Еріх Мільке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еріх Мільке
нім. Erich Mielke
Еріх Мільке
Еріх Мільке
Міністр державної безпеки НДР
1957 — 1989
Президент Вільгельм Пік (до 1960 року)
Народився 28 грудня 1907(1907-12-28)[1][2][…]
Берлін, Німецька імперія
Помер 21 травня 2000(2000-05-21)[1][2][…] (92 роки)
Берлін, Німеччина
Похований Центральний цвинтар Фрідріхсфельдеd
Відомий як офіцер, політик, міністр
Країна Німецька імперія, Веймарська республіка, СРСР, НДР і Німеччина
Alma mater Кельнська гімназіяd
Політична партія Комуністична партія Німеччини і Соціалістична єдина партія Німеччини
Нагороди

Еріх Мільке (нім. Erich Fritz Emil Mielke 28 грудня 1907, Берлін, Німецька імперія — 21 травня 2000, Берлін, Німеччина) — державний діяч НДР, міністр державної безпеки НДР в 19571989, генерал армії.

Двічі засуджений в Німеччині (1-й раз заочно)[4] .

Молодість[ред. | ред. код]

Народився в 1907 році в Берліні. Німець.

Закінчив школу міської громади і гімназію.

Працював торговим агентом-експедитором, одночасно в 19281931 працював репортером газети «Die Rote Fahne». Вперше арештований в 1930 за участь у забороненій владою демонстрації.

У 1931 під час комуністичної демонстрації в Берліні разом з Еріхом Цімером брав участь в убивстві двох поліцейських — Пауля Анлауфа і Франца Ленка (третій поліцейський був важко поранений). Після цього Мільке був змушений тікати в Бельгію, а звідти в 1932 — в Москву . За співучасть у вбивстві був заочно засуджений до смертної кари[4].

1930-ті роки і Друга світова війна[ред. | ред. код]

У вересні 1936 — березні 1939 брав участь в громадянській війні в Іспанії проти прихильників Франко під псевдонімом «Фріц Ляйснер». Був начальником оперативного відділу бригади, потім інструктором 11-ї інтернаціональної бригади і її начальником штабу, мав військове звання «капітан». Брав участь в арештах і допитах іспанських троцькістів[4]. Після поразки республіканців разом з іншими бійцями інтернаціональних бригад перейшов франко-іспанський кордон, але оскільки французька влада інтернувала всіх, хто перейшов кордон і поміщала до таборів для інтернованих осіб, Мільке з Франції нелегально емігрував до Бельгії. Там йому вдалося влаштуватися на роботу в редакцію однієї з газет.

При вторгненні німецьких військ в Бельгію під час Французької кампанії 1940 втік до Франції, де був на деякий час інтернований. Мільке знову вдалося втекти, він жив під чужим ім'ям, видаючи себе за латиша-емігранта Ріхарда Гебеля, працював лісорубом. Брав участь в русі Опору.

У грудні 1943 затриманий німецькою владою, але не викритий, після чого мобілізований у військово-будівельну Організацію Тодта. Працював на будівництві укріплених споруд, в грудні 1944 зумів утекти і здався в полон військам союзників.

Мільке та Еріх Гонеккер

У післявоєнній Німеччині і в НДР[ред. | ред. код]

Після перемоги союзників над Третім рейхом в червні 1945 Мільке повернувся до Берліну. Працював поліцейським інспектором в Берліні, одночасно був начальником відділу поліції і юстиції. З червня 1946 — віце-президент Німецького управління внутрішніх справ. Після утворення 7 жовтня 1949 Німецької Демократичної Республіки Мільке почав працювати у новоствореній службі безпеки, з жовтня 1949 — генерал-інспектор Головного управління захисту економіки (первинна назва служби безпеки), з 1950 — статс-секретар цієї служби.

З 1955 — заступник міністра, а з листопада 1957 по листопад 1989 — Міністр державної безпеки. За більш ніж 30-річний період на чолі «Штазі» він зробив її однією з найкращих і найбільш ефективних служб контррозвідки і зовнішньої розвідки із тих, що коли-небудь існували в країнах-учасницях Варшавського договору .

Депутат Народної палати НДР з 1958.

Обіймав посаду голови «Штазі» до 7 листопада 1989, коли був знятий з посади міністра, виключений з Політбюро і позбавлений депутатського мандата Народної палати НДР . В наступному місяці виключений СЄПН і заарештований.

У березні 1990 звільнений за станом здоров'я, але це отримало настільки негативний резонанс, що через кілька днів був знову узятий під варту.

Еріх Мільке і Конрад Науман за вечерею в Берліні.

У Федеративній Республіці Німеччина[ред. | ред. код]

Після ліквідації НДР і об'єднання Німеччини в жовтні 1990 Еріх Мільке постав перед судом разом з колишнім генеральним секретарем СЄПН Еріхом Гонеккером.

У 1992 керівнику «Штазі» були пред'явлені звинувачення у переслідуванні дисидентів, в стеженні за інакомислячими, в доносах і провокації, в стрільбі на ураження по громадянах НДР, які намагалися подолати Берлінську стіну між столицею НДР і Західним Берліном. В результаті 85-річний ветеран спецслужб був засуджений 26 жовтня 1993 до шести років позбавлення волі за участь у вбивстві двох берлінських поліцейських в 1931[5], за часів Веймарської республіки. Решта справ проти нього були закриті судом в листопаді 1994 з міркувань похилого віку Мільке[6].

1 серпня 1995 достроково відпущений на свободу.

В останні роки свого життя колишня друга людина в східнонімецькій ієрархії проживала з дружиною Гертрудою у скромній двокімнатній квартирі в Берліні. Сусіди запам'ятали його як тихого нетовариського дідка, якого вигулювали в інвалідному візку охоронці. У березні 2000 його помістили в будинок для людей похилого віку, де його син Франк працював лікарем.

Еріх Мільке помер 21 травня 2000 в Берліні.

6 червня 2000 урна з його прахом була похована на берлінському Центральному кладовищі Фрідріхсфельде.

Мільке був головою спортивного товариства «Динамо» (19531989), любив полювати.

Військові звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Find a Grave — 1996.
  2. а б Filmportal.de — 2005.
  3. а б Енциклопедія Брокгауз / Hrsg.: Bibliographisches Institut & F. A. Brockhaus, Wissen Media Verlag
  4. а б в Немецкая волна: Как киллер компартии стал главным чекистом ГДР [Архівовано 13 вересня 2017 у Wayback Machine.]. 10.02.2017
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 травня 2020. Процитовано 8 червня 2020. 
  6. Ex-Chief of E. German Secret Police Freed: Europe: Court releases Erich Mielke. He served time for 1931 killings--but not for any crime from Communist era [Архівовано 12 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Los Angeles Times, 2 August 1995.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Эрих Мильке