018 12th Asian Film Awards Best Director Номінація
37th Hong Kong Film Awards Best Film Перемога
Best Director Перемога

Особисті нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Olivia Khoo; Sean Metzger (2009). Futures of Chinese Cinema: Technologies and Temporalities in Chinese Screen Cultures. Intellect Books. с. 110. ISBN 978-1-84150-274-8. 
  2. Hong Kong Film Directors' Guild. www.hkfdg.com. 
  3. Stedman, Alex (2017-06-28). Academy Invites Record 774 New Members. Variety (en). 
  4. а б Frater, Patrick (October 3, 2014). Ann Hui: Asian Filmmaker of the Year Quietly Built Hefty Resume. variety.com.  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «variety_hui2014» визначена кілька разів з різним вмістом
  5. Ann Hui. The New York Times. 
  6. Lee, Edmund (May 21, 2017). Ann Hui, most celebrated director in Hong Kong film history, turns 70. scmp.com. 
  7. а б gb.oversea.cnki.net http://gb.oversea.cnki.net/kcms/detail/detail.aspx?recid=&FileName=YSJY201512139&DbName=CJFDLAST2015&DbCode=CJFD&uid=WEEvREcwSlJHSldRa1FhdkJkVWEySnZzNllvOHRJTGxjRFBYMXFkTHhZUT0=$9A4hF_YAuvQ5obgVAqNKPCYcEjKensW4IQMovwHtwkF4VYPoHbKxJw!! Пропущений або порожній |title= (довідка).  Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:1» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. Ann Hui Films | Ann Hui Filmography | Ann Hui Biography | Ann Hui Career | Ann Hui Awards | Film Director | Movie Director | Film Directors | Movie Directors | Filmmaker. FilmDirectorsSite.com. 23 May 1947. 
  9. 許鞍華. 维基百科,自由的百科全书 (zh). 2018-10-15. 
  10. Berlinale: 1995 Programme. berlinale.de. 
  11. Berlinale: 1997 Prize Winners. berlinale.de. 
  12. Berlinale: 1999 Programme. berlinale.de. 
  13. 26th Moscow International Film Festival (2004). MIFF. Архів оригіналу за 3 April 2013. 
  14. Hong Kong director Ann Hui honoured for life's work. Channel NewsAsia. 18 March 2012. 
  15. Vivarelli, Nick (July 20, 20200). Venice Film Festival to Honor Tilda Swinton, Ann Hui With Golden Lions for Career Achievement. variety.com. 
  16. Ann Hui wins lifetime achievement award at Venice festival. apnews.com. September 9, 2020. 

Посилання[ред. | ред. код]