Ерік Рудий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ерік Рудий
Eiríkur rauði
Eric the Red.png
Народився 950(0950)
Норвегія
Помер 1003(1003)
Браттаглід, Куяллек, Гренландія, Королівство Данія
Країна Норвегія
Національність норвежець
Діяльність мандрівник-дослідник, поселенець
Знання мов давньоскандинавська
Конфесія скандинавське язичництво
Батько Thorvald Asvaldssond
У шлюбі з Thjodhildd
Діти Лейф Еріксон, Thorvald Eirikssond і Фрейдіс Еріксдоттір
Волосся руде[1]

Ерік Рудий (Ейрік Рауді, ісл. Eiríkur rauði, іноді його іменують Еріком Рудим Торвалдсоном від давньоскан. Eiríkr rauði Þorvaldsson; 9501003) — першовідкривач Гренландії, ісландський вікінг норвезького походження. Вважається першим європейцем, який заснував поселення в Гренландії.

Син Торвалда Асвальдсона, батько Лейфа Еріксона та Фрейдіс Еріксдоттір. Прізвисько «Рудий» отримав через колір волосся і бороди. За деякими версіями, ще до сина Лейфа відвідував узбережжя Ньюфаундленду.

Під час правління Гаральда Прекрасноволосого Торвалд після вироку конунгового суду за скоєне ним вбивство разом з сім'єю був вигнаний з Норвегії і оселився в Ісландії. Ісландські землі в часи життя Еріка вже були зайняті. На одному з поєдинків за землю Ерік він убив людину, після чого ісландським судом був засудженим на вигнання на три роки. Але є й інші свідчення, що він скоїв два вбивства — у першому випадку він убив сусіда, який не хотів повернути взятого в борг човна, в іншому — помстився за своїх рабів, яких скарав на смерть інший вікінг.

У 982 році він зі своїми людьми відплив на захід. Нову землю він назвав Гренландією. У 986 році, після відбуття терміну покарання-вигнання повернувся в Ісландію і почав переконувати місцевих жителів переселятися на нові землі. Згідно з сагами він спорудив 30 кораблів, взявши зі собою велику кількість людей, відплив назад. Але досягли острова лише 14 суден з 350 людьми. Там він заснував перше поселення на Гренландії Ейстрінбіґґд (норв. Eystribyggd), до 1003 року воно досягло кількості у 5 тисяч мешканців.

За даними істориків, до кінця життя Еріка кількість поселенців у Гренландії становила близько п'яти тисяч осіб. А в 1004 році Лейф Еріксон (Лейф в перекладі — Щасливчик), син Еріка Рудого, досяг узбережжя Північної Америки (за пів тисячоліття до Христофора Колумба). Лейф привіз до Гренландії католицького священника, який охрестив острів. Ерік на відміну від своєї сім'ї ніколи не похрестився і продовжував бути язичником до самої смерті.

Незважаючи на те, що популярна історія зараховує Еріка як першу людину, яка відкрила Гренландію, ісландські саги припускають, що скандинави відкрили та намагалися заселити її раніше за нього.[2] Традиція приписує Гуннбйорну Ульфссону (також відомому як Гуннбйорн Ульф-Кракусон) першим, хто побачив сушу. Майже за століття до Еріка сильні вітри пригнали Гуннбйорна до землі, яку він назвав шхерами Гуннбйорна. Але випадковий характер відкриття Гуннбйорна призвів до того, що він залишився без уваги в історії Гренландії. Після Гуннбйорна Снебйорн Галті також відвідав Гренландію. Відповідно до записів того часу, Галті очолював першу скандинавську спробу колонізувати Гренландію, яка закінчилася катастрофою. Однак Ерік Рудий був першим постійним європейським поселенцем.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://www2.uned.es/temple/erik.htm
  2. History. Visit Greenland (амер.). Процитовано 1 вересня 2022. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Arnulf Krause: Die Welt der Wikinger. Campus-Verlag, Frankfurt a.M./ New York 2006, ISBN 3-593-37783-7, S. 179—182. (нім.)
  • Hans-Jürgen Krüger: Erik der Rote und Leif der Glückliche. eine Biographie der Eriksfamilie. Bormann von Bockel, Hamburg 1990, ISBN 3-927858-05-6. (нім.)
  • Tilman Röhrig: Erik der Rote oder die Suche nach dem Glück. Historischer Roman (= Bastei-Lübbe-Taschenbuch. Bd. 15511; Allgemeine Reihe). Bastei Lübbe, Bergisch Gladbach 2006, ISBN 3-404-15511-4. (нім.)
  • Буайе Режи. Викинги: История и цивилизация. Пер. с фр. — СПб.: Евразия, 2012. — 416 с. — 3000 экз. — ISBN 978-5-91852-028-4. (рос.)
  • Возгрин В. Е. Гренландские норманны // Вопросы истории. — 1987. — № 2. — С. 186—187. (рос.)
  • Ингстад Хельге. По следам Лейва Счастливого. — Л.: Гидрометеоиздат, 1969. — 246 с. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]