Ерік Райнерт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ерік Райнерт
Erik Steenfeldt Reinert
Erik Reinert.JPG
Народився 15 лютого 1949(1949-02-15) (68 років)
Осло, Норвегія
Громадянство
(підданство)
Норвегія
Alma mater Університет Санкт-Галлена (B.A.), Гарвардська школа бізнесу (M.B.A.), Корнелльський університет (Ph.D)
Галузь наукових інтересів економіка розвитку, економічна історія
Заклад Талліннський технічний університет

Ерік Райнерт (норв. Erik Steenfeldt Reinert, нар. 15 лютого 1949(19490215), Осло) — норвезький  економіст, який займається економікою розвитку[en] і економічної історією. Належить до етатистської школи політичної економії[1] («економічного націоналізму»[2]) і є відомим критиком неолібералізму.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Осло, навчався в Університеті Санкт-Галлена в Швейцарії (бакалавр економіки), Гарвардській школі бізнесу (MBA) та Корнельському університеті (Ph.D., економіка).  Ще під час навчання проводив багато часу в Латинській Америці, працюючи з проектом розвитку громад в Перуанських Андах, і в сфері приватного підприємництва. У 1972 році він заснував невелику промислову фірму, Matherson-Selig, пізніше Matherson SpA,(з підбору кольорів і відтінків фарби для фарбування різних матеріалів, створення колористичних каталогів) у Бергамо, Італія. Після відкриття виробничих заводів у Норвегії й Фінляндії компанія стала найбільшою у своїй галузі в Європі, коли Райнерт продав її в 1991 році.

З 1991 по 1995 Райнерт працював в організації STEP в Осло, пізніше став директором досліджень в Norsk Investorforum, аналітичному центрі кількох великих норвезьких корпорацій (1995-2000). За сумісництвом обіймав посаду в Центрі з розвитку навколишнього середовища (The Centre for Development and the Environment (SUM)), науково-дослідній установі, створеній при Університеті Осло.  У 2000 році заснував міжнародний фонд «Інший канон» (The Other Canon Foundation) — невеликий центр для підтримки й розвитку неортодоксальних економічних досліджень[en]. З 2004 є професором технології управління та стратегії розвитку  Талліннського технічного університету в Естонії. Читає лекції п'ятьма мовами.[3]

Наукові інтереси та публікації Райнерта зосереджені навколо теорії нерівномірного розвитку і історії економічної думки і політики.

У 2007 році опублікував працю «Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними» (How Rich Countries Got Rich ... and Why Poor Countries Stay Poor), яка стала бестселером. У 2008 році Райнерт отримав щорічну премію Мюрдаль (Gunnar Myrdal Prize, названа на честь Гуннара Мюрдаля) за найкращу монографію в еволюційній політичній економії[4]. У 2010 році він був єдиним норвезьким економістом, запрошеним в Кембридж на відкриття конференції Інституту нового економічного мислення, що фінансується Джорджем Соросом.

Основні ідеї[ред.ред. код]

У своїй книзі «Як багаті країни забагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними» Райнерт показує, що багаті країни стали багатими завдяки поєднанню державного втручання, протекціонізму і стратегічних інвестицій, а не завдяки вільній торгівлі. Він стверджує, що саме така політика була запорукою успішного економічного розвитку, починаючи з Італії епохи Відродження і промислової революції в Нідерландах, і закінчуючи сьогоднішніми країнами Південно-Східної Азії. Показуючи, що сучасні економісти ігнорують цей підхід, наполягаючи на важливості вільної торгівлі без урахування готовності тієї чи іншої країни до відкриття своєї економіки, Райнерт пояснює це розколом в економічній науці між континентально-європейською традицією, орієнтованої на комплексну державну політику, з одного боку, і англо-американською, орієнтованою на вільну торгівлю, — з іншого.

Послідовно критикуючи теорію Рікардо[ru], Райнерт зазначає, що вільна торгівля вигідна тільки за умови порівюваного рівня розвитку країн, що торгують, а в разі великої різниці у розвитку вільна торгівля збагачує розвинену країну, вганяючи бідну в ще більшу бідність.

«Економічна наука стала вкрай математизованою і відірваною від емпіричної дійсності саме в період Холодної війни. (Зауважте, що в працях Шумпетера, який в 1930-х роках очолював відділення економіки в Гарварді, багато думок і спостережень, але зовсім немає формул.)»[5].

Слідом за Йозефом Шумпетером вважає, що «капіталізм заснований на ренті, що поступово розповсюджується по всій системі. Першим ренту повинен отримати інноваційний підприємець, який потім ділиться нею з інвесторами, що видали інноваційний кредит. А потім — з залученими у виробництво кваліфікованими працівниками і, за допомогою податків, з владою, яка забезпечує інноваційне середовище, в тому числі захист від надмірної конкуренції на початкових етапах становлення нових галузей. По суті, капітал, праця і держава з трьох сторін прагнуть до розділу олігополістичної ренти інноваційних підприємців.»[5] Неокласична теорія, на думку Райнерт, припускаючи досконалу конкуренцію, встановлює умови, за яких інноваційне виробництво для більшості країн і окремих підприємців стає практично нереальним, оскільки відсутні можливості для отримання ренти, хоча б на початкових етапах.

Також Райнерт акцентує увагу на тому факті, що «не всі види зростання ведуть до господарського розвитку та добробуту. Розвиток в різні епохи і на різних етапах пов'язаний з різними галузями і типами діяльності. Ось чому капіталізму потрібні стратегічна координація і управління»[5].

Праці[ред.ред. код]

  • Globalization, Economic Development and Inequality: An Alternative Perspective (2004), ed. Cheltenham: Edward Elgar.
  • Global Økonomi. Hvordan de rike ble rike og hvorfor fattige blir fattigere (Global Economy. How the rich got rich and why the poor get poorer) (2004). Oslo: Spartacus. Serbian translation (2006) Belgrade: Cigoja.
  • The Origins of Economic Development. How Schools of Economic Thought have Addressed Development (2005), co-edited with KS Jomo. London: Zed / New Delhi: Tulika.
  • How Rich Countries Got Rich ... and Why Poor Countries Stay Poor (2007), London: Constable.
  • Techno-Economic Paradigms: Essays in Honour of Carlota Perez (2009), co-ed. London: Anthem.
  • Ragnar Nurkse (1907–2007): Classical Development Economics and its Relevance for Today (2009), co-ed. London: Anthem.
  • Ragnar Nurkse: Trade and Development (2009), co-ed. London: Anthem.

перекладені українською[ред.ред. код]

  • Ерік С. Райнерт. Як багаті країни забагатіли… і чому бідні країни лишаються бідними. – К.: Темпора, 2014. – 444 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бенжамін Селвін. Политическая экономия развития: этатизм или марксизм? // Спільне. — 27 липня 2016
  2. Євген Ланюк. Фрідріх Ліст та концепція економічного націоналізму // Zbruč. — 10 лютого 2013
  3. Other Canon | Documenting The Other Canon
  4. EALAT WP leader Erik Reinert Wins Myrdal Prize. Arctic Portal. 2008-07-31. Процитовано 2009-03-26. 
  5. а б в Райнерт Э. Забытые уроки прошлых успехов // Эксперт, № 1 (687), 28 декабря 2009.

Посилання[ред.ред. код]

Інтерв'ю з Еріком Райнертом