Ерік Райнерт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Ерік Райнерт
Erik Steenfeldt Reinert
Erik Reinert.JPG
Народився 15 лютого 1949(1949-02-15) (69 років)
Осло, Норвегія
Громадянство
(підданство)
Flag of Norway.svg Норвегія
Діяльність економіст, професор
Alma mater Університет Санкт-Галлена (B.A.), Гарвардська школа бізнесу (M.B.A.), Корнелльський університет (Ph.D)
Галузь економіка розвитку, економічна історія
Заклад Талліннський технічний університет

Ерік Райнерт (норв. Erik Steenfeldt Reinert, нар. 15 лютого 1949(19490215), Осло) — норвезький  економіст, який займається економікою розвитку[en] і економічної історією. Належить до етатистської школи політичної економії[1] («економічного націоналізму»[2]) і є відомим критиком неолібералізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Осло, навчався в Університеті Санкт-Галлена в Швейцарії (бакалавр економіки), Гарвардській школі бізнесу (MBA) та Корнельському університеті (Ph.D., економіка).  Ще під час навчання проводив багато часу в Латинській Америці, працюючи з проектом розвитку громад в Перуанських Андах, і в сфері приватного підприємництва. У 1972 році він заснував невелику промислову фірму, Matherson-Selig, пізніше Matherson SpA,(з підбору кольорів і відтінків фарби для фарбування різних матеріалів, створення колористичних каталогів) у Бергамо, Італія. Після відкриття виробничих заводів у Норвегії й Фінляндії компанія стала найбільшою у своїй галузі в Європі, коли Райнерт продав її в 1991 році.

З 1991 по 1995 Райнерт працював в організації STEP в Осло, пізніше став директором досліджень в Norsk Investorforum, аналітичному центрі кількох великих норвезьких корпорацій (1995-2000). За сумісництвом обіймав посаду в Центрі з розвитку навколишнього середовища (The Centre for Development and the Environment (SUM)), науково-дослідній установі, створеній при Університеті Осло.  У 2000 році заснував міжнародний фонд «Інший канон» (The Other Canon Foundation) — невеликий центр для підтримки й розвитку неортодоксальних економічних досліджень[en]. З 2004 є професором технології управління та стратегії розвитку  Талліннського технічного університету в Естонії. Читає лекції п'ятьма мовами.[3]

Наукові інтереси та публікації Райнерта зосереджені навколо теорії нерівномірного розвитку і історії економічної думки і політики.

У 2007 році опублікував працю «Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними» (How Rich Countries Got Rich ... and Why Poor Countries Stay Poor), яка стала бестселером. У 2008 році Райнерт отримав щорічну премію Мюрдаль (Gunnar Myrdal Prize, названа на честь Гуннара Мюрдаля) за найкращу монографію в еволюційній політичній економії[4]. У 2010 році він був єдиним норвезьким економістом, запрошеним в Кембридж на відкриття конференції Інституту нового економічного мислення, що фінансується Джорджем Соросом.

Основні ідеї[ред.ред. код]

У своїй книзі «Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними» Райнерт показує, що багаті країни стали багатими завдяки поєднанню державного втручання, протекціонізму і стратегічних інвестицій, а не завдяки вільній торгівлі. Він стверджує, що саме така політика була запорукою успішного економічного розвитку, починаючи з Італії епохи Відродження і промислової революції в Нідерландах, і закінчуючи сьогоднішніми країнами Південно-Східної Азії. Показуючи, що сучасні економісти ігнорують цей підхід, наполягаючи на важливості вільної торгівлі без урахування готовності тієї чи іншої країни до відкриття своєї економіки, Райнерт пояснює це розколом в економічній науці між континентально-європейською традицією, орієнтованої на комплексну державну політику, з одного боку, і англо-американською, орієнтованою на вільну торгівлю, — з іншого.

Послідовно критикуючи теорію Рікардо[ru], Райнерт зазначає, що вільна торгівля вигідна тільки за умови порівюваного рівня розвитку країн, що торгують, а в разі великої різниці у розвитку вільна торгівля збагачує розвинену країну, вганяючи бідну в ще більшу бідність.

«Економічна наука стала вкрай математизованою і відірваною від емпіричної дійсності саме в період Холодної війни. (Зауважте, що в працях Шумпетера, який в 1930-х роках очолював відділення економіки в Гарварді, багато думок і спостережень, але зовсім немає формул.)»[5].

Слідом за Йозефом Шумпетером вважає, що «капіталізм заснований на ренті, що поступово розповсюджується по всій системі. Першим ренту повинен отримати інноваційний підприємець, який потім ділиться нею з інвесторами, що видали інноваційний кредит. А потім — з залученими у виробництво кваліфікованими працівниками і, за допомогою податків, з владою, яка забезпечує інноваційне середовище, в тому числі захист від надмірної конкуренції на початкових етапах становлення нових галузей. По суті, капітал, праця і держава з трьох сторін прагнуть до розділу олігополістичної ренти інноваційних підприємців.»[5] Неокласична теорія, на думку Райнерт, припускаючи досконалу конкуренцію, встановлює умови, за яких інноваційне виробництво для більшості країн і окремих підприємців стає практично нереальним, оскільки відсутні можливості для отримання ренти, хоча б на початкових етапах.

Також Райнерт акцентує увагу на тому факті, що «не всі види зростання ведуть до господарського розвитку та добробуту. Розвиток в різні епохи і на різних етапах пов'язаний з різними галузями і типами діяльності. Ось чому капіталізму потрібні стратегічна координація і управління»[5].

Праці[ред.ред. код]

  • Globalization, Economic Development and Inequality: An Alternative Perspective (2004), ed. Cheltenham: Edward Elgar.
  • Global Økonomi. Hvordan de rike ble rike og hvorfor fattige blir fattigere (Global Economy. How the rich got rich and why the poor get poorer) (2004). Oslo: Spartacus. Serbian translation (2006) Belgrade: Cigoja.
  • The Origins of Economic Development. How Schools of Economic Thought have Addressed Development (2005), co-edited with KS Jomo. London: Zed / New Delhi: Tulika.
  • How Rich Countries Got Rich ... and Why Poor Countries Stay Poor (2007), London: Constable.
  • Techno-Economic Paradigms: Essays in Honour of Carlota Perez (2009), co-ed. London: Anthem.
  • Ragnar Nurkse (1907–2007): Classical Development Economics and its Relevance for Today (2009), co-ed. London: Anthem.
  • Ragnar Nurkse: Trade and Development (2009), co-ed. London: Anthem.

перекладені українською[ред.ред. код]

  • Ерік С. Райнерт. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними. – К.: Темпора, 2014. – 444 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бенжамін Селвін. Политическая экономия развития: этатизм или марксизм? // Спільне. — 27 липня 2016
  2. Євген Ланюк. Фрідріх Ліст та концепція економічного націоналізму // Zbruč. — 10 лютого 2013
  3. Other Canon | Documenting The Other Canon
  4. EALAT WP leader Erik Reinert Wins Myrdal Prize. Arctic Portal. 2008-07-31. Процитовано 2009-03-26. 
  5. а б в Райнерт Э. Забытые уроки прошлых успехов // Эксперт, № 1 (687), 28 декабря 2009.

Посилання[ред.ред. код]

Інтерв'ю з Еріком Райнертом