Ернест Пиддер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ернест Пиддер
Загальна інформація
Народження 10 лютого 1879(1879-02-10)
Тарту, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Смерть 24 червня 1932(1932-06-24) (53 роки)
Таллінн, Естонія
Поховання Таллінн
Alma Mater Віленське військове училищеd
Військова служба
Війни / битви Російсько-японська війна, Перша світова війна, Війна за незалежність Естонії і Венденська битва
CMNS: Ернест Пиддер у Вікісховищі

Ернест Пиддер (ест. Ernst-Johannes Põdder, 10 лютого 1879, Олександрівська волость Верроського повіту Ліфляндської губернії — 24 червня 1932, Таллінн, Естонія) — естонський військовий діяч, генерал-майор. Командир внутрішніх сил оборони Естонії «Кайтселійт» (1918—1919), начальник 2-ї дивізії Естонської Армії. Учасник звільнення північної Латвії (1919).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 10 лютого 1879 року в Олександрівській волості Верроського повіту Ліфляндської губернії. У 1895 році закінчив Юр'ївську міську гімназію. 26 липня 1897 року вступив добровольцем до 104-й піхотного Устюзького полку Російської імператорської армії.

12 вересня 1898 року вступив до Віленського піхотного юнкерського училища, з якого випустився 18 серпня 1900 року підпоручиком у 107-й піхотний Троїцький полк. У 1904 році — в 123-му піхотному Козловському полку. Брав участь у Російсько-японській війні у складі 2-го Сибірського корпусу, був поранений. У 1905 році повернувся до свого полку. У 1906 році переведений до 32-го Східносибірського стрілецького полку. 2 грудня 1908 отримав звання штабскапітан.

На початку Першої світової війни — командир роти в 52-му Сибірському стрілецькому полку. 8 листопада 1914 підвищений до звання капітана. 14 листопада 1914 року поранений, перебував на лікуванні до лютого 1915 року. 25 лютого 1915 призначений командиром 3-го батальйону. При форсуванні річки Сан знову поранений. Повернувся до лав 20 вересня 1915 року, призначений командиром 4-го батальйону. 18 липня 1916 року контужений на ризькому фронті на річці Кекава й ушпиталений. 10 серпня 1916 року проведений ц підполковники. Повернувся до лав 22 жовтня 1916 року. 14 березня 1917 року знову призначений командиром 3-го батальйону.

1 липня 1917 року призначений командиром 47-го Сибірського стрілецького полку і 6 липня отримав чин полковника.

8 липня 1917 року переведений в 1-й Естонський полк помічником командира полку. 19 жовтня 1917 року призначений командиром Талліннського окремого батальйону, 30 жовтня переформованого у Талліннський естонський окремий полк (пізніше — 3-й Естонський полк). 9 грудня 1917 року призначений командиром 1-го Естонського полку. 12 березня 1918 року отримав звання генерал-майора Естонської армії.

14 квітня 1918 року демобілізований.

Під час перебування німецьких військ в Естонії — оперативний керівник Талліннської самооборони, організатор Кайтселійту, був заарештований. На початку Визвольної війни Естонії — командувач естонських сил в містах і повітах: Талліннському, Гар'ю, Ленемаа, Яарве; пізніше — командувач внутрішніх сил оборони (11 листопада 1918 — 4 квітня 1919 — очолював Кайтселійт).

23 грудня 1918 року верховне командування естонських сил передав генералу Йогану Лайдонеру. 29 травня 1919 року призначений командиром 3-ї дивізії.

Брав участь у визволенні північної Латвії від ландесвера, наприкінці 1919 року захищав Нарву.

Головне командування естонської армії в 1920 році, зліва вгорі: генерал-майор Ернест Пиддер, доктор Артур Лоссманн, генерал-майор Олександр Тиніссон, полковник Карл Партс, полковник Віктор Пускар, полковник Яан Рінк. Зліва внизу: генерал-майор Андрес Ларка, генерал-майор Яан Соотс, головнокомандувач генерал-лейтенант Йохан Лайдонер, адмірал Йоган Пітка та полковник Рудольф Рейман

1921—1926 — начальник 2-ї дивізії Естонської армії. Особисто брав участь у придушенні комуністичного повстання в грудні 1924 року. З 1926 року — член військової ради. Активний політик і громадський діяч Естонії. У 1932 році, внаслідок розвитку гангрени, переніс операцію на нозі.

Помер 24 червня 1932 року. Похований на Талліннському гарнізонному кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Російські ордени:

  • Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом.
  • Орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами.
  • Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом.
  • Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість».
  • Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами.
  • Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом.

Естонські ордени:

Фінський орден Хреста Свободи 1-го класу.

Польський Хрест хоробрих.

Латвійські ордени:

  • військовий орден Лачплесіса 2-го ступеня (LKOK nr.2 / 22 в 1924 р.).
  • військовий орден Лачплесіса 3-го ступеня (LKOK nr.3 / 900 в 1921 р.).
Зовнішні зображення
Фото з сайту Eesti Vabadussõjalaste Liit
Фото з сайту Кавалерів ордена Лачплесіса

Література[ред. | ред. код]

  • Ernst Põdder. «Eesti rahvuslised väeosad». — Mälestused iseseisvuse võitluspäevilt. I köide. Revolutsioon ja okupatsioon 1917—1918. Eesti Ajakirjanikkude Liidu toimetusel Tallinnas: Rahvaülikool, 1927. (Uuendatud, osaliselt kärbitud, elulooliste andmete ja kommentaaridega varustatud trükk: Eesti eest I osa. Mälestused iseseisvuse võitluspäevilt. Revolutsioon ja okupatsioon 1917—1918. Kirjastus: Tammerraamat, 2013. ISBN 9789949482757)
  • Karl August Hindrey. Kindral Ernst Põdder: landesvääri võitja. Eesti rahvuslikud suurmehed. 1. sari, nr 2. Tallinn: Kooperatiiv, 1935. (Ümbertrükk: [Tallinn]: Eesti Raamatuühing, [1990].)
  • Загальний список офіцерських чинів російської імператорської армії. Складено по 1-е січ. 1909. — СПб, 1909. — Стор. 401.
  • В. І. Шайдіцький. На службі Батьківщини. — Сан Франциско, 1963. — Стор. 57, 87, 304.
  • M. Kröönström. Eesti sõjaväe juhtivkoosseis Vabadussõjas 1918—1920. Tartu Ülikooli Kirjastus. 2008. — Стор. 220.

Посилання[ред. | ред. код]