Перейти до вмісту

Еріх Гепнер

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Еріх Гепнер
Erich Hoepner
ПрізвиськоСтарий кіннотник
(нім. Der Alte Reiter)
Народження14 вересня 1886(1886-09-14)
Німецька імперія Франкфурт-на-Одері, Бранденбург, Німецька імперія
Смерть8 серпня 1944(1944-08-08) (57 років)
Третій Рейх в'язниця Пльотцензеє, Берлін, Нацистська Німеччина
повішення Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаНімецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
ПриналежністьІмперська армія Німеччини Райхсгеер
Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Вид збройних силСухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військкіннота
танкові війська
Роки служби1905–1944
Звання Генерал-полковник
Командування6-та танкова дивізія
16-й армійський корпус
4-та танкова армія
Війни / битвиПерша світова війна
Друга світова війна
 • Польська кампанія
 • Французька кампанія
 • Бельгійська кампанія
 • Німецько-радянська війна
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами на військовій стрічці
Лицарський хрест ордена дому Гогенцоллернів з мечами на військовій стрічці
Лицарський хрест 2-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
Лицарський хрест 2-го класу ордена Фрідріха (Вюртемберг)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
CMNS: Еріх Гепнер у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Еріх Курт Річард Гепнер (нім. Erich Kurt Richard Hoepner; нар. 14 вересня 1886, Франкфурт-на-Одері, Прусія — пом. 8 серпня 1944, в'язниця Пльотцензеє, Берлін, Третій Рейх) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-полковник (1940). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1939). Він командував військами під час польської та французьких кампаній.

Командував 4-ю танковою групою під час німецько-радянської війни та операції Барбароса. Під час польської кампанії, Гепнер ухилявся від практики катування та страти військовополонених, однак у війні з СРСР, його підрозділи тісно спрівпрацювали з Айнзатцгрупами, підпорядковуючись наказу про комісарів, що дозволяв солдатам Вермахту страчувати комісарів Червоної армії одразу після взяття в полон.

Танкова група Гепнера разом з 3-ю танковою групою Вермахту брали участь в невдалій спробі захопити столицю СРСР, Москву, під час операції Тайфун. 8 січня 1942 за несанкційований відхід від стін Москви під час операції «Тайфун» звинувачений в полохливості та невиконанні наказу й позбавлений нагород та пенсії, однак пізніше вийшла суд з повернення йому пенсії. Відправлений у відставку без права носіння військової форми одягу. Одна з основних фігур антинацистської опозиції, учасник змови 20 липня, за участь в якому засуджений до страти і страчений через повішення.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Гепнер народився у Франкфурті-на-Одері в сім'ї прусського офіцера медичної служби Курта Гепнера. У 1906 році він вступив до армії. Службу Гепнер починав у кавалерії у званні лейтенанта, приєднавшись до драгунського полку. У 1911 році Еріх навчався в Прусському штабному коледжі й був призначений до штабу 16-о корпусу. З початком Першої світової війни Гепнер був направлений на Західний фронт, де обіймав посади командира роти та штабного офіцера у різних корпусах та арміях. 1915 року отримав звання капітана. У складі 105-ї піхотної дивізії він брав участь у весняному наступі німців 1918 року, зустрівши закінчення війни в кавалерії.[1]

Був нагороджений Залізними хрестами 1-о та 2-о ступенів та ще двома орденами.

Міжвоєнний період

[ред. | ред. код]

Після завершення Першої світової війни вступив у рейхсвер[1]. У 1923-1925 роках він працював в Імперському міністерстві оборони інспектором кавалерії, далі служив у штабах різних дивізій.

З 1930 року командував полком. У лютому 1933 року йому було присвоєно звання полковника. З 1934 року обіймав посаду начальника штабу 1-о армійського корпусу в Кенігсберзі. У січні 1936 року отримав звання генерал-майора. У 1938 році командував 6-ю танковою дивізією. У штабі цієї ж дивізії свого часу служив Клаус фон Штауффенберг[2].

Після справи Бломберга-Фріча та в міру розгортання Судетської кризи, Гепнер приєднався до змови Остера. Роль Гепнера полягала в тому, що він мав би взяти Берлін та захопити ключові об'єкти СС, проте змова зазнала краху після дипломатичного успіху Гітлера.

Після того як Гайнц Гудеріан очолив 19-й армійський корпус, Гепнер змінив його на посаді командира 16-о армійського корпусу, яким керував під час окупації німцями Чехословаччини. У квітні 1939 року Еріху було присвоєно звання генерала кавалерії[3].

Друга світова війна

[ред. | ред. код]

Польська та Французька кампанії

[ред. | ред. код]

Гепнер командував 16-м армійським корпусом під час вторгнення до Польщі, разом із яким діяв у складі 10-ї армії.

Пізніше Гепнер і його корпус увійшли до складу 6-ї армії у процесі Французької кампанії, де він керував наступом на Льєж, а потім на Дюнкерк і Діжон. 22 травня 1940 року дивізія СС «Тотенкопф» була приписана до 16-о корпусу Гепнера, що сприяло початку тривалого конфлікту та взаємної неприязні між Гепнером і СС. Під час битви за Дюнкерк набули поширення чутки про те, що війська СС жорстоко поводяться з військовополоненими. 24 травня Гепнер видав спеціальний наказ своїм підрозділам, який говорив, що будь-які солдати, спіймані на гарячому під час жорстокого поводження з військовополоненими, негайно постануть перед військово-польовими судами[4]. Через три дні солдати дивізії СС «Тотенкопф» убили майже сотню британських полонених під час бійні в Ле-Параді[en]. Коли звістка про різанину дійшла до Гепнера, він наказав провести розслідування даного інциденту, вимагав звільнити командира дивізії Теодора Айке. Щоправда, жодні наслідки для останнього не настали[5]. Проте Гепнер продовжував відчувати неприязнь до Айке, називаючи його «різником» через байдуже ставлення останнього до втрат його ж дивізії.

У липні 1940 року Гепнер отримав звання генерал-полковника[1].

Війна з Радянським Союзом

[ред. | ред. код]

Згідно з планом «Барбаросса», 4-а танкова армія під командуванням Гепнера повинна була діяти у складі групи армій «Північ» в районі Ленінграда. 30 березня 1941 року Гітлер виступив із промовою перед двомастами старшими офіцерами вермахту, де проголосив свій план війни проти Радянського Союзу. Фюрер заявив, що хотів би бачити майбутню війну проти Радянського Союзу, яка велася б не за військовими принципами, а як війна на тотальне винищення військових та цивільних. Багато командирів вермахту, включаючи Гепнера, пізніше розіслали відповідні накази по військах.[6]

Еріх Гепнер на Східному фронті, червень 1941 р.

Війна для групи армій «Північ» розпочалася 22 червня 1941 року з широкомасштабної атаки по всій лінії фронту. 4-та танкова армія попрямувала до річки Двіна для захоплення мостів біля міста Даугавпілс[7]. Червона армія здійснила ряд контратак проти 56-о моторизованого корпусу фон Манштейна, який входив до складу 4-ї танкової армії, що призвело до початку Расейняйської битви, у якій Червона армія зазнала поразки, після чого німецький наступ продовжився[8]. Тимчасово його вдалося зупинити під Лугою, проте все ж таки німцям вдалося розбити війська Північно-Західного фронту та просунутися на північний схід від лінії Сталіна[9].

6 липня 1941 року Гепнер видав наказ своїм військам, у якому вимагав справедливого ставлення до «лояльного населення»[10]. Як і у випадку з іншими німецькими арміями на Східному фронті, танкова армія Гепнера слідувала положенням директиви, яка наказувала страчувати політичних комісарів Червоної армії одразу після захоплення в полон. У період з 2 до 8 липня солдати 4-ї танкової армії розстріляла 101 політичного комісара Червоної Армії[10]. Станом на 19 липня кількість страчених зросла до 172 комісарів[11].

Ленінград

[ред. | ред. код]
Гепнер та фон Лееб, липень 1941 р.

Наприкінці липня 1941 року частини 4-ї танкової армії розташувалися південніше та східніше від Нарви, звідки вони вже могли почати наступ на Ленінград після настання сприятливих погодних умов. Однак на той час групі армій ще не вистачало сил для взяття Ленінграда, що залишалося першочерговим завданням для німецького вищого командування. Сили Гепнера почали наступ 8 серпня, але зустріли рішучий опір з боку радянської армії. Радянські контратаки загрожували південному флангу фон Лееба, проте до кінця серпня німецькі війська досягали успіхів. 17 серпня 4-та танкова група взяла Нарву[12].

29 серпня фон Лееб віддав наказ про початок блокади Ленінграда, очікуючи, що радянські війська невдовзі покинуть місто.

Проте вже 5 вересня Гітлер наказав перекинути 4-ту танкову армію на московський напрямок для допомоги групі армій «Центр» у захопленні Москви. Фон Лееб заперечив, внаслідок чого йому дали відстрочку для здійснення перекидання військ, щоб він міг зробити останній ривок на Ленінград. 4-та танкова армія мала стати головною ударною силою. Проте взяти Ленінград сили фон Лееба не змогли. До 24 вересня група армій «Північ» зупинила наступ і перекинула 4-ту танкову армію до групи армій «Центр». [13]

Битва за Москву

[ред. | ред. код]

В рамках операції «Тайфун» 4-та танкова армія була підпорядкована 4-й армії фон Клюге. На початку жовтня Гепнер зміг оточити радянські сили під Вязьмою. Фон Клюге доручив йому зупинити просування вперед, попри велике незадоволення самого Гепнера, адже його частини були потрібні для запобігання прориву оточення радянськими військами. Гепнер неодноразово намагався оскаржити цей наказ, проте безрезультатно. Він, схоже, не розумів, що його підрозділам, як і решті німецьких частин, бракувало палива (11-та танкова дивізія узагалі повідомила про повну відсутність пального). З усієї 4-ї танкової армії лише 20-та танкова дивізія продовжила просування до Москви[14].

Еріх Гепнер та Вальтер Крюгер на московському напрямку, жоветь 1941 р.

Гепнер зміг відновити наступальні дії лише 14 жовтня. Сильні дощі та бездоріжжя спричиняли часті пошкодження гусеничної техніки та автотранспорту, що ще більше ускладнювало просування вперед[15]. До початку листопада сили Гепнера були виснажені, але він разом з іншими командирами та Федором фон Боком, командувачем групи армій «Центр», волів продовжувати наступ.

17 листопада 4-та танкова армія поновила наступ на Москву разом із 5-м армійським корпусом 4-ї армії. Саме ці частини були найбільш боєздатними у фон Клюге. За два тижні боїв сили Гепнера просунулися на 60 км[16]. Не маючи достатньої мобільності для ведення боїв на оточення, Еріх почав проводити фронтальні атаки. Відсутність танків, недостатня кількість автотранспорту та проблеми з постачанням, а також стійкість Червоної Армії та її перевага в повітрі сильно уповільнили наступ.

Зіткнувшись з тиском із боку німецького Верховного головнокомандування, 1 грудня фон Клюге нарешті спрямував свій слабший південний фланг до атаки. Після битви Гепнер і Гудеріан розглядали запізнілість дій фон Клюге як один із факторів, які мали фатальний вплив на успіх операції. Однак така смілива оцінка ставиться під сумнів істориками, які називають головною причиною провалу недостатню кількість живої сили та недооцінку Червоної армії.

Ще 2 грудня Гепнер закликав свої війська рухатися вперед, заявляючи, що «мета (оточення Москви) ще може бути досягнута». Наступного дня він попередив фон Клюге, що повинен зупинити наступ, адже його продовження знекровить 4-у танкову армію та зробить її нездатною до оборони. Фон Клюге дозволив це зробити[17]. Гепнеру було наказано призупинити атаку з її подальшим відновленням 6 грудня. 5 грудня 1941 року, отримавши наказ атакувати наступного дня, Гепнер скликав на нараду начальників штабів своїх п'яти корпусів. Їхні звіти були похмурими: лише чотири дивізії були здатними продовжувати атаку, три з них зазнали великих втрат. Того ж дня Червона Армія розпочала зимовий контрнаступ[18].

У січні 1942 року Гепнер попросив дозволу у фон Клюге, нового командувача групи армій «Центр», відвести свої сили, які зазнали великих втрат. Останній повідомив, що обговорить це питання з Гітлером, і наказав Гепнеру готуватися. Припускаючи, що дозвіл від Гітлера вже отримано, і не бажаючи більше ризикувати, Гепнер 8 січня 1942 року наказав своїм військам відступити. Фон Клюге, негайно повідомив Гітлеру про дії Гепнера, викликавши гнів фюрера[19]. Того ж дня Гепнер був звільнений з вермахту. Гітлер наказав позбавити Еріха пенсії та права носити мундир і нагороди, що суперечить закону та правилам Вермахту.[20] Гепнер подав позов проти Рейху, щоб повернути собі пенсію. Тодішні судді не могли бути звільнені навіть Гітлером, і Гепнер виграв його справу.

Еріх Гепнер на засіданні народної судової палати

«Операція Валькірія»

[ред. | ред. код]

Гепнер був активним учасником змови проти Гітлера в 1944 році. Після провалу державного перевороту він був заарештований і підданий катуванням в гестапо. Він відмовився від пропозиції покінчити життя самогубством і вимагав суду. Процес провели в спрощеному порядку. Гепнера приговорили до страти. Як і у випадку з іншими обвинуваченими, Гепнера, як і Ервіна фон Віцлебена, принижували під час судового процесу, його змушували носити непристосований одяг і не дозволяли мати вставні зуби[21].Судя Роланд Фрейслер лаяв Хепнера, але надзвичайно незвичайним кроком, враховуючи його дуже агресивну особистість, він заперечував проти того, щоб його змусили одягатися таким чином.

8 серпня 1944 року Гепнера повісили на дроті, прикріпленому до м’ясних гачків, у в’язниці Плотцензеє, що в Берліні[22]. Відповідно до нацистської практики колективного покарання, дружина, дочка Інгрід, син Йоахім, брат і сестра Гепнера були заарештовані[23]. Усіх жінок відправили до концтабору Равенсбрюк. Його сестру незабаром звільнили, але фрау Гепнер і її дочку помістили в сумнозвісний Штрафблок на чотири тижні додаткового покарання[24]. Його молодший брат був відправлений до концентраційного табору Бухенвальд. Сина Гепнера спочатку утримували у в'язниці Моабіт у Берліні, перш ніж його підправиои до спеціально створеному таборі в Кюстріні (нині Костшин-над-Одрою), а потім відправили в концтабір Бухенвальд[25].

Вшанування

[ред. | ред. код]

В 1956 році, на честь Еріха Гепнера була названа школа. Основною причиною перейменування полягало в тому, що Гепнер брав участь у спробі замаха на Гітлера та був страчений нацистським режимом[26]. В 2008 році, в школі проголосували за позбавлення навчального закладу його імені. Через рік, директор школи висловився, що імя Еріха Гепнера було "суперечливим з самого початку."[27]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Walter Chales de Beaulieu. Generaloberst Erich Hoepner. Militärisches Porträt eines Panzer-Führers. — Neckargemünd : Kurt Vowinckel, 1969. — 263 с. — (Die Wehrmacht im Kampf) — ISBN 492583546.(нім.)
  • Walther-Peer Fellgiebel (2000), Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5
  • Geralf Gemser, Darf eine Schule diesen Namen tragen? Zur Vorbildwirkung des Wehrmachtsgenerals Erich Hoepner, German, Marburg 2005, ISBN 3-8288-8927-1
  • Anton Gill (1994),An Honourable Defeat, The Fight Against National Socialism in Germany 1933—1945. Mandarin. ISBN 0-7493-1457-5
  • Anthony Cave Brown, Bodyguard of Lies, Harper & Row, 1975

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еріх Гепнер
  • Hoepner, Erich. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 6 вересня 2011. Процитовано 22 грудня 2011. (нім.)
  • Generaloberst Erich Hoepner. на geocities.com. Архів оригіналу за 17 липня 2013. Процитовано 22 грудня 2011. (англ.)
  • Biography [Архівовано 13 серпня 2009 у Wayback Machine.] at the German Historical Museum of Berlin (нім.)
  • Umstrittener Patron, article in Der Tagesspiegel (нім.)
  • Erich Höpner
  • Біографія Гёпнера Еріха на сайті «Хронос» [Архівовано 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
  • Hoepner, Erich — нагороди генерал-полковника Е.Гёпнера

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Tucker, Spencer C. World War II: The Definitive Encyclopedia and Document Collection (англійською) . с. 793. ISBN 978-1-85109-969-6.
  2. ↑ Mitcham, Samuel W. Panzer Legions: A Guide to the German Army Tank Divisions of World War II and Their Commanders (англійською) . с. 76. ISBN 978-1-4617-5143-4.
  3. ↑ Fest, Joachim. Plotting Hitler's Death: The Story of German Resistance (англійською) . с. 68. ISBN 978-0-8050-5648-8.
  4. ↑ English, John A. Surrender Invites Death: Fighting the Waffen SS in Normandy (англійською) . с. 14. ISBN 978-0-8117-4437-9.
  5. ↑ Sydnor, Charles. Soldiers of Destruction: The SS Death's Head Division, 1933–1945 (англійською) . с. 108—109.
  6. ↑ Crowe, David M. Crimes of State Past and Present: Government-Sponsored Atrocities and International Legal Responses (англійською) . с. 90. ISBN 978-1-317-98681-2.
  7. ↑ Melvin, Mungo (2010). Manstein: Hitler's Greatest General (англійською) . с. 205. ISBN 978-0-297-84561-4.
  8. ↑ Melvin, Mungo (2010). Manstein: Hitler's Greatest General (англійською) . с. 209-210. ISBN 978-0-297-84561-4.
  9. ↑ Glantz, David M. (2011). Operation Barbarossa: Hitler's invasion of Russia 1941 (англійською) . ISBN 978-0-7524-6070-3.
  10. ↑ а б Stein, Marcel (2007). Field Marshal von Manstein: The Janushead – A Portrait (англійською) . с. 301. ISBN 978-1-906033-02-6.
  11. ↑ Lemay, Benoit. Erich Von Manstein: Hitler's Master Strategist (англійською) . с. 252. ISBN 978-1-935149-55-2.
  12. ↑ Megargee, Geoffrey P. War of Annihilation: Combat and Genocide on the Eastern Front, 1941 (англійською) . с. 104—106. ISBN 978-0-7425-4482-6.
  13. ↑ Megargee, Geoffrey P. War of Annihilation: Combat and Genocide on the Eastern Front, 1941 (англійською) . с. 115—116. ISBN 978-0-7425-4482-6.
  14. ↑ Stahel, David. Operation Typhoon: Hitler's March on Moscow, October 1941 (англійською) . с. 95. ISBN 978-1-107-03512-6.
  15. ↑ Stahel, David. Operation Typhoon: Hitler's March on Moscow, October 1941 (173-174) . с. англійською. ISBN 978-1-107-03512-6.
  16. ↑ Stahel, David (2015). The Battle for Moscow (англійською) . с. 228. ISBN 978-1-107-08760-6.
  17. ↑ Stahel, David (2015). The Battle for Moscow (англійською) . с. 295-296. ISBN 978-1-107-08760-6.
  18. ↑ Stahel, David (2015). The Battle for Moscow (англійською) . с. 306-307. ISBN 978-1-107-08760-6.
  19. ↑ Evans, Richard J. The Third Reich at War: 1939–1945 (англійською) . с. 206. ISBN 978-0-14-311671-4.
  20. ↑ Lemay, Benoit. Erich Von Manstein: Hitler's Master Strategist (англійською) . с. 219. ISBN 978-1-935149-55-2.
  21. ↑ Gill, Anton (1995). An Honourable Defeat, The Fight Against National Socialism in Germany 1933–1945 (англійською) . с. 256. ISBN 978-0-7493-1457-6.
  22. ↑ Tucker, Spencer C. World War II: The Definitive Encyclopedia and Document Collection (англійською) . с. 794. ISBN 978-1-85109-969-6.
  23. ↑ Loeffel, Robert. Family Punishment in Nazi Germany: Sippenhaft, Terror and Myth (англійською) . с. 130. ISBN 978-0-230-34305-4.
  24. ↑ Helm, Sarah. If This Is A Woman. Inside Ravensbrück: Hitler's Concentration Camp for Women (англійською) . с. 396—397. ISBN 978-1-4087-0538-4.
  25. ↑ Loeffel, Robert. Family Punishment in Nazi Germany: Sippenhaft, Terror and Myth (англійською) . с. 162—164. ISBN 978-0-230-34305-4.
  26. ↑ Friedmann, Jan (4 лютого 2009). Dubious Role Models: Study Reveals Many German Schools Still Named After Nazis. Der Spiegel (англ.). ISSN 2195-1349. Процитовано 13 жовтня 2025.
  27. ↑ Crossland, David. Nazi era lives on in German schools. The National (англ.). Процитовано 13 жовтня 2025.
Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
сформована
командир 1-ї легкої дивізії
10 — 24 листопада 1938 		Наступник:
генерал-лейтенант
Фрідріх-Вільгельм фон Лопер
Попередник:
Гайнц Вільгельм Гудеріан 		командир 16-го моторизованого корпусу
24 листопада 1938 — 17 лютого 1941 		Наступник:
переформований на 4-ту ТГр
Попередник:
сформована з 16-го мк 		Командувач 4-ї танкової групи
17 лютого 1941 — 1 січня 1942 		Наступник:
переформована на 4-ту ТА
Попередник:
переформована з
4-ї ТГр 		Командувач 4-ї танкової армії
1 — 8 січня 1942 		Наступник:
генерал-полковник
Ріхард Руофф


Воєначальник Це незавершена стаття про військового діяча або діячку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Історія Це незавершена стаття з історії Третього Рейху.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Еріх_Гепнер&oldid=46627593