Еріх Мільке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еріх Мільке
нім. Erich Mielke
{{{ім'я}}}
Міністр державної безпеки НДР
1957 — 1989
Президент Вільгельм Пік (до 1960 року)
Народився 28 грудня 1907(1907-12-28)[1][2][…]
Берлін, Німецька імперія
Помер 21 травня 2000(2000-05-21)[1][2][…] (92 роки)
Берлін, Німеччина
Похований Центральний цвинтар Фрідріхсфельдеd
Відомий як офіцер, політик
Країна Німецька імперія, Веймарська республіка, СРСР, НДР і Німеччина
Alma mater Кельнська гімназіяd
Політична партія Комуністична партія Німеччини і Соціалістична єдина партія Німеччини
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Герой НДР Hero of Labour Banner of Labor Scharnhorst Order орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За відзнаку в охороні державного кордону СРСР» медаль «Сорок років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За зміцнення бойової співдружності» медаль «50 років Монгольській Народній Революції» Order of the Red Banner орден Хо Ши Міна Орден Карла Маркса Бойовий орден «За заслуги перед народом і Вітчизною» Artur Becker Medal Орден Червоної Зірки (ЧССР) Order of Friendship

Еріх Мільке (нім. Erich Fritz Emil Mielke 28 грудня 1907, Берлін, Німецька імперія — 21 травня 2000, Берлін, Німеччина) — державний діяч НДР, міністр державної безпеки НДР в 19571989, генерал армії.

Двічі засуджений в Німеччині (1-й раз заочно)[4] .

Молодість[ред. | ред. код]

Народився в 1907 році в Берліні. Німець.

Закінчив школу міської громади і гімназію.

Працював торговим агентом-експедитором, одночасно в 19281931 працював репортером газети «Die Rote Fahne». Вперше арештований в 1930 за участь у забороненій владою демонстрації.

У 1931 під час комуністичної демонстрації в Берліні разом з Еріхом Цімером брав участь в убивстві двох поліцейських — Пауля Анлауфа і Франца Ленка (третій поліцейський був важко поранений). Після цього Мільке був змушений тікати в Бельгію, а звідти в 1932 — в Москву . За співучасть у вбивстві був заочно засуджений до смертної кари[4].

1930-ті роки і Друга світова війна[ред. | ред. код]

У вересні 1936 — березні 1939 брав участь в громадянській війні в Іспанії проти прихильників Франко під псевдонімом «Фріц Ляйснер». Був начальником оперативного відділу бригади, потім інструктором 11-ї інтернаціональної бригади і її начальником штабу, мав військове звання «капітан». Брав участь в арештах і допитах іспанських троцькістів[4]. Після поразки республіканців разом з іншими бійцями інтернаціональних бригад перейшов франко-іспанський кордон, але оскільки французька влада інтернувала всіх, хто перейшов кордон і поміщала до таборів для інтернованих осіб, Мільке з Франції нелегально емігрував до Бельгії. Там йому вдалося влаштуватися на роботу в редакцію однієї з газет.

При вторгненні німецьких військ в Бельгію під час Французької кампанії 1940 втік до Франції, де був на деякий час інтернований. Мільке знову вдалося втекти, він жив під чужим ім'ям, видаючи себе за латиша-емігранта Ріхарда Гебеля, працював лісорубом. Брав участь в русі Опору.

У грудні 1943 затриманий німецькою владою, але не викритий, після чого мобілізований у військово-будівельну Організацію Тодта. Працював на будівництві укріплених споруд, в грудні 1944 зумів утекти і здався в полон військам союзників.

Мільке та Еріх Гонеккер

У післявоєнній Німеччині і в НДР[ред. | ред. код]

Після перемоги союзників над Третім рейхом в червні 1945 Мільке повернувся до Берліну. Працював поліцейським інспектором в Берліні, одночасно був начальником відділу поліції і юстиції. З червня 1946 — віце-президент Німецького управління внутрішніх справ. Після утворення 7 жовтня 1949 Німецької Демократичної Республіки Мільке почав працювати у новоствореній службі безпеки, з жовтня 1949 — генерал-інспектор Головного управління захисту економіки (первинна назва служби безпеки), з 1950 — статс-секретар цієї служби.

З 1955 — заступник міністра, а з листопада 1957 по листопад 1989 — Міністр державної безпеки. За більш ніж 30-річний період на чолі «Штазі» він зробив її однією з найкращих і найбільш ефективних служб контррозвідки і зовнішньої розвідки із тих, що коли-небудь існували в країнах-учасницях Варшавського договору .

Депутат Народної палати НДР з 1958.

Обіймав посаду голови «Штазі» до 7 листопада 1989, коли був знятий з посади міністра, виключений з Політбюро і позбавлений депутатського мандата Народної палати НДР . В наступному місяці виключений СЄПН і заарештований.

У березні 1990 звільнений за станом здоров'я, але це отримало настільки негативний резонанс, що через кілька днів був знову узятий під варту.

Еріх Мільке і Конрад Науман за вечерею в Берліні.

У Федеративній Республіці Німеччина[ред. | ред. код]

Після ліквідації НДР і об'єднання Німеччини в жовтні 1990 Еріх Мільке постав перед судом разом з колишнім генеральним секретарем СЄПН Еріхом Гонеккером.

У 1992 керівнику «Штазі» були пред'явлені звинувачення у переслідуванні дисидентів, в стеженні за інакомислячими, в доносах і провокації, в стрільбі на поразку по громадянах НДР, які намагалися подолати Берлінську стіну між столицею НДР і Західним Берліном. В результаті 85-річний ветеран спецслужб був засуджений 26 жовтня 1993 до шести років позбавлення волі за участь у вбивстві двох берлінських поліцейських в 1931[5], за часів Веймарської республіки. Решта справ проти нього були закриті судом в листопаді 1994 з міркувань похилого віку Мільке[6].

1 серпня 1995 достроково відпущений на свободу.

В останні роки свого життя колишня друга людина в східнонімецькій ієрархії проживала з дружиною Гертрудою у скромній двокімнатній квартирі в Берліні. Сусіди запам'ятали його як тихого нетовариського дідка, якого вигулювали в інвалідному візку охоронці. У березні 2000 його помістили в будинок для людей похилого віку, де його син Франк працював лікарем.

Еріх Мільке помер 21 травня 2000 в Берліні.

6 червня 2000 урна з його прахом була похована на берлінському Центральному кладовищі Фрідріхсфельде.

Мільке був головою спортивного товариства «Динамо» (19531989), любив полювати.

Військові звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Эрих Мильке