Ервін фон Лагузен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ервін фон Лахузен на трибуні Нюрнберзького процесу

Ервін Генріх Рене Лагузен (Лахузен) фон Вівремонт (нім. Erwin Heinrich René Lahousen, Edler von Vivremont; 25 жовтня 1897(18971025), Відень - †24 лютого 1955, Інсбрук) - австрійський воєначальник, який служив також в армії Третього рейху.

Біографія[ред.ред. код]

Батько Лахузена, за походженням з Північної Німеччини, дослужився до високих військових чинів в армії Австро-Угорщини і в 1880 отримав дворянське звання. Ервін Лахузен продовжив військову кар'єру батька, вступивши 1913 в Терезіанську військову академію і вже після двох років навчання, 18 серпня 1915 року, в неповних 18 років, отримав чин лейтенанта і був направлений в піхотний полк, дислокований у Лінці. За час Першої світової війни брав участь у військових діях в Італії, був двічі поранений.

Служба в розвідці Австрії (1935-1938)[ред.ред. код]

Продовживши після закінчення війни армійську кар'єру, Лахузен в кінці 1935 був призначений в Службу інформації (тобто військову розвідку) Генерального штабу Австрії і став одним із творців і фактичним керівником австрійської розвідки. Після аншлюсу Австрії (1938) разом зі своїм відділом був переведений на службу в абвер і призначений заступником начальника 1-го відділу абверу (розвідка) полковника Ганса Пікенброка.

Служба в Абвері (1939-1945)[ред.ред. код]

З 1939 року начальник 2-го відділу абверу (диверсії і саботаж), в його підпорядкуванні також був полк Бранденбург-800.

Співпраця з ОУН по створенню Військових Відділів Націоналістів (1939)[ред.ред. код]

У червні 1939 р. між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Прусію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників[1][2]. Формування підрозділу було доручено шефу 2 управління Ервіну фон Лагузену, а його статус було визначено як «спеціальний загін (або спеціальна група) особливого застосування»[3].

Протягом 13 червня — 3 липня 1939 р. між представником ОУН Романом Сушком («Сичем») та Ервіном фон Лагузеном відбулася низка зустрічей, на яких обговорювалися питання створення та вишколу Легіону[4].

Німецька сторона була зацікавлена в існуванні такого українського підрозділу передовсім через пропагандивний ефект. Натомість українські націоналісти отримали реальний шанс долучитись до військових операцій Вермахту[5].

У 1943 році замінений полковником В. фон Фрейтаг-Лорінгофеном і призначений командиром 41-го гренадерського полку на радянсько-німецькому фронті.

З грудня 1944 року - начальник розвідувального бюро 17-го воєнного округу (Відень).

У травні 1945 року заарештований американськими військами, і перебував в особливому центрі Бад-Ненндорф. Співпрацював з американською розвідкою. Виступав як свідок звинувачення на Нюрнберзькому процесі і незабаром був звільнений. Жив у Австрії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 86.
  2. А. Боляновський. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945) / Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів: 2003, с. 29.
  3. А. Боляновський. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945) / Львівський національний університет імені Івана Франка; Канадський інститут українських студій Альбертського університету. — Львів: 2003, с. 29.
  4. М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 87.
  5. М. Шмігель. Український легіон Романа Сушка. Напад зі Словаччини на Польщу // Український визвольний рух. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2007. — Збірник 11, с. 86.