Нікул Еркай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікул Еркай
Народився 22 травня 1906(1906-05-22)
Q18400516?, Саранський повіт, Пензенська губернія, Російська імперія
Помер 15 червня 1978(1978-06-15) (72 роки)
Саранськ, РРФСР, СРСР
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність письменник, журналіст, поет, політик
Мова творів ерзянська
Партія КПРС
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани»

Нікул Еркай (ерз. Эркай Никул; колоніальне Николай Иркаев; * 22 травня 1906, Курілово Ромодановський район (Республіка Мордовія, Ерзянь Мастор — † 15 червня 1978, Саран Ош (Саранськ) - ерзянський поет, драматург. Ветеран Другої Світової війни. Літературний побратим українського поета Павла Тичини. Автор перекладів з української літератури, а також оригінального віршу "Україна". Писав оповідання, нариси, повісті для дітей ("Альошка", 1959; "Нова рідня", 1963). Національність - ерзя.

Життєпис[ред. | ред. код]

Еркай народився у родині ерзянського господаря Лазаря Іркаєва. Рідне село Курілово знаходиться на схід від районного центру Ромоданово, неподалік кордону Чаунзабуе Республіки Мордовія, в оточенні мусульманських поселень.

Творчість[ред. | ред. код]

Літературну творчість починає як журналіст саранської газети «Завод и пашня».

1930 - закінчує Всесоюзний комуністичний інститут журналістики; 1932 - збірка віршів "Земля оновилася" (Модась окстомсь); 1933 - збірка віршів "Коріння згнило", присвячена антиселянському терору в Ерзянь Мастор (примусовий вступ у т.зв. "калхози"); 1934 - бере участь у І Всесоюзному з'їзді письменників; 1936 - виходить віршована повість про військові перемоги ерзянського народу та традиції середньовічного ерзянського війська "Пісня про Ратора" (Моро Ратордо). Після цього випадає з "літпроцесу", друкується окремими віршами під час Другої Світової війни. Зокрема, 1942 надруковано вірш "Україна".

Щоправда, у цей час про нього не забували літературні друзі, насамперед ерзянський поет Артур Моро, який присвятив йому два вірші: «Менестрель» та «Никул Эркайнень» (1945).

Післявоєнна творчість[ред. | ред. код]

1945 - після тривалої паузи вийшла збірка творів "Кочказь лирика" (Вибрана лірика). 1952 — збірка "Стихт ды поэмат" (Вірші та поеми).

Роки сталінського терору вплинули на жанровий вибір - дитяча література.

1959 - віршована повість для дітей "Альошка". Того ж року ще одна оригінальна поетична збірка "Весняний сад". 1963 - повість "Нова рідня" (для дітей). 1965 - дитяче оповідання "Мітяєві мрії". 1970 - поетична збірка "Життя". 1977 - у співавторстві нарис "Квітни, краю мій, Мордовіє моя!"

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Плідно працював перекладачем. Переклав твори Т. Шевченка, Л. Українки, О. Корнійчука. З англійської - Байрона, з татарської - Муси Джаліля, з російської - Пушкіна та Горького.

Еркай - ентузіаст українсько-ерзянських літературних зв'язків. Саме він встановив широкі контакти з українськими митцями. Особистий друг поета-класика Павла Тичини. Багато разів відвідував Україну (УССР), зокрема Київ, Вінницю, Донеччину та Галичину. Окремі поезії Нікула Еркая українською мовою переклали А.Іщук, С.Литвин та ін.

У 1960-их роках Еркай бере участь у тяжкій публіцистичній війні на захист творчості скульптора Стьопана Ерзі - тоді його праці зазнавали нищівної критики з боку архітектора Вучетича.

Пізня популярність[ред. | ред. код]

У 1970-их роках - справжній вибух популярності з огляду на масові переклади Еркая московськими літераторами. Зокрема, російською мовою видані:

  • повість "Березова вода" (1974, Москва);
  • збірка оповідань "Мітяєві мрії" (1975, Саранськ);
  • збірка новел "Мої берези" (1976).

У середині 70-их Еркай стає популярним і в колі київських поетів. Його перекладають і видають, найбільше у збірці "Сузір'я".

  • 1975 - український переклад вірша Еркая "Над полями шум..." ("Сузір'я", №9, Київ);
  • 1976 - український переклад Еркая "Ми довго були молодими" ("Сузір'я", №10, Київ);
  • 1980 - дитяча повість "Альошка" виходить у Києві в перекладі українською мовою.

1981 - в Саран Ош виходить посмертна книжка віршів Еркая "Джерела душі".

Вшанування[ред. | ред. код]

На околицях столиці Республіки Мордовія іменем Еркая названо вулицю (1986). В Українській Літературній Енциклопедії вміщено статтю вінницького фіноугрознавця Бориса Хоменка "Еркай Нікул". Також фотопортрет.

Творчість Еркая досліджували А.Кузенєцова, О.Пашутіна ("Нікул Еркай", 1988). У 1990-их - Валдоня Гаушева.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

У післявоєнні часи активно співпрацював із московськими російськомовними виданнями, увійшов до літературної еліти СРСР. Обраний депутатом Верховної Ради СРСР.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]