Епізіотомія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Епізіотомія
Medio-lateral-episiotomy.gif
Медіально-латеральна епізіотомія при прорізанні головки немовляти
МКХ-9: 73.6
MeSH: D004841

Епізіотомія (перинеотомія) — хірургічне надрізання промежини та задньої стінки піхви, яке зазвичай проводиться акушеркою або акушер-гінекологом. Епізіотомія зазвичай виконується під час другої стадії пологів, щоб швидко збільшити отвір для проходження дитини. Розріз, який можна зробити під кутом 90 градусів від вульви до заднього проходу, або під кутом від заднього кінця вульви (медіально-латеральна епізіотомія), проводиться під місцевим знеболюванням (пудендальна анестезія) і зашивається після.

Рутинне його використання вже не рекомендується[джерело?]. Це одна з найпоширеніших медичних процедур, яка проводиться у жінок. У США станом на 2012 рік вона була виконана у 12 % усіх вагінальних пологів.[1] Епізіотомія все ще широко практикується у багатьох частинах світу, включаючи Японію, Тайвань, Китай та Іспанію.[2][3]

Використання[ред. | ред. код]

Вагінальні розриви (рідше «Вагінальні сльози»,Vaginal tears) можуть виникати під час пологів, найчастіше при розкриванні піхви, коли проходить голова дитини, особливо якщо дитина швидко спускається. Епізіотомія проводиться з метою запобігання розриву м'яких тканин, що може залучати анальний сфінктер та пряму кишку. Розриви можуть ушкоджувати шкіру промежини і/або поширюватися на м'язи та анальний сфінктер. Акушерка чи акушер може вирішити зробити хірургічний розріз на промежині ножицями або скальпелем, щоб полегшити народження дитини і запобігти сильним розривам, які важко усунути. Розріз зашивають швами. Деякі заклади пологів мають політику рутинної епізіотомії.[4]

Конкретні причини зробити епізіотомію незрозумілі.[1] Хоч вказівки на необхідність епізіотомії різняться і можуть бути навіть суперечливими, є два основні варіанти виконання. Обидва вказано на наведеному вище зображенні.

  • В одній з варіацій, медіальна епізіотомія, лінія розрізу є центральною над анальним отвором. Ця методика біфрокує тіло промежини, що важливо для цілісності тазового дна. Прискорені пологи також можуть погіршити — і ще більш серйозно — порушити тіло промежини, що призведе до тривалих ускладнень, таких як нетримання сечі. Тому часто застосовується коса техніка (також зображена вище).
  • У косий техніці уникають тіла промежини, розрізаючи лише епітелій піхви, шкіру та м'язи (трансверсалія та бульбоспонгіоз[en]). Ця методика допомагає уникнути травм тіла промежини хірургічним або іншим травмувальними факторами.

У 2009 році метааналіз Кокрана[en], заснований на дослідженнях із понад 5000 жінок, показав, що: "Політика обмежувальної епізіотомії має ряд переваг порівняно з політикою, заснованою на рутинній епізіотомії. Тут менша травма задньої частини промежини, менша кількість швів і менша кількість ускладнень, різниця для більшості больових заходів і сильна травма піхви або промежини не відрізняється, але підвищений ризик травми передньої промежини з обмежувальною епізіотомією "[4] . Автори не змогли знайти якісні дослідження, які б порівнювали медіально-латеральну та медіальну епізіотомії.

Ілюстрація медіального та медіально-латерального розрізів при виконанні можливої епізіотомії.
Ілюстрація прорізання голівки немовляти та лінії медіального і медіально-латерального розрізів при виконанні можливої епізіотомії під час пологів.

Існує чотири основні типи епізіотомії:[5]

  • Медіально-латеральна: Розріз робиться вниз і назовні від середини чотирикутника праворуч або ліворуч. Він спрямований по діагоналі по прямій лінії, яка проходить приблизно 2,5 cm (1 in) подалі від анального отвору (середня точка між анальним отвором та ішіальної трубчастістю).
  • Медіальна: Розріз починається від центру чотирикутника і поширюється на задню сторону вздовж середньої лінії на 2,5 cm (1 in) .
  • Латеральна: розріз починається приблизно з 1 cm (0,4 in) від центру чотирикутника і простягається у бік. До недоліків можна віднести ймовірність травмування протоки Бартоліна, тому частина практичних лікарів категорично відмовляються від бічного розрізу.
  • J-подібна (гачкоподібна): розріз починається в центрі чотирикутника і спрямований задньо по середній лінії приблизно на 1,5 centimetres (0,59 in) а потім спрямований вниз і назовні в положення 5 або 7 годин, щоб уникнути внутрішнього і зовнішнього анального сфінктера. Ця процедура також широко не практикується.

Суперечки[ред. | ред. код]

Традиційно лікарі застосовують епізіотомію, намагаючись відхилити надріз шкіри промежини від м'яза анального сфінктера, оскільки контроль над стільцем (фекаліями) є важливою функцією анального сфінктера, тобто зменшує травму промежини[en], мінімізує дисфункцію тазового дна післяпологового періоду і оскільки м'язи мають гарне кровопостачання, уникаючи пошкодження м'яза анального сфінктера, зменшують втрату крові під час пологів та захищають від травм новонароджених. Хоча епізіотомія застосовується для усунення таких проблем, як біль після пологів, нетримання сечі та сексуальна дисфункція, деякі дослідження вказують на те, що епізіотомія може також викликати всі ці проблеми.[6] Дослідження показали, що природні розриви зазвичай менш важкі (хоча це, мабуть, не дивно, оскільки епізіотомія призначена для того, коли природні розриви спричинять значні ризики або травми). Повільне просування голівки дитини між скороченнями призведе до найменшого пошкодження промежини.[7] Дослідження 2010 року на основі інтерв'ю з жінками після пологів дійшли висновку, що обмеження травми промежини під час народження сприяє продовженню статевої функції після народження. Принаймні одне дослідження рекомендувало відмовитися від рутинної епізіотомії з цієї причини.[8]

У різних країнах рутинна епізіотомія вже багато років приймається медичною практикою. Починаючи з 60-х років, рутинні епізіотомії швидко втрачають популярність серед акушерів майже у всіх країнах Європи, Австралії, Канади та США. Загальнонаціональне дослідження населення США припустило, що 31 % жінок, які мають дітей у лікарнях США, мали епізіотомію в 1997 р. Порівняно з 56 % у 1979 р.[9] У Латинській Америці вона залишається популярною і проводиться у 90 % пологів.[10]

Обговорення[ред. | ред. код]

Виконана епізіотомія може збільшити біль у промежині під час післяпологового відновлення, в результаті несправності дефекації, особливо при медіальній епізіотомії.[11] Крім того, це може ускладнити статевий акт, зробивши його болючим і замінивши еректильні тканини у вульві на рубцеву тканину.[12]

У випадках, коли показана епізіотомія, медіально-латеральний розріз може бути кращим у порівнянні з медіальним (середньою лінією) розрізом, оскільки останній асоціюється з більшим ризиком травмування анального сфінктера та прямої кишки.[13] Пошкодження анального сфінктера, викликане епізіотомією, може призвести до нетримання калу[en](втрата контролю над дефекацією). І навпаки, однією з причин коли необхідно виконати епізіотомію, є запобігання розриву анального сфінктера, що також пов'язане з нетриманням фекалій.

Вплив на статевий акт[ред. | ред. код]

Деякі акушерки порівнюють рутинну епізіотомію з каліцтвом жіночих статевих органів.[14] В одному з досліджень було встановлено, що жінки, які перенесли епізіотомію, повідомляли про більш болісний акт[en] та недостатню секрецію через 12–18 місяців після народження, але не виявили жодних проблем з оргазмом чи збудженням.[15]

Управління болем[ред. | ред. код]

Перинеальний біль після епізіотомії має негайні та тривалі наслідки для жінок та їхніх дітей, у тому числі негативні. Ці ефекти можуть перешкоджати грудному вигодовуванню та догляду за немовлям.[16] Біль може виникати через можливі розриви, розрізи, скорочення матки та болі в сосках. Зазвичай призначаються відповідні ліки. Також можуть застосовуватися нефармакологічні методи: тепла ванна збільшує приплив крові до ділянки, зменшує місцевий дискомфорт і сприяє загоєнню.[17] Не було виявлено зміну болю після пологів при епізіотомії.[18]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б American College of Obstetricians Gynecologists' Committee on Practice Bulletins—Obstetrics (July 2016). Practice Bulletin No. 165: Prevention and Management of Obstetric Lacerations at Vaginal Delivery.. Obstetrics and Gynecology 128 (1): e1–e15. PMID 27333357. doi:10.1097/AOG.0000000000001523. 
  2. Chang,S-R; Chen,K-H; Lin,H-H; Chao,Y-M Y.; Lai,Y-H (April 2011). Comparison of the effects of episiotomy and no episiotomy on pain, urinary incontinence, and sexual function 3 months postpartum: A prospective follow-up study. International Journal of Nursing Studies 48 (4): 409–418. PMID 20800840. doi:10.1016/j.ijnurstu.2010.07.017. 
  3. Graham,I.D.; Carroli,G.; Davies,C.; Medves,J.M. (August 2005). Episiotomy Rates Around the World: An Update. Birth 32 (3): 219–223. PMID 16128977. doi:10.1111/j.0730-7659.2005.00373.x. 
  4. а б Carroli, G, Mignini, L. «Episiotomy for vaginal birth». Cochrane Database Syst Rev. 2009 Jan 21; (1): CD000081.
  5. D. C. Dutta, Textbook of Obstetrics, 7th edition, 2011.
  6. Thacker, S. B.; Banta, H. D. (1983). Benefits and risks of episiotomy: An interpretative review of the English language literature, 1860-1980. Obstet Gynecol Surv 38 (6): 322–38. PMID 6346168. doi:10.1097/00006254-198306000-00003. 
  7. Albers L. L. (2006). Factors Related to Genital Tract Trauma in Normal Spontaneous Vaginal Births. Birth 33 (2): 94–100. PMID 16732773. doi:10.1111/j.0730-7659.2006.00085.x. 
  8. Rathfisch, G. et al. «Effects of perineal trauma on postpartum sexual function.» Journal of Advanced Nursing. 2010 Aug 23.
  9. Weber, A. M.; Meyn, L. (2002). Episiotomy use in the United States, 1979-1997. Obstetrics & Gynecology 100 (6): 1177–82. PMID 12468160. doi:10.1016/S0029-7844(02)02449-3. 
  10. Althabe, F.; Belizán, J. M.; Bergel, E. (2002). Episiotomy rates in primiparous women in Latin America: hospital-based descriptive study. BMJ 324 (7343): 945–6. PMC 102327. PMID 11964339. doi:10.1136/bmj.324.7343.945. 
  11. Signorello, L. B.; Harlow, B. L.; Chekos, A. K.; Repke, J. T. (2000). Midline episiotomy and anal incontinence: retrospective cohort study. BMJ 320 (7227): 86–90. PMC 27253. PMID 10625261. doi:10.1136/bmj.320.7227.86. 
  12. Total Health For Women Painful Intercourse. mothernature.com. Архів оригіналу за 15 June 2006. Процитовано 6 June 2006. 
  13. American College of Obstetricians-Gynecologists (2006). ACOG Practice Bulletin. Episiotomy. Clinical Management Guidelines for Obstetrician-Gynecologists. Number 71, April 2006. Obstetrics & Gynecology 107 (4): 956–62. doi:10.1097/00006250-200604000-00049. Процитовано 2012-01-16.  Abstract.
  14. Joan Cameron; Karen Rawlings-Anderson (1 March 2001). Female circumcision and episiotomy: both mutilation?. British Journal of Midwifery 9 (3): 137–142. doi:10.12968/bjom.2001.9.3.7997. Процитовано 2012-01-16. 
  15. Hanna Ejegård; Elsa Lena Ryding; Berit Sjögren (17 January 2008). Sexuality after Delivery with Episiotomy: A Long-Term Follow-Up. Gynecologic and Obstetric Investigation 66 (1): 1–7. PMID 18204265. doi:10.1159/000113464. 
  16. Molakatalla, Sujana; Shepherd, Emily; Grivell, Rosalie M; Molakatalla, Sujana (2017). Aspirin (single dose) for perineal pain in the early postpartum period. Cochrane Database Syst Rev 2: CD012129. PMC 6464254. PMID 28181214. doi:10.1002/14651858.CD012129.pub2. 
  17. Joyce, Hasegawa; Leventhal, Lucila (2009-03-01). Pharmacological and non pharmacological treatment for relief of perineal pain after vaginal delivery. Einstein 7. 
  18. Jiang, H; Qian, X; Carroli, G; Garner, P (8 February 2017). Selective versus routine use of episiotomy for vaginal birth.. The Cochrane Database of Systematic Reviews 2: CD000081. PMC 5449575. PMID 28176333. doi:10.1002/14651858.CD000081.pub3. 

Посилання[ред. | ред. код]