Еоган I (король Стратклайда)
.jpg) | |
| Громадянство | Стратклайд |
|---|---|
| Дата смерті | 937 |
| Батько | Думнагуал V |
| Дитина | Думнагуал VI |
| Рід діяльності | монарх |
| Посада | Список королів Стратклайда |
| Відомий (активний) на дату | 934 |
Еоган I (д/н — 937) — король Стратклайду в 908/915—937 роках. У валлійців відомий як Овейн ап Динфал I.
Ім'я Еогана свідчить про те, що він був членом Стратклайдської династії[1]. Ймовірно був сином короля Думнагуала V[2]. Посів трон між 908 і 915 роками[3]. У 910-х роках розділив королівство з Домналлом макАед. Також припускають, щоо увійшов до союзу, утвореного Етельфледою, королевою Мерсії, проти данів. Останні водночас почали війни проти норманів. Спільно з Шотдландією до 918 року успішно діяв проти Рагнальда I, короля Йорвіку, зайнявши землі біля Солвей-Ферт[3].
Втім після смерті Етельфледи коаліція розпалася, чим скористалися дани. Припускають, щоо допомагався Костянтину II королю Шотландії, разом з яким бився у битві при Корбріджі, але союзники зазнали поразки від данів Йорвіку[4]. Їх король — Рагнальд I — або Сігтриґ I, король Дубліну, — вдерся до Стратклайду, який сплюндрував, але не домігся повної перемоги.
У 920 році разом з королями Шотландії та Йорвіку визнав зверхність Едварда, короля Вессексу[5]. За іншою версією Еоган I разом з Костянтином II лише уклали мирну угоду, спрямовану проти норманів чи данів[6]. На підтвердження цього стало визнання за Еоганом королівського титулу, рівного королю Вессексу. Асамблея могла відбутися в Пік-Дистрикт.
12 липня 927 року разом з королівствами Шотландія та Дехейбарт визнав зверхність вессекського короля Етельстана. Подія відбулася у містечку Еамонт (Еамонт-Брідж, поблизу Бамбурга). Присутні на зустрічі правителі оголосили про визнання над собою верховної влади короля Етельстана й присягнули не мати жодних союзів з поганцями (тобто вікінгами). Деякий час провів при дворі Етельстана. Так, він був свідком субрегула (королівської хартії) у Ворті від 20 червня 931 року[7].
Втім 934 року разом з Костянтином II ймовірно відмовився від залежності, що спричинило вторгнення військ Вессексу (за підтримки Гвенту і Гвінеду). Зазнав ніщивної поразки й знову підкорився. Вдруге опинився при дворі короля Вессексу, про що свідчить наявність імені та підпису як свідка в субрегулах у Сайренсестері від 935 року[8] і двох субрегулах в Дорчестері від 21 грудня 937 року[9]. Порядок свідків у збережених хартіях Етельстана, вказує на значне становище, яке Еоагн I мав серед інших королів[10], вважався третім найвпливовішим королем Британії після Етельстана і Костянтина II.
Ймовріно вже 937 року приєднався до коаліції Костянтина II і Олафа I, короля Йорвіку, проти Етельстана. Але у вирішальній битві під Брунанбургом союзники зазнали ніщивної поразки. Припускають, що в ній загинув Еоган I[11]. Йому спадкував син Думнагуал VI.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Clarkson (2010) ch. 9.4.
- ↑ Hudson (1994) pp. 72, 173 genealogy 6.
- ↑ а б Clarkson (2014) ch. 4
- ↑ The Annals of Ulster (2012) § 918.4
- ↑ Broun (2004) p. 129
- ↑ Duncan (2002) p. 23 n. 51
- ↑ Charles-Edwards (2013b) pp. 515 tab. 16.1, 516
- ↑ Eogan mac Domnaill 1 (n.d.); S 1792 (n.d.).
- ↑ Molyneaux (2011) pp. 65–66
- ↑ Woolf (2007) p. 167, 167 n. 86.
- ↑ Hicks (2003) p. 38 n. 85
Джерела[ред. | ред. код]
- Broun, D (2004). «The Welsh Identity of the Kingdom of Strathclyde c.900–c.1200». The Innes Review. 55 (2): 111—180.
- Charles-Edwards, TM (2013b). Wales and the Britons, 350—1064. The History of Wales. Oxford: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-821731-2.
- Clarkson, T (2010). The Men of the North: The Britons and Southern Scotland (EPUB). Edinburgh: John Donald. ISBN 978-1-907909-02-3.
- Clarkson, T (2014). Strathclyde and the Anglo-Saxons in the Viking Age (EPUB). Edinburgh: John Donald. ISBN 978-1-907909-25-2.
- Duncan, AAM (2002). The Kingship of the Scots, 842—1292: Succession and Independence. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 0-7486-1626-8.
- Hicks, DA (2003). Language, History and Onomastics in Medieval Cumbria: An Analysis of the Generative Usage of the Cumbric Habitative Generics Cair and Tref (PhD thesis). University of Edinburgh
- Hudson, BT (1994). Kings of Celtic Scotland. Contributions to the Study of World History. Westport, CT: Greenwood Press. ISBN 0-313-29087-3
- Molyneaux, G (2011). «Why Were Some Tenth-Century English Kings Presented as Rulers of Britain?». Transactions of the Royal Historical Society. 21: 59–91.
- Woolf, A (2007). From Pictland to Alba, 789—1070. The New Edinburgh History of Scotland. Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN 978-0-7486-1233-8.