Ермітаж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Державний Ермітаж
Palace-p1030997.jpg
Засновано 1764
Розташування Росія Росія, 190000, Санкт-Петербург, Палацова набережна, б. 34, ст. метро «Невський проспект»
Відвідувачі 2.400.000 (дані за 2010 р.)
Директор Піотровський Михайло Борисович
Сайт http://www.hermitagemuseum.org

Державний Ермітаж в Санкт-Петербурзі (від фр. ermitage — місце всамітнення) — один із найбільших у світі художніх і культурно-історичних музеїв.

Зміст

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Виник в 1764 як приватне зібрання Катерини II. Пройшов довгий шлях від зібрання імператорської родини до музею, частково відкритого для відвідин у 1852 р. Містить колекції пам'ятників культур Стародавнього та Далекого Сходу, Давнього Єгипту, Античності та Середньовіччя, мистецтва Західної і Східної Європи, археологічних та мистецьких пам'яток Азії, слов'янської культури VIIIXIX століть.

На підставі указу Катерини II від 1795 р. з Варшави було вивезено бібліотеку Залуських, що налічувала майже 300 тис. томів, 10 тис. рукописів і величезне зібрання гравюр.(1930 року заради поліпшення відносин з Польщею більшовицький уряд повернув значну частину бібліотеки Залуських у Варшаву.) Саме вона й художні зібрання Королівського замку, двірських ансамблів «Лазенки» і «Вілянов», замку Вавель, садиб в Пулавах і Сєняві, Нєсвіжі, Підгірцях і Мітаві стали основою Імператорської публічної бібліотеки, Ермітажу і Арсеналу.

Імперські захоплення мистецьких і інших скарбів - не новина в тогочасній Європі. Як військові трофеї були вивезені Наполеоном Бонапартом в Лувр числені художні артефакти з Арабського Єгипту та античні знахідки з островів Середземного моря, числені мистецькі зібрання з пограбованих палаців Німеччини, Італії. Захоплення та концентрація мистецьких скарбів в окремих центрах мала як негатівні, так і позитивні наслідки. Бо сприяла збереженню низки унікальних пам'яток мистецтва, ворожо сприйнятих і не потрібних на той час Арабському Єгипту (де роками грабували археологічні пам'тки і торгували знахідками), ворожо сприйнятих і не потрібних пам'яток античності в Османській імперії, де існувала мусульманська заборона на реалістичні зображення. У мешканців Туреччини десятиліттями існувала практика випалення вапна із мармурових архітектурних уламків і залишків давньогрецьких скульптур. Кількість попсованого та знищеного перебільшує кількість збереженого через грабежі і вивезення.

Свій внесок в переміщення мистецьких скарбів внесли і постійні війни, котрі точилися на європейському континенті, батьківщині двох світових воєн. Моральні претензії через десятиліття вщухають, збережені пам 'ятки історії і мистецтва стають надбанням освіченого і дбайливого людства.

Зимовий палац.Фасади[ред.ред. код]

Будинки Ермітажу[ред.ред. код]

Нині до складу Державного Ермітажу також входять:

Головні відділи музею[ред.ред. код]

Відділ історії західноєвропейського мистецтва (з картинною галереєю)[ред.ред. код]

Скульптор Джузеппе Мацуолі, Загибель Адоніса (Смерть Адоніса на полюванні), Ермітаж.

Аби дати уяву про структуру відділів, подивимось на збірки цього закладу. Вони нараховують :

  • збірку живопису Італії 13-18 ст.
  • збірку живопису Італії 19-21 ст.
  • збірку живопису Іспанії15-21 ст.
  • збірку живопису Нідерландів 15-16 ст.
  • живопис Голландії 17-18 ст.
  • живопис Голландії 19-20 ст.
  • живопис Фландрії 17-18 ст.
  • живопис Бельгії 19-20 ст.
  • живопис Франції 15-18 ст.
  • живопис Франції 19-21 ст.
  • живопис Англії 16-20 ст.
  • живопис Німеччини 15-20 ст.
  • збірку живопису Австрії 1819 ст.
  • зразки живопису Швейцарії 18-20 ст.
  • зразки живопису країн Скандинавії 18-20 ст.
  • зразки живопису Фінляндії 19-20 ст.
  • поодинакі зразки живопису деяких країн Північної і Південної Америки (США, Мексики)
  • поодинакі зразки живопису Польщі, Чехії, Румунії, Данії [2].

Вибрані видання щодо Ермітажу[ред.ред. код]

Колекція скульптур[ред.ред. код]

Голова до алегорії «Красномовство (Бурдель)». Ермітаж, Петербург.

Картинну галерею доповнюють збірки скульптур різних країн, але збірка ніколи не мала систематичного характеру. Деякі майстри репрезентовані випадковими, поодинакими або не найкращими творами (Мікеланджело, Лоренцо Берніні). Багато провідних майстрів західноєвропейської скульптури - не представлено зовсім. Ще гірший стан по століттям і по епохам (мало творів італійського відродження, Франції 17 століття, творів 19 і 20 століть.) Переважають твори академізму 19 ст., що не найкращій період розвитку скульптури взагалі.

Обмежені можливості придбання нових експонатів за часів СРСР, практична відсутність закупівель на міжнародних аукціонах була лише частково компенсована поодинокими придбаннями на виставках чи дарами самих скульпторів музею в 20 ст., котрі мали випадковий характер (Франческо Мессіна, Аугусто Мурер, Еміліо Греко).

Картинна галерея. Загальна характеристика[ред.ред. код]

Хосе де Рібера, «Муза історії Кліо».

Імператорський Ермітаж не можна розглядати (подібно до Берлінського музею) як систематичний посібник до вивчення історії мистецтва. Характер колекції відбиває швидше особисті смаки російських государів або колекціонерів, збірки яких цілком увійшли до складу Ермітажу. Збірка П'єра Крози (1665–1740) - видатного знавця й збирача творів мистецтв, найвизначніша в Парижі XVIII століття, була придбана 1772 року в його спадкоємців за дорученням Катерини II. Генріх фон Брюль, граф (1700–1764), міністр при дворі Августа III, керував покупками картин для Дрезденської галереї. Його власна збірка 1769 року ввійшла до складу Ермітажної картинної галереї. Вальполь Роберт Уолпол (1676–1745), прем'єр-міністр Англії при Георгу I і Георгу II, найбільший англійський колекціонер першої половини XVIII століття. 1778 року російським посол в Лондоні придбав для Імператорського Ермітажу у спадкоємців Р. Уолпола колекцію, що складалася з 198 картин досить високого гатунку. Імператори Катерина II і Микола I привнесли свою частину для створення головного музею Російської держави. Однак у цьому збиранні вони не керувалися метою показати панораму історії живопису, але лише шукали спосіб оточити себе вишуканими і рідкісними речами, що взагалі було притаманно аристократам, російським чи іноземним. Збирання протягом двох століть все ж охопило значні області художнього минулого. Деякі епохи і країни представлені з нерівнозначною повнотою. Але в Ермітажі є прогалини, на жаль, саме в тих відділах, які особливо цікавлять сучасне суспільство. Неповно представлені італійські “прерафаеліти”, малочисельні старі нідерландці XV і англійці XVIII століття, нарешті, навіть в багатому зібранні голландців і фламандців бракує таких майстрів, як Ян Вермер, Гоббема, К. Фабріціус, П. Брейгель старший (картин яких збережено мало взагалі). Але це проблема не тільки ермітажної збірки.

Деякі інтер'єри і зали[ред.ред. код]

Картини-жарти[ред.ред. код]

Витвори мистецтва різних епох[ред.ред. код]

Келих з двох мушлей мідій та кентавром, невідомий з Нюрнберга 16 ст., Державний Ермітаж, Санкт-Петербург.

Скульптурний портрет Стародавнього Риму.Ермітаж.[ред.ред. код]

Теракоти в Ермітажі[ред.ред. код]

Скульптор Алессандро Альгарді, погруддя ювеліра і медальєра Гаспаро Моло,теракота, 1635 р.

Ця колекція формувалася стихійно. Артефакти, що входять до її складу, належать різним епохам в історії мистецтва.

  • Античні старожитності давно були предметами престижу в Західній Європі. Згадаємо колекцію античних артефактів Кампана у Римі, що була придбана у 1862 році для Імператорського Ермітажу. Але сформувалася колекція набагато раніше. В збірці були і теракоти. Давньогрецкі теракоти колись слугували релігійним обрядам. Їх виготовляли в особливих формах і доліплювали вручну. Після випалення в печі вони ставали твердими і досить довготривалими. Поверхню розфарбовували і теракоти ставили в оселях і на могилах, приносили в храми як дари богам.

Серед античних теракот у 19 стролітті особливо модними стали теракоти з Танагри, що в Беотії(Мала Азія). Спочатку тут робили теракоти для релігійних обрядів. З часом тематика змінилася. Бо майстри теракот почали працювати під впливом скульптурних образів Праксителя. Тоді і з'явилися фігурки муз в довгих сукнях. З часом музи перетворилися на уособлення привабливих дівчат. Їх доповнили фігури юнаків та дітей. Змінилася і їх роль — відтепер вони слугували окрасою оселі, улюбленими предметами. Їх клали в домовину померлого на згадку про його улюбленців при житті. Танагрські теракоти Ермітажу походять з розкопок некрополя Танагри 1870-х рр[3].

Ск. Алессандро Альґарді, погруддя Камілло Памфілі, 1647, теракота.
  • Теракоти італійських майстрів. Особливе місце в колекції теракот Ермітажу посіла збірка, що прибула з Венеції, де переважали твори митців 17 століття. Збірку формував венеціанський князь церкви - абат Філіппо Фарсетті (1704 - 1774). Ще в середині 18 століття від виклопотав у папи римського дозвіл на створення копій з гіпсу всіх уславлених на той час античних скульптур в збірках Ватикана. Папа такий дозвіл дав. Але абат діяльно скуповував і теракотові ескізи відомих майстрів римського бароко 17 ст. Ескізи в теракоті тоді розглядалися як допоміжний, студійний матеріал, поціновували саме готові твори. Метою абата була просвітницька і повчальна функції власної колекції, яку він перевіз у Венецію і зробив доступною для венеціанських спудеїв. Декілька десятиліть колекцію експонували в старовинному маєтку - палаццо Фарсетті. Серед відвідувачів палацу були і великий князь Павло з дружиною, майбутні російські імператор і імператриця. Колекція сподобалась візітерам з Російської імперії. Вже перебуваючи на престолі, імператор Павло висловив побажання придбати колекцію з палацу Фарсетті. Останній володар не продав, а запропонував її в подарунок. І колекцію перевезли в Санкт-Петербург. В столиці Російської імперії колекція теж виконувала просвітницькі і навчальні функції для учнів Петербурзької Академії мистецтв - аж до початку 20 ст. Після більшовицького перевороту частка найкоштовніших творів була вилучена з академії і перевезена в Державний Ермітаж. Серед них ескізи до майбутніх скульптур, погруддя, самостійні твори -

Серед теракот Ермітажу - копії скульптур Мікеланджело в каплиці Медічі у Флоренції, декілька творів 18-го і 19-го століть (ск. Константіно Корті «Грішний янгол»).

Картини майстрів Італії[ред.ред. код]

Мистецтво Італії пройшло тисячолітній шлях розвитку і зберігло чимало технічних чи художніх навичок. Особиво значним був внесок митців італійських земель в мистецтво середньовіччя та відродження, маньєризму і бароко. Високого художнього рівню досягли архітектура, мозаїка, фреска, згодом скульптура, живопис темперою та олійними фарбами, малюнок, декоративно-ужиткове мистецтво (меблі, фаянс, бронза, венеціанські мереживо та скло тощо). Якщо архітектура та тісно пов'язані з нею фреска, мозаїка та скульптура залишились переважно в Італії, живопис мав мобільний характер і перетинав кордони з давніх давен. За межами Італії уяву про значні мистецькі досягнення італійців репрезентував саме живопис, а картини - рано переходять в розряд престижу і постійного продажу.

Італійський розділ живопису і скульптури Ермітажу почав формуватися на початку 18 ст., коли в резиденції царя Петра І прибули перші твори мистецтва майстрів Риму (Д. Картарі), Феррари (Гарофало[4]), Неаполя (Лука Джордано[5]) та Венеції (низка творів венеціанських скульпторів [6]). На службі у Петра І в новій російській столиці роками працювали запрошені італійці, серед яких архітектори Доменіко Трезіні, Ніколо Мікетті, садівник і скульптор Карло Бартоломео Растреллі, художник Бартоломео Тарсія. Традиція запрошення італійських митців зберігатиметься десятиліттями. Перші партії картин, придбані імператрицями Єлизаветою Петрівною та Катериною II, обов'язково мали твори італійських художників. Вже тоді в приватні збірки прийшли картини, що стануть згодом престижним надбаням збірок Імператорського Ермітажу. Серед них - Паоло Веронезе, Алессандро Маньяско, Фра Бартоломео, Беккафумі, Тиціан, Джорджоне, Паріс Бордоне, Джованні Бенедетто Кастільоне, П'єтро да Кортона, Себастьяно дель Пьомбо. Навіть поодинакі придбання могли надзвичайно збагатити італійський розділ (всі кращі твори Тиціана пізього періоду (придбаня 1850 р. [7], Мадонна Літта, придбана 1865 р.[8]).

Венеціанська школа в музеї Ермітаж[ред.ред. код]

Караваджо і його послідовники[ред.ред. код]

Натюрморти музейної колекції[ред.ред. код]

Художники Голландії 17 століття[ред.ред. код]

Художники Іспанії 17 століття[ред.ред. код]

Портретний жанр «іспанців» в музейній збірці[ред.ред. код]

Портрети англійських майстрів[ред.ред. код]

Живопис Франції[ред.ред. код]

Картини ван Гога[ред.ред. код]

Портрети російських аристократів. Ермітаж.[ред.ред. код]

Скарби колекцій гравюр[ред.ред. код]

Візантійські ікони[ред.ред. код]

Колекція західноєвропейської та російської зброї[ред.ред. код]

Hermitage Museum 008.jpg
Ermitáž (42).jpg
Palace-archeology-weapons-p1040049.jpg
Palace-weapons-p1040038.jpg

Колекція нараховує близько 8.000 зразків. Палаци російських царів завжди мали збірки зброї. Її кількість збільшувалась через нові придбання за кордоном, замови майстрам-зброярам, дипломатичні подарунки, відбір з військових трофеїв, збереження меморіальних зразків вогнепальної зброї.

Збірка має як зразки парадної зброї, так мисливської, армійської чи мистецьких зразків. Частка зброї мала лише церемоніальне значення, вона оздоблена коштовним камінням, золотом, сріблом, гравіюванням тощо. До збірок логічно перейшли і екзотичні зразки з віддалених країн світу (Японія, держави Африки, Індія),так і зразки різних епох (антична зброя, зброя доби середньовіччя, відродження, бароко), лицарські обладунки, обладунки для захисту коней тощо. Накопичені збірки поперше розмістили в спеціальній споруді (Царськосільський Арсенал).

Частка речей передана з археологічних розкопок (зброя доби неоліту, античності, з розкопаних скіфських курганів). Після жовтневого перевороту зброя з Царськосільського Арсеналу та вельможних колекцій була націоналізована та розташована в музеї. Як і більшість відділів Ермітажу, колекція зазнала втрат через продаж музейної зброї на закордонних аукціонах в роки сталінського режиму.

Частка західноєвропейської зброї та лицарських обладунків демонструється в постійній експозиції Лицарського залу (зброя Італії, Іспанії, німецьких князівств). Екзотичні зразки зброї передані в зали за національним принципом (середньовічна зброя Індії - в залах мистецтва Індії, зброя і обладунки Японії - в залах мистецтва Японії тощо).

Має музей як безіменні зразки, так і зразки зброї відомих майстрів -

  • готичні обладунки німецького майстра
  • обладунок майстра Лоренца Хельмшмідта (м. Аугсбург)
  • щити з Богемії, з міст Енс та Дагендорф
  • мисливська аркебуза короля Франції Генріха IV
  • холодна зброя майстерень Золінгена, Мілану, Толедо
  • зразки зброї майстрів 18-19 ст. (Бутте, Б'єне, зброї часів Наполеону чи жезли його маршалів)
  • зразки зброї з майстерень Берліну, Парижу, Ганноверу, Відня, Мадриду, Версаля, Праги, Лондона.

Колекції зброї доповнені військовими строями, малюнками, альбомами, гравюрами, картинами батального жанру, історичними і трофейними прапорами.

Ендаумент-фонд Ермітажу[ред.ред. код]

В березні 2011 року в столиці Росії підписані документи про створення в Ермітажі цільового грошового фонду — ендаумент-фонду. Адже кожний музей — це не тільки експонати і експозиції, а й ремонти, придбання нових артефактів.

Відкривається рахунок, на який залучають кошти меценатів. Фондом керує окрема фірма, що вкладає кошти в якийсь бізнес, а музей отримує відсотки. Гроші фонду витрачати заборонено, витрачають тільки відсотки. На рахунок ендаумент-фонду Ермітажу російський бізнесмен Володимир Потанін вже зробив внесок у 5 мільйонів доларів. Практику створення ендаумент-фондів планують поширити і на інші значні музеї Росії.

Ендаумент-фонд — відомий у США фінансовий засіб підтримки музеїв. Так, цільовий грошовий фонд найстарішого в Сполучених Штатах Гарвардського університету становить 36 мільярдів доларів.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Эрмитаж за 200 лет», Л-М, «Сов.художник», 1966
  2. Гос. Эрмтаж. Каталоги 1 и 2, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976 и 1981
  3. Альбом «Сокровища Эрмитажа», Ленинград, 1969, с. 17.
  4. Гос. Эрмтаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 84
  5. Гос. Эрмтаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 90
  6. Сборник статей «Западноевропейское искусство 18 века», Л, «Искусство», 1987, с. 63-72
  7. Гос. Эрмтаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 140
  8. Гос. Эрмтаж. Каталог 1, «Западноевропейская живопись», Ленинград, «Аврора», 1976, с. 105

Джерела[ред.ред. код]

  • Бенуа Александр. Путеводитель по картинной галерее Императорского Эрмитажа (рос).
  • Шапиро Ю.Г. «По Эрмитажу без экскурсовода», Л, «Аврора»,1972 (рос)
  • «Эрмитаж за 200 лет», Л-М, «Сов.художник», 1966 (рос)
  • «Сокровища Эрмитажа», Л, «Сов.художник», 1969 «рос»
  • «Эрмитаж.История и архитектура зданий», Л,«Аврора», 1974 (рос)
  • Левинсон-Лессинг В.Ф. «История картинной галереи Эрмитажа 1764–1917», Л, «Искусство», 1985, (рос)

Посилання[ред.ред. код]