Ептифібатид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ептифібатид
Систематизована назва за IUPAC
N6-(aminoiminomethyl)-N2-(3-mercapto-1-oxopropyl)-L-lysylglycyl-L-α-aspartyl-L-tryptophyl-L-prolyl-L-cysteinamide, cyclic (1→6)disulfide
Класифікація
ATC-код B01AC16
PubChem 123610
CAS 188627-80-7
DrugBank
Хімічна структура
Формула C35H49N11O9S2 
Мол. маса 831,96 г/моль
Фармакокінетика
Біодоступність 100%
Метаболізм Печінка
Період напіввиведення 2,5 год.
Екскреція Нирки
Реєстрація лікарського засобу в Україні
Назва, фірма-виробник, країна, номер реєстрації, дата ІНТЕГРИЛІН,
«Глаксо Оперейшнс ЮК Лімітед», Велика Британія
UA/5840/01/01
03.01.2012-03/01/2017

Ептифібатид (англ. Eptifibatide, лат. Eptifibatidum) — синтетичний препарат, який за своєю хімічною структурою є поліпептидом[1][2] та належить до групи антиагрегантів — інгібіторів рецепторів глікопротеїну IIb/IIIa.[3][4] Ептифібатид застосовується виключно внутрішньовенно.[1][3][2] Біохімічний попередник ептифібатиду був відкритий під час досліджень отрути однієї з різновидностей карликового просяного гримучника[5], клінічні дослідження препарату проводились Робертом Скарборо[6] та Девідом Філіпсом[7] із американської компанії «COR Therapeutics, Inc». Випуск препарату розпочала компанія «Millennium Pharmaceuticals» сумісно з компанією «Schering-Plough» у 2001 році, пізніше маркетинг препарату передано компанії «GlaxoSmithKline», яка розповсюджує його підторгівельною маркою «Інтегрилін».

Фармакологічні властивості[ред. | ред. код]

Ептифібатид — синтетичний препарат, що за своєю хімічною структурою є гептапептидом, який містить 6 амінокислот та один амінокислотний залишок — дезаміноцистеїніл.[1][2] Механізм дії препарату полягає у селективній блокаді рецепторів глікопротеїну IIb/IIIa тромбоцитів[4][8], що призводить до зупинки активації тромбоцитів, запобігає зв'язуванню фібриногену, фактору Віллебранда та інших адгезивних лігандів з рецепторами тромбоцитів[1][2], що призводить до майже повної втрати можливості тромбоцитів до агрегації.[3] Ептифібатид є зворотнім інгібітором агрегації тробоцитів, і вже за 4 години функція тромбоцитів відновлюється більш чим наполовину.[1][3][2] Препарат лише незначно впливає на протромбіновий час та частковий активований тромбопластиновий час.[1][2] Ептифібатид застосовується переважно як додатковий засіб при проведенні крізьшкірного коронарного втручання для профілактики тромбозу стента переважно у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою та гепарином[1][2], а також у випадку тромбування стентів під час оперативного втручання.[4] У клінічних дослідженнях показано високу ефективність ептифібатиду у запобіганні виникнення інфаркту міокарду та раптової коронарної смерті, більш виражену при паралельному проведенні оперативних втручань, як аортокоронарному шунтуванні, так і крізьшкірній коронарній ангіопластиці.[3] Ептифібатид при тромбозі стента також застосовують у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою та клопідогрелем[4], хоча за даними частини клінічних досліджень, дана комбінація значно збільшує ризик кровотеч у хворих.[9]

Фармакокінетика[ред. | ред. код]

Максимальна концентрація в крові ептифібатиду досягається за 5 хвилин після внутрішньовенної ін'єкції[10], пізніше незначно знижується, і після повторного введення знову досягає максимуму за 4—6 годин після ін'єкції. Препарат лише незначно (на 25 %) зв'язується з білками плазми крові.[1][2] Ептифібатид частково метаболізується у печінці з утворенням неактивних метаболітів.[3] Виводиться препарат із організму із сечею як у незміненому вигляді, так і у вигляді метаболітів. Період напіввиведення ептифібатиду становить 2,5 години[1][2], і цей час збільшується при нирковій недостатності.[3]

Показання до застосування[ред. | ред. код]

Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад!
Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям — зверніться до лікаря.

Ептифібатид застосовується переважно у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою та гепарином, та призначається при гострим коронарним синдромом (нестабільна стенокардія, інфаркт міокарду як без підйому сегмента ST, так із з підйомом сегмента ST), та для запобігання або зменшення ризику тромбозу коронарних судин у пацієнтів при проведенні крізьшкірного коронарного втручання.[1][2]

Побічна дія[ред. | ред. код]

При застосуванні ептифібатиду найчастішими побічними ефектами є кровотечі, найчастіше із місця пункції стегнової артерії при проведенні черезшкірних втручань, а також кровотечі з глотки та шлунково-кишкові кровотечі, які спостерігаються приблизно в 10 % випадків застосування препарату. Вкрай рідко при застосуванні ептифібатиду спостерігаються внутрішньочерепні кровотечі, і лише в одиничних випадках спостерігаються смертельні кровотечі.[1][2] Серед інших побічних ефектів можуть спостерігатися тромбоцитопенія, висипання на шкірі, кропив'янка, анафілактичні реакції; описані також побічні ефекти з боку серцево-судинної системи — фібриляція передсердь або шлуночків, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність, зупинка серця, тахікардія.[11]

Протипокази[ред. | ред. код]

Ептифібатид протипоказаний при підвищеній чутливості до препарату, при гострих кровотечах, неконтрольованій артеріальній гіпертензії, недавно перенесеному геморагічному інсульті або значних хірургічних втручаннях не більш ніж за 6 тижнів до ймовірного застосування ептифібатиду, при одночасному застосуванні інших інгібіторів рецепторів глікопротеїну IIb/IIIa, при необхідності проведення тромболізису (зокрема, у хворих із гострим трансмуральним інфарктом міокарду із новим патологічним зубцем Q), при необхідності проведення гемодіалізу в зв'язку із нирковою недостатністю, при вагітності та годуванні грудьми, особам віком до 18 років.[1][2]

Форми випуску[ред. | ред. код]

Ептифібатид випускається у вигляді розчину для інфузій по 100 мл із вмістом 0,75 мг/мл діючої речовини, у флаконах по 10 мл із вмістом 2 мг/мл діючої речовини[10][12], у флаконах по 100 мл із вмістом 200 мг ептифібатиду.[13]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н ЕПТИФІБАТИД (EPTIFIBATIDUM). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 4 березня 2021.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н (рос.)http://www.vidal.ru/drugs/molecule/1256 [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б в г д е ж (рос.)Место эптифибатида в лечении больных коронарной болезнью сердца [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.]
  4. ↑ а б в г (рос.)КЛИНИЧЕСКИЙ ПРИМЕР ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЭПТИФИБАТИДА ВО ВРЕМЯ КОРОНАРНОЙ ИНТЕРВЕНЦИИ ПРИ ОСТРОЙ КОРОНАРНОЙ ПАТОЛОГИИ [Архівовано 25 березня 2020 у Wayback Machine.]
  5. ↑ (рос.)Эптифибатид и тирофибан. Дипиридамол и анагрелид [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  6. ↑ (англ.)Robert Scarborough Jr. — helped discover important heart drugs [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.]
  7. ↑ (англ.)From bench to bedside [Архівовано 3 січня 2010 у Wayback Machine.]
  8. ↑ Gordon W. Gribble (15 грудня 2010). Heterocyclic Scaffolds II: Indoles: Synthesis, Properties and Applications. Springer. с. 11–. ISBN 978-3-642-15732-5. Архів оригіналу за 25 січня 2020. Процитовано 12 листопада 2010. (англ.)
  9. ↑ Эптифибатид увеличивает риск кровотечений у пациентов, получавших клопидогрель до первичной коронарной ангиопластики [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  10. ↑ а б Eptifibatide [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  11. ↑ http://www.vidal.ru/drugs/integrilin__6446 [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  12. ↑ (рос.)http://www.vidal.ru/drugs/molecule-in/1256 [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Eptifibatide [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ептифібатид&oldid=39293023