Ернест Хемінгуей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ернест Міллер Гемінґвей
Ernest Miller Hemingway
Ернест Гемінґвей, 1923 рік
Ернест Гемінґвей, 1923 рік
Дата народження 21 липня 1899(1899-07-21)
Місце народження Оук-Парк
Дата смерті 2 липня 1961(1961-07-02) (61 рік)
Місце смерті Кетчем
Громадянство США
Мова творів англійська мова[1]
Рід діяльності Письменник та журналіст
Magnum opus: По кому подзвін
Дружина Hadley Richardson[d], Pauline Pfeiffer[d], Martha Gellhorn[d] і Mary Welsh Hemingway[d]
Нагороди Нобелівська премія з літератури, Бронзова Зірка (США) і Пулітцерівська премія за художню книгу
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1954)
Автограф: Автограф
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей (англ. Ernest Miller Hemingway); 21 липня 1899 — 2 липня 1961) — американський письменник та журналіст, лауреат Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреат Пулітцеровської премії 1953 року.

Здобув широку популярність завдяки своїм романам та оповіданням, а також завдяки активному та наповненому пригодами життю. Його лаконічний та насичений стиль оповіді відіграв значну роль у літературі XX століття. У 1993 році на його честь названо малу планету 3656 Хемінгуей[3]. За своє життя написав та опублікував 7 новел, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Додаткові роботи, які включають в себе 3 новели, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці, опубліковано посмертно. Багато з його праць вважаються класикою американської літератури.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Ернест в дитинстві

Дитинство[ред.ред. код]

Ернест Гемінґвей народився 21 липня 1899 в Оук-Парку, що у передмісті Чикаго, штат Іллінойс, США. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Його батько, Кларенс Едмот Гемінґвей, працював лікарем, а його мати, Ґрейс Ґолл — музиканткою. Ернест був другою дитиною в сім'ї (першою була донька Марселина, яка народилася 1898 року). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім'я Гемінґвею не подобалося, і він пов'язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п'єси Оскара Вайльда «Як важливо бути серйозним».

Будинок Хемінгуеїв в Оук-Парку

Мати Гемінґвея часто давала концерти у містечку Оук-Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов'язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. Малий Ернест зовсім не хотів музикувати чи співати, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Гемінґвей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Гемінґвей з матір'ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Гемінґвей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості.

Сім'я Гемінґвеїв, крім зимового будинку в Оук-Парку, мала ще й котедж «Віндемер» на озері Валлун. Кожного літа Ернест з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у «Віндемер» означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг робити улюблені речі — сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Гемінґвей подарував йому однозарядну рушницю 20-го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Літературна діяльність[ред.ред. код]

Літературне покликання Гемінґвея виявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до університету, а переїхав до Канзасу, де влаштувався працювати у місцевій газеті «Star».

Ернест дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, влаштувавшись водієм швидкої допомоги. 8 липня 1918 його поранили на австро-італійському фронті, під Фоссальта-ді-П'яве, коли повертався з шоколадом та цигарками для солдатів на передовій. Незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам, за що і здобув італійську срібну медаль за військову відвагу. Ось що вісімнадцятилітній Гемінґвей сказав про цей інцидент: «Коли ти йдеш на війну хлопчаком, маєш величезну ілюзію безсмертя. Вбивають інших; не тебе… Але потім, коли тебе серйозно ранять вперше, ти втрачаєш цю ілюзію і знаєш, що це може статися і з тобою.»

У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Аґнес фон Куровські, що не відповіла йому взаємністю. Біограф Джефрі Мейерс у своїй книжці Гемінґвей: Біографія (англ. Hemingway: A Biography) стверджує, що ця відмова сильно сильно вплинула на нього, і в подальших стосунках він кидав жінок, перш ніж вони кидали його. Цих найяскравіших спогадів юності Гемінґвей ніколи не забував. Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаґо й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його відрядила газета Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. Фітцджеральд, Гертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Гемінґвей бачився з Джойсом. Гемінґвей описав ці події в своїх мемуарах Свято, що завжди з тобою (англ. A Moveable Feast). Вже у 1925 році опублікували книгу Гемінґвея — «У наші часи» («англ. In Our Times»). Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Гемінґвея у 1926 році після виходу в світ «І сонце сходить»[4] або «Фієста» («англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. Післявоєнні роки Гемінґвей повністю присвятив літературі.

Ернест Хемінгуей, 1939 рік

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшов збірник оповідань «Чоловіки без жінок» («англ. Men Without Women»), а 1933 року — «Переможець не отримує нічого» («англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Гемінґвея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» і «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшість читачів запам'ятала Хемінгуея за його роман «Прощавай, зброє!» («англ. A Farewell To Arms»), 1929 — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.

Любов Гемінґвея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» («англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танґаньїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки» («англ. The Green Hills Of Africa»), 1935. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш» («англ. To Have And Have Not», 1937). Гемінґвей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір пожертв на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі — «По кому подзвін» («англ. For Whom The Bell Tolls»), 1940. Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Гемінґвею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

1959-го року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960-го року письменник повернувся до США, Айдахо. Останні роки життя Гемінґвей страждав на важкі депресії і розлади психіки, а також на цироз печінки. 1960-го він лежав у клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Гемінґвей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому його дідусь. Це відбулося 2 липня 1961 в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.

Вибрані твори[ред.ред. код]

Видання творів українською мовою[ред.ред. код]

Перекладачі: Володимир Митрофанов, Петро Соколовський, Мар Пінчевський, Сергій Сингаївський, Оксана Тараненко, Іван Лещенко, Леся Маланчук, Микола Сизоненко, Оксана Дяченко, Кіра Сухенко, Нінель Тарасенко, Юрій Покальчук, Людмила Гончар, Ольга Ночева, Соломія Павличко, Віктор Ружицький.
  • Фієста, Київ, Вища школа, 1985
  • По кому подзвін, Київ, Вища школа, 1985
  • Марево. Журнал ВСЕСВІТ № 1-2 і № 3-4 за 2004 рік. Переклав Іван Яндола.

У 1999 році посмертно виданий незакінчений, значною мірою автобіографічий роман True at First Light[7] про сафарі 1953 року у Східній Африці.

Вітчизняне видавництво «Видавництво Старого Лева» завершило тривалі переговори із правовласниками і вперше в сучасній Україні видасть твори лауреата Нобелівської та Пуліцерівської премій Ернеста Гемінґвея у перекладах провідних сучасних українських перекладачів[2].

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Віктор Гилл кілька місяців поспіль переслідував Ернеста Хемінгуея, вимагаючи від нього автографа. Зрештою, письменник здався і власноруч написав на внутрішній стороні обкладинки: «Віктору Гиллу, справжньому сучому синові, який не розуміє відповіді „ні“».
  • Ернест Хемінгуей застрелився з рушниці Vincenzo Bernardelli. Тепер ця модель двостволки так і називається — Hemingway.
  • Улюбленими коктейлями Ернеста Хемінгуея були мохіто та дайкірі.
  • У Хемінгуея був шестипалий кіт Сноубол (Сніжок), нащадки якого, успадкували шестипалість і на теперішній час є однією з цікавинок будинку-музею письменника на Кі-Весті («коти Хемінгуея»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb11907208v
  2. а б .Уперше за часів незалежності в Україні видадуть твори Гемінґвея // ТСН.ua 31.10.2016
  3. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
  4. «Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де воно має заходити», Святе письмо, Проповідник:5,
  5. Номер 68 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.))
  6. Номер 59 у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (Newsweek's Top 100 Books — список 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік (англ.))
  7. Назва роману надихнута уривком з нього: «In Africa a thing is true at first light and a lie by noon and you have no more respect for it than for the lovely, perfect weed-fringed lake you see across the sun-baked plain. You have walked across that plain in the morning and you know that no such lake is there. But now it is there, absolutely true, beautiful and believable», де дійсно йдеться про марево, але уривок дає підставу і для іншої назви роману українською мовою — «Те, що правдиве на світанку».

Посилання[ред.ред. код]


Ернест Хемінгуей Це незавершена стаття про письменника США.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.