Епістологія
Епістологія — від грец. epistole (послання, лист) і logos (слово, вчення). Це наука, яку відносять до Спеціальних історичних дисциплін, вивчає типи і види особистих листів стародавнього світу і середньовіччя.
Загальні відомості[ред. | ред. код]
Для історика, джерелознавця лист є важливим документом, який вивчає його за всіма ознаками: формою, друкованим текстом, піктографічними ознаками, марками, штемпелями, написами(адреси, імена), маргіналіями.
Епістолярні джерела є своєрідним матеріалом, що потребує конкретної методики до його опрацювання. З однієї сторони такий вид документу достатньо точний, адже писався комусь особисто, не висвітлення чи публікації, тобто факти у ньому мають передаватися правдиво. Проте, не варто забувати, що не можливо у листі відверто висловити думку, і у кожного автора власний погляд на подію чи явище.
На лист впливає багато факторів, час написання, середовище, характерні форми епістолярного етикету конкретної епохи, призначення даного документу і індивідуально-психологічні особливості.
До основних елементів джерелознавчого аналізу епістолярію належать: визначення авторства, часу, місця створення, змістова спрямованість, типологія та вид листа.
Лист — джерело, яке несе розмовну мову епохи, стилістичні особливості, властиві певному середовищу і часу. Дослідження епістоляріїв, дає змогу зробити висновки про соціальні класи, так і про окремих видатних осіб.
Перш за все, дослідник має атрибувати Лист, з'ясувати автора та адресанта, датувати його і зробити географічну прив'язку. Окрім цього, епістолярій включає в себе питання психологічного аналізу, графології, соціолінгвістики.
Проводячи аналітичну роботу, особливу увагу звертають на типологічну характеристику, атрибуцію і місце автора в описаних подіях(громадянську позицію, політичне обличчя)
Для досліджень використовуються різні методи джерельного аналізу, це і хронологічно-тематичний метод (спостерігає еволюцію поглядів особи), історико-порівняльний, історико-системний, історико-топологічний.
Метод вивчення листування, передбачає створення систематизації, класифікації за тематикою, змістом, місцем, часом чи фаховою належністю та ін.
Класифікація[ред. | ред. код]
- за типом змісту (листи-повідомлення, листи-запити, листи-відповіді
- за жанрами (листи-біографії, листи-нотатки, листи—інтерв'ю та ін..)
- за зворотними блоками(лист відповідь у хронологічному порядку, який показує інтенсивність листування)
Важливе місце займає системний аналіз, він дозволяє вивчити лист з різних боків, дати всебічну цілісну характеристику джерела. Витягнути з джерела цінну інформацію про життя, діяльність, контакти, громадянську позицію, професіональний рівень осіб листування.
Інформацію у листі ділять на усвідомлену, або навмисну(та, яку автор вкладав у джерело) та неусвідомлена, або ненавмисна(та, яка випливає з підтексту повідомленого автором.
Листування несе великий інформаційний потенціал, а саме суспільно-політична інформація, культурна, історична, просопографічна (вік автора, статус, риси, особливості ментальності тощо), персоніфікована (особа, місце в суспільстві), географічна хронологічна, лінгвістична та ін. (Войцехівська І. Н., Ляхоцький В. П. Епістологія: Корот.іст.нарис. К.,1998)
Типи листування[ред. | ред. код]
В епістолярному жанрі розрізняють деякі типи листування:
- — офіційне
- — приватне
- — публіцистичне
- — любовне тощо.
Палеографічні особливості письма[ред. | ред. код]
З виникненням писемності кожен народ та цивілізація мали свої палеографічні особливості. Народи Передньої Азії використовували глиняні таблички, індійці пальмове листя, єгиптяни глиняні черепки і папірус, греки і римляни папірус і натерті воском дерев'яні таблички, окрім того листи запечатували, що мало гарантувати особистість переписування. Спартанці використовували для написання листа палиці, на яких вирізували текст.
Історія листування[ред. | ред. код]
Ще Давньому Єгипті створювали послання за встановленими формулами. Лист ніс не лише змістове навантаження, але й мав конкретні форми, яких писарі повинні були дотримуватися.
Писарі мали знати архітектоніку письма, знати прийнятні стилі того часу, дотримуватися певних зразків написання.
Греція[ред. | ред. код]
Першу концепцію написання приписують філософській школі Аристотеля. Ця теорія має ряд вимог:
- ясність вираження думок
- прояв своїх моральних якостей, наміри, добрий настрій
- мова має бути зрозумілою, буденною, без словесних прикрас
Структура грецького листування[ред. | ред. код]
- Вступ (прескрипт) частина
- Основа (центральна) частина
- Заключна (клаузула) частина
У важливих і офіційних посланнях вказувалися дата і час написання.
За часи античності налічувалося близько 40 різновидів зразків написання листа.
Серед відомих епістолярних митців можна назвати Сенека, його 124 листи до Луцилія, Цицерон, написав собі повчально-утішливого листа з настановами, поет Горацій і його поетичні листи.
Середньовіччя[ред. | ред. код]
Епістолярний етикет з часом зазнає змін, у період середньовіччя набуває своїх характеристик. П'ять складових написання листа
- Привітання
- Преамбула
- Виклад(передача суті справи)
- Прохання
- Закінчення
Також були форми привітань до різних посадових осіб(імператор, король, духовна особа) і друзів. Були укладені так звані письмовики, це були книги з інструктажем правильного написання листів, вони були повні і неповні. Повний містив у собі: вступ, теорію стилю письма і грамоти, зібрання епістолярних формул, правових положень. Також були збірники стандартних висловів для звертання у листі(до прикладу твір Феофіла Коридаллевса «Твір про типи письма». Мистецтво написання листа було одним із навчальних предметів, їх викладачів називали «диктаторами», один із найвідоміших Іоанн Каетані і Альберіко Монтекассіно, разом вони обґрунтували закон акцентації(чергування наголошених і ненаголошених складів у фразі).
«Золота доба» XVIII ст.[ред. | ред. код]
З розповсюдженням друкарства і освіченості кількість посилань досягла в цей час неймовірних масштабів. Листи писалися державним особам, чиновникам, прийшла хвиля кореспонденції.
Листи XVIII ст.. діляться на дві групи: ділові та особисті, тобто службові або привітні. Перші ідуть до державних, другі до родинних архівів. Проте науковці не можуть віднести лист, до конкретно однієї групи, адже у приватних листах політичних діячів, поетів часто містяться свідчення, які є ціннішими, аніж актовий матеріал.
XIX ст.[ред. | ред. код]
З винайденням телеграфу і телефону, знижується інтенсивність листування і набуває іншої форми, здебільшого вітальної(листівки, поздоровлення з днями народження, зі святами).
В кінці XIX ст.. функція листування дещо змінюється, окрім інформативної і психологічної функцій, виникає установлення і підтримування ділових контактів. Ц е зумовило створення нових форм письмового звернення, комерційного листа. Такі документи часто несуть юридичну силу, для них виготовляється спеціальний іменний папір зі знаками-штемпелями, водяними знаками тої чи іншої установи чи особи.
Факти[ред. | ред. код]
- Пергамент 160 р. до н. е. В листуванні з ІІІ ст. н. е.
- Папір з бавовни VII ст.. виготовлений у Китаї, згодом потрапив до арабів, а у ІХ ст.. до Італії
- ХІІ ст.. папір з льону. Перші використовували араби та іспанці
- ХІІ-XIV ст.. бавовняний папір розповсюдився вже по усій Європі
- 1340 р. перші листи на папері з ганчір'я
- пера для письма відомі з VI ст.. у Греції виготовлялися з очерету.
- В ХІ- XV ст.. в Європі використовували пера гусячі, лебедині, павині. Знайдені у Новгороді берестяні грамоти, написані на верхньому шарі березової кори, написані швидше за все загостреними кістяними або мідними стрижнями.
- ХІІІ ст.. поява перших сталевих пер
- XV ст.. зі Сходу до Європи завезено сургуч
- 1624 р. поява перших обгорток
- 1820 р. англієць Бруе створив конверти для листів
- марка поштмейстера Роуленда Хілла, увійшла в обіг 6 травня 1840 р. в Англії.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Войцехівська І.Н. Епістолологія [Архівовано 29 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- Історичний нарис з епістології. І.Н.Войцехівська, В.П.Ляхоцький.
Посилання[ред. | ред. код]
- Структура спеціальних історичних дисциплін [Архівовано 19 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- І. Н. Войцехівська. Епістолологія [Архівовано 11 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Епістологія // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 27-28.
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (Вересень 2011) |