Еріка Салумяе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ест. Erika Salumäe
ест. Erika Salumäe
Еріка Салумяе підписує свою біографію «Залишитися живою»
Еріка Салумяе підписує свою біографію «Залишитися живою»
Еріка Салумяе підписує свою біографію «Залишитися живою»
Загальна інформація
Національність естонка
Громадянство  Естонія
 СРСР
Народження 11 червня 1962(1962-06-11) (61 рік)
Пярну
Зріст 165 см
Вага 63 кг
Спорт
Країна  СРСР і  Естонія
Вид спорту Велоспорт
Дисципліна спринт
Клуб Kalev Tallinn / Põhjakotkas
Участь і здобутки
CMNS: Еріка Салумяе у Вікісховищі
Нагороди
Олімпійські ігри
Представник СРСР
Золото Сеул 1988 спринт
Представник Естонії
Золото Барселона 1992 спринт
Чемпіонати світу
Золото Відень 1987 спринт
Золото Ліон 1989 спринт
Срібло Барселона 1984 спринт
Срібло Колорадо-Спрингс 1986 спринт
Бронза Богота 1995 спринт

Еріка Салумяе (Салумяе Еріка Акселівна, ест. Erika Salumäe, 11 червня 1962) — естонська велогонщиця, що спеціалізувалася в спринті, олімпійська чемпіонка.

Еріка стала останньою радянською олімпійською чемпіонкою (1988 року в Сеулі) та першою олімпійською чемпіонкою незалежної Естонії. Сталося це на Олімпіаді в Барселоні 1992 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Від Еріки відмовилася при народженні її мати, і дівчинку відправили до дитячого будинку міста Ельва. Коли їй було сім років, її удочерили названі батьки. Еріка навчалася в школі з гуманітарним ухилом, писала вірші і ставала призером і переможцем літературних олімпіад. Займалася легкою атлетикою, баскетболом, ковзанярськимом спорт (стала чемпіонкою Естонської РСР).

Ходила до музичної школи, однак у 18 років віддала перевагу спортивній кар'єрі. 1980 року почала займатися велоспортом: тренер Юрій Кальмус запропонував почати тренування, повідомивши про включення велоспорту в Олімпійські ігри. Навесні в Латвії пройшли перші змагання, на яких Еріка здобула свою першу перемогу.

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

Після перемоги в одній з першостей СРСР в спринті, переслідуванні і груповій гонці Еріка зустрілася з тренером Станіславом Соловйовим, який запропонував переїхати до Таллінну і зайнятися велотреком. Почала тренуватися з чоловіками (жінки тоді не займалися велотреком в Естонії), багато часу проводила в Москві, спілкуючись з тренером Володимиром Леоновим. Нарешті, перемога в першості СРСР над Галиною Царьовою відкрила Еріці шлях на Універсіаду 1983 року (тоді Еріка вперше виїхала за кордон, встановивши там свій перший світовий рекорд і перемігши в спринті). Всього ж в рамках першостей СРСР вона виступала за Таллінські команди «Калев» і «Динамо».

Урочиста зустріч Еріки Салумяе на Ратушній площі в Таллінні 1992 року

1987—1989 — завоювала три золоті медалі на міжнародних змаганнях: дві на чемпіонатах світу і одну в Сеулі на Олімпіаді. Після такого успіху був період втоми, проте Еріка не покинула спорт і продовжила кар'єру, вигравши друге олімпійське золото в Барселоні 1992 року (і там, і там Еріка перемагала німецьких спортсменок). За її спогадами, її як олімпійську чемпіонку урочисто зустрічали біля міської ратуші Таллінна. Примітно, що Еріка могла і не поїхати на Олімпіаду в Барселоні через хворобу (протягом двох місяців вона проходила курс лікування), однак слабкість в швидкості для спринтера була компенсована тактичними ходами, що і принесло спортсменці олімпійське золото (перше для незалежної Естонії після розпаду СРСР).

З роками стан здоров'я Еріки погіршувався (її оперували 7 разів), і німецькі лікарі рекомендували їй піти зі спорту, однак вона ще раніше дала обіцянку взяти участь в Олімпіаді в Атланті 1996 року. Там естонська гонщиця посіла шосте місце, що вболівальники і преса сприйняли як розчарування і провал, не знаючи про стан здоров'я Салумяе. Останньою її нагородою стала бронзова медаль на першості світу 1995 року. Після Олімпіади Еріка завершила кар'єру велогонщиці після довгих роздумів.

Після кар'єри велогонщиці[ред. | ред. код]

1999 року Салумяе очолила Міжнародний союз велосипедистів, в якому працювала до 2006 року. 2004-го паралельно стала президентом національного Олімпійського комітету і залишила цю посаду після відходу з поста глави Міжнародного союзу велосипедистів. З 2004 року також є главою Естонського союзу шкільного спорту. Двічі обиралася в Рійгікогу (державні збори) Естонії. За свою діяльність нагороджена Орденом Естонського Червоного Хреста (2001)[1].

Виступи на Олімпіадах[ред. | ред. код]

Олімпіада Дисципліна Місце
Сеул 1988 спринт 1
Барселона 1992 спринт 1
Атланта 1996 спринт 6

Титули[ред. | ред. код]

  • Олімпійська чемпіонка 1988 і 1992 років
  • Чемпіонка світу 1987 і 1989 років
  • Срібний призер чемпіонатів світу 1984 і 1986 років
  • Бронзовий призер чемпіонату світу 1995
  • Дворазова чемпіонка Універсіади 1983 року
  • 16-разова чемпіонка СРСР
  • 9-разова володарка титулу найкращої спортсменки Естонії[2]
  • Побила 16 світових рекордів

Сім'я[ред. | ред. код]

Хобі — музика і читання. Є дочка Сірлом. Еріка проживає в Іспанії з 2010 року[3], займається бізнесом. Написала автобіографію «Залишитися в живих» (ест. Jääda ellu).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Vabariigi President. www.president.ee. Архів оригіналу за 27 грудня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
  2. ↑ Нагорода присуджується з 1955 року, тому враховуються і нагороди часів Естонської РСР
  3. ↑ Эрика Салумяэ Спорт и отдых в Дения, Испания. archive.is. 29 липня 2012. Архів оригіналу за 29 липня 2012. Процитовано 27 грудня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Спорт
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Спринт у велоспорті на Олімпійських іграх
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еріка_Салумяе&oldid=40064096