Епірський деспотат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Δεσποτάτο της Ηπείρου
Епірський деспотат
1205 – 1479 Османська імперія Flag
Розташування Епірський деспотат
Латинська імперія, Нікейська імперія, Трапезундська імперія і Епірський деспотат. Кордони позначені досить вільно.
Столиця Арта,
Яніна 1358 — 1416
Мови Албанська
Релігії Православна церква
Форма правління Автократія
Деспот
 - 1205 - 1214 Михаїл І Ангел
 - 1448 – 1479 Леонардо ІІІ Токко
Історичний період Високе Середньовіччя
 - Засновано 1205
 - Ліквідовано 1479

Деспотат або Епірське князівство (грец. Δεσποτάτο της Ηπείρου) — одна з візантійських грецьких держав спадкоємців Візантійської імперії, що виникли в період після четвертого хрестового походу у 1204. Представники держави стверджували, що вони є законними спадкоємцями Візантійської імперії, разом з Нікейською імперією і Трапезундською імперією[1].

Епірський деспотат від 1205 до 1230

Деспотат було засновано в 1205 році Михаїлом І Комнін Дукою, двоюрідним братом візантійських імператорів Ісаака II Ангела і Олексія III Ангела. З початку Михаїл мав союз з Боніфацієм I Монферратським, але втративши Морею на користь франків, він відправився в Епір, де проголосив себе візантійським губернатором давньої провінції Нікополь і повстав проти Боніфація. Епір незабаром став притулком для багатьох грецьких біженців з Константинополя, Фессалії і Пелопоннесу, а Михаїла порівнювали з другим Ноєм,який рятував людей від латинського завоювання. Територія деспотату спочатку займала Епір, Албанію і острів Керкіру, з містами Авлон, Діррахій, Навпакт, Охрид, Іоанніна. Столицею деспотату стала Арта.

Подальша історія деспотату визначалася спочатку суперництвом з безпосереднім сусідом Латинською імперією та іншими латинськими володіннями, що виникли внаслідок Четвертого хрестового походу, а потім Нікейською імперією, що претендувала на відновлення централізованої Візантії, з одного боку, і Болгарським царством з іншого боку.

1224 року Феодор Ангел (правив у 1215 - 1230) відвоював у Латинської імперії західну частину Фессалії та Салоніки (Королівство Фессалонікійське) і оголосив себе імператором, перенісши столицю в Салоніки, в 1225 - витіснив війська нікейського імператора Івана Ватаца з Адріанополя і дійшов зі своїм військом до околиць Константинополя. У результаті Епірський деспотат став основною силою на Балканах і претендував на роль відновлювача Візантійської імперії.

Проте, зрештою інтереси Феодора Ангела зіткнулися з інтересами болгарського царя Івана Асеня II. Після смерті Латинського імператора Роберта 1228 року престол Латинської імперії мав успадкувати його малолітній брат Балдуїн. Асень, маючи віддалену спорідненість з Балдуїном і сподіваючись на регентство, пообіцяв звільнити для Балдуїна землі, зайняті ворогами, тобто східну частину Епірського деспотату.

9 березня 1230 Феодор Ангел зазнав катастрофічної поразки в битві при Клокотниці (сучасна Семідже) від невеликого війська очолюваного царем Іваном Асенем II, якому надала суттєву допомогу половецька кіннота. За одними джерелами Іван Асень II вийшов проти Епірського деспота невеликим військом, що не перевищувало 1000 воїнів, а за іншими його військо складалося з близько тисячі болгар і кінноти з 1000 або 1200 половців. Феодор Ангел був настільки переконаний у перемозі, що пішов у похід з усією своєю родиною і потрапив разом з нею в полон. Будучи спочатку милостиво прийнятий Асенем, але потім затіявши заколот проти нього, він згодом був ним засліплений. До Болгарського царства відійшли володіння деспотату у Фракії з містами Адріанополь, Дідімотіка, Серри до Фессалонік, а сам деспотат став залежним від Болгарського царства. Згодом Епірський деспотат розпався на дві держави з центрами в Фессалоніках і в Арті.

1246 року Нікейська імперія знову захопила Салоніки, в 1252 Епірський деспотат став васалом Нікейської імперії, проте 1256 року між імперією і деспотатом знову почалася війна через міста Діррахій і Сервія, в результаті Епір зайняв землі Нікейської імперії до Вардар, при цьому союзниками Епіру були король Манфред Сицилійський і ахейський князь Вільгельм II Віллардуен. Головний бій сил союзників і Нікейського війська Михайла Палеолога відбувся в 1259, в західній Македонії, на рівнині Пелагоніі, біля міста Касторії. У війську Михаїла, крім греків, були османи, половці, слов'яни. Касторійська битва закінчилося повною поразкою Епірського союзу, князя Ахейського було полонено, володіння Епірського деспота були зведені до його родових володінь в Епірі.

1318 року влада в Епірському деспотаті перейшла до італійської династії Орсіні, що правила до 1337, коли територія Епірського деспотату була приєднана до Візантійської імперії Андроніком III Палеологом.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. John Van Antwerp Fine. University of Michigan Press, 1994 ISBN 0-472-08260-4