Ернст Федір Людвігович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Федір Ернст. 1910-ті.jpg

Фе́дір (Теодор-Ріхард) Лю́двігович Е́рнст (* 28 жовтня (9 листопада за новим стилем) 1891, Київ — † 28 жовтня 1942) — український історик, мистецтвознавець, музеєзнавець. Автор найкращого довоєнного путівника по Києву (1930).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 28 жовтня 1891 року (9 листопада за новим стилем) у Києві у родині німецького колоніста. 1909 року закінчив гімназію у Глухові, потім провчився два семестри у Берлінському університеті і 1910 року вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет. Тут зблизився з Миколою Біляшівським і Дмитром Дорошенком, відвідував засідання «Старої громади», брав участь у революційних зібраннях. З початком Світової війни (1914) як неблагонадійний (та ще й німецький підданий) був заарештований та засланий до Сибіру, повернувся до Києва лише 1917 року.

Найбільший вплив на формування вченого мав професор Г. Павлуцький, який спрямував науковий інтерес Ернста на дослідження історії української архітектури та мистецтва. Фундаментальні праці «Київські архітектори XVIII ст.» (1918), «Українське мистецтво XVII–XVIII ст.» (1919) зробили ім'я Ернста широко відомим і стали класичними в українському мистецтвознавстві. Брав участь у всіх пам'яткоохоронних комісіях 1917 —1918 років під керівництвом Миколи Біляшівського.

За радянської влади Ернст став професором, видатним спеціалістом з історії української архітектури та образотворчого мистецтва. Працював інструктором Всеукраїнського та Київського губернського комітетів охорони пам'яток. Але це не завадило двічі заарештувати його.

Від 1922 року Ернст працював у Всеукраїнському історичному музеї, згодом очолив його мистецький відділ. З 1926 по 1930 рр. очолював Київську крайову інспектуру охорони пам'яток матеріальної культури. У 1920-х роках бере участь у численних експедиціях для пошуків, дослідження і збереження пам'яток української архітектури і мистецтва, проводить археологічні розкопки, організовує виставки, формує музейні експозиції. Завдяки роботі Ернста та його колег вдалося зберегти значну кількість пам'яток, передусім сакральних, не лише Київщини, а й Чернігівщини, Волині, Поділля. Плідним був цей період і для наукової діяльності вченого.

Майже щороку виходили його наукові праці:

  • «Український портрет XVII-ХХ ст.» (1925),
  • «Георгій Нарбут»,
  • «Київська архітектура XVII ст.»,
  • «Київ та його околиця…» (1926),
  • «Українське малярство XVII- ХХ ст.» (1929),
  • «Київський провідник» (1930) та ін.

Ернст зробив вагомий внесок у створення Київського музею російського мистецтва, Києво-Печерського, Кирилівського та Чернігівського заповідників. Він мріяв про створення заповідника «Київський акрополь», куди мали ввійти Софіївський собор , Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський монастир.

На початку 1930-х років в Україні почалися чистки кадрів Наркомату освіти, що вилились у тотальний погром всього культурного життя в республіці. Всі головні музеї України було оголошено «осередком розташування націоналістичних сил». 1933 року Ернста було звільнено з музею, заарештовано, а наступного року — засуджено до трьох років виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Після закінчення терміну йому не дозволили повернутися до Києва. У засланні він створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу в м. Повенці, 1936 року завідував Музеєм будівництва каналу Москва —Волга в м. Дмитрові. Під час нетривалого звільнення учений очолював роботу зі створення Казахської національної художньої галереї в Алма-Аті (1937) р.), був заступником директора з наукової роботи Башкирського художнього музею в Уфі (1938 —1941 рр.) .

16 липня 1941 року Ернста знову заарештовано за звинуваченням у шпигунстві, а 28 жовтня 1942 року розстріляно. Реабілітований посмертно.

Більшість наукових праць Ернста не втратила наукової цінності й донині. Він справедливо посідає місце одного з фундаторів українського мистецтвознавства.

Література та посилання[ред.ред. код]