Естонці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Естонці
eestlased
Кількість 1 100 000
Ареал

Естонія Естонія: 909 307[1]
Фінляндія Фінляндія: 48 354[2]
США США: 27 113[3]
Канада Канада: 23 180–50 000[4][5]
Швеція Швеція: 25 509[6]
Росія Росія: 17 875[7]
Велика Британія Велика Британія: 14 000[8]
Франція Франція: 12 590
Австралія Австралія: 7 543[9]
Німеччина Німеччина: 5 000
Норвегія Норвегія: 2 871[10]
Україна Україна: 2 868[11]
Ірландія Ірландія: 2 560[12]
Латвія Латвія: 2 000[13]
Бельгія Бельгія: 2 000[14]

Ісландія Ісландія: 111[15]
Близькі до: сету, фіни, карели, вепси, водь, іжора
Мова естонська
Релігія лютерани, православні, атеїсти

Есто́нці (eestlased — самоназва із середини XIX століття, до цього maarahvas — буквально «народ своєї землі») — народ, що становить основне населення Естонії.

Розселення[ред. | ред. код]

Загальна чисельність становить 1 100 000 осіб. Найбільша громада проживає в Естонії — 930 тис. Невеликі групи естонців проживають в Україні, у Ленінградській, Псковській та Омській областях Росії, у Латвії, а також у Канаді, США, Швеції та Австралії.

Історія[ред. | ред. код]

Естонці — народ, що утворився в результаті змішування місцевих фіномовних племен з балтськими, скандинавськими та слов'янськими племенами. У складі естонців виділяється етнічна група або навіть окремий народ сету, що зазнав сильного східнослов'янського впливу.

Естонці сформувалися в Східній Балтії на основі змішання стародавнього аборигенного населення і фіно-угорських племен, що прийшли зі сходу в III тисячолітті до нашої ери. Пізніше вони увібрали фіно-угорські, балтські, германські й слов'янські елементи. До I тисячоліття нашої ери склалися основні угрупування естських племен, до XIII століття склалися територіальні об'єднання-мааконди:

  • Уганді і Сакала на півдні,
  • Вірумаа, Ярвамаа, Харьюмаа і Рявала на півночі,
  • Ляенемаа і Сааремаа на заході Естонії.

З початку XIII століття почалася експансія Лівонського ордену на Південь і данців на Північ Естонії. До 1227 територія Естонії була включена в землі Лівонського ордену, в 1238-1346 північна частина Естонії (Рявала, Гар'юмаа і Вірумаа) належала Данії. Естонці були обернені в католицтво. В результаті Лівонської війни 1558-83 років територія Естонії була поділена між Річчю Посполитою (південна частина), Швецією (північна частина) і Данією (острів Сааремаа). До середини XVII століття Естонія відійшла до Швеції.

Від Реформації до ХХІ століття[ред. | ред. код]

Реформація, розповсюдження богослужіння і книгодрукування, з кінця XVII століття — шкільного навчання естонською мовою сприяли формуванню естонської національної культури. У 1632 в Дерпті створюється університет з навчанням латиною і шведською, пізніше — німецькою мовою (сучасний Тартуський університет).

В ході Північної війни 1700-21 Естонію увійшла до складу Росії. Північна Естонія утворила Естляндську губернію, південна увійшла до складу Ліфляндської губернії. У XIX столітті внаслідок аграрних реформ і розвитку капіталізму посилюється переселенський рух естонського селянства у внутрішні області Росії і міста. Зросла чисельність Естонців у міському населенні (у 1897 63 % жителів Таллінну). Розвивається естонський національний рух.

Після Жовтневої революції в лютому 1918 була проголошена незалежна Естонська республіка, окупована потім німцями (до листопада 1918); з кінця листопада 1918 по січень 1919 на частини території Естонії існувала проголошена більшовиками Естонська радянська республіка. У 1940 Естонська республіка була включена до складу СРСР. У 1991 Естонія стала незалежною.

Мова[ред. | ред. код]

Розмовляють естонською мовою балтійсько-фінської підгрупи угро-фінської групи уральської сім'ї. Діалекти:

  • північний (середньо-північний, острівний, східний і західний говори),
  • південний (мулькський, тартуський і вируський говори),
  • північно-східний прибережний.

Літературна мова на основі північного діалекту, писемність (з 16 століття) на основі латинської графіки.

Релігія[ред. | ред. код]

Віруючі — в основному лютерани, широко поширені пієтистські течії (баптисти, адвентисти, гернгутери). Православні, в основному сету, що проживають на південному сході Естонії і в Печорському районі Псковської області.

Культура[ред. | ред. код]

Традиційна культура західної і північної Естонії зазнала потужного германського і фінського впливу, південна і східна — балтського і східнослов'янського.

Духовна культура[ред. | ред. код]

Фольклор

Фольклор включає рунічні пісні, на основі яких складений національний епос «Кальовіпоег» (Kalevipoeg, 1857-61), пісні, казки.

Старовинні музичні інструменти — каннел (kannel, типу гусел), дерев'яні труби, козині ріжки, сопілки, волинки.

У 18 столітті розповсюджується скрипка, в 19 столітті утворюються духові оркестри, розвивається хорове мистецтво. У 1869 проводиться перше вссестонське співецьке свято. Зберігаються деякі народні звичаї, наприклад святкування Іванова дня із запаленням багать, піснями, гойданням на гойдалках.

Розвинено прикладне мистецтво (візерункове ткання, вишивка і в'язання, плетіння мережив, обробка шкіри, срібла, на заході — різьблення і випалювання по дереву тощо).

Матеріальна культура[ред. | ред. код]

Естонки у святковому вбранні. Початок ХХ ст.

Заняття[ред. | ред. код]

Головним заняттями естонців були землеробство (жито, ячмінь, льон, боби), ріллі, тваринництво (молочна худоба, свині, вівці). З 2-й половини 19 століття розповсюджуються товарне виробництво льону, картоплі, молочне тваринництво, рибальство. Розвивається промисловість, головним чином текстильна і машинобудування.

Варіанти національного костюму естонців
Варіанти національного костюму естонців

Житло[ред. | ред. код]

Якнайдавніші сільські поселення — села купчастого і рядового планування, на півдні — також однодвірні і розкидані поселення. Основне традиційне житло — житлова клуня (рехетуба) — зрубова трикамерна споруда з високим солом'яним дахом; центральне житлове приміщення, опалювальне по-чорному (клуня), використовувалося також для просушування снопів; примикаючі приміщення — холодна комора-камора (kamber) і тік (rehealune). Інші споруди садиби — кліть (ait), хлів (laut), літня кухня (köök), лазня (saun). В кінці 19 століття у заможних селян число камір росте, в них влаштовуються спальні, з'являються печі з димарем. Іноді житло будують окремо, залишаючи за клунею тільки господарське призначення. У 20 столітті розповсюджуються будинки типу котеджів.

Національний одяг[ред. | ред. код]

Традиційний жіночий одяг середини 19 століття — сорочка туниковидного крою (särk, hame), смугаста спідниця (seelik, kört), тканий пояс, верхня суконна коротка кофта в талію (kampsun) або безрукавка (liistik). На півночі поширена коротка блуза з пишними рукавами (käised). Заміжні жінки носили фартух, рушниковий головний убір (linik), пізніше — полотняний чіпець (tanu), на півночі і заході — убір типу кокошника (pottmüts, kabimüts). Головний убір дівчат — вінець на твердій основі (pärg) або стрічка. Характерне лляне (õlalinik, kaal) або шерстяне покривало (sõba). Святковий одяг прикрашався срібними фібулами — конічними (sõlg) і плоскими (prees), ланцюжками з монетами і намистами; особливо рясні нагрудні прикраси сету. Жіночий одяг сету відрізняли російські елементи: рубаха-долгорукавка (пізніше — т. з. новгородського типу з широкими рукавами) і глухий косоклинний сарафан (rüüd, sukman). Головний убір — рушниковий линик, дівчата носили вінець російського типу (vanik).

Чоловічий одяг — туниковидна сорочка з прямим розрізом коміра (särk), штани — довгі або по (püksid) коліна, жилет (vest), куртка (vammus), повстяний капелюх (kaap). У сету була поширена російська косоворотка. Верхній чоловічий і жіночий одяг — каптан, взимку шуба.

Взуття — шкіряні постоли (pastlad), у свята — туфлі у жінок, високі чоботи у чоловіків. Були поширені в'язані кольорові рукавички (kindad), панчохи (sukad), шкарпетки (sokid).

Кухня[ред. | ред. код]

Докладніше: Естонська кухня

Основна традиційна їжа — житній хліб (leib), каші (головним чином ячмінні), юшки, овочі (бруква, ріпа, капуста, з 19 століття — картопля), риба, кисле молоко, м'ясо (солона і копчена свинина, баранина, яловичина).

Напої — квас (taar), пиво (õlu).

До свят випікали чистий житній або пшеничний хліб (sepik), готували ковбаси (на півдні — кров'яні, на півночі — «білі», з начинкою з крупи), холодець (sült, jaheliha). Для півдня характерний сир (sõir).

Естонці в Україні[ред. | ред. код]

Докладніше: Естонці в Україні

Естонці поселилися в Україні в 18611877 роках у Криму. Це були учасники сектантського руху, спрямованого проти соціального і релігійного гноблення з боку балтійських поміщиків і духовенства. Дотепер збереглося кілька невеликих естонських селищ у Красногвардійському районі Криму[16]. Тоді для естонців у Сімферопольському, Євпаторійському, Перекопському та Феодосійському повітах Таврійської губернії уряд Російської імперії виділив 36 тис. десятин землі в 40 селах, зокрема в Джурчі (нині смт Первомайське), Замрук (нині с. Берегове), Бурлюк (нині с. Віліне, обидва Бахчисарайського р-ну), Актачи-Кият (нині с. Білоглинка Сімферопольського р-ну), Кият-Орка (нині с-ще Упорне Первомайського р-ну). В с. Замрук у серед. 19 ст. було відкрито школу, до якої запросили вчителя з Естонії. Також було зведено молитовний будинок.

Наприкінці 19 — поч. 20 ст. естонці, які мешкали в селах Криму, почали виїжджати на заробітки в Сімферополь, Севастополь, Феодосію та Ялту.

За переписом нас. 1897, на території України (без урахування Галичини, Буковини та Закарпатської України) проживало 2227 естонців, з них 1887 осіб — у сільській місцевості (62,9 %). Найбільше естонців (2210 осіб) мешкало в Таврійській губернії, за родом занять їх розподіл тут був таким: землеробство — 1482 особи, армійська служба — 140, приватне обслуговування — 123, виготовлення одягу — 44 особи. Після Першої світової війни та громадянської війни в Україні 1917—1921 кількість естонського населення на території України зросла насамперед внаслідок міграцій військової та робочої сили.

У 1920 було створено Естонську секцію (відділ) агітації та пропаганди при ЦК КП(б)У. Існувала подібна компартійна секція також в Одесі. У Харкові діяв естонський к-т, що будував свою діяльність на засадах національно-патріотичної ідеї.

У 1930 в Криму в місцях компактного проживання естонців були створені національні сільради: у Сімферопольському р-ні — 2, Джанкойському — 1. У 1924/25 навчальному році в Криму діяло 5 естон. шкіл 1-го ст. (початкових), в яких навчався 131 учень. Навчання велося естонською мовою.

Між переписами населення 1959 і 1989 чисельність естонців істотно не змінилася. При цьому вони були дисперсно розселені по Україні (чи не єдиний виняток — компактне проживання естонців у с. Краснодарка Красногвардійського р-ну Крим. обл., нині АР Крим). У містах проживало (1970, 1979 та 1989) відповідно 3729, 3414 і 3452 особи, або 81,6, 83,0 та 82,2 % українців естонського походження.

За даними перепису населення 2001 року в Україні проживало 2868 естонців.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Population by ethnic nationality. Statistics Estonia. 30 березня 2012. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 30 березня 2012. 
  2. Tilastokeskus - Population. Архів оригіналу за 11 червня 2020. Процитовано 17 березня 2015. 
  3. Total ancestry categories tallied for people with one or more ancestry categories reported 2013 American Community Survey 1-Year Estimates. Бюро перепису населення США. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 2 вересня 2014. 
  4. Estonian Embassy in Ottawa. estemb.ca. Архів оригіналу за 5 липня 2015. Процитовано 30 березня 2016. 
  5. Canada-Estonia Relations. Архів оригіналу за 20 листопада 2013. Процитовано 17 березня 2015. 
  6. Eestlased Rootsis. Архів оригіналу за 17 лютого 2015. Процитовано 30 березня 2016. 
  7. ВПН-2010. Архів оригіналу за 18 січня 2012. Процитовано 17 березня 2015. 
  8. United Kingdom. Ethnologue. Архів оригіналу за 13 лютого 2013. Процитовано 17 березня 2015. 
  9. 2054.0 Australian Census Analytic Program: Australians' Ancestries (2001 (Corrigendum)). Australian Bureau of Statistics. 2001. Архів оригіналу за 11 березня 2019. Процитовано 17 вересня 2011. 
  10. Population, by Norwegian/foreign citizenship and country background. Statistics Norway. 1 січня 2011. Процитовано 17 вересня 2011. 
  11. The distribution of the population by nationality and mother tongue. State Statistics Committee of Ukraine. 2001. Архів оригіналу за 5 грудня 2008. Процитовано 30 березня 2016. 
  12. CSO — Statistics: Persons usually resident or present in the State on Census Night, classified by place of birth and age group. Архів оригіналу за 6 серпня 2011. Процитовано 30 березня 2016. 
  13. On key provisional results of Population and Housing Census 2011. Central Statistical Bureau of Latvia. 2012. Архів оригіналу за 6 липня 2018. Процитовано 30 березня 2016. 
  14. Estemb in Belgium and Luxembourg. Архів оригіналу за 21 лютого 2015. Процитовано 17 березня 2015. 
  15. Dialog. rannsokn.hagstofa.is. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 20 березня 2022. 
  16. Наулко, 1970.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Наулко В. Естонське населення в Україні // Народна творчість та етнографія. — 1970. — № 5.
  • Етнічний довідник, ч. 2. К., 1996;
  • Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. К., 1998;
  • Пономарьов А. П. Українська етнографія: Курс лекцій. К., 1999; Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. К., 2003.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Естонці