Ернст II (герцог Саксен-Гота-Альтенбурзький)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ернст II
нім. Ernst II.
Ернст II
Ернст II
Портрет Ернста II пензля Й. Г. Цізеніса, XVIII сторіччя
5-й герцог Саксен-Гота-Альтенбургу
Початок правління:10 березня 1772
Кінець правління:20 квітня 1804

Попередник:Фрідріх III
Наступник:Август

Дата народження:30 січня 1745(1745-01-30)
Місце народження:Гота, Саксен-Гота-Альтенбург
Країна:Священна Римська імперія
Дата смерті:20 квітня 1804(1804-04-20) (59 років)
Місце смерті:Гота, Саксен-Гота-Альтенбург, Священна Римська імперія
ПохованняГота
Дружина:Шарлотта Саксен-Мейнінгенська
Діти:Ернст, Август, Фрідріх, Людвіг
Династія:Ернестинська лінія Веттінів
Батько:Фрідріх III
Мати:Луїза Доротея Саксен-Мейнінгенська
Нагороди:

Ернст II Людвіг (нім. Ernst II. Ludwig), ( 30 січня 1745 — 20 квітня 1804) — герцог Саксен-Гота-Альтенбургу у 1772—1804 роках. Син попереднього герцога Саксен-Гота-Альтенбургу Фрідріха III та принцеси Саксен-Мейнінгенської Луїзи Доротеї. Під впливом Французької революції мав намір зректися трону й емігрувати, але, зрештою, залишився в Готі. Масон.

Засновник Готської обсерваторії.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Народився 30 січня 1745 року у Готі. Був четвертою дитиною та третім сином у родині герцога Саксен-Гота-Альтенбургу Фрідріха III та Луїзи Доротеї Саксен-Мейнінгенської. Мав старшого брата Фрідріха Людвіга та сестру Фредеріку Луїзу. Ще один брат помер немовлям до його народження. Згодом сімейство поповнилося молодшим сином Августом.

Портрет Ернста Людвіга

Отримав суворе виховання. Як другий син, призначався до військової кар'єри. Став спадкоємним принцом у червні 1756 року після смерті старшого брата. Матір, прихильниця усього французького, з ранніх літ привила йому любов до наук і мистецтв. Власноруч написала йому життєві правила. Наставником юнака був Вільгельм фон Ротберг, вчителями — Якоб Август Руссо та Крістіан Вільгельм Баузе. У 1762—1763 роках таємний радник Йоганн Стефан Пюттер давав Ернсту уроки історії, конституційного права та державного управління.[1]

У 1768—1769 роках обидва принци здійснили освітню подорож, в рамках якої відвідали Нідерланди, Англію та Францію, де познайомилися з визначними діячами політики, науки та мистецтв. При англійському дворі провели чотири місяці, а у Версалі Ернст Людвіг справив таке враження чистого серця, що Дідро порадив йому не залишатися занадто довго у Франції, «інакше його можна було б зіпсувати».[1] У січні 1769 року юнаки повернулися до Готи, де Ернст Людвіг невдовзі одружився зі своєю родичкою, Шарлоттою Саксен Мейнінгенською, яка народила йому згодом чотирьох синів.

Правління

[ред. | ред. код]

Вступив на престол 10 березня 1772 року. Правління не було приємне для нього, герцог радше присвятив би життя вивченню науки в тихому усамітненні. Головною метою правителя стало сприяти процвітанню країни та зробити народ щасливим. Його видатними чеснотами були любов до справедливості та людинолюбна доброзичливість, яка судила слабкості інших з лагідністю та терпінням. Проявляв значну щедрість у підтримці наук і мистецтв. Внаслідок його ощадливості поступово виплачувались значні борги, не обтяжуючи підданих новим тягарем.[1]

Портрет пензля Й.Й.Міхаеля, близько 1775

Відмовився від пропозиції англійського короля відправити війська до Америки, попри те, що це було звичайною практикою німецьких держав. У 1795 році надав п'ятикратний контингент для імператорської армії, для економії людей виставивши драгун, оскільки вершник рахувався за трьох піших.[1]

Американська боротьба за незалезалежність захоплювала Ернста, він також вітав початок Французької революції; але, з посиленням терору, відкрито висловив глибоку огиду до її жахів. Побоюючись, що на Німеччину чекає така ж доля, вирішив відмовитися від правління і зайнятися наукою у Швейцарії, який симпатизував, або Америці, де він у 1794 році придбав землі в Монтгомері. Зрештою, залишився у Готі.[1]

У 1776 році брав участь у врегулюванні територіальних суперечок між маркграфом Бранденбург-Ансбахським та імперським містом Нюрнберг, згодом відав адміністрацією фінансів Саксен-Кобург-Заальфельдів.[1]

Припинив роботу монетного двору Готи. Основними причинами стали величезний обсяг дрібних монет Тюрингії та приток іноземних грошей в результаті помилкової грошової політики його попередника. 1799 року стара будівля монетного двору була знесена.[2]

У 1772 році ввів державне страхування від пожеж, 1773 року заснував Товариство вдів держслужбовців, 1776 року випустив новий процесуальний кодекс, а у 1780 — нові положення до державного кодексу. Того ж року відкрив ломбард, а 1785 — майстерню для бідних. Протягом усього правління засновував притулки для бідних і лікарні в Альтенбурзі, Роннебурзі, Калі та Айзенбергу. Видав низку наказів проти передчасного поховання померлих (1779), проти недосконалої системи адвокатської діяльності (1775), проти надмірних витрат на похоронні церемонії, весілля, дитячі хрещення, розкішний одяг тощо.[1]

Мав широке коло художніх і наукових інтересів. Розвивав систему освіти, економіку, театр, збирав колекції витворів мистецтв, книги та рукописи для бібліотеки, а також колекції старовинних монет для монетного кабінету. Особисто цікавився фізикою й астрономією. У замку Фріденштайн були облаштовані фізичний кабінет і невелика обсерваторія. 1783 року, за посередництва Гете, надав художнику Й.Г.В.Тішбейну ґрант на його друге перебування у Римі, в ході якого була створена історична картина «Конрадін Швабський і Фрідріх Австрійський вислуховують свій смертний вирок за грою в шахи». Підтримував вчених; довічні пенсії, які він виплачував власним коштом, становили 3300 талерів на рік. Після смерті науковців надавав щорічні гранти членам їхніх родин.[1]

Зеєберзька обсерваторія у 1800 році

Запросив до країни відомого астронома Франца Ксавера фон Цаха, який прибув до Готи у червні 1786 року і почав, зі вступом на посаду приворного астронома, Астрономічну епоху Готи. Разом з ним заснував Готську обсерваторію, яка перетворилася на європейський центр астрономії. Першою з комплексу стала Зеєберзька обсерваторія, розташована на річці Малий Зеєбег, яка, водночас, стала однією з перших обсерваторій у Європі. Введена в експлуатацію 1790 року й оснащена найсучаснішими — переважно англійськими — приладами, вважалася зразком для наступників. На її будівництво Ернст II витратив 38 000 талерів зі свого апанажу, а також 20 000 талерів на обладнання. За його заповітом, ця наукова установа мала бути єдиною видимою пам'яткою його життя. Для її збереження він надав капітал у 40 000 талерів та щорічні 4% з нього, які призначалися для покриття майбутніх витрат на утримання господарства та платні астроному. У серпні 1798 року у Готі пройшов перший європейський конгрес астрономів.

У замковому парку навколо пруда, за наказом герцога, був розбитий англійський сад.[3] Роботами займався англійський садівник Джон Хаверфілд, якого Ернст привіз із собою з Альбіону у 1769 році. У 1775—1777 роках архітектор Карл Крістоф Бессер звів на північно-західному березі доричний храм античного зразка, присвячений богу Меркурію. В Саду Герцогині у 1780—1781 роках для дружини правителя був створений палац задоволень Teeschlösschen.

Від 1774 року Ернст був масоном у Великій державній ложі Німеччини та членом готської ложі «Zum Rautenkranz». 1784 року домігся приєднання готської ложі до Еклектичного союзу. 1783 року став членом товариства Ілюмінатів.

Раптово помер 20 квітня 1804 року. Був похований без труни, у простому кавалерійському мундирі у ямі, вистеленій дерном. Категорично заборонив встановлювати будь-який пам'ятник на свою честь. На могилі було висаджено акацію, символічне дерево масонів.

Легенда

[ред. | ред. код]
Портрет Шарлотти пензля Й. Г. Цізеніса, XVIII сторіччя

Цікавлячись наукою так само сильно, як масонством та ілюмінатами, герцог вважався підданими людиною з магічними здібностями. Донині в Готі існує легенда, згідно якої Ернст II зміг «заборонити» вогонь. Кажуть, що під час пожежі він тричі об'їжджав вогнище на білому коні та бурмотів таємні заклинання, аби вогонь не поширювався далі. Однак відразу після того, як вогонь був «заборонений», він мав якнайшвидше дістатися до протилежного берега найближчої водойми, щоб полум'я не переслідувало його.[4]

Приватне життя

[ред. | ред. код]

У віці 24 років узяв шлюб із 17-річною принцесою Саксен-Мейнінгенською Шарлоттою, кузиною його матері. Весілля відбулося 21 березня 1769 у Майнінгені. У подружжя народилося четверо синів:

  • Ернст (1770—1779) — прожив 9 років;
  • Август (1772—1822) — наступний герцог Саксен-Гота-Альтенбургу з 1804 року, був двічі одруженим, мав єдину доньку;
  • Фрідріх (1774—1825) — останній герцог Саксен-Гота-Альтенбургу з 1822 року, одруженим не був, дітей не мав;
  • Людвіг (21—26 жовтня 1777) — прожив 5 днів.

Шарлотта пережила чоловіка на 23 роки. Конфліктуючи з сином Августом, у 1806 році виїхала з Готи. Померла у Генуї.

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Фрідріх I
 
Магдалена Сибілла Саксен-Вайссенфельська
 
Карл Ангальт-Цербстський
 
Софія Саксен-Вайссенфельська
 
Бернхард I
 
Марія Ядвіга Гессен-Дармштадтська
 
Фрідріх I
 
Магдалена Сибілла Саксен-Вайссенфельська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх II
 
 
 
 
 
Магдалена Августа Ангальт-Цербстська
 
 
 
 
 
Ернст Людвіг I
 
 
 
 
 
Доротея Марія Саксен-Гота-Альтенбурзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Фрідріх III
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Луїза Доротея Саксен-Мейнінгенська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст Людвіг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и August Beck: Ernst II. Ludwig, Herzog von Sachsen-Gotha und Altenburg. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 6, Duncker & Humblot, Leipzig 1877, стор. 308–313. [1] (нім.)
  2. Wolfgang Streguweit: Geschichte der Münzstätte Gotha vom 12. bis zum 19. Jahrhundert. Weimar 1987, стор. 135.
  3. Герцогський парк у Готі. [2] (нім.)
  4. Andreas M. Cramer: Die Gothaer Sagen. Gotha 2005, стор. 66.

Література

[ред. | ред. код]
  • Christoph Köhler, Andreas Klinger, Werner Greiling: Ernst II. von Sachsen-Gotha-Altenburg. Böhlau, Köln u. a. 2005, ISBN 3-412-19905-2.
  • Sigrid Damm: Goethes Freunde in Gotha und Weimar. Insel-Verlag, Berlin 2014, ISBN 978-3-458-17611-4.

Посилання

[ред. | ред. код]